Рішення

від 15.02.2022 по справі 499/454/21

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/454/21

Провадження № 2/499/8/22

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 лютого 2022 року смт. Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Іванівка Березівського району Одеської області в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до СФГ «Ластівка» про визнання недійсними та скасування державної реєстрації договорів оренди

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив суд визнати недійсними договори оренди земельних ділянок та зобов`язати відповідача повернути вказані ділянки позивачу, скасувати державну реєстрацію договорів оренди вказаних ділянок та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

В обґрунтування позову представник позивача посилався на ту обставину, що 01.07.2019 року між ОСОБА_1 та СФГ «Ластівка» було укладено два договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 5121880700:01:001:0021 та 5121880700:01:001:0028, дані договори були укладені на 20 років, площа земельних ділянок 1,50 га та 10,04 га відповідно.

Разом з тим, підписання даних договорів не співвідносилося та не відповідало внутрішньому волевиявленню позивача, який при підписані даних договорів передбачав та обумовлював, що він просто оформлює якісь документи на землю, які будуть сприяти у його володінні земельними вищевказаними земельними ділянками. У зв`язку з вадами зору (що підтверджується висновком лікаря офтальмолога) позивач не мав фізичної можливості прочитати вказані договори при підписані, що дозволило відповідачу ввести в оману позивача стосовно істотних умов договору. Також просив суд звернути увагу, що акти прийому передач земельних ділянок не містять зазначення дати підписання вказаних актів.

У судовому засіданні позивач та його представник на задоволенні позову наполягали, з підстав наведених у ньому, наполягали на тій обставині, що договори оренди земельних ділянок були підписані позивачем шляхом введення його в оману, тому вони є недійсні, оскільки волевиявлення позивача не було вільним та не відповідало його волі.

Відповідач та його представник у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували в повному обсязі, про що також було надано відзив на позов, представник відповідача, якого підтримав відповідач, по суті позову вказали що дійсно у 2019 році між сторонами були укладені договори оренди земельних ділянок, належних позивачу, договори містять всі істотні умови, визначені законодавством, належним чином зареєстровані та їх умови виконуються в повній мірі, сплачується орендна плата, що підтверджується копіями касових ордерів та відомостей про виплату орендної плати. Зазначив, що посилання сторони позивача на ту обставину, що при підписані спірних договорів позивача було введено в оману та він не розумів чого підписував жодними доказами не підтверджено та є надуманим, позивач отримував орендну плату, питань за що він отримував вказані кошти у нього не виникало, що свідчить про його обізнаність про умови договору. Окрім іншого, в проваджені Іванівського районного суду раніше перебувала цивільна справа, де позивач просив розірвати договори оренди з підстав несплати орендної плати, при цьому жодних заперечень щодо укладення даних договорів не надходило, а після того, як було встановлено, що орендна плата сплачується в повному розмірі, позивачем позов було залишено без розгляду, тому на думку сторони відповідача має місце зловживання процесуальними правами та введення суду в оману. Також вказав, що наявні вади зору позивача жодним чином не свідчать, що він не ознайомлювався з умовами договору та був введений в оману, та не мав наміру підписувати договори оренди.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази та допитавши позивача в якості свідка прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, у зв`язку з наступним.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Свій висновок суд мотивує таким.

Відповідно до досліджених у судовому засіданні письмових доказів, встановлено, що позивач є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 5121880700:01:001:0021 та 5121880700:01:001:0028, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку.

01.07.2019 року в с. Білка ОСОБА_1 , тобто позивач та СФГ «Ластівка» в особі голови ОСОБА_3 було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5121880700:01:001:0028, площею 10,04 га наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орендна плата складає 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та становить 9342,32 грн., строк дії договору 20 років, що підтверджується копією договору.

01.07.2019 року в с. Білка ОСОБА_1 , тобто позивач та СФГ «Ластівка» в особі голови ОСОБА_3 було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5121880700:01:001:0021, площею 1,50 га наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, орендна плата складає 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та становить 1395,76 грн., строк дії договору 20 років, що підтверджується копією договору.

Також до матеріалів справи було долучено акти прийому передач вищевказаних земельних ділянок, які були підписані сторонами, однак у яких не вказана дата їх підписання.

Вказані договори оренди земельних ділянок були зареєстровані в Державному реєстрі прав, що підтверджується наданої інформацією та сторонами не оспорювалося.

Згідно дослідженої копії консультативного висновку спеціаліста (доктора офтальмолога) від 14.12.2020 року КНП «Одеська обласна клінічна лікарня» у позивача ОСОБА_1 наявні вади зору, а саме на правому оці наявна геперметропія середнього ступеню, на лівому оці наявні косоокість та гіперметропія високого ступеню, наявні амбліопія, дистрофія сітківки та початкова катаракта.

Відповідно до досліджених копій видаткових касових ордерів від 28.10.2019 року та 04.11.2019 року ОСОБА_1 отримав за оренду землі грошові кошти у розмірі 3500,00 грн. та 10000,00 грн., дану обставину позивач не заперечував, вказав, що підпис ставив.

Згідно копії відомостей про виплату орендної плати за вересень 2020 року СФГ «Ластівка» було виплачено ОСОБА_1 в загальному розмірі 12600,00 грн., в якій наявний підпис ОСОБА_1 .

Згідно копії розписки від 30.09.2020 року, вказано, що ОСОБА_1 претензій по виплаті орендної плати не має, разом з тим суд вказує, що дану розписку як доказ не приймає, оскільки в неї відсутні дані про те за яким договором здійснювалася орендна плата, хто її сплатив та у якому розмірі, на адресу кого дана розписка адресована.

Допитаний у якості свідка, з його особистої згоди, позивач, будучи повідомленим про кримінальну відповідальність у якості свідка та склавши присягу свідка, ОСОБА_1 показав суду, що у 2019 році він передав два своїх земельних паї (земельні ділянки вказані вище) у оренду ОСОБА_3 , вказав, що плата за оренду мала складати 35000,00 грн., які ОСОБА_3 обіцяв надати йому на проведення операції на очах, однак він надав йому менше коштів. ОСОБА_1 зазначив, що ОСОБА_3 (голова СФГ «Ластівка») сам приїздив до нього та пропонував йому укласти договори оренди, на що він погодився та надав йому свій паспорт для оформлення документів, які йому в подальшому надані не були. Він ( ОСОБА_1 ) ходив до сільської ради щоб урегулювати дану ситуацію, де йому надали чисті аркуші паперу, на яких він ставив свій підпис. Вважає, що ОСОБА_3 його обманув, наразі не заплатив йому орендну плату за 2021 рік. Він хоче повернути у своє користування належні йому земельні ділянки, так як жодних відносин з головою СФГ «Ластівка» не хоче мати. При укладені договорів він знав, що строк оренди становить 20 років, хоча він просив лише на 7 років.

У відповідності до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу.

Пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Пунктом «в» частини 3 статті 152 ЗК України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, з-поміж іншого, шляхом визнання угоди недійсною.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, викладені у ст. 203 ЦК України. Згідно вимог зазначеної статті:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 статті 215 визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як зазначено вище, згідно з вимогами ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Тобто, волевиявлення учасника правочину має бути: 1) вільним (формуватися за відсутності тиску на психіку або особистість фізичної особи тощо, в умовах, за відсутності яких особа може належним чином оцінити ситуацію, визначити для себе мету правочину, отримати уявлення про його характеристику тощо); 2) таким, що відповідає внутрішній волі (намірам) суб`єктів правочину. Тому, у разі коли воля суб`єкта правочину формувалася не вільно і (або) не відповідала його волевиявленню, правочин визнається недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як роз`яснено у п.п.19, 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто, при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14.03.2019 року у справі № 755/3903/17.

Аналізуючи спірні договори, вбачається, що вони за формою та змістом відповідають вимогам закону щодо даного виду договору, вчинені у письмовій формі, зареєстровані у встановленому законом порядку.

При цьому обізнаність позивача про укладення з відповідачем саме договорів оренди земельних ділянок була безпосередньо підтверджена позивачем у судовому засіданні, який був допитаний в якості свідка, що спростовує посилання представника позивача як на підставу позову на те, що позивач при підписані договорів думав, що оформлює земельні ділянки, що в подальшому буде сприяти йому їх використанню, однак не знав що підписує договори оренди. Також обізнаність про зміст спірних договорів оренди земельних ділянок підтверджується фактом отримання позивачем орендної плати у 2019-2020 роках, відповідно до умов договорів, про що позивач не заперечував.

Таким чином, суд, беручи до уваги кардинальні розбіжності у позиції позивача, озвученої у судовому засіданні та наведеної його представником у позовній заяві щодо підстав звернення до суду, а також факт відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували обставини, зазначені позивачем для обґрунтування його позиції, відсутність доказів неможливості за станом здоров`я укласти такі правочини (висновок щодо стану здоров`я датований 14.12.2020 року, тобто через 1,5 року після укладення спірних договорів), дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договорів оренди землі від 01.07.2019 року недійсними.

Оскільки обставини, наведені позивачем та його представником для визнання недійсними спірних договорів оренди, не знайшли свого підтвердження, відсутні підстави для задоволення вимог і про повернення земельних ділянок, а також скасування державної реєстрації таких договорів, оскільки ці вимоги є похідними та можуть бути застосовані як наслідки недійсності правочину.

Застосовуючи норми процесуального права, суд зазначає.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати вважаються понесеними за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований с. Маслове Березівського району Одеської області) до СФГ «Ластівка» (код ЄДРПОУ 30879577, місцезнаходження вул. Ладожська 34, с. Білка Березівського району Одеської області) про визнання недійсними та скасування державної реєстрації договорів оренди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 21.02.2022 року.

СуддяІ. В. Погорєлов