Рішення

від 31.01.2022 по справі 640/20410/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2022 року м. Київ № 640/20410/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю Геопром

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Геопром (далі по тексту - позивач), адреса: 02132, місто Київ, вулиця Дніпровська Набережна, будинок 26ж, офіс 25) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №289980701 від 15 квітня 2021 року, винесене Головним управлінням ДПС у м. Києві про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 44 769,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №289950701 від 15 квітня 2021 року, винесене Головним управлінням ДПС у м. Києві про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 260 605,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що викладені висновки в акті висновки контролюючого органу є необґрунтованими, оскільки між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Бакстон Компані мали місце реальні господарські відносини. Вказаним суб`єктом господарювання надавались роботи із штукатурки приміщення, що орендує позивач, надання яких у повній мірі підтверджується належним чином оформленою первинною документацією. Позивач зазначив, що виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Позивач вважає спірні податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Крім того, позивачем вказується на порушення податковим органом порядку проведення перевірки та винесення спірних податкових повідомлень-рішень. Зокрема, не розгляду заперечень на акт перевірки та ненадання відповіді за результатом розгляду таких заперечень. Також, позивач зазначає, що в супереч нормам податкового законодавства податковим органом наказ про призначення позапланової перевірки вручено після проведення такої перевірки.

Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Копія ухвали суду від 22 липня 2021 року разом з позовною заявою та доданими до неї документами отримані уповноваженою особою відповідача 26 серпня 2021 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, проте, відзиву на позовну заяву відповідачем на адресу суду не подано з невідомих причин.

Враховуючи неподання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки без поважних причин, на підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено позапланову невиїзну перевірку товариства з обмежую відповідальністю Геопром щодо дотримання вимог податкового законодавства при декларування від`ємного значення з податку на додану вартість яке становить більше 100 тис грн за липень 2020 року в порядку контролю за правильністю висновків акт документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Геопром від 19 жовтня 2020 року № 102/26-15-07-01-02/40004173. За результатом перевірки складено акт від 16 березня 2021 року за № 21032/Ж5/26-15-07-01-02/40004173 (надалі - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень податкового законодавства, а саме:

- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу наступного звітного періоду на суму 260 605,00 грн за липень 2020 року;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 35 815,00 грн за липень 2020 року.

На підставі акта перевірки Головним управлінням ДПС у м Києві 15 квітня 2021 року винесено податкові повідомлення-рішення:

- №289980701 яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 44 769,00 грн, в тому числі 35 815,00 грн за основним платежем та 8 95,00 грн штрафні (фінансові санкції);

- № 289950701 яким товариству змінено розмір від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на додану вартість на загальну суму 260 605,00 грн.

Не погоджуючись із висновками проведеної перевіркою, а також винесими податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем оскаржено їх в адміністративному порядку.

Рішенням Державної податкової служби України від 25 червня 2021 року № 14298/6/99-00-06-01-05-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення без змін.

Вважаючи висновки податкового органу щодо порушення норм податкового законодавства при формуванні від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на додану вартість за липень 2020 року позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Положеннями пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Також, пунктом 62.1 статті 62 Податкового кодексу України встановлено, що податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з приписами підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначено у статті 78 Податкового кодексу України.

Відповідно до приписів наведеної норми, документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов`язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з`ясування під час перевірки питань, що повинні бути з`ясовані під час перевірки для винесення об`єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (підпункт 78.1.12. пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України).

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Так, відповідно до приписів пункту 79.1 Податкового кодексу України вказаної норми документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

При цьому, присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова.

Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов`язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, та не можуть вважатися правомірними, а тому підлягають скасуванню.

Аналогічна позиція висловлена Верховним судом в постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18.

Поряд із цим, позивачем не надано доказів, що наказ Головного управління ДПС у м. Києві №1672-п від 26 лютого 2021 року Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Геопром не вручено у встановлені податковим законодавством строки.

Суд зазначає, що надана позивачем копія конверту та трекінгу відстеження поштових направлень свідчить лише про те, що Головним управлінням ДПС у м. Києві 15 квітня 2021 направлялась на адресу позивача поштова кореспонденція

Натомість, доказів, що наказ про призначення перевірки направлено позивачу 15 березня 2021 року та вручено останньому 22 березня 2021 року, як про це зазначає позивач, суду не надано.

Щодо правомірності висновків податкового органу з приводу допущення позивачем вимог податкового законодавств при формування податкового кредиту за липень 2020 року суд зазначає наступне

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу норми пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Водночас, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, відповідно до пунктів 85.2, 85.4 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону №996-ХІV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 цього Закону передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Між тим, відповідно до пунктів 2.4, 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

У разі виявлення невідповідності первинного документа вимогам законодавства у сфері бухгалтерського обліку такі документи з письмовим обґрунтуванням передаються керівнику підприємства, установи. До окремого письмового рішення керівника такі документи не приймаються до виконання.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для формування податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 08 листопада 2018 року у справі №804/5599/15 (адміністративне провадження №К/9901/42187/18) правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця (замовника) належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Аналіз реальності господарської діяльності здійснюється на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки податкового органу щодо завищення позивачем від`ємного значення об`єкта податкування податком на додану вартість та заниження зобов`язання з податку на додану вартість за липень 2020 року обґрунтовано безпідставністю формування податкового кредиту за рахунок взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю Бакстон Компані .

Отже, надаючи оцінку правомірності винесення рішення суду першої інстанції та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень дослідженню підлягає факт реальності господарських операцій між позивачем та зазначеним контрагентам.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Бакстон Компані 01 липня 2020 року укладено договір на виконання робіт № 7/1, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю Бакстон Компані зобов`язувалось надати позивачу штукатурні роботи за адресою : Черкаська область, місто Черкаси, вулиця Сурікова 12/1 (т. 8 а.с. 59-62).

Відповідно до пунктів 1.3 та 1.4 вказаного договору Товариство з обмеженою відповідальністю Бакстон Компані надає послуги із свої матеріалів, облік яких веде самостійно. Виконання робіт здійснюється при взаємодії з діючим виробництвом. Перелік та ціна кожного виду послуг узгоджується сторонами ляхом підписання сем та кошторисів.

Відповідно до пункту 1.5 договору перелік фактично наданих послуг вказується в актах приймання-передачі послуг, які підписуються сторонами.

Пунктом 2 вказаного договору встановлено, що виконавець протягом 5-т робочих днів з дати завершення надання послуг готує та передає на підпис замовнику два примірника акта виконаних робіт, який замовник у термін 7 робочих днів підписує, або надає вмотивовану відмову.

Також, сторонами погоджено право TOB Бакстон Компані залучати до виконання умов договору третіх осіб.

Відповідно до пункту 3 договору сторонами погоджено, що вартість послуг за вказаним договором визначається в схем та кошторисах, рахунках-фактурах виконавця та в підписаних сторонами атах приймання-передачі послуг.

Оплата послуг за вказаним договором здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування 100 % вартості протягом 15 календарних днів з дати підписання сторонами акта приймання-передачі послуг, якщо в акті не встановлено інші строки.

В підтвердження настання реальних наслідків за вказаним правочином позивачем до матерів справи надано:

- копію довідки про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2020 року від 08 липня 2020 року, копію акта приймання виконаних будівельних робіт № 1 від 06 липня 2020 року, копію підсумкової відомості ресурсів (витрати) , відповідно до змісту яких позивачу надавались будівельні роботи з підготовки до штукатурних робіт, а саме : збивання штукатурки, очищення приміщень від сміття, ремонт штукатурки внутрішніх стін по каменю, вивезення сміття. Вартість виконаних робіт склала 698 520,00 грн в тому числі ПДВ на суму 116 420,00 грн (т. 8 а.с. 63-69);

- копію довідки про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2020 року від 13 липня 2020 року, копію акта приймання виконаних будівельних робіт № 2 від 08 липня 2020 року, копію підсумкової відомості ресурсів (витрати) , відповідно до змісту яких позивачу надавались будівельні роботи з підготовки до штукатурних робіт, а саме : ремонт штукатурки внутрішніх стін та стелі, очищення приміщень від сміття, вивезення сміття. Вартість виконаних робіт склала 564 000,00 грн в тому числі ПДВ на суму 94 000,00 грн (т. 8 а.с. 70-76);

- копію відомостей щодо загальновиробничих витрат на будову, копію договірної ціни, копію підсумкової відомості ресурсів (витрати), копію дефектного акту, копію довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, копію акта приймання виконаних будівельних робіт № 3 від 13 липня 2020 року, та копії податкових накладених (т. 8 а.с. 77-92, 56-58).

Як вбачається із змісту акта перевірки та не заперечується відповідачем, контролюючим органом отримано від позивача під час перевірки усі необхідні та достатні документи на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом, однак, податковим органом залишено без належної уваги такі первинні документи платника податків, не надавши їм оцінки чи аналізу.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено первинними документами реальність спірної господарської операції за взаємовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю Бакстон Компані та підтверджено прояв належної обачності при виборі контрагента.

Як вбачається із висновків податкового органу, якими обґрунтовано доводи щодо відсутності настання реальних наслідків за правочином укладеним позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю Бакстон Компані , то такі зводять до того, що вказаний суб`єкт господарювання не в змозі виконати свої зобов`язання за правочином укладеними з позивачем з огляду на відсутність матеріально-технічної можливості.

Поряд із цим, як вбачається з матерів справи доводи податного органу в частині порушення контрагентом позивача податкового законодавства не підтверджуються жодними доказами.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 2а- 15124/11/2670 (К/9901/612/18), від 06 лютого 2018 року у справі №816/166/15-а: "…відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.".

Відсутність достатньої кількості трудових ресурсів у контрагента, так само як і сертифікатів якості на поставлений товар, а тим паче взаємовідносини контрагента з іншими суб`єктами господарювання, не свідчить про нереальність господарської операції за умови підтвердження її належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку (Постанова ВС від 12 червня 2018 року у справі № 802/1155/17-а).

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 11 червня 2018 року у справі № 826/4565/14, одне лише порушення постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат чи податкового кредиту, якщо в судовому процесі не встановлено факту обізнаності чи-то сприяння покупцем постачальнику в ухиленні від оподаткування (факту участі у незаконній податковій мінімізації). За відсутності встановлення такого факту платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на валові витрати за неправомірну діяльність його контрагентів.

Крім того, правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин (Постанова ВС від 23 травня 2018 року у справі № 804/2551/13-а).

Постановою Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № П/811/1508/16 зауважено, що порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Зокрема, згідно з усталеною правовою практикою Верховного Суду, допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від`ємного значення з податку на додану вартість (постанова Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 2а-7462/10/2170); відсутність товарів по ланцюгу постачання не є доказом нереальності господарських операцій (постанова Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 804/3420/16).

Таким чином, висновки податкового органу про відсутність у контрагента платника податків необхідних трудових та виробничих ресурсів не знаходять свого правового обґрунтування у відповідності до норм чинного законодавства та у відповідності із вже усталеною практикою Верховного Суду, позаяк не можуть бути основою висновку щодо нереальності господарських операцій.

Щодо вказаних обставин, суд додатково звертає увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 815/57/14: "Позиція відповідача щодо нереальності спірних господарських операцій доводиться інформацією, отриманою за результатами проведення зустрічних перевірок контрагентів про невстановлення їх місцезнаходження, наявністю значної кількості накладних, розміром до 10 тисяч, виписаних контрагентами, непідтвердженням операцій контрагентів за ланцюгом постачання, наявністю розбіжностей, виявлених системою автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, "ризиковістю" контрагентів… Суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення висновувався з того, що доводи податкового органу, якими доводиться нереальність господарських операцій, зводяться виключно до аналізу податкової інформації щодо контрагентів платника податків… Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з правомірності дій платника податків та зазначав, що договори, на підставі яких виникли господарські операції нікчемними у судовому порядку не визнавались, будь-яких злочинних дій суб`єктів господарювання не встановлено, реальність господарських операцій підтверджена належними і допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку…".

Зокрема, із змісту акту перевірки встановлено, що висновок про неможливість підтвердження операцій сформовано на підставі даних ІС "Податковий блок".

Необхідно зазначити, що процес аналізу інформаційних баз даних ДПС України та ЄРПН є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань й податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджується податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку.

Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 811/2154/13-а зазначено, що будь - яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального Закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись належними.

Податковий орган як орган державної влади зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Стосовно права платника на податковий кредит це означає, що податковий орган може посилатись на неправомірність включення платником податків суми ПДВ до складу податкового кредиту лише у випадках, визначених законом, і лише з посиланням на норми Податкового кодексу України.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/11879/13-а.

Зокрема, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 червня 2018 року у справі № 802/1155/17-а.

Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 2а-102/09/0770 дійшов висновку, що порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту лише за встановленого факту сприяння останнім першому в ухиленні від виконання податкового обов`язку або факту їхніх сумісних дій по створенню схеми незаконної мінімізації податкових зобов`язань.

В свою чергу, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 815/3526/17, невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Таким чином, платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (статті 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (статті 129 Конституції України).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення у постановах Верховного Суду України від 06 квітня 2004 року у справі 8/140, від 29 жовтня 2010 року у справі 21-14-а10, від 31 січня 2010 року у справі № 21-47а10, у яких встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.

Судом у повній мірі досліджено надану позивачем первинну документацію, така містить усі необхідні реквізити та у повній мірі відображає реальність настання наслідків за правочином укладеним позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю Бакстон Компані .

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовуються три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес АД" проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03).

Рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності). За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Так, у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Бізнес Суппорт Центр проти Болгарії" суд наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Суппорт Центр) це не мало б.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У справі "Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства" (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення "встановлений "законом", є передбачуваність. Норму не можна вважати "законом", якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.

З наведеного вбачається, що особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом.

А саме, при сплаті податку на додану вартість особа має розраховувати на використання податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що документи, які надані для перевірки, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю Бакстон Компані , а також право позивача на формування податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матерів справи, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі в розмірі 4581,00грн, що підтверджується квитанцією № 6975090 від 12 липня 2021 року.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 257, 262, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Геопром задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 квітня 2021 року №289980701, винесене Головним управлінням ДПС у м. Києві.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 квітня 2021 року №289950701, винесене Головним управлінням ДПС у м. Києві.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19, код 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Геопром ( адреса: 02132, місто Київ, вулиця Дніпровська Набережна, будинок 26ж, офіс 25, код ЄДРПОУ 40004173) судові витрати по сплаті судового збору 4581,00грн (чотири тисячі п`ятсот вісімдесят одна гривня 00 копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник