Ухвала

від 02.02.2022 по справі 640/3958/22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/2554

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

02 лютого 2022 року м. Київ № 640/3958/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами

товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕР ЛЕЙК

до Державної податкової служби України

про визнання протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕР ЛЕЙК (надалі - позивач), адреса: 01054, місто Київ, вулиця Ярославів Вал, будинок 13/2-Б до Державної податкової служби України (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, Львівська площа, будинок 8, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у місті Києві від 30 грудня 2020 року № 2280551/41838244 про відмову в реєстрації податкової накладної № 4 від 27 листопада 2020 року;

- зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 4 від 27 листопада 2020 року товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕР ЛЕЙК (ідентифікаційний код 41838244) датою її підписання.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень оскаржуваного рішення.

Розглянувши вказану заяву позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах.

Водночас, частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, у відповідності до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком , або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

У той же час, Верховний Суд в постанові від 11 жовтня 2019 року у справі № 640/20468/18 зазначив, що інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки:

а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу ;

б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що приписами чинного законодавства визначено спеціальний тримісячний строк звернення до суду у разі досудового порядку вирішення спору та шестимісячний строк звернення до суду у разі якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, недотримання, якого є підставою для залишення такого позову без розгляду.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту; прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України.

Статтею 56 Податкового кодексу України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 102.2 статті 102 Податкового кодексу України визначені випадки, коли грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Отже, пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу.

Водночас, суд звертає увагу, що в даній справі, предметом розгляду є не рішення контролюючих органів, а квитанція про реєстрацію податкової накладної.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 11 Постанови № 1246 після накладення електронного цифрового підпису платник податку здійснює шифрування податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі та надсилає їх ДФС за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем з урахуванням вимог Законів України Про електронний цифровий підпис , Про електронні документи та електронний документообіг та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку. Примірник податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі зберігається у платника податку.

Відповідно до пункту 12 зазначеної Постанови, після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться визначені цим пунктом перевірки, за результатами яких формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

Відповідно до пункту 14 Постанови № 1246 квитанція в електронній формі надсилається платнику податку протягом операційного дня та є підтвердженням прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

При цьому, суд звертає увагу, що в Постанові № 1246 не міститься визначення поняття реєстрація податкової накладної .

Натомість, за визначенням підпункту 14.1.60 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України ЄРПН - це реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.

Наведені нормативні положення дають підстави для висновку, що в процедурі внесення інформації (відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування) до ЄРПН є дві окремі стадії:

1) надання платником податку на додану вартість податкової накладної (розрахунку коригування);

2) прийняття/неприйняття податкової накладної (розрахунку коригування) та внесення відомостей щодо неї (нього) безпосередньо до ЄРПН. Перша із цих стадій залежить від платника податку на додану вартість і є результатом його дій, тоді як друга - це результат виконання роботи програмного забезпечення, що контролюється ДФС, та/або безпосередніх дій працівників ДФС, на яку (які) платник податку не має впливу.

Основні організаційно-правові засади обміну електронними документами між суб`єктами господарювання та ДФС визначено у Наказі № 557.

Розділом ІІ Наказу № 557 визначено, що автор здійснює надсилання електронних документів з урахуванням встановлених законодавством граничних строків для подання таких документів. У разі якщо адресатом є контролюючий орган, після надходження електронного документа здійснюється його автоматизована перевірка.

Автоматизована перевірка електронного документа включає:

- перевірку правового статусу ЕЦП шляхом встановлення чинності посиленого сертифіката ключа підписувача на час підписання електронного документа та відповідності особистого ключа підписувача відкритому ключу, зазначеному у посиленому сертифікаті. При цьому дата та час накладення ЕЦП встановлюються за даними позначки часу, отриманої підписувачем від АЦСК в момент підпису, а чинність посиленого сертифіката на цей момент встановлюється за даними відповідного онлайн-сервісу АЦСК (OCSP) та/або даними актуальних списків відкликаних сертифікатів (CRL) зазначеного АЦСК;

- перевірку обов`язковості та послідовності накладення на електронний документ ЕЦП підписувачів та електронної печатки (за наявності) у встановленому порядку;

- перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту);

- перевірку наявності обов`язкових реквізитів;

- перевірку наявності Заяви про приєднання до Договору;

- перевірку дії Договору.

Перша квитанція надсилається автору електронного документа протягом двох годин з часу його отримання контролюючим органом, в іншому разі - протягом перших двох годин наступного операційного дня. У першій квитанції, що формується за результатами автоматизованої перевірки, зазначеної у пункті 10 цього розділу, повідомляється про результати такої перевірки. У разі негативних результатів автоматизованої перевірки у першій квитанції повідомляється про неприйняття електронного документа із зазначенням причин, у такому випадку друга квитанція не формується. На першу квитанцію накладається електронна печатка контролюючого органу, здійснюється її шифрування та надсилання автору електронного документа. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в контролюючому органі. Якщо автору протягом встановленого строку після відправки електронного документа не надійшла перша квитанція, електронний документ вважається не одержаним адресатом. Не пізніше наступного робочого дня з моменту формування першої квитанції, якщо інше не встановлено законодавством та цим Порядком, формується друга квитанція.

Друга квитанція є підтвердженням про прийняття (реєстрацію) або повідомленням про неприйняття в контролюючому органі електронного документа. В другій квитанції зазначаються реквізити прийнятого (зареєстрованого) або неприйнятого (із зазначенням причини) електронного документа, результати обробки в контролюючому органі (дата та час прийняття (реєстрації) або неприйняття, реєстраційний номер, дані про автора та підписувача (підписувачів) електронного документа та автора квитанції). На другу квитанцію накладається електронна печатка відповідного контролюючого органу, здійснюється її шифрування та надсилання автору електронного документа. Другий примірник другої квитанції зберігається в контролюючому органі. У разі наявності другої квитанції про прийняття електронного документа датою та часом прийняття (реєстрації) електронного документа контролюючим органом вважаються дата та час, зафіксовані у першій квитанції.

З аналізу наведених норм вбачається наявність двох етапів надходження електронних документів, зокрема податкових накладних, до контролюючого органу.

Згідно абзацу 14 частини 2 розділу І Наказу № 557 перший етап - це автоматична перевірка електронного документа на відповідність загальним вимогам такого документа. У першій квитанції, що формується за результатами автоматизованої перевірки повідомляється про результати такої перевірки. Перша квитанція надсилається автору електронного документа протягом двох годин з часу його отримання контролюючим органом, в іншому разі - протягом перших двох годин наступного операційного дня. Перша квитанція - електронне повідомлення, що формується у форматі (стандарті), затвердженому в установленому законодавством порядку, програмним забезпеченням контролюючого органу за результатами автоматизованої перевірки електронного документа та засвідчує факт і час отримання такого електронного документа в момент такого отримання.

Згідно абзацу 5 частини 2 розділу І Наказу № 557 другий етап відбувається не пізніше наступного робочого дня з моменту формування першої квитанції, якщо інше не встановлено законодавством та цим Порядком шляхом формування другої квитанції. Друга квитанція - електронне повідомлення, що формується у форматі, затвердженому в установленому законодавством порядку, програмним забезпеченням контролюючого органу (адресатом) за результатами ідентифікації, обробки електронного документа та засвідчує факт і час приймання (неприймання) чи реєстрації такого електронного документа.

З аналізу вищевикладеного, суд приходить до висновку, що оскаржуване позивачем так зване рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відмову в реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних фактично є другою квитанцією, що сформувалась програмним забезпеченням контролюючого органу за результатами ідентифікації, обробки електронного документа та засвідчує факт і час приймання та реєстрації поданої позивачем податкової накладної.

Оскаржувані позивачем квитанції не є рішеннями контролюючого органу у розумінні статті 56 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим строк позовної давності у 1095 днів на їх оскарження не розповсюджується, а застосовується загальний строк звернення до адміністративного суду, передбачений статтею 102 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу, що у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 1.380.2019.006119 Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 640/46/19 , від 17 лютого 2019 року у справі № 813/4921/17 в частині, згідно якого положення пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України є спеціальними по відношенню до приписів статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому незалежно від використання платником податків права на адміністративне оскарження, строк звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження рішення контролюючого органу про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН становить 1095 днів,

Правова позиція Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 1.380.2019.006119 полягає перш за все у тому, що у справах цієї категорії застосовуються загальні строки звернення до суду, визначені нормами Кодексу адміністративного судочинства України, а не Податковим кодексом України .

Таким чином, колегія суддів Верховного Cуду у справі № 1.380.2019.006119 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого, строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в реєстрації податкової накладної в ЄРПН з похідною вимогою про зобов`язання її зареєструвати, у разі, коли платником податків не використовувалася процедура адміністративного оскарження таких рішень як досудового порядку вирішення спору, визначається частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і три місяці у разі досудового порядку вирішення спору та шестимісячний строк звернення до суду у разі якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки та шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В свою чергу, з аналізу матеріалів справи судом встановлено, що позивач не погоджуючись з прийнятими податковим органом рішеннями, направив в електронному вигляді скарги, в задоволенні яких уповноваженим органом було відмовлено.

Таким чином, з огляду на зазначені положення Кодексу адміністративного судочинства України та висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 1.380.2019.006119, суд прийшов до висновку, що позивач мав звернутися до адміністративного суду з даним позовом у тримісячний строк з дня отримання рішень від 26 липня 2021 року № № 33714/43065223/2 , 2844058/43065223 про відмову у задоволенні скарг поданих позивачем до уповноваженого органу.

Суд в свою чергу зазначає та як вже було встановлено вище, рішення контролюючого органу якими було відмовлено у задоволенні скарги позивача датуються 18 січня 2021 року.

Водночас, суд звертає увагу, що позивач з позовною заявою звертається до суду лише 31 січня 2022 року (відповідно до поштового штампу на конверті ).

Таким чином, виходячи з аналізу вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов було подано позивачем з пропуском тримісячного строку звернення до суду, за відсутності поважних причин для його поновлення.

Суд відзначає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Суд також звертає увагу на те, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

При цьому, положення повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або направлення адвокатом запитів до відповідних органів з метою виконання укладеного між позивачем та адвокатом договору про надання правової допомоги не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

У справах Стаббігс та інші проти Великобританії та Девеер проти Бельгії Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28 березня 2006 року у справі Мельник проти України зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45).

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду з порушенням тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, при цьому не навів обставин, які об`єктивно перешкоджали зверненню до суду та не залежали від волі позивача.

Разом з тим, суд наголошує, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин , тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними , не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Також, суд звертає увагу, що згідно пункту 5 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

Частиною 1 статті 42 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасниками справи є сторони, треті особи.

Відповідно до частини 1 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Згідно пунктів 4-5 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються:

- зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів ;

- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

Як вбачається зі змісту поданої позовної заяви, в її резолютивній частині позивачем зазначено наступні вимоги:

- визнати протиправними та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у місті Києві від 30 грудня 2020 року № 2280551/41838244 про відмову в реєстрації податкової накладної № 4 від 27 листопада 2020 року;

- зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 4 від 27 листопада 2020 року товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕР ЛЕЙК (ідентифікаційний код 41838244) датою її підписання.

Водночас, суд звертає увагу, що позивач у якості відповідача зазначає лише Державну податкову службу України, при цьому, суб`єкта владних повноважень який саме прийняв оскаржуване рішення останній у якості сторони по справі (відповідача ) не зазначає.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд зазначає, що позивачу необхідно уточнити суб`єктний склад відповідачів у даному адміністративному позові або уточнити зміст позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Вказані недоліки позивач може усунути у десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду:

- заяви про поновлення строку для звернення до адміністративного суду з першою позовною вимогою разом, в якій зазначити підстави, з яких позивач просить визнати їх поважними, разом з доказами поважності причин його пропуску;

- позовну заяву в новій редакції з уточненням суб`єктного складу відповідачів у даному адміністративному позові або змісту позовних вимог, відповідно до висновків викладених у даній ухвалі.

Керуючись статтями 122, 123, 169, статтею 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю ІНТЕР ЛЕЙК - залишити без руху.

2. Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків.

3. Попередити позивача про те, що у випадку неусунення недоліків позовної заяви позовна заява буде залишена без розгляду відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, що беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Н.В. Клочкова