Рішення

від 01.02.2022 по справі 910/14004/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.02.2022Справа № 910/14004/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Кучеренко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/14004/21

За позовом Приватного акціонерного товариства Акціонерна компанія Київводоканал

до Житлово-будівельного кооперативу "Буревісник-9"

про стягнення 840979,43 грн

Представники учасників справи:

від позивача : Плясун О.І.;

від відповідача: Сігуленкова Т.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство Акціонерна компанія Київводоканал (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу "Буревісник-9" (далі - відповідач) про стягнення 840979,43 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, всупереч умовам договору №00298/4-02 від 15.03.2002 на послуги водопостачання та водовідведення, неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг у період з 01.07.2020 по 31.05.2021, у зв`язку з чим останнім заявлено до стягнення основний борг у розмірі 714319,30 грн, інфляційні втрати у розмірі 39991,85 грн, 3% річних в розмірі 8068,12 грн, пеню у розмірі 7168,23 грн та штраф у розмірі 71431,93 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 відкрито провадження у справі №910/14004/21 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

В судовому засіданні 19.10.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання.

30.11.2021 через відділ діловодства суду відповідач подав пояснення у справі №б/н від 29.11.2021, в яких позовні вимоги визнає частково у розмірі 595381,38 грн, а в іншій частині просить відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю та не відповідністю вимогам чинного законодавства. При цьому, відповідач наголошує на тому, що позивач безпідставно включив до суми боргу плату за водовідведення гарячої води, оскільки не є виконавцем цих послуг та не довів наявності правових підстав для нарахування штрафу, так як відповідач розраховується на отриманні послуги за рахунок коштів, які сплачуються власниками квартир, що входять до ЖБК "Буревісник-9".

В судовому засіданні 14.12.2021, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 11.01.2022.

В судовому засіданні 11.01.2022 у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 01.02.2022.

В судовому засіданні 01.02.2022 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, відповідач проти позовних вимог в заявленому позивачем розмірі заперечував, просив задовольнити позов частково.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 01.02.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.03.2002 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (перетворене у Приватне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал") (далі - постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Буревісник-9" (далі - абонент) було укладено договір №00298/4-02 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов`язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65 (далі - Правила).

Відповідно до пункту 3.1 договору, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представниками абонента. Для абонентів із стабільним об`ємом водоспоживання (або незначним коливанням), зняття показників може здійснюватись один раз на квартал.

У відповідності до пункту 3.3 договору, кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об`ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.

Абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи (пункт 3.4 договору).

Згідно пункту 3.5 договору, у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов`язаний у 5 - ти денний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи, направити повноважного представника з обгрунтовуючими документами для проведення звірки розрахунків та підписання відповідного акту в цей же термін. При невиконання цієї умови дані постачальника вважаються прийнятими абонентом.

Відповідно до пункту 3.6 договору, щомісячно постачальник виставляє платіжну вимогу за надані послуги згідно цього договору. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата може проводитись шляхом передачі векселя та іншими способами, не забороненими чинними нормативними актами.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що всі питання, не передбачені цим договором, регулюються діючим законодавством, Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, Правилами приймання стічних вод у Київську міську каналізацію.

Цей договір є безстроковим, діє на весь час надання послуг до моменту його розірвання і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір може бути розірваний за згодою сторін. Договір може бути розірвано в судовому порядку на вимогу однієї із сторін у разі порушення другою стороною договірних зобов`язань (пункти 7.1 та 7.2 договору).

Додатком №1 до договору сторонами визначена інформація для укладання договору, зокрема, особовий рахунок, адреси споживача, тип, номер та стан лічильників обліку споживання води.

Відповідно до частин 1, 2 статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме: 1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку; 2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою; 3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір. Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії). У межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг. Комунальні послуги з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії надаються виключно на підставі індивідуальних договорів.

Пунктом 3 Розділу VI ("Прикінцеві та перехідні положення") Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Доказів укладення позивачем або іншим виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення індивідуальних договорів зі співвласниками багатоквартирних будинків за адресами вул. Драгоманова, буд.3, буд.3А та буд.3Б в м. Києві, як і інших доказів припинення дії договору сторонами суду не надано, а чинним законодавством передбачено обов`язковість укладення індивідуальних договорів зі співвласниками багатоквартирного будинку виключно щодо комунальних послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії, тому суд приходить до висновку про дійсність договору №00298/4-02 від 15.03.2002 і приймає його до уваги.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи актів обстеження та зняття показань з вузлів обліку, корінців ініціативних та планових нарядів на заміну, технічне обслуговування лічильника води, опломбування обвідної лінії лічильника води та відомостей обліку споживання води, позивач на виконання умов договору в період з 01.07.2020 по 31.05.2021 надав відповідачу послуги водопостачання та приймання стічних вод, які в силу приписів пункту 3.5 договору, були прийнятті відповідачем без жодних зауважень (незгоди) щодо їх кількості та вартості.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за вказаним договором також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов договору.

Позаяк, відповідач свого обов`язку з повної та своєчасної оплати наданих послуг належним чином не виконав, у зв`язку з чим, як зазначає позивач, виник борг за надані послуги в сумі 714319,30 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України).

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір є договором надання послуг водопостачання та водовідведення, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в т.ч. глави 63 Цивільного кодексу України та Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення".

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України закріплено обов`язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлених у договорі, якщо останнім передбачено надання такої послуги за плату.

За приписами ст. 1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води; централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення стічних вод за допомогою системи централізованого водовідведення.

Відповідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" послуги з централізованого питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання з урахуванням вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням та/або централізованим водовідведенням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов`язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та/або централізованого водовідведення; об`єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об`єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та/або централізованого водовідведення водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності; індивідуальними і колективними споживачами житлово-комунальних послуг, визначеними Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно із ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" споживачі питної води зобов`язані, зокрема своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Міністерством з питань житлово-комунального господарства України прийнято наказ №190 від 27.06.2008, яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (далі - Правила №190).

Так, згідно пунктів 3.1, 5.2 Правил №190, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на підставі показів приладів обліку; вузли обліку повинні розташовуватися на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору (п. 3.7 Правил №190).

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивачем надано відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення у спірний період, про що свідчать акти обстеження та зняття показань з вузла обліку за адресами точок обліку: м. Київ, вул. Драгоманова, буд. 3, 3-А, 3-Б які підписані представниками постачальника та абонента у двосторонньому порядку без заперечень.

Отже, у відповідача, який належним чином отримував послуги з водопостачання та водовідведення у спірний період та користувався ними, виник прямий обов`язок відповідно до вищезазначених норм Правил №190 та законодавчих актів з оплати за фактичне користування наданими послугами у відповідний місяць, в якому послуги з водопостачання та водовідведення були надані та спожиті відповідачем.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.4 договору сторони визначили, що абонент розраховується за надані послуги у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п`ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів до банківської установи.

При цьому, пунктом 25 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 №690, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Правила №690) визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, пункту 25 Правил №690 та змісту пункту 3.4 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих послуг за договором на момент розгляду справи настав.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свого обов`язку щодо оплати наданих за договором послуг не виконав. Доказів зворотного суду не надано.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем визначених умовами договору послуг та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про доведеність наявності у відповідача обов`язку сплатити заборгованість за отримані послуги у заявлений період.

В той же час, за результатом перевірки наданого позивачем розрахунку вартості наданих відповідачу послуг та контррозрахунку відповідача, судом встановлено, що під час визначення суми боргу сторонами було невірно вказано щомісячні обсяги наданих послуг, які узгоджені у підписаних сторонами без заперечень актах обстеження та зняття показань з вузла обліку за адресами точок обліку: м. Київ, вул. Драгоманова, буд. 3, 3-А, 3-Б, що вплинуло на правильність здійснених розрахунків, а відтак позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню в сумі, за розрахунком суду з огляду на фактичний обсяг наданих послуг, 670863,53 грн; в іншій частині цих позовних вимог слід відмовити у зв`язку з їх безпідставністю.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені, штрафу.

Пунктами 4.1, 4.2 договору сторонами погоджено, що за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення та за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 10 відсотків від неоплаченої суми.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №91012876/19 та Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати за договором і не надав доказів об`єктивної неможливості своєчасного розрахунку за отримані послуги, йому на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пунктів 4.1, 4.2 договору нараховано і заявлено до стягнення пеню в розмірі 7168,23 грн та 71431,93 грн штрафу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині у розмірі 67086,35 грн, оскільки позивачем невірно визначено базу нарахування штрафу (714319,30 грн замість 670863,53 грн).

Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за належний період прострочення та бази її нарахування, за розрахунком суду її розмір є більшим, ніж заявлено позивачем, втім, оскільки при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

При цьому, суд відхиляє вимогу відповідача про відмову у стягненні штрафу на підставі приписів ст. 233 ГК України, оскільки, на час розгляду справи, відповідач не надав до суду жодних доказів в підтвердження наявності обставин, передбачених вказаною нормою.

Так, частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.05.2018 у справі №910/6046/16.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19 зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано 3% річних в сумі 8068,12 грн та інфляційні втрати у розмірі 39991,85 грн.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що їх розмір є меншим ніж заявлено позивачем, оскільки позивачем невірно визначено суму заборгованості, на яку нараховуються 3% річних та інфляційні втрати, у зв`язку з чим, за розрахунком суду, належною сумою до стягнення є 7342,83 грн 3% річних та 32332,87 грн інфляційних втрат, в іншій частині цих позовних вимог належить відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги в повному обсязі або свідчили про відсутність у нього обов`язку сплати заборгованість.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача щодо безпідставного включення позивачем до складу заборгованості боргу за стоки гарячої води, оскільки стічні води не розподіляються в залежності від їх походження (чи то стоки холодної води, чи то стоки гарячої води), відповідно послуги щодо водовідведення гарячої води надавались відповідачем на виконання умов договору № 00298/4-02 і підлягають оплаті позивачеві.

Не доведеними є і аргументи відповідача стосовно того, що позивач навмисне створив умови, які не дають відповідачу можливості сплачувати кошти за отримані послуги, так як відмовився приймати кошти за надані послуги через КП ГІОЦ, оскільки, як зазначив сам відповідач у своїх поясненнях, про даний факт він дізнався ще у 2019 році, що не могло стати підставою для невиконання зобов`язань за договором у спірний період, тим більше що вказана обставина жодним чином не унеможливлює та не перешкоджає можливості належного виконання власних зобов`язань відповідачем. При цьому, жодних доказів даної обставини, так само як і факту блокування розрахункового рахунку відповідача, суду не надано.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, заважаючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Буревісник-9" про стягнення 840979,43 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Буревісник-9" (02068, м. Київ, вул. Драгоманова, 3, 3-А, 3-Б; ідентифікаційний код 22876499) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м. Київ, вул.Лейпцизька, буд.1-а; ідентифікаційний код 03327664) основний борг у розмірі 670863 (шістсот сімдесят тисяч вісімсот шістдесят три) грн 53 коп., штраф у розмірі 67086 (шістдесят сім тисяч вісімдесят шість) грн 35 коп., пеню у розмірі 7168 (сім тисяч сто шістдесят вісім) грн 23 коп., 3% річних у розмірі 7342 (сім тисяч триста сорок дві) грн 83 коп., інфляційні втрати у розмірі 32332 (тридцять дві тисячі триста тридцять дві) грн 87 коп. та судовий збір у розмірі 11771 (одинадцять тисяч сімсот сімдесят одна) грн 91 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 21.02.2022.

Суддя Т.В. Васильченко