Рішення

від 08.02.2022 по справі 911/2938/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2022 р. м. Київ Справа №911/2938/21

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання - помічник судді: Кулакова С.С.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ірпіньшляхбуд"

до Кучер Алли Володимирівни

про виселення,

за участю представників:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

06 жовтня 2021 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Ірпіньшляхбуд" (далі - позивач) до Кучер Алли Володимирівни (далі - відповідач) про виселення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на порушення відповідачем умов договору оренди магазину від 01.12.2011 року, згідно з якими позивач зобов`язувався передати відповідачу в строкове платне користування будівлю, яка розташована за адресою: місто Ірпінь, вулиця Пушкінська, 31-А (далі - приміщення), а відповідач зобов`язувалась вказане приміщення прийняти, вчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату. У зв`язку з несплатою відповідачем орендної плати, 02 червня 2014 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення про відмову від договору.

Оскільки відповідач приміщення позивачу не повернула, позивач звернувся до суду, просив виселити відповідача з приміщення.

Ухвалою суду від 22.10.2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 24 листопада 2021 року.

23 листопада 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, яке задоволенню судом не підлягало.

24 листопада 2021 року представник позивача та відповідач у підготовче засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 24.11.2021 року підготовче засідання відкладено на 15 грудня 2021 року, представника позивача зобов`язано подати суду документи, що підтверджують заборгованість відповідача перед позивачем за період дії договору оренди магазину від 01.12.2011 року.

10 грудня 2021 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду від 24.11.2021 року, яка підлягала задоволенню судом. Крім цього, представник позивача просив суд про розгляд справи без його участі. Також, заявив клопотання про витребування доказів, в якому просив суд витребувати у відповідача докази вчинення дій щодо сплати заборгованості перед позивачем за період дії договору оренди магазину від 01.12.2011 року, яке підлягало задоволенню судом.

15 грудня 2021 року представник позивача та відповідач у підготовче засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Ухвалою суду від 15.12.2021 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 12 січня 2022 року. Представника відповідача зобов`язано подати документи, що підтверджують сплату грошових коштів, згідно з умовами договору оренди магазину від 01.12.2011 року.

12 січня 2022 року представник позивача та відповідач у підготовче засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Відповідач вимог ухвали суду від 15.12.2021 року не виконала.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.01.2022 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 09 лютого 2022 року.

09 лютого 2022 року представник позивача та відповідач у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою Господарського суду Київської області суду від 22.10.2021 року відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву, докази, що підтверджують заперечення проти позову, та попереджено про те, що суд може вирішити справу за наявними в ній матеріалами, у разі ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Враховуючи те, що відповідач була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи по суті, відзиву на позовну заяву не подано, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та вірогідність кожного доказу окремо, а також і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

01 грудня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Ірпіньшляхбуд" (далі - позивач) та фізичною особою - підприємцем Кучер Аллою Володимирівною був укладений договір оренди магазину (далі - договір), згідно з умовами якого позивач зобов`язувався передати фізичній особі - підприємцю Кучер Аллі Володимирівні в строкове платне користування будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - приміщення), а фізична особа - підприємець Кучер Алла Володимирівна зобов`язувалась вказане приміщення прийняти, вчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Як вбачається з відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 23 травня 2019 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Кучер Алли Володимирівни, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Частиною 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 1 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Цивільного кодексу України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою, її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею, як за фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №910/8729/18 від 13.02.2019 року.

Так, зобов`язання, що виникли у Кучер Алли Володимирівни (далі - відповідач), на підставі договору оренди магазину від 01.12.2011 року, не припинились із внесенням 23 травня 2019 року до Реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця Кучер Алли Володимирівни.

Згідно з п. 3.1 договору, договір укладено сторонами на 11 місяців - з 01 грудня 2011 року до 01 листопада 2012 року.

Відповідно до п. 4.1 договору, позивач зобов`язується передати у користування відповідача об`єкт протягом 1 дня з моменту підписання договору. Передача здійснюється згідно акту прийому - передачі, який є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що відповідач зобов`язується сплачувати оренду плату та інші платежі в п. 6 договору в строки та обсязі, передбаченому даним договором.

Згідно з п. 5.14 договору, відповідач зобов`язується у разі закінчення строку дії договору повернути об`єкт, що орендується, у стані враховуючи зроблені покращання після поточного ремонту, готовим для подальшої експлуатації по акту прийому - передачі.

Відповідно до п. 6.1 договору, відповідач сплачує орендну плату, комунальні послуги за наданий в оренду об`єкт, що орендується. Несе витрати по оплаті податків ТОВ "Ірпіньшляхбуд".

Згідно з п. 6.2 договору, сума орендної плати за перший місяць становить 400 грн. 00 коп. (чотириста гривень 00 коп.), в т.ч. ПДВ - 80 грн. 00 коп. Під час внесення чергового платежу сума орендної плати (з ПДВ) за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування суми місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Не пізніше 1 числа наступного місяця відповідач перераховує за попередній місяць суму орендної плати та суму ПДВ. Днем оплати є день перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Пунктом 9.1 договору встановлено, що договір вступає в дію з дня його підписання сторонами та діє протягом терміну, вказаного в п. 3.1 даного договору.

Згідно з п. 9.2 договору, дія даного договору припиняється, зокрема, у випадках систематичного порушення однією із сторін умов договору і своїх зобов`язань, даний договір розривається в односторонньому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач передав відповідачу в приміщення, що підтверджується копією акта приймання - передачі до договору оренди від 01.12.2011 року, долученою до матеріалів справи.

У зв`язку з істотними порушеннями умов договору відповідачем, 02 червня 2014 року позивач направив їй повідомлення про відмову від договору та необхідність повернення орендованого приміщення.

Оскільки відповідач приміщення позивачу не повернула, позивач звернувся до суду, просив виселити відповідача з приміщення.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 3 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ч. 5 ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем передано, а відповідачем прийнято в оренду приміщення, що підтверджується копією акта приймання - передачі до договору оренди від 01.12.2011 року, долученою до матеріалів справи.

Як зазначено вище, згідно з умовами договору, відповідач повинна була сплачувати орендну плату не пізніше 1 числа наступного місяця за попередній місяць.

Документів, що підтверджували б сплату відповідачем орендної плати у встановленому умовами договору порядку, відповідач суду не надала.

У зв`язку з істотними порушеннями умов договору відповідачем, позивач направив на адресу відповідача повідомлення про відмову від договору від 02.06.2014 року, а також вимогу про звільнення приміщення від 23.07.2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 1 ст. 652 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ст. 782 Цивільного кодексу України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Згідно з п. 9.2 договору, дія даного договору припиняється, зокрема, у випадках систематичного порушення однією із сторін умов договору і своїх зобов`язань, даний договір розривається в односторонньому порядку.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, умови договору стосовно права орендодавця відмовитись від договору оренди в односторонньому порядку і вимагати повернення об`єкта оренди, у разі порушення орендарем умов договору, узгоджуються з принципом свободи договору та є результатом волевиявлення обох сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким, зокрема, внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовільнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного суду від 02.10.2018 року в справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року в справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року в справі №902/761/18, від 04.12.2019 року в справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 року в справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року в справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним, ніж інші докази.

Оскільки договір оренди магазину від 01.12.2011 року, на підставі якого відповідач користувалась приміщенням розірвано, відповідач зобов`язана повернути приміщення позивачу, тому вимога позивача про виселення відповідача з приміщення є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 128, ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 6 ст. 283 Господарського кодексу України, ст. 51, ч. 1 ст. 52, ч. 1 ст. 526, ч. ч. 1, 3, 5 ст. 626, ст. 627, ст. 629, ч. 2 ст. 651, ч. 1 ст. 652, ч. 1 ст. 759, ст. 782, ч. ч. 1, 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2 ст. 11, ст. ст. 12 - 15, ст. 18, ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 20, ч. 1 ст. 45, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 79, ст. 86, ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 129, ч. 9 ст. 165, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ірпіньшляхбуд" до Кучер Алли Володимирівни про виселення.

Виселити Кучер Аллу Володимирівну ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) з нежитлового приміщення, площею 96 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Кучер Алли Володимирівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ірпіньшляхбуд" (08205, Київська область, Бучанський район, місто Ірпінь, вулиця Громадянська, 65-а, ідентифікаційний код 13709607) 2 270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) витрат на сплату судового збору.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 21.02.2022 року.

Суддя С. Грабець