Рішення

від 16.02.2022 по справі 905/1993/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.02.2022р. Справа №905/1993/21

Господарський суд Донецької області у складі судді Величко Н.В.,

при секретарі судового засідання Зеленському Б.О., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТКОНТИНЕНТ" (код ЄДРПОУ 36602223, місцезнаходження: 02090, м. Київ, вул. Празька, буд. 18А, кв. 135)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЛЯХОВЕ БУДІВНИЦТВО "АЛЬТКОМ" (код ЄДРПОУ 32794511, місцезнаходження: 87525, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Бахчиванджи, буд.2)

про стягнення 1.418.865,78 грн., -

представники сторін не з`явились, -

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТКОНТИНЕНТ" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ШЛЯХОВЕ БУДІВНИЦТВО "АЛЬТКОМ" заборгованості в розмірі 1.418.865,78 грн., з яких: 1.084.039,77 грн. - інфляційні втрати, 334.826,01 грн. - 3% річних з простроченої суми, крім того, витрати по сплаті судового збору.

Позов обґрунтовано невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором субпідряду № ДСА/Р/П/С/№-1362 від 28.07.2015 та неоплатою стягнутої з нього за цим договором заборгованості згідно рішення Господарського суду Донецької області від 26.01.2021 у справі №905/1783/20, що є, на думку позивача, підставою для нарахування та стягнення з відповідача 3% річних (за період з 07.10.2020 по 05.10.2020) та інфляційних (за період жовтень 2020серпень 2021рр.) згідно ст.625 ЦК України.

На підтвердження вимог надано суду: договір субпідряду № ДСА/Р/П/С/3-1362 від 28.07.2015, акт № 4 від 21.10.2016 виконаних робіт до договору № ДСА/Р/П/С/№-1362 від 28.07.2015, рішення Господарського суду Донецької області від 26.01.2021 у справі № 905/1783/20, правовстановлюючі (статутні) документи, розрахунок позовних вимог.

Ухвалою суду від 25.10.2021 відкрито провадження у № 905/1993/21, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Відповідач у відзиві вих.№10/11-03 від 10.11.2021 проти задоволення позовних вимог заперечує (вх..№23575/21). Вказує, що рішенням суду у господарській справі № 905/1783/20 позивачу було відмовлено в задоволенні вимог про стягнення з відповідача основного боргу за виконані роботи за договором субпідряду № ДСА/Р/П/С/3-1362 від 28.07.2015 у зв`язку зі спливом строку позовної давності. Посилаючись на рішення ЄСПЧ від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «ЮКОС» проти Росії», від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», а також ст. 266 ЦК України, стверджує, що у позивача відсутнє право щодо стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних у цій справі.

У відповіді на відзив від 07.12.2021 № 07/12 (вх.№04-18/9261 від 08.12.2021) позивач відхиляє аргументи відповідача, наполягає на задоволенні позовних вимог повністю. Вказує, що у даному випадку позивач нараховує 3% річних та інфляційні на суму боргу, яку відповідач визнає, але не планує повертати, оскільки сплинув строк позовної давності для пред`явлення позову про її стягнення. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошових зобов`язань у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

У підготовчому засіданні оголошувались перерви, строк підготовчого провадження продовжувався судом на тридцять днів, з постановленням відповідних процесуальних документів суду.

Ухвалою від 20.01.2022 закрито підготовче провадження у справі № 905/1993/21, призначено розгляд справи по суті на 17.02.2022, визнано явку уповноважених представників сторін у судове засідання не обов`язковою.

У судове засідання 17.02.2022 позивач та відповідач своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені згідно ст. 120 ГПК України.

Позивачем подано клопотання про розгляд справи без участі його представника (вх.№01-35/1105 від 16.02.22).

Відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№07-10/347 від 16.02.22), мотивоване зайнятістю представника в інших судових процесах.

Частиною першою статті 216 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Як вбачається, клопотання відповідача про перенесення дати судового засідання від 05.11.2019 (вх.№22374/19), мотивоване зайнятістю представника в інших судових процесах.

На переконання суду, наведені відповідачем причини є не поважними.

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч.3 ст.56 ГПК України). Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість одного з представників відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні іншого його представника. Отже, процесуальне представництво юридичної особи може здійснюватися як у порядку самопредставництва, так й іншими особами як представниками юридичної особи за довіреністю. Реалізація права на участь в судовому засіданні є процесуальною дією в суді, яка має здійснюватися або самою особою у порядку самопредставництва, або її процесуальним представником. До того ж, відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин, викладених ним у клопотанні про відкладення розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом суду, яке пов`язується саме з неможливістю розгляду справи, а не з явкою учасників справи у судове засідання.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи, явка представників сторін в судове засідання обов`язковою визнана не була, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними матеріалами без присутності представників позивача та відповідача. Відтак, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи суд відхиляє.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТКОНТИНЕНТ» (Субпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ШЛЯХОВЕ БУДІВНИЦТВО «АЛЬТКОМ» (Підрядник) укладений договір субпідряду № ДСА/Р/П/С/№-1362 від 28.07.2015, відповідно до пункту 1.1 якого Субпідрядник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених в договорі, виконати наступні зобов`язання: виконати комплекс послуг (далі по тексту - роботи) по контролю якості монтажних та заводських зварювальних з`єднань після зварювання шляхом проведення випробувань неруйнівного ультразвукового контролю (УЗК) та візуально-вимірювального контролю (ВВК) на об`єкті «Автодорожний міст «Туркменабат - Фарап» через річку Аму-Дарья, з берегозахисними спорудами, під`їзними автомобільними шляхами, обладнаними електроосвітленням, загальною протяжністю 1600 метрів, шириною 21 метр, а Підрядник зобов`язався прийняти та оплатити роботи на умовах, вказаних в договорі.

Згідно з пунктом 1.2 договору виконання робіт здійснюється поетапно. Обсяг робіт 20000,00 м/п. Фактичні обсяги виконані Субпідрядником робіт визначаються згідно з актом виконаних робіт, які складаються щомісячно та підписуються уповноваженими представниками сторін.

Договір вступає в силу з дня його підписання уповноваженими особами і діє до 28.06.2016 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання зобов`язань у відповідності до умов договору, які виникли до закінчення дії договору (пункти 12.1, 12.5 Договору).

Загальна вартість робіт за договором складає 13.634.487,80 грн без ПДВ, що станом на 28.07.2015 по курсу продажу долара США до гривні, встановленим Національним банком України, є еквівалентом 618000,00 доларів США без ПДВ. Зміна загальної вартості робіт можлива тільки в випадках передбачених договором за письмовою згодою сторін і оформлюється шляхом підписання сторонами додаткової угоди до договору (пункт 2.1 договору).

Відповідно до пункту 2.2 договору загальна вартість робіт встановлюється без ПДВ згідно з пп. б п. 185.1 ст. 185 та пп. в п.186.2.1 (г) ст. 186 Податкового кодексу України. Роботи за цим договором виконуються на території Туркменістану. У вартість робіт не входять податки та збори, які підлягають сплаті на території Туркменістану, в зв`язку з виконанням сторонами своїх обов`язків за договором.

У пункті 4.1 договору сторони домовились, що Субпідрядник зобов`язується виконати належним чином та у вказані строки передбачені договором роботи. Початок надання робіт - 28 липня 2015 року. Закінчення надання робіт - 28 червня 2016 року.

В силу пункту 5.1 договору субпідрядник щомісячно надає підряднику для підписання Акт виконаних робіт з доданням до нього звітних документів. Роботи вважаються прийнятими з моменту підписання підрядником наданого Акту.

У відповідності до підпункту 4.3.1 пункту 4.3 договору Підрядник зобов`язався своєчасно здійснювати приймання та оплату виконаних робіт згідно з умовами договору.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що розрахунки за виконані Субпідрядником роботи Підрядник здійснює банківським переказом на рахунок субпідрядника, вказаний в банківських реквізитах, в розділі 14 договору, в національній валюті України в сумі, еквівалентній доларам США за курсом продажу долара США до гривні Національного банку України на момент переказу грошових коштів.

Сторони погодили, що оплата за виконані роботи здійснюється Підрядником на підставі рахунків Субпідрядника після щомісячного підписання сторонами відповідного акту виконаних робіт протягом 15 робочих днів з моменту підписання акту (пункт 3.2 Договору).

Всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають за договором або у зв`язку з ним, в тому числі, які стосуються його виконання, порушення, закінчення або недійсності, будуть вирішуватись шляхом переговорів. У випадку недосягнення взаємної згоди зі спору, такий спір підлягає розгляду в господарському суді в порядку, передбаченому чинним законодавством України. При розгляді спору буде застосовуватись матеріальне та процесуальне право України (пункти 8.1, 8.3 договору).

21.10.2016 сторонами підписано Акт №4, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТКОНТИНЕНТ» (Субпідрядник) передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ШЛЯХОВЕ БУДІВНИЦТВО «АЛЬТКОМ» (Підрядник) прийняло роботи на загальну суму 11.198.758,62грн без ПДВ, що на дату підписання акта складає 435690,02 USD за курсом НБУ 2570,35грн за 100 USD. Претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт не заявлено.

Як свідчать матеріали справи та не оспорюється сторонами, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРИВАТКОНТИНЕНТ» зверталось до Господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЛЯХОВЕ БУДІВНИЦТВО «АЛЬТКОМ» (далі - ТОВ «ШБ «АЛЬТКОМ») про стягнення 16.483.452,81 грн, що складається із основної заборгованості в розмірі 11.198.758,62 грн; інфляційних втрат в сумі 3.977.799,06 грн за період прострочення виконання грошового зобов`язання з грудня 2016 року по серпень 2020 року; 3% річних в розмірі 1.306.895,13 грн за період прострочення з 11.11.2016 по 05.10.2020; та відшкодування судових витрат у вигляді судового збору в сумі 247.251,79 грн.. Позовні вимоги мотивовані невиконанням ТОВ «ШБ «АЛЬТКОМ» зобов`язання щодо оплати виконаних робіт за договором № ДСА/Р/П/С/3-1362 від 28.07.2015, що у свою чергу стало підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 26.01.2021 у справі № 905/1783/20 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ШБ «АЛЬТКОМ» на користь ТОВ «ПРИВАТКОНТИНЕНТ» інфляційні втрати в сумі 2.418.887,08 грн, 3% річних в сумі 1.009.025,00 грн, судовий збір в сумі 51.418,68 гривень. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що ТОВ «ШБ «АЛЬТКОМ» не виконало належним чином своїх зобов`язань щодо повного розрахунку із ТОВ «ПРИВАТКОНТИНЕНТ» за Договором № ДСА/Р/П/С/3-1362 від 28.07.2015. Факт порушення відповідачем умов правочину в частині виконання грошового зобов`язання за основною вимогою в сумі 11.198.758,62 грн є доведеним і підтверджується наявними у справі доказами, тому право ТОВ «ПРИВАТКОНТИНЕНТ» на отримання оплати за виконані роботи по вказаному Договору за висновком суду є порушеним. Разом з тим, розглянувши подану відповідачем заяву про застосування до позовних вимог позовної давності, суд першої інстанції встановив, що звернення із позовом щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 11.198.758,62 грн має місце з пропуском встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України строку позовної давності у три роки і доказів на підтвердження переривання строку позовної давності за вказаною вимогою матеріали справи не містять. За висновками суду, прострочка в частині виконання грошового зобов`язання в сумі 11.198.758,62 грн має місце з 12.11.2016 і саме з цієї дати позивач дізнався про факт порушення відповідачем зобов`язання. Отже строк позовної давності щодо звернення з вимогою про її стягнення судом в примусовому порядку закінчився 12.11.2019, тоді як фактично позовна заява у цій справі направлена до суду засобами поштового зв`язку тільки 07.10.2020. При розгляді справи судом не встановлено обставин, які б вказували на поважність причин пропуску позивачем позовної давності, у зв`язку з чим відмовлено у задоволенні клопотання позивача про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними та відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості в сумі 11.198.758,62 грн внаслідок пропуску строку позовної давності на звернення з такими вимогами, про застосування якої заявлено відповідачем.

Водночас, суд першої інстанції визнав за можливе задовольнити частково вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат з тих підстав, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК, тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат; невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що невірною є визначена позивачем дата розрахунку 11.11.2016, замість 12.11.2016. Враховуючи, що позивач звернувся із позовною заявою до суду 07.10.2020, а нарахування відповідних сум обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку щодо права позивача на нарахування 3% річних за період з 06.10.2017 по 06.10.2020 та інфляційних нарахувань за період з вересня 2017 по вересень 2020 року. За розрахунком суду у межах заявлених позовних вимог за згадувані періоди стягненню підлягають інфляційні нарахування у розмірі 2.418.887,08 грн та 3% річних у розмірі 1.009.025,00 грн.

З Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості якого є офіційними та загальнодоступними згідно Закону України «Про доступ до судових рішень» та комп`ютерної бази «Діловодство спеціалізованого суду», відомо, що постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 рішення Господарського суду Донецької області від 26.01.2021 у справі № 905/1783/20 залишено без змін.

Відтак, обставини, встановлені у рішенні Господарського суду Донецької області від 26.01.2021 у справі № 905/1783/20, мають преюдиційний характер при вирішенні спору у справі № 905/1993/21 відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а встановлені ним факти не потребують повторного доведення.

Зокрема, не потребує доведення факт, що строк позовної давності щодо звернення з вимогою про стягнення основного боргу в сумі 11.198.758,62 грн закінчився 12.11.2019, у зв`язку з чим судом було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними та відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості в сумі 11.198.758,62 грн внаслідок пропуску строку позовної давності на звернення з такими вимогами.

Предметом розгляду у справі № 905/1993/21 є вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованих 1.084.039,77 грн. інфляційних втрат (за період жовтень 2020серпень 2021рр.), 334.826,01 грн. 3% річних (за період з 07.10.2020 по 05.10.2020) з простроченої суми 11.198.758,62 грн на підставі ст.625 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 598, статті 599 та частини 2 статті 625 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Частиною 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. У ч. 2 вказаної норми зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З аналізу норм статей 598, 599 ЦК України вбачається, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 цього Кодексу сум.

Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18).

Суд також враховує, що водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Разом з тим, виходячи з практики ЄСПЛ позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" 20.09.2011).

За встановлених у даній справі обставин, зокрема, що рішенням Господарського суду Донецької області від 26.01.2021 у справі № 905/1783/20 позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості в сумі 11.198.758,62 грн внаслідок пропуску строку позовної давності на звернення з такими вимогами, а зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою, тому, на переконання суду, вимоги позивача у даній справі про стягнення з відповідача 3% річних (за період з 07.10.2020 по 05.10.2020) та інфляційних (за період жовтень 2020серпень 2021рр.) з простроченої суми 11.198.758,62 грн на підставі ст.625 ЦК України є безпідставними.

Стягнення інфляційних втрат та 3% річних нерозривно пов`язано зі сплатою основного боргу (боржник зобов`язаний сплатити не відсотки річних та інфляційні втрати, а саме суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3 % річних від простроченої суми); водночас, через відмову у стягненні основного боргу та встановлений у судовому порядку факт втрати ТОВ «ПРИВАТКОНТИНЕНТ» права на судовий захист щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі в сумі 11.198.758,62 грн за договором № ДСА/Р/П/С/3-1362 від 28.07.2015 через сплив позовної давності, у позивача відсутні підстави для стягнення у судовому порядку інфляційних втрат та відсотків річних, нарахованих на суму основного боргу, у стягненні якого відмовлено, оскільки втрата права на судовий захист щодо основної вимоги має наслідком втрату права на судовий захист і щодо таких додаткових вимог, як стягнення 3% річних та інфляційних втрат; фактично позивач не зазнав матеріальних втрат (збитків) від знецінення суми основного боргу внаслідок інфляційних процесів, у стягненні якої йому відмовлено, внаслідок чого його права в цій частині не порушено, оскільки не може знецінитися те, у стягненні чого відмовлено.

Тягар доказування (доведення обставин справи) покладається законом на сторону, яка висуває певні вимоги або заявляє заперечення. І в даному випадку цей обов`язок позивачем не виконаний, оскільки ним не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, що зумовлює відмову в задоволенні позовних вимог.

Судовий збір у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати за розгляд справи покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили через двадцять днів з дня його підписання та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду, згідно з Розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення підписано 21.02.2022

Суддя Н.В. Величко