Рішення

від 14.02.2022 по справі 908/3659/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/234/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2022 Справа № 908/3659/21

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засідання Камаєвій О.М., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАДЛЯ РУХУ (37500 Полтавська область, м. Лубни, вул. І.Франка, 1, ідентифікаційний код юридичної особи 30568711)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАН ПРІ (69032 м. Запоріжжя, вул. Феросплавна, 1, ідентифікаційний код юридичної особи 24903712)

про стягнення 30 604 грн. 72 коп.

за участю представники сторін

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ЗАДЛЯ РУХУ звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАН ПРІ про стягнення 26 150 грн. 16 коп. заборгованості за поставлений товар, 1 839 грн. 55 коп. пені, 2 615 грн. 01 коп. штрафу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2021 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3659/21 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 20.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3659/21, присвоєно справі номер провадження 27/234/21.

Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження на 18.01.2022.

Ухвалою суду від 18.01.2022 розгляд справи відкладався на 15.02.2022.

У судове засідання 15.02.2022 представник позивача не з`явився. Про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. 13.01.2022 від позивача у справі надійшла письмова заява № 10 від 10.01.2022 про розгляд справи без участі представника позхивача. Позовні вимоги позивач підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв. Клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило, письмового відзиву не надано. Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином шляхом направлення на його адресу відповідних ухвал суду. Своїм правом бути присутнім у судовому засіданні відповідач не скористався.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцем реєстрації відповідача є: 69032 м. Запоріжжя, вул. Феросплавна, 1.

Ухвала суду від 20.12.2022 про відкриття провадження у справі, яка була направлена на адресу відповідача (69032 м. Запоріжжя, вул. Феросплавна, 1), повернулися на адресу суду з відміткою засобу поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Суд зважає на положення ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 4 та 5 ч. 6 якої визначено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Частиною 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, та Господарського процесуального кодексу України, що також підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів.

При цьому, статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У зв`язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, за відсутністю позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

12.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЗАДЛЯ РУХУ (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ГРАН ПРІ (Покупець) укладено договір поставки товару № 147/5/23 (Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність Покупцю Товар, а Покупець зобов`язується прийняти цей Товар та своєчасно здійснити оплату його вартості на умовах даного Договору.

Предметом постачання є автомобільні запасні частини, мастила, комплектуючі для транспортних засобів вітчизняного та імпортного виробництва, що надалі іменується - Товар, найменування, асортимент та кількість якого зазначаються у рахунках та видаткових накладних. За взаємною згодою сторін на кожну партію поставки можуть складатись специфікації, які є невід`ємною частиною договору (п. 1.2 Договору).

Згідно п. 3.4 Договору оплата Товару Покупцем здійснюється на умовах відстрочки платежу на строк вказаний у видатковій накладній згідно з якою був поставлений Товар. У випадку, якщо у видатковій накладній на Товар не вказано кількість днів відстрочки платежу, строк оплати поставленого Товару не може перевищувати 14-ти календарних днів з моменту поставки.

Постачальник поставив Покупцю Товар на суму 6 050 грн. 04 коп. за видатковою накладною № 109/5 від 18.01.2021 по довіреності № 1 від 08.01.2021 на ім`я Гришко Р.І. Термін оплати згідно з видатковою накладною до 01 лютого 2021 року.

Постачальник поставив Покупцю Товар на суму 3 500 грн. 04 коп. за видатковою накладною № 110/5 від 18.01.2021 по довіреності № 1 від 18.01.2021 на ім`я Гришко Р.І. Термін оплати згідно з видатковою накладною до 01 лютого 2021 року.

Постачальник поставив Покупцю Товар на суму 16 600 грн. 08 коп. за видатковою накладною № 137/5 від 21.01.2021 по довіреності № 1 від 18.01.2021 на ім`я Гришко Р.І. Термін оплати згідно з видатковою накладною до 04 лютого 2021 року.

Відповідач отримав Товар, що підтверджується викладеними вище видатковими накладними, але оплату у встановлений строк не здійснив.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що за невиконання чи несвоєчасне виконання своїх зобов`язань винна Сторона несе відповідальність згідно діючого законодавства України та умов цього Договору.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено на адресу відповідача товари на загальну суму 26 150 грн. 16 коп.

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав та порушив умови Договору в частині розрахунків, вказані в п. 3.4 Договору.

Отже, враховуючи встановлений п. 3.4 Договору строк оплати, з моменту поставки позивачем відповідачу обумовленого Договором товару за видатковою накладною № 109/5 термін оплати до 01 лютого 2021 року; за видатковою накладною № 110/5 від 18.01.2021 термін оплати до 01 лютого 2021 року; за видатковою накладною № 137/5 від 21.01.2021 термін оплати до 04 лютого 2021 року.

Таким чином, сторонами чітко визначений строк оплати отриманого за Договором товару.

Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару згідно умов Договору поставки доведений відповідними видатковими накладними, які узгоджені сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на цих видаткових накладних.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив відповідачу претензію № 180 від 01.07.2021 з вимогою оплатити суму заборгованості простроченої на день направлення претензії.

Претензія залишилася відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Підстави виникнення господарських зобов`язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов`язання можуть виникати:

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору а відтак договір є укладеним.

Відповідно до розділу 9 Договору, Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін. Договір діє до 31.12.2023 включно, а в частині не проведення взаєморозрахунків, до моменту проведення остаточних розрахунків між Сторонами.

Доказів розірвання Договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб`єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав своє зобов`язання, а саме, поставив відповідачу товар на загальну суму 26 150 грн. 16 коп. що підтверджується двосторонньо підписаними видатковими накладними без заперечень та зауважень.

Однак, матеріали справи не містять доказів повної оплати відповідачем товару, згідно умов Договору.

Відповідачем не заперечувався факт належної поставки позивачем продукції та факт її прийняття відповідачем.

За таких обставин, з наведеного вище вбачається, що товар по Договору не було оплачено відповідачем позивачу в повному обсязі, в зв`язку з чим відповідачем порушено умови Договору, а сума неоплаченого товару склала 26 150 грн. 16 коп.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 26 150 грн. 16 коп. заборгованості за договором поставки № 147/5/23 від 12.11.2020 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У зв`язку із невиконанням відповідачем умов Договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 839 грн. 55 коп. пені, 2 615 грн. 01 коп. штрафу.

Згідно частини першої статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до пунктів 3, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України та статті 230 ГК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою ст. 230 та частиною шостою статті 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частина четверта ст. 231 ГК України).

Відповідно до статей 1, 3 Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно змісту ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Відповідно до розділу 7 Договору у випадку порушення строків оплати Товару, встановлених умовами цього Договору, Покупець в першу чергу зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний календарний день прострочки на протязі всього часу прострочки. Сума пені буде нараховуватись Постачальником за кожний день прострочки в оплаті і виставлятись Покупцю до оплати в першому рахунку на наступний місяць. Покупець погоджується з тим, що Постачальник під час надходження грошових коштів від Покупця за товар по даному Договору застосовує черговість погашення грошових зобов`язань у відповідності до ст. 534 ЦК України: спочатку погашається нарахована сума пені за прострочку в оплаті, а потім основний борг.

У випадку порушення Покупцем строків оплати Товару більше ніж на 30 календарних днів, Покупець додатково, крім пені, сплачує Постачальнику штраф у розмірі 10 % від вартості не оплаченого Товару.

Позивач нарахував пеню на суму простроченої заборгованості в розмірі 1 839 грн. 55 коп.

Наданий розрахунок судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство та встановлено, що розрахунок пені виконаний не вірно, стягненню з відповідача підлягає сума пені в розмірі 1 673 грн. 54 коп.

В частині стягнення 166 грн. 01 коп. слід відмовити.

Заявлені позивачем вимоги щодо стягнення штрафу відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 2 615 грн. 01 коп.

При цьому судом враховується, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. А тому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція також викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 21.05.2018 по справі № 911/1967/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17 та від 09.07.2018 у справі № 903/647/17.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов`язання щодо його виконання, відповідачем не виконані зобов`язання належним чином та порушено строк оплати у повному обсязі.

Кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів сплати заборгованості.

Позивач і відповідач є суб`єктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики та надання розстрочки відповідачу може призвести до негативних наслідків для позивача.

До того ж, кожна із сторін договору приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір.

Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов`язання, зокрема, статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі Горнсбі поти Греції зазначено: …Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

За вказаних обставин, позов задовольняється частково.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАДЛЯ РУХУ, м. Лубни, Полтавська область до Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАН ПРІ, м. Запоріжжя задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ГРАН ПРІ (69032 м. Запоріжжя, вул. Феросплавна, 1, ідентифікаційний код юридичної особи 24903712) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ЗАДЛЯ РУХУ (37500 Полтавська область, м. Лубни, вул. І.Франка, 1, ідентифікаційний код юридичної особи 30568711) 26 150 (двадцять шість тисячі сто п`ятдесят) грн. 16 коп. заборгованості за поставлений товар, 1 673 (одна тисяча шістсот сімдесят три) грн. 54 коп. пені, 2 615 (дві тисячі шістсот п`ятнадцять) грн. 01 коп. штрафу, 2 257 (дві тисячі двісті п`ятдесят сім) грн. 69 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення оформлено і підписано 21.02.2022.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.