Рішення

від 27.01.2022 по справі 910/13023/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.01.2022Справа №910/13023/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Кучеренко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/13023/20

За позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПАМ ЛТД"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Техносфера-Караван"

про стягнення 9786891,89 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Павлов Р.В.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Лайф 2000" (далі - відповідач) про стягнення 8801610,87 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №119 від 12.06.2020 не в повному обсязі сплатив пайовий внесок, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення суму основної заборгованості у розмірі 8487125,84 грн та пеню за порушення строків виконання зобов`язання в сумі 314485,03 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/13023/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.11.2020.

Судове засідання, призначене на 10.11.2020, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2020 підготовче засідання у справі призначено на 01.12.2020.

В судовому засіданні 01.12.2020 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Техносфера-Караван" та відкладення підготовчого засідання.

Відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Слід зазначити, що метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Враховуючи предмет та підстави позову, а також те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Техносфера-Караван" є стороною договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №119 від 12.06.2020, рішення у даній справі може вплинути на його права та обов`язки, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про залучення до участі у справі вказану особу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

16.12.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог у зв`язку зі збільшенням розміру неустойки, нарахуванням інфляційних втрат та частковою сплатою відповідачем пайового внеску, а тому просить стягнути заборгованість у загальному розмірі 9786891,89 грн, з яких 8487125,84 грн основний борг, 1198068,80 грн пеня та 101697,25 грн інфляційні втрати. При цьому, зауважує на тому, що часткова сплата відповідачем боргу у період з 30.10.2020 по 03.12.2020 у розмірі 50000,00 грн врахована у погашення пені, як то передбачено абзацом 3 пункту 4.4 договору.

18.12.2020 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову з підстав того, що договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №119 від 12.06.2020 укладений під впливом тяжкої обставини і на невигідних умовах, що є окремою підставою для визнання його недійсним. При цьому, відповідач наголошує на тому, що з метою інженерного забезпечення об`єктів будівництва відповідачем були отримані технічні умови, якими передбачена необхідність будівництва водонапірних та каналізаційних мереж поза межами земельної ділянки замовника, що є підставою для коригування розміру пайового внеску згідно приписів Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

18.12.2020 через відділ діловодства суду надійшли пояснення третьої особи, в яких наголошено на тому, що з метою інженерного забезпечення об`єктів будівництва відповідачем були отримані технічні умови, якими передбачена необхідність будівництва водонапірних та каналізаційних мереж поза межами земельної ділянки замовника, відповідач, в свою чергу, виконав проекті роботи та закінчує будівництво розподільчої водопровідної мережі для підключення об`єктів будівництва до водопровідних мереж задля належного водопостачання такого об`єкта та здійснює будівництво каналізаційних мереж поза межами його земельної ділянки, що є підставою для коригування розміру пайового внеску, як то передбачено приписами Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". При цьому, посилається на те, що договір пайової участі у створенні й розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №119 від 12.06.2020 був укладений під впливом тяжкої обставини і на невигідних умовах.

В судовому засіданні 18.12.2020 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залишення відзиву на позовну заяву без розгляду в порядку ч.2 ст.118 ГПК України, продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання.

Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

У частині 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України вказано, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 про відкриття провадження у справі судом було встановлено відповідачу, строк протягом 16-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі - для подання суду відзиву на позовну заяву.

З наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105471466103 вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 була отримана відповідачем - 17.11.2020, відтак кінцевим строком для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є 03.12.2020 включно.

Однак, відзив на позовну заяву подано відповідачем - 14.12.2020 (про що свідчить накладна оформлення поштового відправлення), тобто з пропуском строку.

При цьому, відповідач не заявив про поновлення процесуального строку для подання відповідної заяви по суті справи.

Тоді як, за приписами частини 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Відповідно до статей 118, 119 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням вище викладеного, беручи до уваги, що відзив на позовну заяву поданий з пропуском процесуального строку без заявлення про поновлення процесуального строку на його подання, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для залишення його без розгляду.

11.01.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові пояснення з детальним розрахунком заборгованості зі сплати пайового внеску.

В судовому засіданні 19.01.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог до розгляду та відкладення підготовчого засідання на 02.02.2021.

Згідно приписів пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 5 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої, частиною третьою або четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає в ухвалі.

Судом встановлено, що позивачем дотримано вимоги статті 46 Господарського процесуального кодексу України, а тому така заява підлягає прийняттю судом до розгляду.

Отже, оскільки збільшення розміру позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийнято господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є стягнення заборгованості у розмірі 9786891,89 грн, з яких 8487125,84 грн основний борг, 1198068,80 грн пеня та 101697,25 грн інфляційні втрати.

02.02.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №910/971/21. Клопотання обґрунтовано тим, що в провадженні господарського суду перебуває справа щодо оскарження договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №119 від 12.06.2020, як такого, що укладений без додержання вимог частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, що свідчить про об`єктивну неможливість розгляду справи №910/13023/20 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/971/21.

10.02.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, яке обґрунтовано тим, що на підписання позовної заяви в порядку самопредставництва підписантом не надано жодного належного документа.

19.02.2021 в судовому засіданні позивач подав заперечення щодо залишення позову без розгляду, в яких вказано, що ним, при зверненні до суду в порядку самопредставництва надано вичерпний перелік документів, як того вимагають приписи статті 56 ГПК України.

В судовому засіданні 19.02.2021 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 25.02.2021.

23.02.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження у справі №640/19447/20 за позовом ТОВ "Концепт груп Позняки" до Київської міської ради про визнання протиправними та нечинними окремих положень Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 року №411/1415.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 у задоволенні клопотань Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносфера-Караван" про залишення позову без розгляду та зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №640/19447/20 відмовлено. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносфера-Караван" про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/971/21 задоволено та зупинено провадження у справі №910/13023/20 до набрання законної сили судовим рішенням в господарській справі №910/971/21.

05.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили зупинення провадження у справі №910/13023/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 поновлено провадження у справі №910/13023/20 та призначено підготовче засідання у справі на 23.11.2021.

В судовому засіданні 23.11.2021, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 07.12.2021.

Судове засідання, призначене на 07.12.2021 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 судове засідання у справі №910/13023/20 призначено на 11.01.2022.

При цьому, судом було встановлено, що під час розгляду справи відповідачем змінено найменування.

Так, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Лайф 2000» змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕПАМ ЛТД».

Відповідно до частини 1, 3 статті 52 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

За приписом статті 52 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, реорганізації суб`єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у Законі України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". Якщо ж зміна найменування юридичної особи пов`язана зі зміною організаційно-правової форми юридичної особи (статті 104-108 Цивільного кодексу України), то йдеться про її реорганізацію, що потребує вчинення господарським судом процесуальної дії, зазначеної в частині третій статті 52 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вказане та приймаючи до уваги, що в даному випадку мала місце лише зміна найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Лайф 2000» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕПАМ ЛТД», відсутні процесуальні підстави для здійснення саме заміни сторони, проте наявні підстави для зазначення інформації про таку зміну найменування позивача та подальше зазначення (зміну) найменування відповідача, відповідно до проведених змін - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕПАМ ЛТД».

В судових засіданнях у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголошувались перерви, зокрема, до 28.01.2022.

В судовому засіданні 28.01.2022 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити. В свою чергу, представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з`явилися, хоча про час, місце та дату розгляду справи повідомлені належним чином про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, про причини не явки суду не повідомили, будь-яких клопотань не подали.

При цьому, відповідач взагалі в судові засідання не з`являвся, хоча про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення ухвал суду відповідачу.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач та третя особа була належним чином повідомлені про розгляд даної справи і не повідомила суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 28.01.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

18 серпня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комфорт Лайф 2000" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техносфера-Караван" було укладено договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони домовились шляхом об`єднання своїх зусиль, грошових коштів, і майна, що належить сторонам на відповідних правових підставах, спільно діяти для досягнення загальної господарської мети у сфері будівництва й введення в експлуатацію житлових будинків, а також для досягнення наступних господарських та комерційних цілей: проектування та будівництво багатоповерхових житлових будинків на земельній ділянці площею 9442 кв.м кадастровий номер 8000000000:62:264:0011, яка знаходиться за адресою: вул. Радистів, 34 у Деснянському районі міста Києва; розподіл між сторонами загальної забудованої площі (майнових прав) за вказаною адресою/ та або прибутку від проданої збудованої площі; продаж збудованого житла (майнових прав).

12 червня 2020 року між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент економіки та інвестицій), Товариством з обмеженою відповідальністю "Техносфера-Караван" (далі - замовник-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комфорт Лайф 2000" (далі - замовник-2) укладено договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва (далі - договір), предметом якого є сплата замовником-2 пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі - пайовий внесок) у зв`язку з новим будівництвом багатоповерхових житлових будинків по вул. Радистів, 34 у Деснянському районі м. Києва.

Відповідно до п. 1.2 договору розмір пайового внеску становить 8537125,84 грн без ПДВ згідно з розрахунком від 03.06.2020, що наданий в додатку №1 і є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.1 договору узгоджено, що пайовий внесок відповідно до п. 1.2 сплачується замовником-2 до 10.07.2020 включно, але в будь-якому випадку в повному обсязі до дати прийняття об`єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію, в залежності від того, яка з них настане раніше.

Умовами пунктів 3.1 та 3.2 договору визначено, що замовник-2 зобов`язаний перерахувати пайовий внесок на умовах та в порядку, визначених цим договором. Департамент економіки та інвестицій за умови належного виконання замовником своїх обов`язків, що встановлені цим договором, зобов`язаний у порядку, визначеному цим договором, видати замовникам довідку про виконання умов пайової участі.

У випадку порушення зазначених в п. 2.1 цього договору строків сплати пайового внеску розмір несплаченої частки пайової участі замовника-2 коригується на індекс інфляції від дати розрахунку пайового внеску та на величину штрафних санкцій, передбачених п. 4.2, п. 4.3 договору. У випадку, якщо індекс інфляції є меншим за 1,0, коригування суми платежу не відбувається (пункт 4.1 договору).

Пунктом 4.2 договору передбачено, що у випадку порушення зазначених в п. 2.1 цього договору строків сплати пайового внеску, замовник-2 сплачує пеню в розмірі 0,1 % в день, що нараховується на суму простроченої заборгованості. Пеня, що передбачена даним пунктом договору, нараховується протягом усього строку прострочення без будь-яких обмежень строків нарахування.

У відповідності до умов пункту 4.3 договору за порушення замовником-1 та замовником-2 умов цього договору можуть бути застосовані такі заходи відповідальності, як відшкодування додаткових витрат (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесених Департаментом економіки та інвестицій, внаслідок порушення зобов`язання замовником-1 та замовником-2, а також інші заходи відповідальності, передбачені чинним законодавством України.

При цьому, умовами пункту 4.4 договору сторонами узгоджено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, ця сума погашає вимоги департаменту економіки та інвестицій у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються витрати, визначені в п. 4.3 договору; 2) у другу чергу сплачується неустойка (пеня), визначена в п. 4.2 договору; 3) у третю чергу сплачується сума боргу за пайовим внеском з урахуванням п. 4.1 (з початку платежі, строк яких настав раніше).

Цей договір набирає чинності з моменту реєстрації в Департаменті економіки та інвестицій. Цей договір припиняється у наступних випадках: виконанням - з дати надходження останнього платежу з урахуванням п. 1.2, 2.4, 4.1, 4.2, 4.3 цього договору; припиненням з підстав, зазначених у п. 6.2 цього договору - через 10 днів після відправлення замовнику 1 та замовнику 2 письмового повідомлення або публічного оприлюднення відповідної інформації про розірвання цього договору; у зв`язку з ліквідацією сторони цього договору - з дати виключення сторони з відповідного державного реєстру (п. 7.1, 7.2 договору).

Додатком № 1 до договору сторони погодили розрахунок обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, відповідно до якого пайовий внесок в сумі 8537125,84 грн розрахований як добуток загальної площі об`єкта будівництва (житлового будинку), нормативної одиниці створеної потужності для житлових будинків (затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 02.12.2019 № 286) та ставки 2% (пп. 6.4.2 п. 6.4 розділу VI Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Києва).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач всупереч умов договору в повному обсязі оплати пайової участі не здійснив, у зв`язку з чим утворився борг по сплаті пайового внеску.

16.07.2020, з метою досудового врегулювання спору, позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №050/18-4544 про сплату заборгованості протягом 10-ти днів з дня її отримання, втім, претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності, спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів врегульовані нормами Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Так, стаття 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначає, що замовником є фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

За змістом статей 2, 10 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 4, 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" під забудовою території слід розуміти діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, реконструкцію існуючої забудови та територій.

Як встановлено судом, відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, є замовниками будівництва багатоповерхових житлових будинків по вул. Радистів, 34 у Деснянському районі м. Києва.

Відповідно до частин 1-3, 8-9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками. У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

На виконання положень статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», з метою вдосконалення порядку залучення, розрахунку розмірів і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва Київською міською радою прийнято рішення «Про затвердження Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва» №411/1415 від 15.11.2016 (надалі - Порядок).

З 01 січня 2020 року набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якими була скасована стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IX від 20.09.2019 (надалі - Закон № 132-ІХ) договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування; 2) пайова участь не сплачується у разі будівництва: об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).

Пунктами 3, 4, 5 частини 2 Прикінцевих положень Закону №132-ІХ визначено обов`язок замовника протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію. Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Відповідно до підпункту 5 пункту «а» частини першої статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

19.12.2019 Київською міською радою прийнято рішення №460/8033 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва", яким Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва з 01.01.2020 приведено у відповідність до норм Закону № 132-ІХ.

Відповідно п. 3.1 розділу ІІІ вказаного Порядку, пайова участь є обов`язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком.

Під час розгляду справи відповідачем не надано жодних доказів того, що будівництво об`єкту, яке здійснює відповідач з третьою особою, підпадає під перелік об`єктів, які звільнені законом від сплати пайової участі, як і не наведено підстав для звільнення від сплати такого внеску.

Пунктом 3.4 розділу ІІІ Порядку зазначено, що Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - Департамент) є єдиним органом, уповноваженим здійснювати розрахунок пайової участі та укладання, зміну та розірвання договорів про пайову участь (з урахуванням особливостей інших положень цього Порядку).

Згідно пункту 3.7 розділу ІІІ Порядку визначено, що кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва.

Відповідно до підпункту 5.1.1 розділу V Порядку підставою для розрахунку розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту є звернення замовника до Департаменту про укладання договору про пайову участь. Таке звернення подається щодо кожного об`єкта будівництва окремо.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Техносфера-Караван» звернулось до позивача із листом вих. №1/2904 від 29.04.2020, в якому просило надати висновок щодо необхідності вирішення питання пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв`язку з "Будівництвом багатоповерхових житлових будинків на вул. Радистів, 34, у Деснянському районі м. Києва" загальною площею 29049,7 кв.м., до якого долучило, зокрема договір про спільну діяльність від 18.08.2015, укладений між ТОВ "Комфорт Лайф 2000" та ТОВ "Техносфера-Караван", за умовами пункту 3.2 якого ТОВ "Комфорт Лайф 2000" зобов`язалось розробити дозвільну та проектну документацію по даному об`єкту, а також збудувати та здати в експлуатацію будинки.

За змістом пунктів 3.7, 3.8, 6.1 та 6.4 вказаного договору відповідач має право здійснювати проектування і будівництво житлового будинку та здійснює продаж квартир (майнових прав на квартири) шляхом укладення договорів з покупцем. Відповідач за власні та залучені кошти веде будівництво, розробляє проектну та дозвільну документацію та здійснює функції замовника та забудовника (враховуючи всі права та обов`язки).

Таким чином, з огляду на укладений договір про спільну діяльність від 18.08.2015, яким ТОВ «Комфорт Лайф 2000» делеговані функції замовника, що надає відповідачу статусу замовника у розумінні Порядку та відповідно зобов`язує сплатити до бюджету міста Києва пайову участь у розвитку інфраструктури міста Києва, 12 червня 2020 року між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Товариством з обмеженою відповідальністю "Техносфера-Караван" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комфорт Лайф 2000" укладено договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, за умовами якого відповідач у даній справі взяв на себе зобов`язання сплатити пайовий внесок в сумі 8537125,84 грн на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва.

Отже, укладений між сторонами договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами пункту 6.1 розділу VI Порядку, розрахунок розміру пайової участі є невід`ємною частиною договору про пайову участь.

Додатком №1 до договору сторонами узгоджено розрахунок обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної інженерно-транспортної інфраструктури міста, відповідно до якого пайовий внесок в сумі 8537125,84 грн розрахований як добуток загальної площі об`єкта будівництва (житлового будинку), нормативної одиниці створеної потужності для житлових будинків та 2% ставки.

Згідно п.п. 6.4.2 пункту 6.4 розділу VI Порядку, розрахунок розміру пайової участі при новому будівництві/ реконструкції визначається за формулою, зокрема, для житлових будинків (крім індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків з господарськими будівлями) та квартир РПУ = S об`єкта х N житл х 2 %, де РПУ - розмір пайової участі об`єкта (грн), S об`єкта - загальна площа (крім загальної площі приміщень, визначених в п. 4.2 цього Порядку) об`єкта будівництва або додатково створені площі в результаті реконструкції (кв. м), N житл - норматив одиниці створеної потужності для житлових будинків, який дорівнює опосередкованій вартості спорудження 1 кв. м житлових будинків для міста Києва, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України і діє на дату здійснення розрахунку (грн/ кв. м).

В свою чергу, згідно приписів пункту 2 частини 2 Прикінцевих та перехідних положення Закону України №132-ІХ від 20.09.2019, протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту для житлових будинків в розмірі 2 відсотків вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Отже, ставка в розмірі 2% від вартості площі житлового будинку, що погоджена сторонами в додатку №1 до договору є такою, що відповідає положенням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.1 договору сторони узгодили, що пайовий внесок відповідно до п. 1.2 сплачується замовником-2 (відповідач у справі) до 10.07.2020 включно, але в будь-якому випадку в повному обсязі до дати прийняття об`єкта будівництва/реконструкції в експлуатацію, в залежності від того, яка з них настане раніше.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Втім, доказів виконання відповідачем своїх зобов`язань зі сплати пайового внеску у повному обсязі та у строк узгоджений сторонами матеріали справи не містять, а відповідачем не надано.

При цьому, судом враховано, що за умовами пункту 4.1 договору, у випадку порушення зазначених в п. 2.1 цього договору строків сплати пайового внеску розмір несплаченої частки пайової участі замовника-2 коригується на індекс інфляції від дати розрахунку пайового внеску та на величину штрафних санкцій, передбачених п. 4.2, п. 4.3 договору. У випадку, якщо індекс інфляції є меншим за 1,0, коригування суми платежу не відбувається.

Отже, з огляду на встановлений судом факт порушення зазначених в п. 2.1 цього договору строків сплати пайового внеску, позивачем правомірно нараховано інфляцію на суму платежу, яка за розрахунком позивача складає 101697,25 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляції суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи, умовам договору і нормам чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав доказів належного виконання свого зобов`язання зі сплати пайового внеску у повному обсязі та у визначений договором строк, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати пайового внеску у розмірі 8487125,84 грн та інфляційних нарахувань в сумі 101697,25 грн.

В той же час, як встановлено судом, після подання позову до суду, відповідач здійснив оплату пайового внеску у розмірі 10000,00 грн, що підтверджується виписками по рахунку позивача від 18.12.2020 на суму 5000,00 грн та від 08.12.2020 на суму 5000,00 грн, з чітко визначеним призначенням платежу.

За приписами пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суб`єкти господарювання мають можливість самостійно регулювати свої відносини, діяти на власний розсуд, тому суд вважає за можливе закрити провадження у справі в частині стягнення 10000,00 грн пайового внеску у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині, оскільки такий припинив існування в процесі розгляду справи (позов поданий 25.08.2020, а оплати здійснені 08.12.2020 та 18.12.2020).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 4.2 договору сторонами передбачено, що у випадку порушення зазначених в п. 2.1 цього договору строків сплати пайового внеску, замовник-2 сплачує пеню в розмірі 0,1% в день, що нараховується на суму простроченої заборгованості. Пеня, що передбачена даним пунктом договору, нараховується протягом усього строку прострочення без будь-яких обмежень строків нарахування.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення сплати пайового внеску, позивачем на підставі пункту 4.2 договору нараховано пеню у загальному розмірі 1198068,80 грн.

Згідно з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування пені надано сторонам статтею 231 Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Втім, у преамбулі Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" вказано, що дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб`єктів переказу грошей через платіжні системи.

Таким чином, оскільки предметом договору є сплата пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, який згідно з п. 2.2 договору сплачується відповідачем на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету, норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" до спірних правовідносин не застосовуються, а розмір пені розраховується у відповідності до п. 4.2 договору.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас, сторонами у п. 4.2 договору встановлено, що пеня, яка передбачена даним пунктом договору, нараховується протягом усього строку прострочення без будь-яких обмежень строків нарахування, тобто сторонами узгоджено інший строк нарахування пені, ані ж визначений ч. 6 ст. 232 ГПК України, що не протирічить вимогам чинного законодавства.

При цьому, судом встановлено, що часткова сплата відповідачем боргу (22.07.2020 в сумі 25000,00 грн та у період з 30.10.2020 по 03.12.2020 в сумі 50000,00 грн) позивачем врахована у рахунок погашення пені у відповідності до абз. 3 пункту 4.4 договору.

Так, пунктом 4.4 договору сторонами було погоджено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, ця сума погашає вимоги Департаменту економіки та інвестицій у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються витрати, визначені в п. 4.3 договору; 2) у другу чергу сплачується неустойка (пеня), визначена в п. 4.2 Договору; 3) у третю чергу сплачується сума боргу за пайовим внеском з урахуванням п. 4.1 (з початку платежі, строк яких настав раніше).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).

При цьому, приписами статті 534 Цивільного кодексу України визначено, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Таким чином, оскільки умови пункту 4.4 договору не суперечать приписам статті 534 Цивільного кодексу України, дані положення можуть застосовуватись до спірних правовідносин в частині визначення розміру неустойки, а відповідно позивач мав право у зв`язку з недостатністю суми проведених платежів для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі, зарахувати сплачені суми в рахунок часткового погашення неустойки, яким і скористався під час розгляду справи.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені у межах заявленого періоду та з огляду на здійснені у відповідності до п. 4.4 договору зарахування, судом встановлено, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та здійснений у відповідності до приписів чинного законодавства та узгоджених сторонами умов договору, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 1198068,80 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

При цьому, суд відхиляє посилання третьої особи на положення ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо зменшення розміру пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту, оскільки ні відповідач, ні третя особа під час розгляду справи належними засобами доказування не довели підстав звільнення відповідача від виконання зобов`язання щодо оплати заборгованості у заявленому розмірі пайової участі за договором пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №119 від 12.06.2020 чи зменшення його розміру.

Так, ч. 5 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", передбачає, що якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об`єкти передаються у комунальну власність.

При цьому, Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає застосування норми щодо зменшення розміру пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту на суму кошторисної вартості інженерних мереж, у випадках, якщо їх будівництво поза межами його земельної ділянки передбачено технічними умовами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.09.2021 у справі №911/2612/20.

Позаяк, ні відповідачем, ні третьою особою не надано суду ані технічні умови, які б передбачали будівництво інженерних мереж поза межами його земельної ділянки, ані будь-яких доказів на підтвердження здійснення відповідачем поза межами його земельної ділянки будівництва інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури. Посилаючись на те, що відповідач виконав проекті роботи та закінчує будівництво розподільчої водопровідної мережі для підключення об`єктів будівництва до водопровідних мереж задля належного водопостачання такого об`єкта та здійснює будівництво каналізаційних мереж поза межами його земельної ділянки, ні третя особа, ні відповідач жодних доказів у підтвердження своїх доводів не надали.

Суд звертає увагу відповідача, що після закінчення відповідних робіт він не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення відшкодування різниці вартості понесених витрат та розміру пайової участі, в межах якого повинен довести, що це будівництво та витрати є саме будівництвом та витратами в розумінні частини 5 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", на які підлягає зменшенню розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а також їх розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №916/1337/18 та від 13.11.2019 у справі №911/2646/18.

Відхиляє суд і доводи щодо недійсності договору пайової участі у створенні й розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №119 від 12.06.2020, у зв`язку з укладенням його під впливом тяжкої обставини і на невигідних умовах, оскільки відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідач, з метою спростування презумпції правомірності правочину, що встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, звертався до господарського суду із позовом про визнання договору пайової участі №119 від 12.06.2020 недійсним, у зв`язку з чим провадження у даній справі було зупинено згідно ухвали Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 до набрання законної сили судовим рішенням в господарській справі №910/971/21.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2021 у справі №910/971/21, яке набрало законної сили, в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Лайф 2000" до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Техносфера-Караван", про визнання недійсним договору пайової участі №119 від 12.06.2020 відмовлено.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що зміст та умови оспорюваного правочину відповідають вимогам чинного законодавства, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що оспорюваний договір укладено саме під впливом тяжких для нього обставин, проти його волі та на вкрай невигідних умовах.

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.11.1999 року в справі "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, договір пайової участі №119 від 12.06.2020 є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, суд прийшов до висновку про закриття провадження у справі №910/13023/20 в частині стягнення 10000,00 грн основного боргу та задоволення позовних вимог в іншій частині.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення 10000,00 грн основного боргу закрити.

2. В іншій частині позовні вимоги Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПАМ ЛТД" задовольнити.

2. Стягнути з Товариства обмеженою відповідальністю "ЕПАМ ЛТД" (02000, м. Київ, вул. Симиренка, буд. 15, кв. 13; ідентифікаційний код 38202956) на бюджетний рахунок бюджету розвитку спеціального фонду міського бюджету: отримувач - ГУК у м. Києві, код доходів 24170000, рахунок ІВАN: UA538999980314131921000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код ЄДРПОУ - 37993783 заборгованість у розмірі 8477125 (вісім мільйонів чотириста сімдесят сім тисяч сто двадцять п`ять) грн. 84 коп., пеню у розмірі 1198068 (один мільйон сто дев`яносто вісім тисяч шістдесят вісім) грн 80 коп. та інфляційні втрати у розмірі 101697 (сто одна тисяча шістсот дев`яносто сім) грн. 25 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕПАМ ЛТД", 02000, м. Київ, вул. Симиренка, буд. 15, кв. 13; ідентифікаційний код 38202956) користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ідентифікаційний код 04633423) судовий збір у розмірі 146803 (сто сорок шість тисяч вісімсот три) грн 38 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.02.2022.

Суддя Т.В. Васильченко