Рішення

від 21.02.2022 по справі 910/21641/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.02.2022Справа № 910/21641/21

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю КЛІН СТРІМ (10019, Житомирська обл., місто Житомир, ВУЛИЦЯ СЛОБІДСЬКА, будинок 27, ідентифікаційний код 39353694)

до Товариства з обмеженою відповідальністю ВІН СТРІМ (01133, місто Київ, ВУЛИЦЯ МЕЧНИКОВА, будинок 14/1, кімната 511, ідентифікаційний код 42215547)

про стягнення 1 000 000,00 грн,

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю КЛІН СТРІМ (далі позивач, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ВІН СТРІМ (далі відповідач, Підприємство) 1 000 000,00 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов`язків придбання товару, обумовлений договором поставки № 02/07/18 від 02.07.2018 з урахуванням додаткової угоди від 01.10.2019.

Ухвалою суду від 10.01.2022 відкрито провадження за вищевказаною позовною заявою, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників учасників справи.

03.02.2022 до суду надійшла заява відповідача про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Також, Підприємством 03.02.2022 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва до суду був поданий відзив на позовну заяву.

16.02.2022 позивачем було подано відповідь на відзив.

Ознайомившись із поданою 03.02.2022 заявою про здійснення розгляду справи в порядку загального позовного провадження, суд дійшов висновку про те, що відповідачем в обґрунтування поданої заяви не надано належних та допустимих доказів, не заявлено жодного клопотання, задоволення якого унеможливлює розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Він Стрім», як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «КлінСтрім», як постачальником, був укладений договір поставки №02/07/18 (далі договір), згідно пункту 1.1 якого, постачальник зобов`язався передати, а покупець - прийняти та оплатити продукцію, яку виготовляє постачальник (товар) на умовах, визначених в цьому договорі

Відповідно до пункту 1.2 договору найменування, асортимент та кількість товару визначаються у видаткових накладних, які складаються сторонами при прийманні-передачі кожної партії товару.

Партією товару вважається найменування, кількість та асортимент товару, зазначені в одній видатковій накладній (пункт 1.3 договору).

Пунктом 2.1 договору сторони встановили, що ціна кожної одиниці товару визначається постачальником та вказується у видаткових накладних.

Згідно з пунктами 3.1 та 3.2 договору поставка товару здійснюється на підставі заявок покупця окремими партіями протягом строку дії цього договору. Заявки покупця повинні бути зроблені останнім в усній або письмовій формі за допомогою телефонного, факсимільного зв`язку або на визначену електрону адресу постачальника. В заявці повинні бути зазначені: найменування, асортимент та кількість товару та в окремих випадках кінцеві споживачі (найменування, адреса доставки, контактна особа отримувача).

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки за товар здійснюються за кожною поставленою партією товару шляхом оплати покупцем вартості партії товару на умовах: попередня оплата в розмірі 50% від вартості замовленого товару в день замовлення, залишок в розмірі 50% вартості замовленого товару в день відправлення замовлення.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до "31.12.2019, а відносно грошових зобов`язань - до повного їх виконання. По закінченню терміну дії даний Договір вважається автоматично пролонгованим строком на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах при відсутності письмового повідомлення про його припинення, направленого однією Стороною іншій. Таке письмове повідомлення направляється другій Стороні не пізніше ніж за один місяць до дати фактичного припинення (розірвання) даного Договору (пункт 10.2 договору).

Додатком №1 до договору поставки №02/07/18 від 02.07.2018 сторонами було погоджено перелік товару.

Додатковою угодою від 01.10.2019 до договору поставки встановлено: покупець зобов`язаний купувати у постачальника товар не менше 5 тон на місяць (пункт 1); постачальник реалізує свою продукцію виключно через покупця. У випадку порушення даного пункту додаткової угоди постачальник відшкодовує покупцю понесенні збитки у розмірі вартості товару, який проданий третій особі (пункт 2). У випадку порушення покупцем пункту 1 даної додаткової угоди Постачальник має право в односторонньому порядку розірвати договір поставки №02/07/18 від 02.07.2018 (пункт 3). Покупець зобов`язаний купити товару у постачальника протягом 2020 року не менше 50 тон. У випадку порушення даного пункту додаткової угоди покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі непридбаного обсягу товару (пункт 4). Постачальник має право збільшити вартість товару лише з обґрунтованим поясненням (пункт 5).

Товариство, звертаючись із даним позовом до суду, стверджує, що відповідачем допущено порушення вимог пункту 4 додаткової угоди до договору, а саме припинено замовлення товару, починаючи з березня 2020 року.

Позивач зазначає, що вартість непридбаного товару становить 2 405 947,07 грн, розрахована наступним чином: обсяг непридбаного товару (37 464,14 л) * середню вартість одного літру товару (64,22 грн).

Водночас, Товариство зазначає, що враховуючи порушення з боку відповідача умов пункту 4 додаткової угоди до договору, звертаючись із даним позовом до суду, позивач добровільно зменшив розмір заявленого до стягнення штрафу в розмірі 1 000 000,00 грн.

Відповідач у своєму відзиві проти позову заперечував з підстав того, що Підприємство припинило замовлення (придбання) Товару у позивача з березня 2020 року, оскільки саме Товариство порушило умови договору та, безпосередньо, пункту 2 додаткової угоди та здійснював реалізацію продукції через третіх осіб, відмінних від особи відповідача. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем було ініційоване розірвання договору, про що на адресу Підприємства надійшов лист № 28 від 04.04.2020. Водночас до суду відповідачем була надана копія листа № 28 від 04.05.2020.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 статті 265 Господарського кодексу України). Норми вказаної статті кореспондуються із приписами статті 712 ЦК України.

Частиною 2 статті 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

У силу частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

При цьому, наявність підстав для застосування до особи такого виду відповідальності, як стягнення штрафних санкцій має бути доведено особою, яка стверджує про наявність факту порушення зобов`язання, у межах даної справи саме Товариством.

Як вказано судом вище, позивач просить суд застосувати до відповідача такий вид відповідальності, як стягнення штрафних санкцій, а саме штрафу за порушення вимог додаткової угоди, а саме щодо порушення обов`язку протягом 2020 року придбати не менше 50 тон продукції.

З матеріалів справи вбачається та підтверджено сторонами, що протягом січня -лютого 2020 року поставка продукції за спірним договором здійснювалась, та з березня 2020 року виконання договору та поставка продукції припинилась.

Крім того, у матеріалах справи наявний лист Товариства № 28 від 04.05.2020, наявність якого обома сторонами не заперечувалась, щодо розірвання спірного договору з 04.05.2020. У вказаному листі позивач зазначив, що Постачальником було направлено вимогу Підприємству про погашення заборгованості, однак заборгованість станом на 04.05.2020 погашена не була, а Покупець фактично припинив господарські взаємовідносини з Постачальником. На підставі викладеного та відповідно до статтей 652, 653, 654 Цивільного кодексу України, пункту 3 додаткової угоди Товариство повідомило про розірвання договору поставки з 04.05.2020.

Частино1 статті 651 ЦК України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, пунктом 9.3. договору передбачено, що розірвання цього договору до закінчення строку його дії можливе у наступних випадках: 9.3.1 за взаємною згодою сторін та 9.3.2 за рішенням господарського суду. Водночас, пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що у випадку порушення Покупцем пункту 1 даної угоди Постачальник має право в односторонньому порядку розірвати договір поставки.

Приписами частини 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З системного аналізу викладеного слідує, що оскільки на час укладення договору та додаткової угоди сторони вільно виявили волю передбачити право на розірвання, то реалізація права на одностороннє розірвання договору є правомірним.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Очевидно, що дії позивача, який направив листа про розірвання договору, а згодом заперечує проти такого розірвання, суперечить його попередній поведінці і є недобросовісним.

З огляду на зазначене, суд дійшов обґрунтованого висновку про розірвання договору 04.05.2020, як то було вказано у листі № 28. При цьому посилання позивача на невизнання з боку відповідача факту розірвання договору нівелюються тим, що фактично з березня 2020 року між сторонами відсутні правовідносини за спірним договором.

Так, приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вказане вище, суд дійшов висновку про те, що Товариством належними та допустимим доказами не доведено підстав застосування до відповідача такого виду відповідальності, як стягнення штрафу, передбаченого пунктом 4 додаткової угоди до договору, оскільки виконання обов`язку з придбання не менше 50 тон продукції протягом 2020 року фактично не могло бути виконане через розірвання договору.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

При цьому, суд звертає увагу, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013. Аналогічна правова позиція також закріплена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, беручи до уваги той факт, що рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Товариства в повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу адвоката покладаються на позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю КЛІН СТРІМ до Товариства з обмеженою відповідальністю ВІН СТРІМ про стягнення 1 000 000,00 грн відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю КЛІН СТРІМ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ