Рішення

від 20.02.2022 по справі 924/282/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" лютого 2022 р. Справа № 924/282/21

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Вибодовського О.Д. при секретарі судового засідання Сорока Д.В. розглянувши матеріали

за позовом Першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Землестандарт», м.Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 , Кам`янець-Подільський

про витребування з незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю «Землестандарт» на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0117, передану для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району.

Представники сторін:

Від позивача: Плюх В.О. - за довіреністю № 0-22-0.62-34/62-22 від 13.01.2022р.;

Від відповідача: не з"явився;

Від третьої особи: не з"явився;

Від прокуратури: Худенко І.О.

В судовому засіданні відповідно до ст.240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

До господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький до Товариства з обмеженою відповідальністю «Землестандарт», м.Київ, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 , Кам`янець-Подільський про витребування з незаконного володіння у Товариства з обмеженою відповідальністю «Землестандарт» на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0117, передану для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району.

Ухвалою суду від 25.03.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 10.06.2021р. зупинено провадження у справі №924/282/21 до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №924/454/20.

Ухвалою суду від 11.01.2022р. поновлено провадження у справі №924/282/21.

Ухвалою суду від 27.01.2022р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Обгрунтовуючи позов, прокурор зазначає, що 13.07.2018р. держреєстратором КП „Бюро нерухомості „Поділля зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим №6822455800:04:002:0117, що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району. Підставою для реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку став наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017р. №22-20583-СГ. В подальшому, ОСОБА_1 дану земельну ділянку продав за договором купівлі-продажу відповідачу. Враховуючи те, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, згідно ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, прийняття рішення щодо розпорядження цією землею, в тому числі щодо передачі її в приватну власність, відноситься до компетенції позивача.

Проте, згідно наданих позивачем листів (на запит прокуратури), ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області наказ від 17.10.2017р. № 22-20583-СГ про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_1 не видавався. Наказ з такими реквізитами видавався іншій особі та відносно іншої земельної ділянки. Тому, спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею держави в особі позивача, як уповноваженого органу на розпорядження землею та відчужена на користь відповідача. При цьому, відповідач придбав спірну земельну ділянку в особи, яка, з огляду на вказані обставини, заволоділа землею без будь-яких правових підстав поза волею власника.

Дане суперечить ст. 321 ЦК України (право власності є непорушним) та ст. 116 Земельного кодексу України (набуття права власності на землі, що належать державі можливе лише на підставі рішення відповідних органів, яке відсутнє). При цьому, право на витребування спірної земельної ділянки закріплене в ст. ст. 330, 388 ЦК України.

Право власності на спірну земельну ділянку дійсного власника держави презюмується і не припиняється з втратою ним (власником) цього майна, а тому це право держави підлягає захисту шляхом пред`явлення віндикаційного позову. Оскільки передумовою набуття права власності на спірні землі відповідачем було попереднє незаконне вибуття цих земель з державної власності поза волею держави, інтереси держави підлягають захисту шляхом повернення земель до державної власності.

Наголошено, що прокуратурою витребувано від позивача інформацію про те, чи вживались позивачем заходи щодо витребування спірної земельної ділянки, що незаконно вибула з державної власності. Позивачем надано відповідь, що він немає об`єктивної можливості звернення до суду з відповідним позовом. Проте, аналіз діючого законодавства дає підстави стверджувати про хибність вищевказаного твердження позивача, а тому, слід прийти до протилежного висновку про наявність у позивача відповідних повноважень.

При цьому, позивачу було відомо про порушення інтересів держави з серпня 2018 року, коли прокурор пред`явив аналогічний позов, розгляд якого завершено судом апеляційної інстанції ще в листопаді 2020 року (позов залишено без розгляду в силу того, що прокурором не вказано причин неможливості звернення з таким позовом позивачем та не наданням доказів того, що позивач не може чи не бажає здійснити захист прав держави та звернутись в суд з відповідним позовом після відповідного повідомлення прокурора). Отже, у позивача було достатньо часу для самостійного звернення до суду, чого зроблено не було. Тому, враховуючи зазначене, та те, що у липні закінчується трирічний строк до звернення з цим позовом, даний позов подано прокурором.

Представник прокуратури в судовому засіданні позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник позивача в судовому засіданні та в наявних письмових поясненнях зазначає, що в результаті перевірки встановлено, що реквізити дійсних наказів (що є об`єктом дослідження в справі) позивача неправомірно використані невстановленими особами з метою оформлення прав на земельну ділянку. У дійсності за відповідними реквізитами (дата і номер) наказ видавався ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області на іншу земельну ділянку (ніж спірна) та іншому громадянину.

Після незаконного вибуття земельної ділянки з державної власності позивач не звертався самостійно з позовом до суду, оскільки вважав, що не наділений відповідними повноваженнями. Однак, позивач направив лист до правоохоронних органів для вжиття ними відповідних заходів.

В подальшому, прокуратурою повідомлено про намір прокурора здійснити представництво інтересів позивача у суді шляхом подання позовів про витребування земельної ділянки. Позивач не заперечував проти такого представництва.

Відповідач свого представника до суду не направив, письмового відзиву на позов не подав.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, свого представника не направила, письмових пояснень з приводу заявленого позову не подала.

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що сторонам, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Враховуючи обставини справи, належне повідомлення сторін про наявність судового спору та надання можливості забезпечити в повному обсязі право на захист, обов`язок дотримання принципу розумних строків вирішення спору, суд, керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Розглядом матеріалів справи, судом встановлено.

13.07.2018р. державним реєстратором комунального підприємства «Бюро нерухомості «Поділля» зареєстровано право власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 6822455800:04:002:0117, передану для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району.

17.10.2017р. за номером 22-20583-СГ ГУ Держгеокадастру видано наказ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення (кадастровий номер 6822455800:04:002:0117) та надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2.0000 га (кадастровий номер №6822455800:04:002:0117) для ведення особистого селянського господарства із земель с/г призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області.

Згідно із листом Головного управління Держгеокадастру в області від 06.08.2018р. №0-22-0.14-5239/2-18, наданого на запит прокуратури області від 01.08.2018р. №05/2-2 вих-18, вказаним органом виконавчої влади наказ від 17.10.2017р. №22-20583-СГ про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 6822455800:04:002:0117 не приймався.

На підставі справжнього наказу з такими ж реквізитами (датою видачі та номером) Головним управлінням Держгеокадастру в області у приватну власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку 6822455800:04:002:0038.

Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з державної власності на користь ОСОБА_1 поза волею держави в особі уповноваженого органу на розпорядження земельними ділянками такої категорії - Головного управління Держгеокадастру в області та в подальшому відчужена на користь ТОВ «Землестандарт».

Згідно із інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна підставою для реєстрації права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку був наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017р. №22-20583-СГ. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.07.2018р. №638, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єременко Л.О., вказану земельну ділянку ОСОБА_1 продано ТОВ «Землестандарт» (код ЄДРПОУ 42314152).

Земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 6822455800:04:002:0117, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району підлягає витребуванню у добросовісного набувача - ТОВ «Землестандарт» на користь держави.

Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (лист від 09.02.2021 №10-22-0.6-638/2-21) повідомило, що не має об`єктивної можливості звернутися до суду із відповідним позовом.

Хмельницька обласна прокуратура 22.02.2021р. за №15/1-131 вих-21 направила до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області повідомлення про представництво інтересів держави в суді.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України).

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020.

Також Велика Палата Верховного Суду при розгляді вказаної справи звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У даній справі перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із вимогою до ТОВ „Землестандарт про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:04:002:0117, оскільки ГУ Держгеокадастру в області не вживало заходів щодо усунення порушень чинного законодавства України.

Суд враховує, що згідно з ст. 15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За змістом підп. 13 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016р. № 308, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, в тому числі розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Хмельницької області.

Зважаючи на вказане прокурор звертався до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із листом (від 21.01.2021р. №15/1- 50 вих-21), в якому з метою вирішення питання наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру, просив надати до обласної прокуратури інформацію чи вживались та чи будуть вживатись позивачем заходи щодо витребування з незаконного володіння відповідача земельної ділянки.

У відповідь на вказаний лист Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області повідомило, що заходи, щодо витребування земельної ділянки на даний час не вживались. Позивач не має об`єктивної можливості звернутись до суду з відповідним позовом (лист від 09.02.2021р. №10-22-0.6-638/2-21).

При цьому, Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області протягом розумного строку не були вжиті жодні заходи для усунення порушення інтересів держави, зокрема, управління самостійно не звернулося до суду з позовом в інтересах держави, що є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності та достатньою підставою для звернення прокурора до суду із позовом в інтересах держави в особі вказаного органу.

Зважаючи на викладене та з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Згідно з приписами ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. При цьому, відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно із ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Зі змісту вказаних норм убачається, що власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник, а відповідачем - має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.10.2017р. за номером 22-20583-СГ ГУ Держгеокадастру видано наказ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням - землі сільськогосподарського призначення (кадастровий номер 6822455800:04:002:0117) та надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2.0000 га (кадастровий номер 6822455800:04:002:0117) для ведення особистого селянського господарства із земель с/г призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області.

Згідно із листом Головного управління Держгеокадастру в області від 06.08.2018р. №0-22-0.14-5239/2-18, наданого на запит прокуратури області від 01.08.2018р. №05/2-2 вих-18, вказаним органом виконавчої влади наказ від 17.10.2017р. №22-20583-СГ про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 6822455800:04:002:0117 не приймався.

На підставі справжнього наказу з такими ж реквізитами (датою видачі та номером) Головним управлінням Держгеокадастру в області у приватну власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку 6822455800:04:002:0038.

Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з державної власності на користь ОСОБА_1 поза волею держави в особі уповноваженого органу на розпорядження земельними ділянками такої категорії - Головного управління Держгеокадастру в області та в подальшому відчужена на користь ТОВ «Землестандарт».

Дані обставини судом приймаються з урахуванням ст. 86 ГПК України де передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності (аналогічна позиція Північно-західного апеляційного господарського суду викладена у постанові від 24.07.20 у справі № 924/232/18).

Враховуючи вказану правову позицію, суд зазначає, що інформація, зазначена в листі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від від 06.08.2018р. №0-22-0.14-5239/2-18 та в наявному у справі наказі ГУ Держгеокадастру №22-20583-СГ від 17.10.2017р. (підтверджується представником позивача) приймається судом як відомості надані органом, який згідно чинного законодавства уповноважений та відповідальний за їх достовірність. Тому, підстави ставити під сумнів зазначені матеріали в суду немає, а викладені в них відомості свідчать про те, що при наявності підтвердженого наказу №22-20583-СГ від 17.10.2017р., інший наказ з такими ж реквізитами є недостовірний. При цьому, суд враховує відсутність заперечень з боку відповідача відносно вказаних обставин, які він мав можливість подати, однак, відповідним правом не скористався.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка вибули з державної власності та перейшли у приватну власність ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-20583-СГ від 17.10.2017р., який в дійсності видано іншим особам та відносно іншої земельної ділянки, суд приходить до висновку, що волі держави на таке вибуття (спірної землі) не було. Тобто держава, як власник, не розпоряджалася спірною земельною ділянкою, шляхом надання її третій особі. При цьому, згідно ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. В силу ст. 315 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України). Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 ЦК України).

Установлення цього факту є достатнім для того, щоб у позивача виникли правові підстави для витребування земельної ділянки в порядку статті 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 по справі №911/3749/17, від 14.11.2018 по справі № 183/1617/16, від 21.11.2018 по справі №444/1786/15).

Як вбачається з інформаційної довідки від 17.03.2021р. №248501802 кінцевим володільцем спірної земельної ділянки станом на час розгляду справи є ТОВ „Землестандарт, який отримав її згідно договору купівлі-продажу №638 від 30.07.2018р. та який вважає себе власником даної землі.

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:04:002:0117, як встановлено вище, вибули з власності держави поза волею належного розпорядника землі, суд дійшов висновку, що існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідача на підставі ст. 388 ЦК України.

Також суд приймає до уваги, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 по справі №183/1617/16).

Зважаючи на вказане, вимога про витребування земельної ділянки є ефективним способом захисту. Тому, враховуючи зазначені обставини та встановлені судом факти, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю „Землестандарт (04212, м. Київ, Оболонський район, вул. Маршала Малиновського, 12, код ЄДРПОУ 42314152) на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (29016, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 4/1, код ЄДРПОУ 39767479) земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0117, передану для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам`янець-Подільського району.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Землестандарт (04212, м. Київ, Оболонський район, вул. Маршала Малиновського, 12, код ЄДРПОУ 42314152) на користь Хмельницької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02911102, рахунок отримувача UА 188201720343120002000002814, Держказначейська служба України, МФО 820172) 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) судових витрат.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 22.02.2022р.

Суддя О.Д.Вибодовський

Віддрук 5 прим.:

1- до справи;

2- позивачу - 29000, Хмельницькій обласній прокуратурі, м.Хмельницький, пров. Військоматський, 3 (sekretariat@khmel.gp.gov.ua);

3 - 29016, Головному управлінню Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 4/1 (khmelnytskyi@land.gov.ua);

4 - відповідачу - ТОВ «Землестандарт», 04212, м. Київ, Оболонськии р-н, вул. Маршала Малиновського, 12;

5 - третій особі, 32302, ОСОБА_1 , м. Кам`янець-Подільський, вул. Кулика, буд. 2, кв. 2.району, вул. Шевченка, 15.