Постанова

від 17.02.2022 по справі 911/787/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 911/787/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Білоус В.В., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача: не з`явився,

відповідача: Кеба А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія надійних людей та розвитку"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 (колегія суддів у складі: Копитова О.С. - головуючий, Остапенко О.М., Грек Б.М.)

та рішення Господарського суду Київської області від 10.02.2021 (суддя Лопатін А.В.)

у справі № 911/787/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія надійних людей та розвитку" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ярмолінського Юрія Васильовича

до Приватного підприємства "Асгард-Сервіс"

про визнання недійсним договору та відшкодування збитків

у межах справи № 911/787/19

за спільною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія надійних людей та розвитку",

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог

1. У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/787/19 за спільною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія надійних людей та розвитку".

2. У межах зазначеної справи ТОВ "Компанія надійних людей та розвитку" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Ярмолінського Юрія Васильовича (далі - Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Приватного підприємства "Асгард-Сервіс" (далі - Відповідач) про: визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) від 01.03.2016 (далі - Договір суперфіцію), укладеного між Позивачем і Відповідачем та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Миргородською Н.Г.; стягнення з Відповідача на користь Позивача 14695201,38 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 27.05.2020).

3. Позов мотивований посиланням на положення статті 230 Цивільного кодексу України у зв`язку з тим, що Відповідач приховав від Позивача при укладенні Договору суперфіцію обставини знаходження на відповідній земельній ділянці об`єкту нерухомості державної власності, наявності заборгованості зі сплати земельного податку, а також ввів в оману про свої наміри щодо зміни цільового призначення земельної ділянки. За доводами Позивача, наведені обставини унеможливили здійснення забудови відповідної земельної ділянки, у зв`язку з чим він поніс збитки на суму понад 7347600,69 грн, які підлягають відшкодуванню в подвійному розмірі.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

4. Рішенням Господарського суду Київської області від 10.02.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021, у задоволенні позову відмовлено.

5. Судові рішення мотивовані тим, що Позивач не довів обставини введення його Відповідачем в оману, зокрема, самого факту обману, наявності умислу в діях Відповідача та істотності значення обставин, щодо яких Позивача нібито було введено в оману, тому визначені положеннями частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України підстави для визнання недійсним Договору суперфіцію відсутні, що також унеможливлює застосування положень частини 2 вказаної статті Кодексу щодо стягнення із Відповідача збитків.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

6. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, направити справу на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

7. Касаційна скарга (з урахуванням усунення недоліків) мотивована наявністю підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України до договору суперфіцію та конкретних обставин, зазначених у договорі, які є неправдивими, а саме: у випадку зазначення стороною правочину у договорі неправдивих відомостей щодо відсутності перепон у виконанні договору, а також у випадку існування підстав для податкової застави на момент укладення договору, яка накладена після його укладення.

8. Водночас Позивач вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили вимоги статей 74, 79 Господарського процесуального кодексу України, не дослідивши повно та у сукупності усіх необхідних доказів, які підтверджують знаходження павільйону "Рибоводство України" на території земельної ділянки, переданої Позивачу, що є підставою для скасування судових рішень відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу.

9. Зокрема, Позивач посилається на копію топозйомки, викопіювання з Генерального плану та плану зонування с. Чубинське Бориспільського району Київської області щодо земельної ділянки кадастровий №3220880900:09:006:0129 у сукупності з даними Державного реєстру прав на нерухоме майно.

10. Також Позивач зазначає про наявні у справі докази (технічний паспорт, відповіді Фонду державного майна України), згідно з якими павільйон "Рибоводство України" є об`єктом державної власності з дати його побудови у 1995 році, у зв`язку з неврахуванням яких суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України.

11. Крім того, на думку Позивача, суди не надали оцінки наслідкам наявності заборгованості Відповідача зі сплати земельного податку, який був прихований Відповідачем та впливав на цінність земельної ділянки для Позивача та збільшення ризиків щодо подальшої реалізації цілей, для яких земельна ділянка передавалась у користування Позивачу.

12. Позивач заперечує проти висновку судів попередніх інстанцій про те, що зміна цільового призначення земельної ділянки була поставлена у залежність від надання Позивачем проекту детального плану забудови, оскільки він суперечить умовам Договору суперфіцію.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

13. Відповідач подав клопотання про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Позивача, а також відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити повністю, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

14. На думку Відповідача, посилання Позивача на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України до договору суперфіцію у подібних правовідносинах не має жодного правового значення, оскільки встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи не дають жодних підстав поширювати дію зазначеної норми на правовідносини, які є предметом спору.

15. Водночас Відповідач звертає увагу на висновки Верховного Суду щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 29.06.2021 у справі №172/1457/19-ц.

16. Крім того, на думку Відповідача, судами встановлено, що матеріалами справи спростовуються твердження Позивача про введення його в оману при укладенні Договору суперфіцію щодо властивостей земельної ділянки, відсутності на ній будь-яких об`єктів нерухомого майна, наявності податкової застави стосовно земельної ділянки.

17. Також Відповідач заперечує проти посилання Позивача на невиконання ним свого обов`язку за Договором суперфіцію щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

18. 01.03.2016 між Відповідачем та Позивачем укладено Договір суперфіцію, предметом якого є право користування Позивачем земельною ділянкою площею 4,9612 га за кадастровим №3220880900:09:006:0129, розташованою за адресою: Київська область, Бориспільський район, Великоолександрівська сільська рада, с. Чубинське (далі - Земельна ділянка).

19. Відповідно до преамбули Договору суперфіцію сторони під час його укладення діяли згідно з вільним волевиявленням, яке повністю відповідає внутрішній волі, як учасників цього правочину, цілеспрямовано свідомо і добровільно, розумно та на власний розсуд, за відсутності будь-якого тиску, як фізичного так і психічного, діючи без впливу обману, не порушуючи прав третіх осіб, бажаючи реального настання правових наслідків обумовлених цим правочином, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій та керуючи ними не помиляючись щодо обставин, обумовлених цим договором.

20. У пункті 3 Договору суперфіцію зазначено, що згідно із заявою сторони-1 (Відповідача), зміст якої доведено до відома сторони-2 (Позивача), яка зберігається у справах нотаріуса, на зазначеній земельній ділянці не розміщено житлових будинків, будь-яких інших будівель та/або споруд, будівництво будь-яких об`єктів нерухомого майна на зазначеній земельній ділянці не розпочиналось і на даний час не розпочато (абзац 1).

21. Земельна ділянка, яка є предметом даного договору, стороною-2 (Позивачем) оглянута, станом земельної ділянки сторона-2 (Позивач) задоволена, на земельній ділянці не виявлено будь-яких об`єктів нерухомого майна (абзац 3).

22. На момент посвідчення цього договору актуальна інформація про обтяження, іпотеки, інші речові права стосовно земельної ділянки та сторін згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - відсутня, що підтверджено відповідними інформаційними довідками, які залишаються в справах нотаріуса. Відсутність податкової застави щодо сторін по даному договору перевірено, згідно з даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна станом на 01.03.2016 року. Витяг залишено в справах нотаріуса (абзаци 7, 8).

23. Сторони домовились, що сторона-1 (Відповідач) зобов`язана здійснити зміну цільового призначення вказаної в договорі земельної ділянки на цільове призначення "02.03 - Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку" протягом 6 (шести) місяців з дати посвідчення даного договору та надати стороні-2 (Позивачу) відповідні документи. При цьому сторона-2 (Позивач) зобов`язується надати стороні-1 (Позивач) проект детального плану забудови зазначеної земельної ділянки. Витрати на виготовлення проекту детального плану та погодження його сторона-2 (Позивач) бере на себе (пункт 7 Договору суперфіцію).

24. На виконання Договору суперфіцію сторони підписали акт приймання-передачі нерухомого майна від 01.03.2016, згідно з яким сторона-2 (Позивач) підтверджує, що земельна ділянка візуально оглянута до моменту підписання договору про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіція) та цього акту. Недоліків або дефектів, які б перешкоджали використанню земельної ділянки за цільовим призначенням, на момент огляду виявлено не було. Претензій до сторони-1 (Відповідача) щодо якісних характеристик земельної ділянки сторона-2 (Позивач) не має (належним чином завірена копія акту додана до матеріалів справи).

25. Позивач надав інформаційну довідку від 31.03.2020 №205778806 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, місцезнаходженням якого є Київська область, Бориспільський район, с. Чубинське, вул. Виставкова, буд. 1. За змістом зазначеної довідки за вказаною адресою знаходяться такі об`єкти нерухомого майна:

- офісне приміщення, перша черга реконструкції виставкового комплексу, загальна площа 481,7 м 2 ; земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер: 3220880905:06:007:0118, площа 0,0872 га;

- демонстраційний павільйон, загальна площа 1945,1 м 2 ; земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер: 3220880905:06:007:0116, площа 0,03689 га;

- павільйон "Рибоводство України", загальна площа 308,5 м 2 ;

- виставковий павільйон, виставковий зал, кафе;

- гостьовий будинок;

- будівля модульного приміщення для персоналу.

26. Крім того, матеріали справи містять інформаційну довідку від 07.10.2016 №70053221 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за параметрами запиту - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна, відповідно до якої за адресою: Київська область, Бориспільський район, с. Чубинське, вул. Виставкова, буд. 1, знаходиться об`єкт нерухомого майна: павільйон "Рибоводство України", загальна площа 308,5 м 2 .

27. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відсутні відомості, що об`єкт нерухомого майна павільйон "Рибоводство України" загальною площею 308,5 м 2 знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3220880900:09:006:0129.

28. Відповідно до актуальних станом на дату судового засідання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 3220880900:09:006:0129, місцезнаходженням такої земельної ділянки є Київська область, Бориспільський район, с. Чубинське, вул. Виставкова.

29. Згідно з листом Головного управління ДПС у Київській області від 22.10.2019 №5203/10/10-36-10-01 станом на 01.03.2016 за відомостями АІС "Податковий блок" в інтегрованих картках платника податків Відповідача за кодом бюджетної класифікації 18010600 "Орендна плата з юридичних осіб" рахувалась загальна заборгованість у сумі 273183,08 грн. Станом на 21.10.2019 у інтегрованій картці платника Відповідача обліковується загальна заборгованість у сумі 1734547,98 грн. На підставі листа Відповідача від 19.08.2019 №01/19 "щодо надання активів у податкову заставу" складено акт опису майна від 21.08.2019 №317/10-36-51-07-14 щодо опису земельної ділянки (балансова вартість 2882457,20 грн), кадастровий номер - 3220880900:09:006:0129 та 22.08.2019 зареєстровано податкову заставу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1783833557.

Позиція Верховного Суду

30. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

31. Звертаючись з позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову.

32. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

33. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

34. За змістом наведеної норми з урахуванням частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України, істотне значення має обман щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

35. При цьому сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину (ч. 2 ст. 230 ЦК України).

36. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що тлумачення норм статті 230 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

37. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

38. Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

39. Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

40. Подібні за змістом висновки викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №172/1457/19-ц, посилання на яку Відповідача Суд вважає слушним, однак не вбачає підстав для задоволення клопотання Відповідача про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки наведена постанова Верховного Суду не містить висновків щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України саме в контексті спірних питань, у зв`язку з якими виник спір у цій справі та які порушені у касаційній скарзі.

41. При цьому Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, згідно з якою процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими.

42. Разом з тим, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм законодавства, зокрема статті 230 Цивільного кодексу України, до встановлених у цій справі обставин, Суд дійшов висновку, що наведена Позивачем у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження з огляду на таке.

43. Звертаючись з позовом про визнання недійсним Договору суперфіцію на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, Позивач доводив обставини введення його Відповідачем в оману щодо обставин про: знаходження на Земельній ділянці об`єкту нерухомості державної власності; наявність заборгованості з земельного податку; відсутність у Відповідача наміру змінювати цільове призначення Земельної ділянки.

44. Відповідно, під час вирішення справи суди першої та апеляційної інстанцій перш за все мали встановити на підставі наданих учасниками справи доказів наявність чи відсутність перелічених Позивачем обставин та заперечення чи замовчування їх існування Відповідачем.

45. Оскільки, дослідивши надані учасниками справи докази, суди першої та апеляційної інстанцій визнали недоведеними належними, допустимими, достовірними та вірогідними в розумінні положень статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказами обставини введення Позивача в оману Відповідачем, у тому числі самого факту обману, наявності умислу в діях Відповідача та істотного значення перелічених Позивачем обставин, Суд погоджується з висновком про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 230 Цивільного кодексу України.

46. При цьому Суд не приймає до уваги викладені в касаційній скарзі доводи, які по суті зводяться до переоцінки доказів, встановлення обставин, що не були встановлені у рішення або постанові суду або були відхилені ними, адже в силу встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними відповідні обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду, досліджувати надані сторонами докази.

47. Водночас Суд враховує, що згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами надані Позивачем докази не підтверджують факт розташування павільйону "Рибоводство України" саме на Земельній ділянці. А посилання Позивача на зазначену в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно адресу зазначеного павільйону відхилені судами як такі, що не підтверджують відповідні обставини, адже за тією ж адресою знаходяться також інші об`єкти, місцем розташування яких є земельні ділянки з кадастровими номерами 3220880905:06:007:0118 і 3220880905:06:007:0116. Водночас у Договорі суперфіцію зазначено про те, що Земельна ділянка Позивачем оглянута, її станом Позивач задоволений, будь-яких об`єктів нерухомого майна не виявлено.

48. Також суди попередніх інстанцій встановили, що на дату укладення Договору суперфіцію зареєстрована податкова застава на Земельну ділянку була відсутня і матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів її наявності.

49. Зазначення ж Позивача про обставини накладення податкової застави на Земельну ділянку в 2019 році, які встановлені також судами попередніх інстанцій на підставі листа Головного управління ДПС у Київській області від 22.10.2019 №5203/10/10-36-10-01, не свідчать про наявність застави саме на момент укладення Договору суперфіцію.

50. Що стосується посилання на те, що на момент укладення Договору суперфіцію Відповідач мав значну заборгованість із земельного податку, Суд враховує, що Позивач під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не навів підстав для висновку про те, що наявність або відсутність податкової заборгованості Відповідача мала істотне значення при укладенні Договору суперфіцію та умисно приховувалась Відповідачем. Зокрема, умови Договору суперфіцію не містять зазначення про наявність чи відсутність податкового боргу однієї зі сторін.

51. Крім того, Суд вбачає, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій Позивач не довів шляхом надання відповідних доказів обставини саме відсутності у Відповідача на момент укладення Договору суперфіцію наміру вчиняти дії щодо зміни цільового призначення Земельної ділянки. При цьому Суд звертає увагу, що саме лише невиконання Відповідачем певних умов Договору суперфіцію (в разі їх наявності) не є достатньою підставою для висновку про наявність у нього відповідного умислу на момент укладення договору, а відповідно до частини 2 статті 229 Цивільного кодексу України помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення.

52. Що стосується посилання Позивача на положення пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі аргументи про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, не здійснили їх належну та повну оцінку тощо.

53. Згідно з вказаною нормою процесуального права відповідні порушення (в разі їх наявності) є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Однак у цій справі підстава, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на яку посилався Позивач, не підтвердилась.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

54. З огляду на викладене, звертаючись з касаційною скаргою, Позивач не довів неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до встановлених судами обставин, не спростував висновки судів щодо відсутності підстав для задоволення позову як необхідної передумови для скасування оскаржених судових рішень.

55. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги та залишення без змін оскаржуваних судових рішень.

Розподіл судових витрат

56. Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія надійних людей та розвитку" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 та рішення Господарського суду Київської області від 10.02.2021 у справі №911/787/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді В. Білоус

В. Пєсков