Рішення

від 21.02.2022 по справі 166/1545/21

РАТНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 166/1545/21

Провадження № 2/166/80/22

категорія: 76

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 лютого 2022 року смт. Ратне

Суддя Ратнівського районного суду Волинської області Фазан О.З.,

за участю секретаря Приймачук О.М.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні заправилами спрощеного позовногопровадження цивільну справуза позовом ОСОБА_1 доКонищенської гімназіїРатнівської селищноїради Ковельськогорайону Волинськоїобласті,управління гуманітарноїполітики Ратнівськоїселищної радиКовельського районуВолинської області,Ратнівської селищноїради Ковельськогорайону Волинськоїобласті про визнаннянезаконним таскасування наказупро відсторонення відвиконання обов`язків,поновити у виконанні трудовихобов`язківта допустити дороботи,стягнути середню заробітну плату зачас вимушеногопрогулу,-

вс та но ви в:

Позивачка ОСОБА_1 07.12.2021 звернулася до суду з позовом до відповідачів навчально - виховного комплексу " Загальноосвітня школа 1-11 ступеня -дитячий садок" с.Конище, управління гуманітарної політики Ратнівської селищної ради, Ратнівської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу №121 -к від 06.12.2021 року про відсторонення від виконання обов`язків, поновленні у виконанні трудових обов`язків та допустити до роботи, стягнути з відповідачів на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07 грудня 2021 року по дату ухвалення рішення суду включно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона працює асистентом вчителя у навчальному закладі , жодного разу не порушувала трудову дисципліну, дотримується усіх нормативно - правових актів.

Вказує, що неодноразово після 04.10.2021 була попереджена в усній формі керівником навчального закладу про намір відсторонити її від роботи по причині відмови надати відомості про вакцинацію проти COVID -19. Вона 15.11.2021 подала на ім`я керівника дві заяви про неприпустимість порушення останнім законодавства України під час щеплення та відмову надавати інформацію про стан свого здоров`я. В послідуючому 06.12.2021 видано наказ директором про відсторонення від роботи .

Стверджує, що відмова її надати інформацію про стан свого здоров`я грунтується вимогами ч.2 ст. 11 Закону України " Про інформацію" відповідно до яких не допускається збирати інформацію про стан здоров`я. Окрім цього, вважає, що втручання в особисте життя заборонено нормами ст. 12 Загальної декларації прав людини,ст.8 Коніенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч.1 ст. 17 Міжнародного пакту про громадські та політичні права .

Разом з тим, позивачка стверджує, що в майбутньому відмовляється робити вакцинацію проти COVID -19, оскільки вона перебуває на стадії випробування, це генно-інженерний продукт.

Зазначає, що вакцинація проти коронавірусної інфекції , викликаної вірусом SARS-CoV-2 є примусовим медичним експериментом ,не вивчено побічних ефектів і протипоказань, звільнено виробника та/або власника реєстраційного посвідчення , інших осіб залучених до вакцинації від відповідальності, не введено надзвичайного стану.

Вказує, що порушено її право на працю, позбавлення заробітної плати, змінено істотні умови праці. Вважає, що у перелік обов`язкових щеплень не включено щеплення від COVID -19.

Зазначає, що оскаржуваний наказ є дискримінаційним щодо реалізації права її на працю, а тому суперечить національному та міжнародному законодавству.

Покликається, що наказ незаконний та підлягає скасуванню , оскільки суперечить Конституції України, Кодексу Законів про працю України і вакцинація від коронавірусної хвороби в Україні є добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Позивачка просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 28.12.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Позивачкою ОСОБА_1 на виконання зазначеної ухвали суду додатково сплачено судовий збір у розмірі 908 гривень .

Ухвалою суду від 10.01.2022 року відкрито провадження у справі.

До суду 14.01.2022 року надійшов відзив директора навчального закладу ОСОБА_2 , просить відмовити у позові. До відзиву долучено контракт , укладений міє ним та сектором освіти Ратнівської райдержадміністрації від 12.06.2020, додаткову угоду від 13.01.2021, виписку з ЄДРПОУ від 23.03.2021,копію посадової інструкції директора навчального закладу, затвердженого наказом № 95 від 25.06.2021 начальника управління гуманітарної політики Чернухи В. , копію наказу №121к від 06.12.2021, копію повідомлення № 01-19/236 від 06.12.2021 ОСОБА_1 .. В обгрунтування своєї позиції директор навчального закладу зазначив, що відсторонення від роботи грунтується на чинному законодавстві України. Окрім цього, просить розглянути справу за відсутності представника навчального закладу на підставі наявних матеріалів.

Судове засідання 01.02.2022 відкладено за заявою позивачки ОСОБА_1 від 31.01.2022 по причині погіршення її стану здоров`я.

Ухвалою суду від 22.02.2022 року за заявою позивачки від 08.02.2022 року змінено найменування відповідача навчально - виховного комплексу " Загальноосвітня школа 1-11 ступеня - дитячий садок" с. Конище на Конищенську гімназію Ратнівської селищної ради.

Позивачка ОСОБА_1 21.02.2022 звернулася із заявою про розгляд справи без її участі, позов просить задовольнити.

Начальник управління гуманітарної політики Ратнівської селищної ради Чернуха В. 04.02.2022 звернулася до суду із заявою про розгляд справи без її участі, позовні вимоги не визнає.

Представник Ратнівської селищної ради просить розглянути справу без участі їх представника за наявними у справі матеріалами.

За таких встановлених обставин , суд вирішує спір за наявними письмовими матеріалами у справі.

Суд, дослідивши письмові докази, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З матеріалів справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працює асистентом вчителя у Конищенській гімназії, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 від 01.09.2013 року, довідками про доходи №287,№ 289 від 09.12.2021 управління гуманітарної політики Ратнівської селищної ради, витягом з ЄДРПОУ від 26.01.2022, копією посадової інструкції директора навчального закладу ( а.с. 14-17,32-33,65-70) .

Позивачку ОСОБА_1 повідомлено роботодавцем 06.12.2021 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID -19 на період дії карантину з 08.11.2021 та про намір відсторонення від роботи у зв`язку із відмовою від вакцинації проти COVID -19 працівника закладу загальної середньої освіти на період дії карантину, що підтверджується змістом позовної заяви про відмову від здійснення щеплення,повідомленням № 01-19/236 від 06.12.2021 ОСОБА_1 ( а.с.24). Окрім того, позивачка не надала документ про профілактичне щеплення від COVID -19 або довідку про абсолютні протипоказання , що підтверджено змістом позовної заяви.

Таким чином,вказана обставина - відмова від вакцинації проти COVID -19 ОСОБА_1 , як працівника закладу загальної середньої освіти, на період дії карантину, відповідно до ст. 82 ЦПК України, судом визнається, як така, що не підлягає доказуванню, оскільки сторони її визнали.

Разом з тим, суд вважає доведеним ту обставину, що позивачка ознайомлена з наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», оскільки ця обставина підтверджується долученими копіями заяв ОСОБА_1 про неприпустимість порушення законодавства України під час щеплення та тестування від 15.11.2021, про відмову надати інформацію про стан здоров`я, що складає медичну таємницю, та недопущення вчинення протиправних дій від 09.11.2021 , які адресовані директору навчального закладу ( а.с. 18-23), копією відповіді директора навчального закладу за вих. № 01-19/242 від 10.12.2021 на зазначені заяви ОСОБА_1 ( а.с.34) .

На даний час позивачка не здійснила щеплення від COVID-19, тобто ухиляється від вакцинації.

Відповідно до постанови КМУ № 1236 від від 9 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - постанова КМУ№ 1236) на роботодавця покладено лише контрольну функцію, а не обов`язки по організації масової вакцинації працівників. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем було вжито заходів аби довести до відома позивача інформацію про те, що вона, як працівник закладу загальної середньої освіти, підлягає обов`язковій вакцинації проти COVID-19, а у випадку ухилення чи відмови від вакцинації буде відсторонена від роботи у встановленому законом порядку.

Директором навчального закладу ОСОБА_2 , повноваження якого підтверджуються копією контракту від 12.06.2020, укладеного між ним та сектором освіти Ратнівської районної державної адміністрації , додатковою угодою від 13.01.2021, копією посадової інструкції директора навчального закладу ОСОБА_2 ( а.с.53-70),випискою з ЄДРПОУ від 26.01.2022, 06 грудня 2021 року видано наказ №121-к про відсторонення позивачки ОСОБА_1 , асистента вчителя, від роботи з 07 грудня 2021 року без збереження заробітної плати на час відсутності повного курсу вакцинації проти COVID-19; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили ( до надання відповідних документів про проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 або про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID -19) на підставі повідомлення асистенту вчителя від 06.12.2021 № 01-19/236 ( а.с.26).

Вказаний наказ виданий відповідно до ст. 46 КЗпПУ, ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пункту 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 " Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" ( зі змінами), постанови КМУ від 24.11.2021 № 1240 .

Позивачка ОСОБА_1 07 грудня 2021 року ознайомлений з даним наказом про що свідчить її підпис " не згідна" (а.с.26).

Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається,зокрема в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За вимогами ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ).

Наказом МОЗ України від 5.02.2020 за N 521 Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділом «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Поряд з цим, наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Крім того, Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ України № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731)

Відтак, відповідач видавши оспорюваний наказ №121-к від 06.12.2021 про відсторонення ОСОБА_1 , застосував відсторонення позивачки від роботи, оскільки це прямо передбачено на законодавчому рівні. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Крім того, суд звертає увагу, що за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень.

Працівники ж в свою чергу, мають право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 2 КЗпП).

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у пункту 10 Постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП).

Оскільки норми щодо примусової вакцинації в законодавстві України не міститься, тому діюче законодавство у разі відсутності обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу, а оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується.

Крім того, відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Таким чином суд вважає, що роботодавець , з метою забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пандемією правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивачки ОСОБА_1 ..

Стосовно посилань позивачки про те, що порушено право на працю без введення військового та надзвичайного стану, що порушує норми Конституції України, не заслуговує на увагу враховуючи вищенаведене та беручи до уваги наступне.

Позивачка ОСОБА_1 суду не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань, згідно наказу МОЗ № 2153 , до проведення профілактичних щеплень, що встановлюється сімейним або лікуючим лікарем, що фіксується у висновоку про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.Окрім цього, на даний час вона не здійснила щеплення проти COVID-19, тобто доводиться її ухилення від такого щеплення.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.

Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.

Також судом враховується практика Верховного суду, який стверджує наступне (постанова від 10.03.2021р. у справі №331/5291/19):

«Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим».

Крім цього, Європейський суд у своїй діяльності, дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві та налогошує, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. (див. Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13), Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, Сальветті проти Італії, № 42197/98, 9 липня 2002 р., Маттер проти Словаччини, № 31534/96, 5 липня 1999 р. Соломахін проти України від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03)

Отже, держава, встановивши відсторонення працівників освіти від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Дійсно, відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення та обрано саме такий шлях позивачкою для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивачки на працю, визначеного ст.43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивачки було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Що стосується вимоги позивачки про поновлення у виконанні трудових обов`язків, слід зазначити наступне.

В законодавстві відсутнє визначення поняття «відсторонення від роботи», на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) в даній справі за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

З врахуванням викладеного суд дійшов переконання, що вимога позивачки про поновлення у виконанні трудових обов`язків, стягнення з відповідачів на її користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 07 грудня 2021 року по дату ухвалення рішення суду включно не підлягає до задоволення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Інші твердження позивачки ОСОБА_1 стосовно визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу і допущення до роботи,стягнення середньої заробітної плати за час вимушеногго прогулу не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеним.

Отже, на підставі досліджених у справі доказів та аналізу норм чинного законодавства , суд дійшов висновку, відмовити у задоволенні позову.

За таких обставин, на підставі положень ст.141 ЦПК України витрати зі сплати судового збору з відповідачів стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст.4,12,13,81,263-265ЦПК України,суд,-

У ХВ АЛ ИВ :

У задоволенніпозову ОСОБА_1 ,місце проживання: АДРЕСА_1 ,ідентифікаційний код НОМЕР_2 ,до Конищенськоїгімназії Ратнівської селищної ради Ковельського району Волинської області, місцезнаходження: вул.Центральна,36 с. Конище Ковельського району Волинської області, індекс 44106, код ЄДРПОУ 21748091,управління гуманітарної політики Ратнівської селищної ради Ковельського району Волинської області, місцезнаходження: вул.Центральна,19 смт. Ратне Ковельського району Волинської області, 44101, код ЄДРПОУ 44079017, Ратнівської селищної ради Ковельського району Волинської області ( місцезнаходження: вул.Центральна,19 смт. Ратне Ковельського району Волинської області, 44101, код ЄДРПОУ 04334695,про визнання незаконним та скасування наказу №121 -к від 06.12.2021 про відсторонення від роботи ,поновлення у виконанні трудових обов`язків і допустити до роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи , якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя О.З. Фазан