Рішення

від 20.02.2022 по справі 420/25916/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/25916/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТУНА» до Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області про визнання протиправним та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 17 грудня 2021 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТУНА» до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправною та скасувати постанову Підведеного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 11.10.2021 №313166 про застосування адміністративно-господарського штрафу;

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Підведеного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 11.10.2021 №313167 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що 06.09.2021 працівниками відповідача на автомобільній дорозі Н-24 було проведено габаритно-ваговий контроль автомобіля позивача, що перевозив щебінь, за результатами якого було зроблено безпідставний висновок про перевищення вагових параметрів та складено ряд документів (талон, довідка, акт 0053179, 295472) на підставі яких в подальшому, 11.10.2021 відповідачем було прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 313166, якою стягнуто з позивача адміністративно-господарський штраф в сумі 34000,00 грн, та постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №313167, якою стягнуто з позивача адміністративно-господарський штраф в сумі 1700,00 грн. Відповідальність за допущені порушення передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Позивач вважає, що при здійсненні габаритно-вагового контролю було допущено численні порушення чинного законодавства, вагові параметри автомобіля визначено невірно, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів складено безпідставно, а постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів є протиправними.

Вважаючи такі дії відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Ухвалою суду від 22 грудня 2021 року прийняти до розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТУНА»; відкрито провадження у адміністративній справі; ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку ст.262 КАС України); встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі. Відзив подається до суду разом із документами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи; витребувано у Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких прийнято постанову управління Укртрансбезпеки в Одеській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №313166 та №313167 від 11 жовтня 2021 року.

Станом на момент розгляду справи відповідач витребувані документи до суду не надав, своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався, позовні вимоги не спростував, хоча був повідомлений про відкриття провадження у справі.

На підставі ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 (а.с.30), товариство з обмеженою відповідальністю «ФОРТУНА» є власником транспортного засобу марка FORD, модель CARGO 4142 D DC, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Відповідно до накладної №26/1 від 06.09.2021 (а.с.31), товариство з обмеженою відповідальністю «ФОРТУНА» на адресу ДП «ЛИДЕР» за допомогою автомобілю НОМЕР_2 здійснило переміщення товару «Щебінь 5/20» у кількості 23440 кг.

Матеріали справи містять щотижневий графік проведення рейдових перевірок Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки у період з 06.09.2021 по 12.09.2021 від 06.09.2021 (а.с.14), відповідно до якого місцем перевірки визначено: «На окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі та транспортних засобів, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, які знаходяться на площині радіусом 25 км з центром вул.Океанівська, 11 м.Миколаїва, на площині радіусом 17 км з центром вул.1 Слобідська, 21 м.Миколаєва, на площині радіусом 18 км з центром по вул.Новозаводський, 28 м.Миколаєва, на площині 17 км з центром по пр.Героїв України 110, на площині 35 км з центром по вул.Одеській, 27 м.Первомайська, на площині 25 км з центром по вул.Київський, 11 м.Вознесенська, на площині по вул.Чижова, 7 м.очакова, на площині 27 км з центром по вул.Героїв Небесної Сотні 5, м.Баштанки, а/д Н-24 «Благовіщенське Миколаїв», 210 км + 840 м, а/д Н-11 «Дніпро-Миколаїв» (через Кривий Ріг) 265 км + 570 (праворуч), а/д М-14 «Одеса Мелітополь» (Новоазовськ) 165 км + 653, а/д Н-14 «Миколаїв Олександрівка Кропівницький» 205 км + 280 м».

Суд зазначає, що зазначений щотижневий графік від 06.09.2021 підготовлений для затвердження заступником начальника Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки А.Драгоміровим, проте, взагалі не є затвердженим.

Відповідно до талона зважування (а.с.15), вага №2055, дата: 06.09.2021, час: 13 год 04 хв, талон: 1, режим: динамічний, авто: НОМЕР_2 , вісь 1: 6100 кг, вісь 2: 5480 кг, вісь 3: 11990 кг, вісь 4: 12270 кг, сума: 35840 кг, швидкість 3 км/год.

06.09.2021 посадовими особами Укртрансбезпеки складено довідку №046904 (а.с.16) відповідно до якої найменування, місце розташування пункту габаритно-вагового контролю зазначено: «а/д Н-84 Благовещенське Миколаїв 212-840». Водій транспортного засобу: ОСОБА_1 . Автомобіль (тягач): марка FORD, модель CARGO 4142 D, реєстраційний номер НОМЕР_2 , результати вагового контролю: 6,1; 5,48; 11,99; 12,27, повна маса транспортного засобу 35840.

06.09.2021 посадовими особами Укртрансбезпеки складено акт №0053179 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів (а.с.17), відповідно до якого зазначено, що перевірявся автомобіль (тягач): марка FORD, модель CARGO 4142 D, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Повна маса (тон): нормативно допустима: 40,0; фактична: 35,84. Відстань між осями, метрів не зазначена. Осьові навантаження, тон: нормативно допустиме: 16,0; 16,0; фактичне: 11,58; 24,26.

06.09.2021 посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки складено акт №295472 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (а.с.18), відповідно до якого під час перевірки автомобіль (тягач): марка FORD, модель CARGO 4142 D, реєстраційний номер НОМЕР_2 виявлені порушення, відповідальність за які передбачена ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме абз.16 ч.1 перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу; абз.3 ч.1 перевезення вантажу без оформлення товарно-транспортної накладної.

На підставі акту від 06.09.2021 №295472, 11.10.2021 Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки прийняло постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №313166 (а.с.28), відповідно до якої враховуючи, що товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРТУНА» допущено порушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 абз.16 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт", постановлено стягнути з нього адміністративно-господарський штраф у розмірі 34000 грн.

На підставі акту від 06.09.2021 №295472, 11.10.2021 Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки прийняло постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №313167 (а.с.29), відповідно до якої враховуючи, що товариством з обмеженою відповідальністю «ФОРТУНА» допущено порушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 абз.3 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт", постановлено стягнути з нього адміністративно-господарський штраф у розмірі 1700 грн.

Вважаючи спірні постанови протиправними, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з наступного.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 29 Закону України «Про дорожній рух», до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.

Статтею 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі Положення №103) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Положення №103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті.

Згідно підпункту 2 та 29 пункту 5 Положення №103 Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; у випадках, передбачених законом, складає протоколи про адміністративні правопорушення, розглядає справи про адміністративні правопорушення і накладає адміністративні стягнення.

Отже, відповідачу надано право здійснювати державний контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства щодо габаритно-вагових стандартів транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі Порядок №1567), відповідно до пунктів 2, 3, 4 якого державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання (далі транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Частинами 14, 17 статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

За визначенням, наведеним в абзаці 54 статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів суб`єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об`єкти, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту).

Пунктами 12, 14 Порядку №1567 передбачено, що рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Відповідно до пункту 16 Порядку №1567 під час рейдової перевірки можливе здійснення габаритно-вагового контролю.

Щодо виявлених відповідачем порушень, відповідальність за яке передбачена ч.1 абз.3 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», суд зазначає таке.

Згідно з абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», яка зазначена у постанові, встановлює відповідальність автомобільних перевізників за порушення законодавства про автомобільний транспорт у вигляді адміністративно - господарських штрафів, зокрема, надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є, зокрема, для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказ Міністерства транспорту України 14.10.97 №363 (далі Правила №363), товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Відповідно до п.п.11.1. Глави 11 Правил №363 (Правила оформлення документів на перевезення) основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Судом встановлено, що накладна №26/1 від 06.09.2021 (а.с.31), яку позивач вважає такою, що підтверджує перевезення вантажу, не містить необхідної інформації, визначеної п.п.11.1. Глави 11 Правил №363, зокрема відомості щодо перевізника, таким чином, не є документом на перевезення вантажу, передбаченим ст.48 Закону.

Відповідальність на підставі ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за відсутність документів при перевезенні вантажу покладається на перевізника.

Автомобільний перевізник, відповідно до визначень наведених у ст.1 цього ж Закону, - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

З огляду на обсяг наданих під час здійснення перевірки доказів, відповідно до яких власником перевіряємого транспортного засобу є товариство з обмеженою відповідальністю «ФОРТУНА», який здійснював перевезення вантажу, саме він і є суб`єктом відповідальності як перевізник у розумінні вищенаведених вимог Закону.

При цьому, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що у водія транспортного засобу марка FORD, модель CARGO 4142 D DC, реєстраційний номер НОМЕР_2 під час проведення рейдової перевірки була в наявності відповідна товарно-транспортна накладна.

Щодо посилань позивача на те, що талон зважування не підписано ні оператором, ні водієм, суд зазначає, що такі вимоги до талона (чека) зважування транспортного засобу не визначені чинним законодавством, натомість позивач не зазначає нормативно-правовий акт, якому, на його думку, не відповідає талон зважування. Суд враховує, що талон зважування формується в автоматичному режимі, містить дату та час зважування, державний номер транспортного засобу, який зважувався, режим зважування.

Суд зазначає, що посадова особа перед початком зважування вводить реєстраційний номер транспортного засобу. Дані з чеку переносяться в довідку, акт та розрахунок, які в свою чергу підписуються посадовими особами. Жодною нормою не передбачено обов`язковість підпису на чеку, а сама відсутність такого підпису не спростовує даних, отриманих за результатами зважування.

Щодо покликань позивача на те, що ним здійснювалось перевезення сипучого вантажу, та що методики його зважування не існує, суд зазначає.

Пунктом 12.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, передбачено, що для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

Крім того, згідно чинного законодавства жодним вітчизняним чи міжнародним нормативним документом не передбачені виключення з Правил дорожнього руху (пункти 2.3а, 2.36; 12.1; 12.5) при перевезенні подільних (в тому числі сипучих) вантажів.

Переміщення ватажу під час руху не є припустимим, оскільки його переміщення спричиняє збільшення динамічної маси транспортного засобу при гальмуванні, а також порушує стійкість транспортного засобу. Вказані негативні переміщення вантажу під час руху можуть призвести до непередбачуваних катастрофічних наслідків та є загрозою для безпеки дорожнього руху.

Таким чином, відповідальність за пакування, навантаження, розміщення вантажу несе перевізник, а тому в усіх випадках нерівномірного навантаження на осі відповідальність за таке навантаження має нести перевізник, як учасник дорожнього руху.

Доводи позивача щодо неналежного проведення габаритно-вагового контролю, зокрема, за відсутності спеціально визначеної методики, є необґрунтованими адже відсутність такої методики не позбавляє спеціально уповноважені органи проводити такий контроль.

Суд зазначає, що, дійсно, на момент виникнення спірних правовідносин, не була затверджена відповідна методика Мінекономрозвитку, якою мали керуватися органи Укртрансбезпеки під час проведення габаритно-вагового контролю.

Проте, оскільки за змістом статей 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух», статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким керувався відповідач, суд вважає, що відповідачем правомірно проведений габаритно-ваговий контроль транспортного засобу. Крім того, позивачем не наведено жодних обґрунтувань порушення його права у спірних правовідносинах внаслідок проведення габаритно-вагового контролю без використання методики Мінекономрозвитку.

Наведене узгоджується з подальшим нормативним регулюванням спірних правовідносин, а саме скасування п.19 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27.06.2007 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №671 без визначення необхідності застосування затвердженою Мінекономрозвитку або іншою методикою.

У свою чергу, суд зазначає, що відсутність такої методики не є підставою, яка звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу, та обов`язку по внесенню плати за це.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №819/1381/16.

При цьому суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно з підпунктом 4 пункту 2 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

У розумінні Порядку №879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки (підпункт 3 пункту 2 Порядку №879).

За змістом пункту 6 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.

Відповідно до п. 20 Порядку №879 за результатами точного та/або документального габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.

Згідно з п.21 Порядку №879, у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Пунктом 26 Порядку №879 передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.

Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306, встановлено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м., за висотою від поверхні дороги 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь -11 т, здвоєні осі -18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.

Судом встановлено, що підставою для винесення оскаржуваної постанови стало встановлення факту перевищення фактичного навантаження на здвоєну ось 26,26 т (11,99+12,27), при нормативно допустимому 16 т.

При цьому, суд зазначає, що в документах, що складені при перевірці, зокрема, в акті про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів від 06.09.2021 №0053179 відсутня інформація про відстані між осями.

За вказаних обставин, суд вважає, що документами не підтверджено, що на транспортному засобі, що перевірявся дійсно була здвоєна вісь.

В той же час, відповідно до довідки про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 06.09.2021 №046904 зважування відбулось окремо по кожній осі, і у подальшому ці показники додавалися.

Однак, необхідно зазначити, що згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку №879, вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Вимог до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю на автомобільних дорогах загального користування, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від №255 від 28.07.2016, вагове обладнання повинно забезпечувати поосьове зважування у русі і визначати повну масу вантажного транспортного засобу з похибкою не більше ніж 2% та дискретністю вимірювання в межах технічних характеристик вагового обладнання, визначених виробником.

Тобто, зазначеним нормативним положенням чітко визначено, що вагове обладнання повинно забезпечувати саме поосьове зважування у русі транспортного засобу, а не у спосіб, який здійснювався на транспортному засобі позивача посадовими особами Укртрансбезпеки.

При цьому, Настановою з експлуатації ваг автомобільних 20ВА-Д-2-1 WWS-0,9 (а.с.19-27), у вступі зазначено, що ваги для зважування у русі ВА-Д призначені для зважування транспортних засобів у русі з визначенням на вісь, групу осей, обчислення навантаження на групу осей та загальної маси транспортного засобу, тощо.

Тобто, вказаними вагами можливе визначення навантаження як на окремі осі транспортного засобу, так і на здвоєну вісь.

Натомість, з Акту про перевищення транспортним засобом нормативно вагових параметрів від 06.09.2021 №0053179 вбачається, що перевіряючими особами визначено 1, 2 вісь та 3, 4 вісь здвоєними, однак визначення загальної маси автомобіля та навантаження на здвоєні осі здійснили шляхом сумування осьових навантажень на кожну вісь, що є помилковим, оскільки при таких обставинах для визначення навантаження на здвоєну вісь дві осі повинні зважуватись разом.

При цьому, суд звертає увагу, що загальна вага транспортного засобу під час відповідного зважування не перевищувала максимально допустимого ліміту у 40 т.

Щодо застосування відповідальності за ч.1 абз.16 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ст.33 Закону України «Про автомобільні дороги», рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року №30 затверджено Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами (надалі - Правила №30), які встановлюють єдині вимоги до проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів з вантажем або без нього автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.

Пунктом 3 Правил №30 визначено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Згідно з п.21 Порядку №879, у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Пунктом 26 Порядку №879 передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.

Пунктом 28 Порядку №879 передбачено, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Частиною третьою статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків

Вищезазначені положення узгоджуються з вимогами п.16 Постанови №198, відповідно до якої перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об`єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначені окремими актами законодавства.

Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» через центри надання адміністративних послуг.

Дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв`язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.

Пунктом 7 Правил №30 передбачено, що дозвіл видається на одноразовий проїзд великогабаритного та великовагового транспортного засобу. У разі здійснення постійних проїздів по одному маршруту тим самим транспортним засобом дозвіл може видаватися на кілька проїздів, але не більше ніж на три місяці.

Абзацом 16 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Проаналізувавши наведені вище норми законодавства, вбачається, що правила перевезення неподільного та подільного вантажів у випадку перевищення вагових або габаритних параметрів є різними:

- перевезення неподільного вантажу допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі;

- перевезення подільного вантажу не допускається взагалі.

Позивач перевозив вантаж (щебінь), який за своїм характером є подільним, тобто може при завантаженні бути поділений на окремі частки без втрати або пошкодженні його властивостей, а тому перевезення такого вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху заборонено.

Головна мета такої заборони - збереження автомобільних доріг та попередження їх передчасного руйнування. Унаслідок цього й встановлено заборону з перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм без будь-яких винятків.

Отже, чинним законодавством встановлена імперативна заборона на перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, що виключає можливість отримання перевізником відповідного дозволу.

Резюмуючи викладене, суд зазначає, що заборона руху транспортних засобів з перевищенням вагових параметрів при перевезенні подільного вантажу унеможливлює отримання перевізником дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.

За таких умов, оскільки видача дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, які перевозять подільні вантажі з перевищенням габаритно-вагових параметрів, не передбачена, то на особу не може бути накладений штраф відповідно до абзацу 16 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за відсутність такого дозволу.

У такому випадку до перевізника має бути застосована відповідальність у вигляді нарахування посадовою особою Укртрансбезпеки плати за проїзд, відповідно до п.31-1 Порядку №879.

Крім того, суд враховує таке.

Відповідно до пункту 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі Порядок №1567), державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно пункту 12 Порядку №1567 рейдова перевірка додержання суб`єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень,перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення,та інших обставин (пункт 13 Порядку №1567).

Згідно пункту 16 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки можливе здійснення габаритно-вагового контролю.

Пункт 21 Порядку №1567 передбачає, що у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Аналіз положень чинного законодавства дає підстави стверджувати, що проведення перевірки обов`язково проводиться лише на підставі відповідного щотижневого графіка на її проведення.

Так, матеріали справи містять щотижневий графік проведення рейдових перевірок Південним міжрегіональним управління Укртрансбезпеки у період з 06.09.2021 по 12.07.2021, проте який не був затверджений начальником Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (а.с.14).

В той час, як передбачено пунктом 13 Порядку №1567 графік проведення рейдових перевірок складається та затверджується керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу.

Проте, графік проведення рейдових перевірок Південним міжрегіональним управління Укртрансбезпеки у період з 06.09.2021 по 12.07.2021 не був підписаний начальником (керівником) територіального органу Укртрансбезпеки.

Відтак, суд критично ставиться до правомірності підстав проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу позивача за відсутності щотижневого графіку проведення рейдових перевірок, затвердженого керівником Укртрансбезпеки або її територіального органу, що свідчить протиправність проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт та прийняття за її наслідками актів індивідуальної дії, оскільки описане вище порушення виключає допустимість як доказів відомостей, отриманих в ході такої перевірки, та, відповідно, нівелюють її результати.

Отже, відповідач не надав до суду достатніх та беззаперечних доказів та не навів доводів, що підтверджують наявність з боку позивача порушень, на підставі яких прийнято оскаржувану постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, а відтак спірні постанови не є правомірними, та суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом»»

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах "Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006, «Шабельник проти України» від 19.02.2009, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.

Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 по справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача - задоволенню.

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача..

Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання даної позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2270,00 грн. (а.с.13).

З урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути вищевказані судові витрати зі сплати судового збору з відповідача.

Крім того, позивач також просить суд стягнути з відповідача витрати за правничу допомогу.

Відповідно до положень п.1 ч.3 ст.132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Суд вказує на те, що відповідачем не було подано до суду відповідного клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певну суму, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано до суду договір про надання правової допомоги №04/10/20 від 09.10.2020 (а.с.33), додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 10.12.2021 (а.с.34), рахунок на оплату за надання правової допомоги №07/12/21 від 10.12.2021 (а.с.35), платіжне доручення №8807 від 14.12.2021 про сплату за правові послуги згідно рахунку (а.с.36).

При цьому, п. 1.1 додаткової угоди від 10.12.2021 року визначено, що сторони дійшли взаємної згоди про те, що клієнт доручає, а адвокат зобов`язується здійснювати представництво клієнта та надання йому правової допомоги з метою оскарження постанов №313166 та №313167 від 11.10.2021 року про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Відповідно до п. 1.2.1 розмір гонорару адвоката визначається наступним чином, зокрема, за згодою сторін розмір гонорару адвоката визначено у фіксованому розмірі в сумі 3000,00 грн.

В той же час, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, представник позивача не приймав участь судових засіданнях, та не подавав заяв по суті справи, окрім позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням принципу пропорційності та співмірності, оцінюючи обґрунтованість доводів позивача щодо суми витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, суд дійшов висновку, що з Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТУНА» слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТУНА» до Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області про визнання протиправним та скасування постанови задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Підведеного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 11.10.2021 №313166 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Визнати протиправною та скасувати постанову Підведеного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 11.10.2021 №313167 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Стягнути з Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТУНА» судовий збір у розмірі 2270,00 грн.

Стягнути з Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТУНА» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «ФОРТУНА» (65496, Одеська область, Овідіопольський район, с/рада Таїровська, вул. Академіка Вільямса, 93, код ЄДРПОУ 30863834);

Відповідач Відділ державного нагляду (контролю) в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Успенська, 4)

Суддя Олена СКУПІНСЬКА