Рішення

від 16.02.2022 по справі 656/355/21

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 656/355/21

Номер провадження 2/656/9/22

22.06.2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2022 року смт Іванівка

Іванівський районний суд Херсонської області в складі:

головуючий суддя Ференц Р.І.,

секретарі судового засідання Студзінська І.Б., Кидрук О.Д., Неіло І.І.,

за участі сторін цивільного провадження:

позивач ОСОБА_1 не прибув,

представник позивача адвокат Кушнеренко І.В.,

відповідач Іванівський професійний аграрний ліцей повноважний представник Дмитровський В.М,

представник відповідача адвокат Шкодич С.О.,

розглянувши в смт Іванівка Іванівського району Херсонської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в дистанційному режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представником позивача цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє представник адвокат Кушнеренко І.В. до Іванівського професійного аграрного ліцею про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В :

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

22.06.2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Кушнеренко І.В., звернувся до Іванівського районного суду Херсонської області з позовною заявою до Іванівського професійного аграрного ліцею про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за період з 22.08.2017 року по день ухвалення рішення.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2021 року у провадження судді Іванівського районного суду Херсонської області Ференц Р.І. передана дана справа.

Ухвалою суду від 25.06.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Іванівського професійного аграрного ліцею про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22.08.2017 року по день ухвалення рішення залишено без руху з підстав, які вказані в описовій частині ухвали, надано десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали для усунення зазначених в ній недоліків, а саме подати квитанцію на підтвердження сплати судового збору, роз`яснено наслідки невиконання вимог ухвали.

06.07.2021 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про виконання вимог ухвали суду від 25.06.2021 року, в підтвердження додано уточнену позовну заяву про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та квитанцію №9595 від 02.07.2021 року про оплату в АТ «Ощадбанк» грошових коштів в сумі 1518,45 грн судового збору.

Предметом позову є поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зазначений спір відповідно до вимог ст.19 ЦПК України належить до компетенції судів щодо розгляду цивільних справ, оскільки ч.1 ст.19 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ст.23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Підсудність є розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.

Територіальна підсудність є підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо.

Згідно з ч.2 ст.27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас ч.ч.1,16 ст.28 ЦПК України передбачено, що позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача і позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа.

Оскільки позов випливає з трудових відносин, зареєстроване місце проживання позивача є АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим суд вважає, що справа підсудна Іванівському районному суду Херсонської області.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ СТОРІН ПО СПРАВІ.

Позиція особи, яка подала позов.

В позовній заяві позивачем зазначено, що працював на посаді слюсара ремонтника у Іванівському професійному аграрному ліцеї. У зв`язку із прийняттям його на військову службу за контрактом, 22.08.2017 було видано наказ про його звільнення за п.3 ст. 36 КЗпП України. Позивач вважає, що дії відповідача щодо його звільнення з роботи є незаконними, оскільки ч.2 ст.39Закону України«Про військовий обов`язокі військовуслужбу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану,користуються гарантіями, передбаченими ч.3,4 ст.119 КЗпП України, а також ч.1 ст.51, ч.5 ст.53, ч.3 ст.57, ч.5 ст.61 Закону України «Про освіту». З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені ч.3,4 ст.119 КЗпП України,надаються нетільки особам,які булипризвані навійськову службуза призовомпід часмобілізації,але іособам,які булиприйняті навійськову службуза контрактому разівиникнення кризовоїситуації,що загрожуєнаціональній безпецічи настанняособливого періодуі запрацівниками прийнятимина військовуслужбу законтрактом настрок дозакінчення особливогоперіоду абодо дняфактичної демобілізації,зберігаються місцероботи,посада ісередній заробітокна підприємстві,в установі,організації,фермерському господарстві,сільськогосподарському виробничомукооперативі незалежновід підпорядкуваннята формивласності іу фізичнихосіб -підприємців,в якихвони працювалина часпризову. Про своє звільнення позивач дізнався значно пізніше ніж було винесено наказ про звільнення, на момент винесення наказу про звільнення позивач вже перебував на військовій службі та відповідно знаходився за межами Херсонської області. Особисто трудову книжку та наказ про звільнення позивач не отримував, їх отримала його дружина, яка в свою чергу одразу не повідомила про факт звільнення, оскільки хвилювалась за моральний стан позивача. Позивач і до теперішнього часу перебуває на військовій службі за контрактом, певний проміжок часу перебував в зоні АТО, до місця мешкання на протязі вказаних років приїздив у відпустку на незначний проміжок часу. При цьому позивач в позові зазначив, що не був обізнаний про строки та порядок оскарження наказу про звільнення, змоги дізнатись про свої права не мав, оскільки весь свій час приділяв виконанню військового обов`язку, при цьому, необізнаність працівника про положення чинного трудового законодавства не може використовуватись роботодавцем проти нього. Міністерством Оборони України з позивачем 22.08.2017 року, а в подальшому 22.02.2021 року укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України відповідно до яких він взяв на себе зобов`язання проходити військову службу в Збройних силах України протягом строку контракту, а разі настання особливого періоду понад установлений строк контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби. Згідно поданого позову вважає, що в позивача виникло право на виплату середньої заробітної плати, оскільки відповідно до ст.27Закону України«Про оплатупраці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України, і з врахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 08.02.1995 року, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов"язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. З проведених розрахунків позивачем, час вимушеного прогулу за 2017 рік склав 90 днів, за 2018 - 250 днів, 2019 - 250 днів, 2020 - 251 день, 2021 - 114 днів (на день звернення до суду), у зв`язку з чим з дати звільнення по дату звернення з позовною заявою до суду загальна кількість днів вимушеного прогулу склала 955, внаслідок чого середній заробіток за час вимушеного прогулу (на день звернення до суду) складає 151845,00 грн. Окрім цього, вважає, що внаслідок незаконних дій відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду, оскільки, перебуваючи на військовій службі, був вимушений перейматись тим, що після закінчення контракту та повернення за місцем мешкання не матиме роботи, що на даний час він не отримує тієї заробітної плати, на яку має право, вказане призвело до стресу, що позбавило позивача стану внутрішньої рівноваги, завдало почуття незахищеності та несправедливості. З урахуванням того, що позивач є учасником бойових дій, вказана ситуація ще більше його пригнічувала, у зв`язку з чим моральні збитки оцінює у 10000 гривень. Вбачаючи порушення своїх трудових прав, позивач просив поновити строк звернення до суду, визнати незаконним і скасувати наказ директора Іванівського професійного аграрного ліцею №96-К від 22.08.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з посади слюсаря-ремонтника з 22.08.2017 року у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом згідно п.3 ст.36 КЗпП України, поновити його на посаді слюсара ремонтника Іванівського професійного аграрного ліцею з 22.08.2017 року, стягнути з Іванівського професійного аграрного ліцею на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.08.2017 року по день ухвалення рішення суду (на день звернення з позовом до суду вказана сума складає 151 845 грн), стягнути з відповідача на користь позивача 10000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди, стягнути витрати на сплату судового збору, допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

В судовому засіданні 05.10.2021 року позивач ОСОБА_1 пояснив, що він працював у відповідача до часу незаконного звільнення 11 років, працював на посаді слюсара-ремонтника, з 22.08.2017 року уклав контракт зі Збройними Силами України, в 2018 році, під час перебування у відпустці вдома, знайшов трудову книжку і наказ про звільнення. При цьому ствердно пояснив, що не отримував трудову книжку, наказ про звільнення, не писав наказ про звільнення, обізнаний був про порядок прийому на роботу, однак не був обізнаний про порядок звільнення з роботи. До 22.08.2017 року виходив на роботу, а 22.08.2017 року на роботу не вийшов, оскільки підписав контракт. Службу у збройних силах запропонували йому у військовому комісаріаті, в який сам прийшов. Прийшовши у Іванівський РВК, 22.08.2017 року ним було пройдено медичний огляд, підписано контракт, і відбув на службу. Будучи у військовому комісаріаті не повідомляв про те, що є працевлаштованим. Причини неповідомлення факту працевлаштування не міг назвати. Пояснив, що був у відпустках в період військової служби в 2018-2021 роках, однак не пам`ятає в які точно періоди і на скільки днів був у відпустках, однак ствердив, що після підписання контракту був у першій відпустці приблизно в новому 2018 році, і в цей час не звертався в ліцей оскільки не знав що звільнений. Перебуваючи в цей час у відпустці зустрічався зі своїми колишніми співробітниками, проте пригадати з ким саме не міг. Не заперечує що міг бачити ОСОБА_2 , якого номера телефону не має, однак ОСОБА_2 не говорив позивачу що останній звільнений. Не звертався до відповідача з проханнями про виплату заробітної плати відповідачем, оскільки проходив військову службу. На питання коли дізнався про звільнення, в судовому засіданні пояснив, що рік назад, в серпні 2020 року коли був у відпустці і коли виявив вдома трудову книжку. Виявивши трудову книжку вдома не ходив до відповідача з`ясовувати причини звільнення, вважав, що звільнили не правильно. Пояснив, що звернувся в суд в травні 2021 року, а не в серпні 2020 року по тій причині, що проходив службу в збройних силах, і в серпні 2020 року займався похованням тестя, возив своїх батьків в лікарню. На запитання свого представника пояснив, що трудову книжку знайшов приблизно в середині відпустки в якій перебував в серпні 2020 року. Просив задовольнити поданий позов.

Позиція представника позивача.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Кушнеренко І.В. підтримав висунутий позов, вважав його підставним, просив його задовольнити, додатково пояснив, що документи, на підставі яких було підготовлено позовну заяву, було скеровано на його електронну пошту, контракт ОСОБА_1 про проходження військової служби набирає чинності з дня укладення, строки звернення в суд пропущені з поважних причин, і до спірних правовідносин доцільно застосовувати місячний строк звернення в суд, оскільки спір стосується скасування наказу. Вказав, що ОСОБА_1 звернувся через такий тривалий час через ту причину, що йому не було відомо про його звільнення, оскільки наказ і трудову книжку не вручено, проходить весь цей час військову службу в Збройних Силах України, залучений до операції об`єднаних сил, за час перебування у відпустках по місцю проживання не звертався за захистом свого права, оскільки не знав про звільнення. На питання з якого дня ОСОБА_1 дізнався про порушення права надав відповідь, що не може чітко вказати день, але ствердив, що ОСОБА_1 дізнався про порушення свого права під час перебування в останній відпустці перед зверненням в центр з надання безоплатної допомоги, оскільки ОСОБА_1 під час перебування вдома у відпустці віднайшов трудову книжку і наказ про звільнення, після чого звернувся за юридичною допомогою. Незважаючи на те, що в позовній заяві стоїть питання про поновлення строку звернення до суду, вказав, що фактично ОСОБА_1 такий строк не пропущено, оскільки така особа тривалий час не знала що його звільнено, а позовна заява подана в межах визначеного місячного строку. На питання з якого дня ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення його права надав відповідь, що в день звільнення, однак у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не було відомо тривалий час про звільнення, про своє звільнення така особа дізналася коли знайшла в себе вдома трудову книжку і наказ про звільнення. Представник звернув увагу, що ні трудова книжка, ні наказ про звільнення не були вручені і видані особисто ОСОБА_1 , законом не передбачено вручення таких документів стороннім особам, у зв`язку з чим в даному випадку є порушення. До моменту винесення наказу про звільнення позивач ще не перебував на військовій службі, а на момент винесення оскаржуваного наказу про звільнення позивач вже перебував на військовій службі в м.Маріуполь. Для ОСОБА_1 , який перебуваючи систематично і регулярно у тривалих відпустках на протязі 2018 2020 років, будучи вільним від виконання військового обов`язку під час систематичних відпусток, не виясняв причини не поступлення на зарплатну картку заробітної плати з навчального закладу і не дізнавався про трудові права по тій причині що заробітну плату отримував за час військової служби і вважав, що є працюючим, не звільненим. Не вважає поведінку ОСОБА_1 на протязі більше 2,9 років вмисною в частині неотримання інформації станом попередньої роботи, вважає таку поведінку належною, вказав, що це особисті права ОСОБА_1 цікавитись або не цікавитись станом або дізнатись про свої права. Представник пояснив, що ОСОБА_1 21.08.2017року в письмовій формі не повідомляв, а в усній формі повідомляв безпосереднього свого керівника завгара про те, що після проходження медогляду має намір укладати контракт. В судовому засіданні представник позивача просив оголосити технічну перерву з метою з`ясування безпосередньо в ОСОБА_1 факту повідмолення про намір укласти контракт, оскільки представник зазначив, що ОСОБА_1 , незважаючи на те, що в письмовому вигляді не повідомив про бажання укласти контракт зі Збройними Силами України, проте ОСОБА_1 повідомив про даний факт свого безпосереднього керівника завгара. Після з`ясування данного факту з ОСОБА_1 в телефонному режимі, представник ствердно вказав, що ОСОБА_1 не пам`ятає чи в усній формі повідомляв будь-кого про своє бажання укласти контракт. Представник позивача не зміг відповісти на питання чи зобов`язаний був ОСОБА_1 належним чином і в передбачений законом порядок повідомити керівництво про своє бажання укласти контракт і які труднощі були в ОСОБА_1 17-18 серпня 2017 року, та 21.08.2017 року неповідомити своє керівництво про те, що він проходить медогляд і має намір укладати контракт. На питання про поважність причин ОСОБА_1 17.08.2017року,18.08.2017року та21.08.2017року неприбути внавчальний закладна роботузвернув увагуна те,що ОСОБА_1 згідно табелюбув наробочому місці. У представника відсутня інформація з приводу того, чи перебував ОСОБА_1 з 22.08.2017 року по травень 2021 року на лікуванні, хворий, у важкому матеріальному становищі, обмежений в діях, позбавлений волі. Не міг надати відповідь на питання хто, коли і яку суму знімав нараховану і виплачену заробітну плату за серпень 2017 року ОСОБА_1 з його карткового рахунку, обмежившись посиланням на пояснення ОСОБА_3 , яка допитувалася в якості свідка, при цьому зазначив, що ОСОБА_3 , дізнавшись про звільнення ОСОБА_1 , не повідомляла позивачу про звільнення, оскільки не хотіла турбувати. Просив задовольнити висунутий позов.

Позиція відповідача.

В судовому засіданні відповідач в особі директора Іванівського професійного аграрного ліцею ОСОБА_2 пояснив, в вспірний період працював на підставі контракту за березень 2013 року який був укладено на 5 років, а зараз замає посаду на підставі контракту і наказу від 08.08.2019року.З висунутим позовом не згідний, просив відмовити в позові, вважає дії відповідача законними. Оскаржуваний наказ не підписував, оскільки перебував в цей час у відпустці, а такий наказ був підписаний заступником директора з навчально-виробничої роботи ОСОБА_4 . Відповідач зазначив, що з позивачем були в родинних відносинах, оскільки у них спільна внучка ОСОБА_5 , так як його син ОСОБА_6 був одружений з дочкою позивача ОСОБА_7 . 10.02.2018 року відповідач ствердив, що бачив ОСОБА_1 , з яким розмовляв, і який висунув претензію з приводу того, що відповідач не правильно звільнив позивача. Розмову з позивачем відповідач запам`ятав і пояснив тим, що це було на наступний день після святкування дня народження ОСОБА_6 , його сина, у якого день народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Окрім цього представник відповідача пояснив, що йому, яке керівнику навчального закладу, через 1-2 дні про подібні розмови з ОСОБА_1 повідомляв ОСОБА_4 та головний бухгалтер. Повідомив, що дружина позивача ОСОБА_3 , коли приводила спільну внучку до нього додому, також була обізнана про звільнення ОСОБА_1 , трудову книжку ОСОБА_1 і наказ про звільнення ОСОБА_1 було видано ОСОБА_3 , окрім цього вказав, що на адресу військової частини було скеровано повідомлення про необхідність отримати трудову книжку ОСОБА_1 .

Позиція представника відповідача.

В судовому засіданні представник відповідача адвокат Шкодич С.О. пояснив, що позов не підлягає до задоволення у зв`язку з пропуском строку звернення в суд, просив відмовити в задоволенні позову.

Заяви (клопотання) учасників справи.

Позовна заява надійшла в суд 22.06.2021 року.

Стороною позивача 06.07.2021 року подано заяву про усунення недоліків.

Стороною позивача 02.07.2021 року подано клопотання долучення доказів довідки про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 .

Стороною позивача 22.07.2021 року подано клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Стороною позивача 25.10.2021 року подано клопотання про долучення укладених контрактів позивачем зі Збройними Силами України.

Стороною позивача 04.08.2021 року подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Стороною позивача 05.08.2021 року подано клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Стороною позивача 15.09.2021 року подано клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Стороною позивача 20.09.2021 року подано клопотання про витребування довідки про доходи ОСОБА_1 .

Стороною позивача 20.08.2021 року подано клопотання про виклик свідка ОСОБА_3 .

Стороною позивача 24.09.2021 року подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Стороною позивача 11.10.2021 року подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Стороною позивача 25.10.2021 року подано клопотання про доручення доказів до справи контрактів про проходження служби ОСОБА_1 в Збройних Силах України.

Стороною позивача 16.02.2022 року подано клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Від позивача та його представника інших клопотань і заяв на адресу суду не надходило.

Стороною відповідача 02.08.2021 року подано заяву на ознайомлення з матеріалами справи.

Стороною відповідача 02.08.2021 року подано заяву про відкладення розгляду справи.

Стороною відповідача 20.09.2021 року подано заяву про відкладення розгляду справи.

Стороною відповідача 05.10.2021 року подано заяву про виклик свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .

Стороною відповідача (представником відповідача) 23.11.2021 року подано клопотання про відкладення розгляду справи та надання можливості ознайомитися з матеріалами справи.

Стороною відповідача 06.12.2021 року подано клопотання про поновлення пропущеного строку та виклик свідків.

Стороною відповідача 06.12.2021 року подано заяву про відкладення розгляду справи.

Стороною відповідача 10.12.2021 року подано клопотання про витребування інформації у зв`язку з ненаданням інформації на адвокатський запит.

Стороною відповідача 20.12.2021 року подано заяву про долучення до матеріалів справи відповіді на адвокатський запит.

Стороною відповідача 21.12.2021 року подано заяву про відкладення розгляду справи.

Стороною відповідача 04.02.2022 року подано клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Стороною відповідача 17.02.2021 року подано заяву, до якої додано підтверджуючі документи перебування за межами України ОСОБА_11 .

Від відповідача та його представника інших клопотань і заяв на адресу суду не надходило.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 07.07.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, визнано явку сторін в судове засідання обов`язковою, відповідачу визначено строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву, надіслання копії такого відзиву та доданих до нього документів позивачу суду, право подати зустрічний позов в строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповідь на відзив, а відповідачу заперечення. Сторонам роз`яснено що суд має право вирішити спір за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 25.06.2021 року позовну заяву залишено без руху з підстав, які вказані в описовій частині ухвали, надано десятиденний строк з дня отримання копії даної ухвали для усунення зазначених в ній недоліків, а саме подати квитанцію на підтвердження сплати судового збору, роз`яснено наслідки невиконання вимог ухвали.

Ухвалою судувід 23.07.2021року судовізасідання вирішенопроводити зпредставником позивача в режимі дистанційного судового провадження (відеоконференції) під час трансляції між Каланчацьким районним судом Херсонської області та Іванівським районним судом Херсонської області.

Ухвалю суду від 09.08.2021 року судові засідання вирішено проводити з представником позивача в режимі дистанційного судового провадження (відеоконференції) під час трансляції між Каланчацьким районним судом Херсонської області та Іванівським районним судом Херсонської області.

Ухвалю суду від 17.09.2021 року судові засідання вирішено проводити з позивачем в режимі дистанційного судового провадження (відеоконференції) під час трансляції між Корабельним районним судом м. Миколаїв та Іванівським районним судом Херсонської області.

Ухвалю суду від 21.09.2021 року судові засідання вирішено проводити з позивачем та представником позивача в режимі дистанційного судового провадження (відеоконференції) під час трансляції між Каланчацьким районним судом Херсонської області, Корабельним районним судом м. Миколаїв та Іванівським районним судом Херсонської області.

Ухвалю суду від 13.10.2021 року судові засідання вирішено проводити з представником позивача в режимі дистанційного судового провадження (відеоконференції) під час трансляції між Каланчацьким районним судом Херсонської області та Іванівським районним судом Херсонської області.

Ухвалю суду від 30.11.2021 року судовізасідання вирішенопроводити зпредставником позивача в режимі дистанційного судового провадження (відеоконференції) під час трансляції між Каланчацьким районним судом Херсонської області та Іванівським районним судом Херсонської області.

Ухвалю суду від 02.02.2022 року судове засідання вирішено проводити з представником відповідача в режимі дистанційного судового провадження (відеоконференції) із застосуванням власних технічних засобів.

Ухвалю суду від 09.02.2022 року судове засідання вирішено проводити з представником позивача в режимі дистанційного судового провадження (відеоконференції) під час трансляції між Каланчацьким районним судом Херсонської області та Іванівським районним судом Херсонської області, а з представником відповідача в режимі дистанційного судового провадження (відеоконференції) із застосуванням власних технічних засобів представником відповідача.

Судові засідання про справі призначалися 03.08.2021 року, 18.08.2021 року, 10.09.2021 року, 21.09.2021 року, 28.09.2021 року, 05.10.2021 року, 12.10.2021 року, 26.10.2021 року, 23.11.2021 року, 30.11.2021 року, 07.12.2021 року, 13.12.2021 року, 22.12.2021 року, 29.12.2021 року, 18.01.2022 року, 25.01.2022 року, 04.02.2022 року, 09.02.2022 року, 17.02.2022 року.

Суд вважає, що немає порушення прав сторін, оскільки справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані щодо своєчасного повідомлення особи про місце і час розгляду справи та якщо не надійшло клопотання про відкладення цього розгляду.

17.02.2022 року по справі проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Приймаючи до уваги рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» яким наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, враховуючи принцип судочинства, зазначений в практиці Європейського Суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, суд прийшов до висновку про розгляд справи на підставі наявних у справі даних і доказів.

Окрім цього, як зазначив ЄСПЛ у справі "Каракуця проти України" (заява №18986/06; п.57) суд зазначив, що це є обов`язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи (Teuschler v. Germany, №47636/99; Sukhorubchenko v. Russia, №69315/01, § 48; Gurzhyy v. Ukraine, №326/03.)

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у п.35 рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Подібна позиція цього суду викладена, також у рішеннях у справах "Олександр Шевченко проти України" (заява N 8371/02, п.27, та "Трух проти України" заява N 50966/99), де суд наголосив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Судом при розгляді даної справи враховано позицію Верховного Суду відображену в п.34 постанови від 12.03.2019 року по справі №910/9836/18 де зазначено, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Допитана в судовому засіданні 30.11.2021 року якості свідка ОСОБА_3 пояснила, що є дружиною ОСОБА_1 , який не видавав від свого імені довіреність на представництво його інтересів, не уповноважував ставити підписи в його особистих документах. В серпні 2017 року її чоловік підписав контракт і пішов служити у збройні сили. Приблизно за три дні до підписання контракту ОСОБА_1 , вона від нього дізналася що він виявив бажання піти служити в збройні сили. Свідку не відомо чи позивач проходив медичний огляд перед укладенням контракту. 22.08.2017 року, з дати підписання контракту, позивач був за межами Херсонської області. Приблизно через 2-3 місяці після того, як ОСОБА_1 пішов служити у військо, їй сусіди повідомили, що їй потрібно прийти забрати трудову книжку чоловіка. Вона пішла приблизно ще через місяць за трудовою книжкою, за яку розписалася і яку забрала і залишила вдова. На запитання представника вказала, що трудову книжку забрала 04.09.2017 року в приміщенні відповідача, а чи вручали будь-які інші документи, не пам`ятає. Приблизно в грудні 2020 року, після смерті свідка батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ходила в прокуратуру, де їй повідомили, що чоловіка незаконно звільнили. Заперечила факт смерті будь-кого в серні 2020 року. Не хотіла повідомляти чоловіка про його звільнення, оскільки не хотіла його розчаровувати. Приблизно в середині травня 2021 року, коли позивач був вдома у відпустці, йому були потрібні нагороди, і шукаючи їх, він знайшов трудову книжку і наказ про звільнення, після чого звернувся за юридичною допомогою для звернення в суд. Окрім цього, свідок на запитання представника пояснила, що чоловік казав, що з ліцею не платять. Зі слів слідка, позивач не часто приходив у відпустки додому, на запитання в період перебування позивача у відпустках повідомила, що останній займався домашнім господарством, відпочивав, їздили на море.

Допитана в судовому засіданні 25.01.2022 року якості свідка ОСОБА_8 пояснила, що вона працює працює в Іванівському професійному аграрному ліцеї на посаді бухгалтера на протязі 37 років. Оскільки вона вела облік товарно-матеріальних цінностей, 22.08.2017 року у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 вона вимушена була підписувати без участі матеріально-відповідальної особи, яким був ОСОБА_1 , оскільки такий на роботі не був і був звільнений. Вона перед підписанням акту приймання-передавання зателефонувала до ОСОБА_1 , який пообіцяв зранку на наступний день прийти, проте на наступний день вона телефонувала, однак ОСОБА_1 не піднімав телефон і не прийшов на підписання відповідного акту. Вона телефонувала до дружини позивача ОСОБА_3 , номер телефону якої взяла у знайоми з навчального закладу, де працює ОСОБА_3 , однак ОСОБА_3 повідомила, що ОСОБА_1 не прийде на підписання акту приймання-передавання, оскільки ОСОБА_1 проходить службу в збройних силах. В грудні 2019 року, коли до неї приїжджають діти рав в 6 років діти з Криму, перед новим роком вона зустріла на базарі ОСОБА_1 , якому звернула увагу на те, що він був звільнений, і передача матеріальних цінностей була проведена без нього.

Допитаний в судовому засіданні 04.02.2022 року якості свідка ОСОБА_4 пояснив, що він працює в Іванівському професійному аграрному ліцеї на посаді заступником директора з навчально-виробничої роботи. 22.08.2017 року він підписував наказ про звільнення ОСОБА_1 , оскільки виконував обов`язки директора, по причині перебування у відпустці директора. Вважає прийнятий наказ законним, про існування наказу ОСОБА_1 знав, оскільки в лютому 2018 року, коли він виконував обов`язки директора, він зустрів позивача на базарі, і ОСОБА_1 висунув претензію приводу того, що ОСОБА_1 незаконно звільнили. Пояснив, що ОСОБА_1 не виходив на роботу, за прогул не звільняли, оскільки пішов служити в збройні сили. Про видачу наказу ОСОБА_1 телефонував інспектор кадрів Іванівського професійногоаграрного ліцею ОСОБА_11 ,і йомубуло тількив такийспосіб доведенодо відома. Також свідок бачив дружину позивача ОСОБА_3 , яка забрала трудову книжку і наказ про звільнення ОСОБА_1 в інспектора кадрів. Після отримання контракту, який був наданий дружиною позивача ОСОБА_3 алев же після підписання ним наазу про звільнення ОСОБА_1 , він телефонував у військкомат з метою підтвердження факту перебування на військовій службі позивача. Вважає, що правильно звільнив ОСОБА_1 .

Допитана в судовому засіданні 09.02.2022 року якості свідка ОСОБА_9 пояснила, що вона працює в Іванівському професійному аграрному ліцеї головним бухгалтером з 2007 року, 06.07.2018 року вона готувала до здачі піврічний звіт, і запам`ятала, що через рік після звільнення ОСОБА_1 , але перед здачею в липні звіту приблизно 1-2 липня 2018 року до них в бухгалтерію прийшов ОСОБА_1 . Йому було доведено до відома, що він звільнений, оскільки дружина позивача ОСОБА_3 приходила забирати трудову книжку. Свідок висувала ОСОБА_1 претензію з приводу того, що він 22.07.2017 року не прийшов на передачу товарно-матеріальних цінностей як матеріально-відповідальна особа. Їй відомо про звільнення ОСОБА_1 , оскільки вона до нього телефонувала в день звільнення з причин складання і підписання акту-приймання передавання товарно-матеріальних цінностей, про дзвінок був безрезультатний, оскільки ОСОБА_1 телефон не піднімав.

Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи, відповідні до них правовідносини та зміст спірних правовідносин.

Згідно статуту Іванівського професійного аграрного ліцею вбачається, що згідно наказу управління освіти і науки Херсонської ОДА №255 від 01.07.2003 року професійно-технічне училище №28 смт Іванівка реорганізовано та встановлено повне найменування Іванівський професійний аграрний ліцей, який є юридичною особою, безпосереднє управління професійним ліцеєм здійснює директор професійного ліцею, який призначається на посаду за результатами конкурсу шляхом укладення з ним контракту у відповідності до законодавства, який організовує діяльність професійного ліцею, діє від імені професійного ліцею, призначає на посаду та звільняє з посади працівників, затверджує їхні посадові обов`язки.

Згідно умов статуту трудовий розпорядок у професійному ліцеї визначається правилами внутрішнього розпорядку, розробленим і відповідно до законодавства, та затверджуються в установленому порядку.

Наказом №131-к від 03.08.2006 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу в Іванівський професійний аграрний ліцей на посаду комірника паливо-мастильних матеріалів з 04.08.2006 року.

Наказом Іванівського професійного аграрного ліцею №383-к від 07.09.2012 року ОСОБА_1 було переведено на посаду слюсаря-ремонтника.

Наказом Іванівського професійного аграрного ліцею №74-к від 19.06.2017 року ОСОБА_1 , слюсарю-ремонтнику було надано основну щорічну відпустку на 24 календарні дні в період з 03.07.2017 року по 26.07.2017 року включно.

З копії трудової книжки серії НОМЕР_1 заведеної 06.05.1989 року і виданої на ім`я ОСОБА_1 судом встановлено, що ОСОБА_1 згідно порядкового запису в трудовій книжці № НОМЕР_2 прийнятий на посаду комірника паливо-мастильних матеріалів з 04.08.2006 року на підставі наказу Іванівського професійного аграрного ліцею №131-к від 03.08.2006 року. Згідно порядкового запису в трудовій книжці за № 13 позивач переведений на посаду слюсаря-ремонтника з 07.09.2012 року на підставі наказу №383-к від 07.09.2012 року, а згідно порядкового запису в трудовій книжці за № 14, здійсненого в.о. директора Іванівського професійного аграрного ліцею ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_1 22.08.2017 року звільнений у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом згідно п.3 ст.36 КЗпПУ на підставі наказу №96-к від 22.08.2017 року.

З посадової інструкції слюсаря-ремонтника, затвердженої директором Іванівського професійного аграрного ліцею, вбачається, що ОСОБА_1 з нею був ознайомлений 07.09.2012 року та 06.03.2018 року.

П.п.1.1.,1.2.,1.3 посадової інструкції передбачено, що слюсар-ремонтник безпосередньо підпорядкований помічнику директора по господарській частині ліцею і виконує вказівки помічника директора по господарській частині та директора ліцею, призначається на посаду й звільняється з посади керівником ПТКЗ за узгодженням з помічником директора по господарській частині.

П.п.3.3., 3.5.,3.6. знайомитися з проектами рішень керівництва ліцею, що стосуються діяльності ПТНЗ; доповідати керівникові про всі виявлені порушення й недоліки у зв`язку з виконуваною роботою; взаємодіяти з іншими службами ПТНЗ по виробничих та інших питаннях покладених на нього функціональними обов`язками.

Посадовою інструкцією на ОСОБА_1 покладено відповідальність (п.п.4.1.,4.2.,4.3.,4.4.,4.5.,4.6.) на слюсара-ремонтника за порушення правил і положень, що регламентують діяльність ПТНЗ; при переході на іншу роботу або звільненні з посади слюсар ремонтник відповідальний за належну й своєчасну здачу справ особі, що вступає на посаду, а у випадку відсутності такого, особі, що заміняє його або безпосередньо своєму керівникові; несе відповідальність за невиконання правил внутрішнього розпорядку, правил ТБ і протипожежної безпеки; за невиконання існуючих інструкцій, наказів та розпоряджень; за неналежне виконання або невиконання своїх посадових інструкцій.

22.08.2017 року на підставі наказу Іванівського професійного аграрного ліцею №96-к від 22.08.2017 року ОСОБА_1 , слюсаря-ремонтника було звільнено з роботи 22.08.2017 року у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом згідно п.3ст.36 КЗпП України.

10.08.2017 року було складено анкету ОСОБА_1 , та складено психологом лист соціально-психологічного вивчення ОСОБА_1 .

Довідкою військово-лікарської комісії №101/2, виданої 18.08.2017 року Нижньосірогозько-Іванівським об`єднаним районним військовим комісаріатом за підписом військового комісара ОСОБА_12 вбачається, що медичний огляд ОСОБА_1 проведено 17.08.2017 року і таку особу було визнано здоровою та придатною для проходження служби в сухопутних військах Збройних Сил України.

Згідно припису №55 виданого 21.08.2017 року Нижньосірогозько-Іванівським об`єднаним районним військовим комісаріатом за підписом військового комісара ОСОБА_12 вбачається, що старшого солдата ОСОБА_1 було відібрано для проходження військової служби за контрактом на посаду водія військової частини НОМЕР_3 із строком прибуття 22.08.2017 року.

Згідно табелю обліку робочого часу Іванівського професійного аграрного ліцею за серпень 2017 року вбачається, що слюсар-ремонтник ОСОБА_1 табельований як такий, що перебував на робочому місці з 01.08.2017 року по 22.08.2017 року включно.

Згідно відомостей про нараховану заробітну плату застрахованим особам Іванівського професійного аграрного ліцею за серпень 2017 року, з датою формування у страхувальника 11.09.2017 року, під порядковим №9 вбачається, що ОСОБА_1 нараховано заробітної плати в розмірі 2797,70 грн.

Згідно довідки про доходи №76 від 24.06.2021 року, а також б/н та №39 виданих 26.10.2021 року Іванівським професійним аграрним ліцеєм вбачається, що ОСОБА_1 в червні 2017 року нараховано 5308,16 грн заробітної плати (утримано ПДФО в сумі 1035,09 грн), в липні 2017 року нараховано 457,14 грн заробітної плати (утримано ПДФО в сумі 89,15 грн), в серпні 2017 року нараховано 2797,70 грн заробітної плати (утримано ПДФО в сумі 545,56 грн).

Позивач ОСОБА_1 , з однієї сторони, та Міністерство оборони України в особі командира 56 окремої мотопіхотної бригади полковника Перця С.П., з другої сторони, 22.08.2017 року підписали контракт про проходження громадянином України військову службу у Збройних Силах України. Контракт згідно п.3 укладено на 3 роки, а згідно п.11 контракт набирає чинності з 22.08.2017 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №45 від 22.08.2017 року м. Маріуполь старшого солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини 22.08.2017 року №35-РС на посаду водія автомобільного відділення комендантського взводу, який прибув з Нижньосірогозького-Іванівського об`єднаного районного військового комісаріату з 22.08.2017 року зараховано до списків особового складу, і який з 22.08.2017 року прийняв та приступив до виконання службових обов`язків з посадовим окладом 530 грн на місяць, з виплатою премії в розмірі 680% від посадового окладу, виплатою надбавки за виконання особливо важливих завдань в розмірі 50%, з виплатою додаткової щомісячної грошової винагороди в розмірі 60% від грошового забезпечення.

З журналу видачі трудових книжок Іванівського професійного аграрного ліцею відображено, що в ОСОБА_1 рахується трудова книжка серії НОМЕР_1 , яка, згідно відмітки в графі «дата видачі» та «підпис» видана 04.09.2017 року з проставлянням відповідного підпису.

З журналу вихідної кореспонденції Іванівського професійного аграрного ліцею, яка розпочата 14.06.2016 року і в якому пронумеровано і прошито 92 аркуші, під порядковим №99 14.09.2017 року на адресу військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 і на домашню адресу скеровано повідомлення про необхідність отримати трудову книжку ОСОБА_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №35 від 06.02.2018 року м. Маріуполь старшого солдата ОСОБА_1 , водія автомобільного відділення комендантського взводу, на підставі відпускного квитка №140 від 24.01.2018 року і плану відпусток відправлено в смт Іванівка на 10 діб щорічної основної відпустки за 2017 рік з 06.02.2018 року по 15.02.2018 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №43 від 15.02.2018 року м. Маріуполь старшого солдата ОСОБА_1 , водія автомобільного відділення комендантського взводу, визнано таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з щорічної відпустки з 15.02.2018 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №161 від 20.06.2018 року м. Маріуполь старшого солдата ОСОБА_1 , водія автомобільного відділення комендантського взводу, на підставі рапорту ОСОБА_1 від 19.06.2018 року і на підставі відпускного квитка №484 від 19.06.2018 року, відправлено в Іванівський район Херсонської області на 20 діб щорічної основної відпустки за 2018 рік з 20.06.2018 року по 10.07.2018 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №189 від 11.07.2018 року с. Калинове старшого солдата ОСОБА_1 , водія автомобільного відділення комендантського взводу, визнано таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з щорічної відпустки з 11.07.2018 року.

Посвідчення серії НОМЕР_4 було видане 20.09.2018 року Управлінням персоналом штабу військової частини НОМЕР_5 на ім`я ОСОБА_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №349 від 25.10.2018 року с. Калинове старшого солдата ОСОБА_1 , водія автомобільного відділення комендантського взводу, на підставі рапорту ОСОБА_1 від 16.10.2018 року і на підставі відпускного квитка №1276 від 16.10.2018 року, відправлено в смт Іванівка Херсонської області на 10 діб щорічної основної відпустки за 2018 рік з 25.10.2018 року по 05.11.2018 року з урахуванням 1 доби для доїзду до місця проведення відпустки та 1 доби на зворотній шлях.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №365 від 06.11.2018 року с. Калинове старшого солдата ОСОБА_1 , водія автомобільного відділення комендантського взводу, визнано таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з щорічної відпустки з 06.11.2018 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №371 від 09.11.2018 року с. Калинове старшому солдату ОСОБА_1 , на підставі рапорту ОСОБА_1 від 11.09.2018 року виплачено одноразову грошову допомогу після укладення першого контракту в розмірі 9 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2018 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №261 від 19.08.2019 року с. Калинове старшого солдата ОСОБА_1 , водія автомобільного відділення комендантського взводу, на підставі рапорту ОСОБА_1 від 18.08.2019 року і на підставі відпускного квитка №911 від 18.08.2019 року, відправлено в смт Іванівка Херсонської області на 25 діб у першу частину щорічної основної відпустки за 2019 рік з 19.08.2019 року по 15.09.2019 року з урахуванням 1 доби для доїзду до місця проведення відпустки та 1 доби на зворотній шлях.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №313 від 18.09.2019 року с. Калинове старшого солдата ОСОБА_1 , водія автомобільного відділення комендантського взводу, визнано таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з щорічної відпустки з 16.09.2019 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №503 від 25.12.2019 року с. Калинове старшого солдата ОСОБА_1 , водія автомобільного відділення комендантського взводу, на підставі рапорту ОСОБА_1 від 24.12.2019 року і на підставі відпускного квитка №1534 від 24.12.2019 року, відправлено в смт Іванівка Херсонської області на 5 діб у другу частину щорічної основної відпустки за 2019 рік з 25.12.2019 року по 01.01.2020 року з урахуванням 1 доби для доїзду до місця проведення відпустки та 1 доби на зворотній шлях.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №3 від 02.01.2020 року с. Калинове старшого солдата ОСОБА_1 , водія автомобільного відділення комендантського взводу, визнано таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з щорічної відпустки з 02.01.2020 року.

Наказом командиравійськової частини НОМЕР_3 №112від 06.03.2020року м.Маріупольстаршого солдата ОСОБА_1 ,водія автомобільноговідділення комендантськоговзводу,на підставірапорту ОСОБА_1 від 02.03.2020року відправленов смтІванівка Херсонськоїобласті на14діб знаданням додатковихднів відпочинкуу зв`язкуз виконаннямслужбових обов`язківу вихідні,святкові танеробочі днів районівиконання завданьоперації об`єднанихсил з 06.03.2020 року по 19.03.2020 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №125 від 19.03.2020 року м. Маріуполь старшого солдата ОСОБА_1 , водія автомобільного відділення комендантського взводу, визнано таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з наданих вихідних днів з 19.03.2020 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №144 від 04.04.2020 року м. Маріуполь старшого солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини 31.03.2020 року №65-РС на посаду старшого водія автомобільного відділення комендантського взводу, вважати таким, що 06.04.2020 року прийняв та приступив до виконання службових обов`язків з посадовим окладом 2910 грн на місяць, з виплатою премії в розмірі 116% від посадового окладу, виплатою надбавки особливості проходження служби в розмірі 65%, з виплатою додаткової щомісячної грошової винагороди в розмірі 60% від грошового забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №284 від 19.08.2020 року м.Новогродівка старшого солдата ОСОБА_1 , старшого водія автомобільного відділення комендантського взводу, на підставі рапорту ОСОБА_1 від 17.08.2020 року і на підставі відпускного квитка №728 від 17.08.2020 року, відправлено в смт Іванівка Херсонської області на 20 діб у першу частину щорічної основної відпустки за 2020 рік з 20.08.2020 року по 11.09.2020 року з урахуванням 1 доби для доїзду до місця проведення відпустки та 1 доби на зворотній шлях.

22.08.2020 року ОСОБА_1 , з однієї сторони, та Міністерство оборони України в особі командира 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади полковника Іванова І.В., з другої сторони, підписали контракт про проходження громадянином України військову службу у Збройних Силах України. Контракт згідно п.3 укладено на 6 місяців, і контракт набирає чинності з 22.08.2020 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №332 від 12.09.2020 року м. Новогродівка старшого солдата ОСОБА_1 , старшого водія автомобільного відділення комендантського взводу, визнано таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з щорічної основної відпустки з 12.09.2020 року, зарахувати на продовольче забезпечення з 13.09.2020 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №448 від 09.11.2020 року м.Новогродівка старшого солдата ОСОБА_1 , старшого водія автомобільного відділення комендантського взводу, на підставі рапорту ОСОБА_1 від 27.10.2020 року і на підставі відпускного квитка №1106 від 28.10.2020 року, відправлено в смт Іванівка Херсонської області на 10 діб у другу частину щорічної основної відпустки за 2020 рік з 10.11.2020 року по 20.11.2020 року з урахуванням 1 доби для доїзду до місця проведення відпустки та 1 доби на зворотній шлях.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №474 від 22.11.2020 року м. Новогродівка старшого солдата ОСОБА_1 , старшого водія автомобільного відділення комендантського взводу, визнано таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з щорічної основної відпустки з 22.11.2020 року, зарахувати на продовольче забезпечення з 23.11.2020 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №490 від 30.11.2020 року м.Новогродівка старшого солдата ОСОБА_1 , старшого водія автомобільного відділення комендантського взводу, на підставі рапорту ОСОБА_1 від 30.11.2020 року і на підставі відпускного квитка №1285 від 30.11.2020 року, відправлено в смт Іванівка Херсонської області на 10 діб з 01.12.2020 року по 10.12.2020 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №512 від 11.12.2020 року м. Новогродівка старшого солдата ОСОБА_1 , старшого водія автомобільного відділення комендантського взводу, визнано таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з щорічної основної відпустки з 11.12.2020 року, зарахувати на продовольче забезпечення з 12.12.2020 року.

Окрім цього, ОСОБА_1 , з однієї сторони, та Міністерство оборони України в особі командира 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади полковника Іванова І.В., з другої сторони, 22.02.2021 року підписали контракт про проходження громадянином України військову службу у Збройних Силах України. Контракт згідно п.3 укладено на 6 місяців, а згідно п.11 контракт набирає чинності з 22.02.2021 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №113 від 04.03.2021 року м.Маріуполь старшого солдата ОСОБА_1 , старшого водія автомобільного відділення комендантського взводу, на підставі рапорту ОСОБА_1 від 25.02.2021 року і на підставі відпускного квитка №302 від 26.02.2021 року, відправлено в смт Іванівка Херсонської області на 30 діб у щорічну основну відпустку за 2021 рік з 05.03.2021 року по 06.04.2021 року з урахуванням 1 доби для доїзду до місця проведення відпустки та 1 доби на зворотній шлях.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №148 від 07.04.2021 року м. Маріуполь старшого солдата ОСОБА_1 , старшого водія автомобільного відділення комендантського взводу, визнано таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з щорічної основної відпустки з 07.04.2021 року, зарахувати на продовольче забезпечення з 08.04.2021 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №192 від 16.05.2021 року м.Маріуполь старшого солдата ОСОБА_1 , старшого водія автомобільного відділення комендантського взводу, на підставі рапорту ОСОБА_1 від 12.05.2021 року, відправлено в смт Іванівка Херсонської області на 12 діб у додаткові дні відпочинку у зв`язку з виконанням службових обов`язків у вихідні, святкові та неробочі дні в районі виконання завдань операції об`єднаних сил у відпустку з 17.05.2021 року по 28.05.2021 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 №211 від 31.05.2021 року м. Маріуполь старшого солдата ОСОБА_1 , старшого водія автомобільного відділення комендантського взводу, визнано таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з вихідних днів відпустки з 31.05.2021 року, зарахувати на продовольче забезпечення з 01.06.2021 року.

Окрім цього, ОСОБА_1 , з однієї сторони, та Міністерство оборони України в особі командира 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади полковника Іванова І.В., з другої сторони, 22.08.2021 року підписали контракт про проходження громадянином України військову службу у Збройних Силах України. Контракт згідно п.3 укладено на 1 рік, а згідно п.11 контракт набирає чинності з 22.08.2021 року.

Інформацією №42/2 наданої Генічеським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки вбачається, що за час служби за контрактом ОСОБА_1 перебував у відпустках з реєстрацією: з 06.02.18 по 15.02.18; з 20.06 18 по 11.07.18; з 25.10.18 по 05.11.18; з 19.08.19 по 13.09.19; з 26.12.19 по 02.01.20; з 06.03.20 по 18.03.20; з 21.08.20 по 10.09.20; з 10.11.20 по 21.11.20; з 01.12.20 по 10.12.20; з 05.03.21 по 05.04.21.

Довідкою №1018 від 16.06.2021 року виданої командиром військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_13 підтверджується те, що старший солдат ОСОБА_1 перебуває на службі у військовій частині НОМЕР_3 у м. Маріуполь Донецької області з 22.08.2017 року.

Довідкою про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях №580 від 19.06.2018 року, виданої командиром військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_13 підтверджується те, що ОСОБА_1 в період з 13.05.2018 року приймає участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях.

Встановивши дійсні обставини справи, дослідивши докази позивача на обгрунтування заявлених вимог, суд, вирішуючи спір між сторонами, виходить з наступних мотивів та норм права.

Суд встановив, що спірні правовідносини виникли стосовно поновлення на роботі працівника, який був призваний на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Як визначено у ст.65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

При цьому, у ч.5 ст.17Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповіднодо ст.43Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ст.51КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частиною 6ст.43 Конституції Українипередбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюєЗакон України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Частиною 1ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

У відповідності до ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок включає, серед іншого, проходження військової служби.

Частиною 2 ст.39Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» встановлено, що за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч.3 та ч.4 ст.119 КЗпП України.

Пунктом 3 ч.1 ст.36 КЗпП Українивстановлено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до ч.ч.3,4 ст.119 КЗпП України .

Згідно ст.119 КЗпП України працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу"; Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Постановою КабінетуМіністрів Українивід 04.03.2015року №105 затверджений Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом.

Проте така постанова №105 діяла до 10.04.2019 року, оскільки втратила свою дію щільно постанови Кабінету МіністрівУкраїни від10.04.2019року згіднопостанови №103 і з цього часу підприємствам припинилася виплачути компенсації з державного бюджету.

Відповідно до ст.1Закону України«Про тимчасовізаходи наперіод проведенняантитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 року № 405/2014.

Згідно абз. 1 ст.7Закону України«Про основинаціональної безпекиУкраїни» на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є у зовнішньополітичній сфері посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав.

Сама антитерористична операція тривала з 14.04.2014 року до 30.04.2018 року, після чого було запроваджено комплекс військових і спеціальних організаційно-правових заходів українських силових структур, спрямований на протидію діяльності незаконних російських та проросійських збройних формувань увійні на сході України, оскільки 18.01.2018 року був прийнятий Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях», який набрав чинності 24.02.2018 року.

Таким чином, з 14.04.2014 року розпочата антитерористична операція на території України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку для подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України, яка на теперішній час не завершена.

Аналіз значених норм дає підстави дійти висновку, що країна знаходиться в кризовій ситуації, що загрожує національній безпеці, тому є всі підстави стверджувати, що позивач був призваний на службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

З огляду на вищевикладене, позивач має право користуватися гарантіями, передбаченими ч.ч.3,4 ст.119 КЗпП України.

Таким чином, відповідно до вказаних вище положень нормативно-правових актів України, за позивачем, прийнятим на військову службу за контрактом зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві.

Вирішуючи питання щодо звільнення позивача із займаної посади у зв`язку із прийняттям на військову службу за контрактом відповідач повинен був в першу чергу керуватися ст.39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а також ст. 119 КЗпП України.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем не забезпечено права позивача на збереження місця роботи та не забезпечено можливість реалізації встановлених законом гарантій трудових прав особи, які гарантовані відповідно до вимог ст.39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а також ст. 119 КЗпП України, у зв`язкуз чим відповідач неправомірно наказом №96-К від 22.08.2017 року звільнив ОСОБА_1 з посади слюсара-ремонтника у зв`язку із вступом позивача на військову службу за контрактом, згідно п.3 ст.36 КЗпП України, чим припустився до порушення вимог ст..47 КЗпП України в частині обов`язку в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення.

Стосовно трудової книжки серії НОМЕР_1 заведеної 06.05.1989 року і виданої на ім`я ОСОБА_1 , судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Також відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи.

Питання ведення трудової книжки врегульоване наказом №58 від 29.07.1993 року «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженого Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України, а також постановою Кабінету Міністрів України № 301 від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників».

Згідно з п.п.3, 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301, трудові книжки повинні зберігатися на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Отже, трудова книжка зберігається, як правило, у кадровій службі (службі управління персоналом), а відповідальність за неї несе керівництво.

Підпункт 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок передбачає, що всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ниморганом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з пунктами 2.4, 4.1, 4.2 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» Міністерства праці України, Міністерства юстиції та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, усі записи, що здійснюються в трудовій книжці: про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення, вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу, але не пізніше тижневого строку видання такого наказу, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу, тобто, підстави звільнення, що зазначенні в наказі про звільненні, мають відповідати підставам, зазначеним у трудовій книжці.

Так, у випадку звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

В день звільнення працівника підприємство зобов`язане здійснити з ним повний розрахунок і видати йому трудову книжку із записом про звільнення під розписку в журналі обліку, що відповідає ст. 47 КЗпП України, постанові № 301, п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

В ситуації, коли власник затримав видачу трудової книжки, днем звільнення вважається день її видачі.

В такомуразі видаєтьсяновий наказ,де зазначаєтьсяновий деньзвільнення,і вноситьсязапис дотрудової книжкипрацівника,а ранішевнесений записпро деньзвільнення визнається недійсниму порядку,встановленому пунктом2.10цієї жІнструкції № 58.

Якщо затримка в видачі трудової трапилась з вини роботодавця, в такому випадку проводиться виплата працівнику середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що відповідає вимогам ст. 235 КЗпП України та п. 4.1 Інструкції № 58.

Коли працівник відсутній на роботі в день звільнення, тоді власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Саму ж трудову книжку відправляти поштою без письмової згоди співробітника заборонено.

Отримавши від працівника таку згоду із зазначенням адреси, роботодавець, керуючисьп. 4.2 Інструкції № 58, надсилає працівникові трудову книжку на адресу, вказану працівником.

Видавати трудову книжку під розписку найближчим родичам (без довіреності) можна тільки у випадку смерті співробітника, що відповідає вимогам п. 4.3 Інструкції № 58. Для цього потрібно видати довіреність на представництво інтересів, або так звану довіреність на вчинення певної, одноразової дії отримати трудову.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність, що передбачено п. 4 Постанови № 301.

У випадку, коли трудова книжка не вручена роботодавцем, у такій ситуації слід керуватися нормамип. 6.2 Інструкції № 58, відповідно до якого трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у закладі окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку незатребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві протягом 50 років, а після закінчення зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

Судом встановлено, що трудова книжка серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , в якій Іванівським професійним аграрним ліцеєм за порядковим запису в трудовій книжці за № 14 здійсненого за підписом в.о. директора Іванівського професійного аграрного ліцею ОСОБА_4 запис про те, що ОСОБА_1 22.08.2017 року звільнений у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом згідно п.3 ст.36 КЗпПУ на підставі наказу №96-к від 22.08.2017 року в день здійснення запису не була вручена ОСОБА_1 , він її 22.08.2017 року в день звільнення не отримав і не міг отримати, оскільки з 22.08.2017 року ОСОБА_1 перебував за межами смт Іванівка і Херсонської області, так-як з 22.08.2017 року згідно підписаного контракту почав проходити військову службу у Збройних Силах України, а контракт працівник укладає безпосередньо увійськовій частині, і з 22.07.2017 року наказом №35-РС командира військової частини НОМЕР_3 його призначено на посаду водія автомобільного відділення комендантського взводу, а наказом командира військової частини НОМЕР_3 №45 від 22.08.2017 року м. Маріуполь його зараховано до списків особового складу, і який з 22.08.2017 року прийняв та приступив до виконання службових обов`язків.

Водночас суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 , згідно наявних документів в матеріалах справи, одночасно не міг 22.08.2018 року перебувати як у м. Маріуполь Донецької області, так і в смт Іванівка на робочому місці в Іванівському професійному аграрному ліцеї, оскільки згідно табелю обліку робочого часу Іванівського професійного аграрного ліцею за серпень 2017 року вбачається, що слюсар-ремонтник ОСОБА_1 табельований як такий, що перебував на робочому місці 22.08.2017 року.

Факт перебування 22.08.2017 року ОСОБА_1 на робочому місці в смт Іванівка суд ставить під сумнів, однак не проводить такого дослідження, оскільки сторонами така обставина не оспорюється.

Проте дата 22.08.2017 року, з врахуванням неможливості одночасного перебування особи в різних місцях, і сумнів суду щодо перебування позивача на робочому місці 22.08.2017 року вказує на те, що у випадку відсутності працівника на робочому місці, йому не можливо було б в день звільнення видати трудову книжку.

В даному випадку суд вбачає допущені порушення відповідачем в частині порядку і строків видачі трудової книжки позивачу, оскільки згідно вимог ст. 47 КЗпП України, постанови № 301, п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників в день звільнення працівника підприємство зобов`язане видати звільненому працівнику трудову книжку.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 трудову книжку не видавав, а така трудова книжки була видана дружині позивача ОСОБА_3 . Сторони не заперечують факт видачі трудової книжки ОСОБА_3 , проте існує розбіжність в часі видачі трудової книжки.

Незважаючи на розбіжності в часі видачі трудової книжки не ОСОБА_1 , а його дружині ОСОБА_3 , суд звертає увагу на те, що в даному випадку також допущено порушення Інструкції № 58 зі сторони відповідача, оскільки ОСОБА_3 не була уповноважена довіреністю ОСОБА_1 на отримання трудової книжки.

Суд звертає увагу на те, що згідно вимог п.4.2 Інструкції № 58 якщо працівник відсутній нароботі вдень звільнення, роботодавець уцей день надсилає працівникові поштове повідомлення ізвказівкою про необхідність отримання трудової книжки, і пересилання трудової книжки поштою, не вручення третій сторонній особі, з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Судом враховано, що відповідач лише в даному випадку дотримався вимог Інструкції №58 в частині скерування працівнику повідомлення з вказівкою про необхідність отримання трудової книжки, оскільки дана обставина підтверджується журналом вихідної кореспонденції Іванівського професійного аграрного ліцею, де під порядковим №99 14.09.2017 року на адресу військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 і на домашню адресу скеровано повідомлення про необхідність отримати трудову книжку ОСОБА_1 .

Даний факт приймається судом як належний доказ лише скерування повідомлення працівнику про необхідність отримання трудової книжки. Однак, незважаючи на таке дотримання вимог Інструкції №58 відповідачем, проте в сукупності з тим фактом, що відповідач, не дочекавшись відповіді від позивача, або не скерувавши повторного аналогічного повідомлення, трудова книжка була б видана ОСОБА_1 або надіслана за згодою ОСОБА_1 саме йому поштою в порушення вимог Інструкції №58 була видана сторонній особі.

Суд звертаєувагу нате,що у рамках даного цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати неправомірність дій посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів ст.19 КАС України, що відповідає приписам Постанови Великої Палати Верховного Суду № 813/1045/18 від 22.01.2020 року.

Окрім цього, незважаючи на зазначені допущені порушення зі сторони відповідача в частині видачі трудової книжки, враховуючи скерування відповідачем ОСОБА_1 за місцем служби повідомлення з вказівкою про необхідність отримання трудової книжки, суд звертає увагу на те, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі. Не допускаються дії працівника чи роботодавця, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням для працівника та (або) роботодавця ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Відповідно до ч.ч.1,2ст.47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені вст.116КЗпП України. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Реалізація передбаченогост.47 КЗпП Україниправа працівника отримати в день звільнення трудову книжку та копію наказу про звільнення кореспондується не лише з обов`язком роботодавця видати вказані документи, а й із добросовісною поведінкою самого працівника, який за наявності відповідної пропозиції роботодавця та фактичної можливості отримати ці документи, не ухиляється від їх отримання.

Судом встановлено, що в день звільнення 22.08.2017 року ОСОБА_1 , незважаючи на те, що був штабельований, проте був відсутній на роботі, і виданий оскаржуваний наказ 22.08.2017 року не був вручений позивачу, проте 14.09.2017 року на юридичну адресу військової частини, де проходив службу позивач, відповідачем направив поштою відповідний лист із пропозицією отримати трудову книжку, що вказує на намагання відповідача вручити відповідачу трудову книжку та копію наказу про звільнення. При цьому в день звільнення роботодавець провів розрахунок із ОСОБА_1 шляхом зарахування коштів на картковий рахунок позивача.

Встановлені у розглядуваній справі обставини свідчать про те, що працівник з часу отримання направленого поштою відповідного листа із пропозицією отримати трудову книжку, був обізнаним про факт, дату свого звільнення, однак на пропозиції роботодавця отримати трудову книжку та копію наказу про звільнення, маючи фактичну можливість їх отримати під час перебування у відпустках, відмовлявся від отримання цих документів.

Така поведінка працівника не може бути визнана добросовісною та залишена поза увагою суду при вирішенні питання щодо дотримання строку передбаченогост.233 КЗпП України.

В свою чергу, за обставин розглядуваної справи, роботодавець вживав необхідні заходи та створив належні умови для отримання документів працівником, який діючи на власний розсуд, свідомо відмовився від їх отримання без поважних причин.

Стосовно питання ведення книги обліку трудових книжок суд звертає увагу на наступне.

Наказом Міністерства статистики України від 27.10.1995 року № 277затверджено типову форму № П-10"Книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них".

Згідно з п.7.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженоїнаказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, книгу обліку руху трудових книжок і вкладишів до них веде відділ кадрів або інший підрозділ підприємства, який оформляє прийняття та звільнення працівників.

У цій книзі реєструють усі трудові книжки, прийняті від працівників під час влаштування на роботу, а також трудові книжки та вкладиші до них із записом серії та номера, видані працівникам знову

У разіодержання трудовоїкнижки узв`язкуіз звільненнямпрацівник розписуєтьсявособовій картці, що відповідаєтиповій форма № П-2, яка затвердженанаказом Державногокомітету статистикиУкраїни таМіністерства оборониУкраїни від25.12.2009р.№ 495/656 та в книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них.

Відповідно доп. 2.5Інструкції №58 про порядок ведення трудових книжок працівників, з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова форма № П-2), в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).

Стосовно відмови працівника ознайомлюватись під розписку в особистій картці про призначення на роботу, переведення або звільнення суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено нормативно-правового акта, що підтверджує дії працівника чи відмову у їх вчиненні, не зафіксованих у письмовій формі.

Книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них має такі графи: інформація щодо власника трудової книжки заповнюється в рядку 5 (прізвище, ім`я та по батькові). В рядку 6 вказується посада, професійна спрямованість працівника, який здав або на якого заповнена трудова книжка чи вкладиш. Рядок 11- сума отримана при виписці трудової книжки чи вкладиша до неї. Рядок 12- дата і підстава видачі працівнику трудової книжки при звільненні. Рядок 13- розписка працівника в отриманні трудової книжки.

Книга обліку руху трудових книжок та вкладишів до неї потрібно прошнурувати, опечатати, завірити підписом компетентної особи, та пронумерувати листи такої книги. За порушення порядку ведення обліку трудових книжок національне законодавство передбачає відповідальність для посадових осіб.

Матеріалами справивстановлено,що відповідачприпустився допорушення вимогв частиніведення Книгиобліку рухутрудових книжокі вкладишівдо них,а такожведення особовоїкартки відповіднодо вимог типової форми № П-2, оскільки відповідачем долучено до матеріалів справи, на думку суду, примітивну форму обліку трудових книжок журнал трудових книжок.

Оскільки журнал трудових книжок Іванівського професійного аграрного ліцею містить лише 4 графи, в які вносяться відомості про власника трудової книжки, водночас вимогами діючого законодавства Книга обліку руху трудових книжок передбачає не 4, а 5 рядків (граф).

Дана обставина вказує на допущені порушення, проте суд в даній справі не досліджує питання правильності чи неправильності ведення книги обліку трудових книжок, оскільки сторонами дане питання не оскаржується і надані документи не визнані та не скасовані в передбачений законом порядок.

Водночас судом, з отриманої інформації, яка відображена в журналі видачі трудових книжок Іванівського професійного аграрного ліцею, вбачається запис, що в ОСОБА_1 рахується трудова книжка серії НОМЕР_1 яка, згідно відмітки в графі «дата видачі» та «підпис» видана 04.09.2017 року з проставлянням відповідного підпису.

Незважаючи на зазначені допущені порушення зі сторони відповідача в частині вдення та видачі трудової книжки, судом також враховано поведінку позивача, про що вказано вище, в тій частині, що працівник з часу отримання направленого поштою відповідного листа по місцю проходження служби із пропозицією отримати трудову книжку, був обізнаним про факт, дату свого звільнення, однак на пропозиції роботодавця отримати трудову книжку та копію наказу про звільнення, маючи фактичну можливість їх отримати під час перебування у відпустках, відмовлявся від отримання цих документів.

Стосовно питання ведення книги наказів суд звертає увагу на наступне.

Порядок діловодства в закладі освіти, пов`язаного зприйняттям управлінськихрішень, визначаєтьсякерівником відповіднодо законодавства.

Питання ведення книги наказів врегульоване Переліком типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року № 578/5, і відповідно до ст. 16 Переліку № 578/5 накази розподіляються на три основні групи, при цьому група наказів з кадрових питань має додатковий розподіл на накази тривалого і тимчасового строку зберігання.

Книга наказів з кадрових питань ведеться у кожному загальноосвітньому навчальному закладі.

Книга нумерується по сторінках, прошнуровується, підписується директором школи і скріплюється печаткою. Вона є документом суворої звітності.

Згідно з класифікацією наказів номенклатурою справ навчального закладу передбачено чотири групи справ з наказами.

Залежно від того, до якої групи належить наказ, він має реєструватися в своїй реєстраційній формі. Таким чином, має бути чотири журнали реєстрації наказів. Один з таких чотирьох Журналів реєстрації наказів з кадрових питань тривалого строку зберігання (75 років) до яких відноситься прийняття на роботу, а також звільнення.

Відповідно до п. 4.8. Інструкції ведення ділової документації у загальноосвітніх навчальних закладах І-ІІІ ступенів, затвердженої наказом МОНУ від 23.06.2000 року № 240 (який діяв на час виникнення спірних правовідносин і який втратив чинність 01.10.2018 року на підставі наказу МОНУ №1040), книга наказів з кадрових питань належить до обов`язкової ділової документації.

Відповідальність за зміст, правильну підготовку та оформлення документів покладається на керівника навчального закладу згідно п. 3.3. Інструкції № 240.

У разі виконання запису наказу машинописним способом або за допомогою комп`ютера, накази нумеруються, підписуються директором школи і скріплюються печаткою. У кінці року всі накази прошнуровуються, підписуються директором загальноосвітнього навчального закладу та скріплюються печаткою.

В частині дослідженого судом питання ведення книги наказів, то порушень не було виявлено, оскаржуваний наказ зареєстрований в книзі наказів, зміст наказу в книзі наказів відповідає змісту наказу, є ідентичним змісту наказу, який було виготовлено для ОСОБА_1 і долучено позивачем до матеріалів цивільної справи.

Стосовно оскаржуваного наказу №96-к від 22.08.2017 року про звільнення позивача, судом враховано наступне.

В п.18 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни N9від 06.11.1992року "Пропрактику розглядусудами трудовихспорів" роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно п.3 ч.1 ст.36КЗпП України підставою припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову службу), крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до ч.3, 4 ст. 119 КЗпП України.

Міністерством ОборониУкраїни зпозивачем укладеноконтракти пропроходження військовоїслужби уЗбройних СилахУкраїни 22.08.2017року на3роки, 22.08.2020 року на 6 місяців, 22.02.2021 року на 6 місяців, 22.08.2021 року на 1 рік.

Позивач просить визнати незаконним і скасувати наказ про звільнення з посади слюсара-ремонтника у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом згідно п.3 ст.36 КЗпП.

З матеріалів справи суд встановив, що ОСОБА_1 на момент видання наказу про звільнення, набув правовий статус працівника - контрактник. Якщо працівник отримав повідомлення про призов, уклав контракт, то з цього моменту на нього поширюються гарантії, визначені ч.ч. 3-4 ст. 119 КЗпП України, адже це відповідає доктрині трудового права, що факт укладення контракту може мати юридичні наслідки.

П.3 ст.36 КЗпП України передбачає підстави припинення трудового договору - призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України.

Ч.3 ст.119 КЗпП України передбачає гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків - за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час служби в збройних силах. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до ст.119КЗпП України працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Частиною 2 ст.39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

Таким чином, гарантії, встановлені ч.2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», застосовуються у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану.

Відповідно до ст..4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Часткова мобілізація може проводитися в окремих місцевостях держави, а також стосуватися певної частини національної економіки, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

02.03.2014 року Указом Президента України №189/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України».

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року № 303/2014, з метою підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань України на рівні, що гарантує адекватне реагування на загрози національній безпеці держави, оголошена часткова мобілізація, у зв`язку з чим в Україні настав особливий період.

Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. Водночас зазначеним Законом передбачено такий захід, якдемобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.

Рішення щодо проведення демобілізації Президентом України не приймалося.

Ураховуючи зазначене, з огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»,закінчення заходівмобілізаціїне припинило особливий період.

З цього часу, 17.03.2014 року, застосування п. 3 ст. 36 КЗпП України обмежене, тимчасово призупинене, а на осіб, яких призвали (строкова служба), які мобілізовані чи уклали військовий контракт, поширюються положення ч.3 та ч.4 ст.119 КЗпП України коли за працівником зберігаються місце роботи, посада.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач не був ознайомлений з наказом №96-Квід 22.08.2017року про його звільнення з посади слюсаря-ремонтника з 22.08.2017 року в день видачі наказу, що підтверджується відсутністю підпису позивача на особовій картці працівника ОСОБА_1 .

Таким чином, пільги, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України, ч.2 ст. 39 Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу»,на позивача поширюються, а тому наявні підстави порушення прав позивача, оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.

Стосовно звільнення особи, яка проходить службу за контрактом, судом враховано наступне.

В Україні триває особливий період, який розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року № 303/2014 і продовжується по теперішній час.

Законом України від 17.03.2014 року був затвердженийУказ Президента України від 17.03.2014 року №303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування у газеті «Голос України» від 18.03.2014 року № 49.

Таким чином, з 18.03.2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.

Визначення особливогоперіоду наведеноу ст.1Закону України«Про оборонуУкраїни»,згідно зякою особливийперіод це період,який настаєз моментуоголошення рішенняпро мобілізаціючи змоменту введеннявоєнного станув Україніабо вокремих їїмісцевостях таохоплює часмобілізації,воєнний часі часткововідбудовний періодпісля закінченнявоєнних дій.

Згідно листа Начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенанта Артеменка А.М. від 21.12.2017 року за №321/8065, питання щодо наявності особливого періоду в державі поза часом проведення мобілізації було предметом судового розгляду.

Вищий Адміністративний Суд України у постанові від 16.02.2015 року (справа №800/582/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Окрім цього, Верховний Суд своїм листом від 13.07.2018 року №60-1543/0/2-18 дав роз`яснення стосовно питання дії особливого періоду в Україні. У листі зазначено, що Верховний Суд однозначно сформулював правову позицію щодо тлумачення поняття особливий період в постанові від 25.04.2018 року у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17). У постанові зазначено, щоособливий період діє в Україні від 17.03.2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 Про часткову мобілізацію.

Верховним Судом у постановах від 14.02.2018 року у справі № 131/1449/16-ц; від 14.02.2018 року у справі № 727/2187/16-ц; від 20.02.2018 року у справі № 640/4439/16-ц; від 21.02.2018 року у справі № 211/1546/16-ц та інших неодноразово зазначалося, що особливий період діє і зараз та не обмежується указами Президента про мобілізацію.

Враховуючи викладене, з огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначенихЗаконом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»,закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період, який діє в Україні з 17 березня 2014 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 заяву про звільнення не писав, її на адресу відповідача не скеровував.

Чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу.

Закінченням строку трудового договору з працівником, призваним на військову службу, можливе тільки після закінчення проходження військової служби. Проте матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 не укладав строковий договір.

Верховний Суд сформулював правову позицію, щогарантії, визначені ч.ч.3-4 ст. 119 КЗпП України, є безумовними і зберігаються за працівником упродовж одного року навіть за умови, якщо строк трудового договору може закінчитися раніше. Натомість право на поновлення на посаді, яку особа займала за строковим трудовим договором, не зберігається.Тобто жодне призупинення трудових правовідносин на час перебування на службі не відбувається, а відносини тривають і пролонгуються до закінчення фактичної військової служби (демобілізації чи закінчення військового контракту). Винятком із правила може бути ліквідація установи, про що йшлося вище, чи зайняття з виборної посади.

Таку ж позицію знаходимо і у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 13.06.2018 у справі № 813/782/17 за позовом Первинної профспілкової організації газопромислового управління «Львівгазвидобування» до Головного управління Держпраці у Львівській області, у якій зазначено, що чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин. Припинення трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку трудового договору з працівниками, призваними на військову службу, можливе тільки після закінчення проходження військової служби (дня фактичної демобілізації). Крім того, законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим станом працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами, зокрема, й щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій, тому гарантії, передбачені ст.119 КЗпП України, поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором.

Стосовно проходженнявійськової службиза контрактомсудом врахованоте,що Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України 10.12.2008 року № 1153/2008 визначено порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. У добровільному порядку громадяни проходять військову службу за контрактомосіб рядовогоскладу; військовуслужбу законтрактом осібсержантського істаршинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.

З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно здодатками 1і2 Положення.

Згідно п.3 розділу I. Загальної частини Положення громадяни, які добровільно вступають на військову службу (військова служба за контрактом) або призиваються, проходять обов`язковий медичний огляд у порядку, що затверджується Міністерством оборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я.

Згідно п.15 розділу II. Військова служба за контрактом з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Згідно п.23 розділу II. Військова служба за контрактом строк контракту про проходження військової служби обчислюється з дня набрання ним чинності.

Контракт про проходження військової служби набирає чинності: 1) з дня присвоєння військового звання офіцерського складу: з особами сержантського і старшинського складу, які приймаються на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу; 2) з дня призначення на посаду сержантського і старшинського складу: з особами рядового складу, які приймаються на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; 3) з дня укладення контракту, визначеного в наказі по особового складу: з військовослужбовцями, в яких закінчився строк контракту про проходження військової служби; з військовослужбовцями, в яких в особливий період дія контракту про проходження військової служби продовжена понад установлений строк у разі продовження військової служби за новим контрактом після оголошення демобілізації; з військовослужбовцями, які в умовах особливого періоду вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту; з військовослужбовцями, які в особливий період були прийняті на військову службу за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом 2 ч.3 ст.23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", в разі продовження військової служби за новим контрактом після оголошення демобілізації; з військовослужбовцями, які в умовах особливого періоду уклали контракт до оголошення демобілізації та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом; з військовослужбовцями, в яких дія контракту про проходження військової служби продовжена понад установлений строк на час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану в разі продовження військової служби за новим контрактом; з військовослужбовцями, в яких дія контракту про проходження військової служби продовжена понад установлений строк у випадках, визначенихпунктами 31 - 33цього Положення; 4) з дня видання наказу про прийняття на військову службу за контрактом: з військовослужбовцями військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період; 5) з дня зарахування до списків особового складу військової частини: із громадянами, прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі з військовозобов`язаними, які проходять збори, та резервістами під час мобілізації; з військовослужбовцями, які прибули для проходження військової служби у Збройних Силах України з інших військових формувань, з виключенням їх зі списків особового складу цих військових формувань.

Згідно п.25 розділу II. Військова служба за контрактом про дату набрання чинності контрактом, а також про продовження строку контракту у першому і другому його примірниках робиться відповідний запис, який засвідчується підписом командира (начальника) військової частини та скріплюється відповідною гербовою печаткою.

Укладеними контрактамипро проходженнявійськової службиу ЗбройнихСилах України22.08.2017року, 22.08.2020 року, 22.02.2021 року, 22.08.2021 року п.11 передбачено, що контракт про проходження військової служби набирає чинності дня укладення контракту, визначеного в наказі по особового складу.

Згідно п.26 розділу II. Військова служба за контрактом контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракту. Підпис посадової особи скріплюється відповідною гербовою печаткою. Один примірник контракту зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця. Контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду чи продовження військової служби.

Згідно п.180 розділу VIII. Відпустки військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленогоЗаконом України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Військовослужбовцям надаються 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за виконання обов`язків військової служби, яке пов`язано з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я; інші додаткові відпустки, передбачені законом; 2)додаткові відпусткиу зв`язкуз навчанням; 3) творчі відпустки; 4) соціальні відпустки: відпустка узв`язкуз вагітністюта пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка військовослужбовцям, які мають дітей; відпустка длялікування узв`язкуз хворобою; 5) відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Водночас судом враховані вимоги закону в тій частині, що на час проходження медичного обстеженняза направленням військкомату за особами зберігаються місце роботи (посади) і середня зарплата згідно ч. 2 ст. 21Закону України «Про військовий обов`язок».

Окрім цього, згідно з п. 2.18 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ від 13.11.2001 року№ 455,особам, які проходять обстеження в лікувально-профілактичних закладах за направленням військкоматів, видають довідкудовільної форми, засвідчену підписом завідувача відділенням і печаткою лікувально-профілактичного закладу. Тож ця довідка разом із повісткою або приписом районного військового комісаріату і буде підставою для того, щоб відпустити працівника з роботи та оплатити час його відсутності в розмірі середнього заробітку у зв`язку з проходженням медобстеження.

Суд звертає увагу на вимоги ч.10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року№ 2232-XII де передбачено, що громадяни, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасіЗбройних Сил України, зобов`язані прибувати за викликом районного військкомату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медогляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконаленнявійськово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних. Розпорядження (повістки) можуть містити термін, упродовж якого особі необхідно з`явитися на збірний пункт, та адресу, і не пояснювати, чи перебуватиме працівник на навчальних зборах, або його призивають на військову службу.

Згідно ч. 2 ст. 21Закону України «Про військовий обов`язок» для виконання обов`язків, пов`язаних із військовим обліком, громадян звільняють від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов`язків, зі збереженням за ними місця роботи (посади) і середньої зарплати.

На підприємстві працівник має надати розпорядчий документ військкомату до відділу кадрів. Саме такий слугуватиме підставою для табелювання працівника й оплати цього часу в розмірі середнього заробітку.

Після отримання відповідного документу працівника відпускають з роботи за відповідним розпорядженням (наказом) керівникапідприємства (установи).

Засвідчувати призов працівника на військову службу можуть: повістка, мобілізаційне розпорядження, запис про призов на військову службу у військовому квитку, копії документів про зарахування до особового складу військових частин, контракт про проходження військової служби тощо.

Тож працівник, який є придатний до служби, причину початку своєї відсутності підтверджує відповідним юридичним документом, виданим військкоматом, у якому мають бути обумовлені причини придатності до служби.

Необхідно детально з`ясувати та отримати від працівника всі можливі документи, які засвідчуватимуть, куди та на який строк його призвано.

Проте, якщо неможливо за юридичними документами військкомату чи з усних пояснень працівника з`ясувати зазначені вище подробиці, в табелітакого працівника доцільно проставляти неявку із нез`ясовних причин «НЗ» (код 28) або ж інші причини неявок «І» (код 30). У подальшому, після з`ясування причин, потрібно скласти акт про неявку працівника. До такого акту потім додадуть пояснення працівника та документи, що засвідчують причини його відсутності.

У табелі обліку використаного робочого часудні відсутності працівника на навчальних зборах позначають «ІН» (код 22) як інший невідпрацьований час, передбачений законодавством (зокрема, виконання державних і громадських обов`язків, зокрема, перебування на військових зборах).

За призваними військовозобов`язаними, згідно вимог Закону України «Про військову службу» на весь період, ураховуючи час проїзду до місця їх служби та назад,зберігають місце роботи, а також займану посаду йсередню заробітну платуна підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форм власності.

Водночас, судом встановлено, що ОСОБА_1 , отримавши припис №55, який виданий 21.08.2017 року Нижньосірогозько-Іванівським об`єднаним районним військовим комісаріатом про відбір його для проходження військової служби за контрактом на посаду водія військової частини НОМЕР_3 із строком прибуття 22.08.2017 року припустився до порушення, припис не надав в підприємство, про існування такого припису не повідомив своє керівництво.

Суд в даному випадку вбачає допущені ОСОБА_14 порушення, передбачені посадовою інструкцією слюсара-ремонтника, з якою позивач був ознайомлений, оскільки посадовi (робочi) iнструкцiї працiвникiв пiдприємств відіграють основну роль у врегулюванні відносин між керівником підприємства, керівником підрозділу і працівником і вводяться з метою чiткого визначення вимог, що ставляться до працiвникiв, рацiонального розподiлу обов`язкiв мiж працiвниками, надiлення працiвникiв потрiбними правами, пiдвищення вiдповiдальностi працiвникiв за доручену дiлянку роботи, за правила внутрішнього трудового розпорядку. В даному випадку повизач припустився до порцлення вимог посадової інструкції в частині невиконання існуючих інструкцій, наказів та розпоряджень, неналежне виконання і невиконання своїх посадових інструкцій.

Також позивач припустився до порушення трудового законодавства, оскільки ст.. 140 КЗпП України ставить вимоги до забезпечення трудової дисципліни, яка забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці.

Окрім цього, допущено порушення вимог ст..142 КЗпП України яка регулює дію правил внутрішнього трудового розпорядку, статутів і положень про дисципліну на підприємствах.

Незважаючи на вказані судом допущені порушення, які допущені зі сторони відповідача в частині звільнення військовослужбовця, видачі наказу про звільнення, вручення такого наказу і трудової книжки звільненій особі, суд звертає увагу також на неточності, які стосуються підписання ОСОБА_1 юридичних документів під час його перебування в різним місцях. Так, наприклад, наказом командира військової частини НОМЕР_3 №284 від 19.08.2020 року м.Новогродівка старшого солдата ОСОБА_1 , відправлено в смт Іванівка Херсонської області на 20 діб у першу частину щорічної основної відпустки за 2020 рік з 20.08.2020 року по 11.09.2020 року з урахуванням 1 доби для доїзду до місця проведення відпустки та 1 доби на зворотній шлях. Проте за час перебування за межами м.Новогродівка, перебуваючи з 19.08.2020 року в смт Іванівка за місцем реєстрації, 22.08.2020 року підписується і укладається черговий контракт, який набирає чинності з 22.08.2020 року.

Стосовно стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22.08.2017 року по день ухвалення рішення суду.

Оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки ОСОБА_1 уклав 22.08.2017 року контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, приймає участь у операції об`єднаних сил з причиніснування кризовоїситуації,що загрожуєнаціональній безпеціУкраїни, тому встановлені на момент його вступу на службу в Збройні Сили України гарантії щодо збереження місця роботи, посади і компенсації із бюджету середнього заробітку на підприємстві поширювалися.

Працівники можуть при подачі позову просити стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до ст..235 КЗпП України.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України, викладеними у п.10 Постанови від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення ст..46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).

Розрахунок середнього заробітку відбувається відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р. №100.

Відповідно до ст.27Закону України«Про оплатупраці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням цих норм, зокрема абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 08.02.1995 року, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов"язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до ч.2ст.235 КЗпП Українипри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно дост..27 Закону «Про оплату праці»за правилами, передбаченимипостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Обчислення середньої заробітної плати потрібне для розрахунку низки різноманітних виплат у випадках: вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.

Період, за яким обчислюється середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю,в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата; або якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абз.3-5 п. 4 цьогоПорядку.

При розрахунку середньої заробітної плати суд враховує виплати, що включаються до такого розрахунку. При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у п.4Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

При обчисленні середньої заробітної плати не враховуються: виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру); обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності; вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту; заробітна плата на роботі за сумісництвом; компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника.

Якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.

Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Працівникам, які були звільнені в запас з військової служби та повторно призвані (прийняті) на військову службу під час дії особливого періоду, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням положеньПорядку. Якщо розрахована в установленому порядку середня заробітна плата є нижчою від середньої заробітної плати, яка зберігалася за працівником протягом попереднього періоду військової служби, для розрахунку застосовується середня заробітна плата, яка зберігалася за працівником протягом попереднього періоду військової служби.

ВСУ в постанові від 14.09.2016 року за справою № 6-419цс16сформував правову позицію щодо розрахунку середньої зарплати за час вимушеного прогулу.

З урахуванням норм, зокрема абз. 3 п. 2Порядку № 100, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8Порядку № 100).

В позові просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.08.2017 року по день ухвалення рішення суду (на день звернення з позовом до суду вказана сума складає 151845 грн).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до долученої до матеріалів справи довідки про розмір заробітної плати позивача, вбачається, що ОСОБА_1 у червні 2017 року отримав заробітну плату у розмірі 3200 грн, у липні 2017 року 2565,30 грн (з них відпустка оплачена 2108,16 грн).

У червні 2017 року згідно табелю робочого часу відпрацьовано 20 робочих днів, у липні 2017 року 3 дні.

З урахуванням викладеного середній заробіток за вказаний період склав 159 грн (3200 + 2565,30-2108,16)/23).

При цьому час вимушеного прогулу за 2017 рік склав 90 днів, за 2018 рік складав 250 днів, за 2019 рік складав 250 днів, за 2020 рік складав 251 день, за 2021 рік складав 250 днів, за 2022 рік по день винесення рішення складав 32 дні (19 робочих днів в січні, та 13 робочих днів в лютому).

Таким чином з дати звільнення (22.07.2017 року) по дату ухвалення рішеннясуду (17.02.2022 року) загальна кількість днів вимушеного прогулу склала 1123 дні.

Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення (22.07.2017 року) по дату ухвалення рішеннясуду (17.02.2022 року) складає 178557,00 грн (1123 х 159 = 178557).

При вирішенні питання стосовно строку звернення до суду, судом враховано наступне.

Реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Основним нормативним актом, що регулює строки звернення до суду про вирішення спорів у порядку цивільного судочинства, є цивільний кодекс України, який установлює інститут позовної давності і містить положення щодо часових меж, упродовж яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Згідно з ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У свою чергу, відповідно до ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Ст. 257 ЦКУ встановлює загальний строк позовної давності три роки. Проте Кодекс законів про працю України встановлює спеціальну позовну давність для спорів в межах трудових відносин.

Частиною 1 ст. 9 ЦК України встановлено, що його положення застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Оскільки КЗпП України встановлює строки позовної давності, отже ці питання врегульовані.

Частиною 1 ст.233 КЗпП України передбачено, що працівникможе звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строкз дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права,а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі пропуску строку з поважних причин суд може поновити ці строки, в дотримання вимог ст.ст.233, 234 КЗпП України.

Статтею 233 КЗпП Українивизначено день, з якого слід обчислювати строк для звернення до суду з позовом про захист порушеного трудового права.

Передбаченийст..233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

У п.9 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" звернуто увагу на те, що передбачений ст. 233КЗпПУкраїни місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогамист.234 КЗпП Україниу разі пропуску з поважних причин строків, установленихст.233 КЗпП України суд може поновити ці строки.

Уст.234 КЗпП Українине наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. При цьому поважними причинами пропуску строку, встановленого в ч.1ст.233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки по завершенню місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини цього пропуску, а всі обставини справи, права і обов`язки сторін.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, нормаст.233 КЗпП Українидеталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки і в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом exofficio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (ч.3ст.267 ЦК України).

Виходячи зі змісту ч.1ст.233 КЗпП України, вважливо розрізняти початок перебігу строку для звернення до суду залежно від виду позовних вимог: вимог у справах про звільнення та інших вимог працівника.

При цьому в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що «встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.»

Спір про звільнення - це спір за позовом про поновлення на роботі.

Предметом позову у справі є вимога про скасування наказу про звільнення, а також поновлення на роботі.

Про своє звільнення позивач дізнався значно пізніше ніж було винесено наказ про звільнення. На момент винесення наказу про звільнення позивач вже перебував на військовій службі та відповідно знаходився за межами місця реєстрації та проживання.

Особисто трудову книжку та наказ про звільнення він не отримував, їх отримала його дружина ОСОБА_3 . В свою чергу дружина позивача одразу не повідомила йому про факт звільнення.

Позивач і до теперішнього часу перебуває на військовій службі за контрактом, певний проміжок часу перебував в зоні АТО, до місця мешкання приїздив у відпустку на строки, які передбачені трудовим законодавством, загальна тривалість яких становить 185 днів - з 06.02.2018 року по 15.02.2018 року; з 20.06.2018 року по 11.07.2018 року; з 25.10.2018 року по 05.11.2018 року; з 19.08.2019 року по 13.09.2019 року; з 26.12.2019 року по 02.01.2020 року; з 06.03.2020 року по 18.03.2020 року; з 21.08.2020 року по 10.09.2020 року; з 10.11.2020 року по 21.11.2020 року; з 01.12.2020 року по 10.12.2020 року; з 05.03.2021 по 05.04.2021 року (згідно інформації Генічеського 09.11.2019 року №42/2). Згідно наказів командира військової частини НОМЕР_3 відпоідач перебував у відпустках, зазальна кількість яких становить 201 (№35 від 06.02.2018 року з 06.02.2018 року по 15.02.2018 року, №161 від 20.06.2018 року з 20.06.2018 року по 10.07.2018 року, №349 від 25.10.2018 року з 25.10.2018 року по 05.11.2018 року, №261 від 19.08.2019 року з 19.08.2019 року по 15.09.2019 року, №503 від 25.12.2019 року з 25.12.2019 року по 01.01.2020, №112 від 06.03.2020 року з 06.03.2020 року по 19.03.2020 року, №284 від 19.08.2020 року з 20.08.2020 року по 11.09.2020 року, №448 від 09.11.2020 року з 10.11.2020 року по 20.11.2020 року, №490 від 30.11.2020 року з 01.12.2020 року по 10.12.2020 року, №113 від 04.03.2021 року з 05.03.2021 року по 06.04.2021 року, №192 від 16.05.2021 року з 17.05.2021 року по 28.05.2021 року). Дані розрахунки в кількості днів відпустки позивача вказують на те, що ОСОБА_1 , перебуваючи вільним від військової служби, будучи вдома по місцю реєстрації, будучи у систематичних і регулярних відпустках, які надавалися йому на його першу ж вимогу загальною тривалість 185 (210) днів, не вжив зі своєї сторони усіх заходів до звернення в суд за захистом свого порушеного права в передбачений законом термін.

Суд таку тривалість терміном у 185 (210) днів у вільний від служби час позивача ОСОБА_1 вважає занадто тривалим строком для звернення в суд за захистом свого порушеного трудового права на скасування наказу про звільнення.

Необізнаність працівника про положення чинного трудового законодавства не може трактуватися на його користь і використовуватись як поважна причина.

Водночас незнання закону не звільняє від його виконання. Правовий принцип, згідно з яким людина, яканезнає певногозакону,неможе уникнутивідповідальностіза порушення такогозаконупросто лише тому, що вонанезнала про нього.

Презумпція знання законодавствавважається, що кожен вважається таким, що знаєзакони. Презюмоване знання закону є принципом права, згідно з яким закон поширюється на кожного, навіть якщо особа і не знає про нього. Він може бути також визначений як «заборона незнання закону».

Правова основапрезумпціїзнання законодавстває обов`язком кожного неухильно додержуватисяКонституції Українита законівУкраїни. Цей обов`язок закріплений в ч.1 ст.68 Конституції України, оскільки обов`язок додержання законів передбачає і обов`язок їх знання, тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє відюридичної відповідальності, яка і міститься в ч.2 ст.68 Конституції України.

У зв`язку з чим, судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання позову в частині строків оскарження прийнятого наказу про звільнення як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку подання такого позову.

При розгляді даної справи судом враховано, що відповідно дост.21 Закону України "Про інформацію", конфіденційна інформація разом із службовою та таємною інформацією належить до інформації з обмеженим доступом. В свою чергу, відповідач, скерувавши відповідного листа по місцю проходження служби позивача із пропозицією отримати трудову книжку, забезпечив право позивача ОСОБА_1 на отримання особистих документів в передбачений законом спосіб, а також дотримався вимог вказаного закону.

Гарантії щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку встановлені законодавцем у ст. 119 КЗпП України.Наведене узгоджуєтьсяіз висновкамищодо застосуваннянорм правау подібнихправовідносинах,зазначеними Верховним Судом у постановах від 02.10.2019 у справі №495/6498/16-ц, від 13.11.2019 у справі №495/6499/16-ц, від 12.03.2020 у справі №761/26470/17.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов`язав сторін у справі, визначенихЦПК України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк на звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.

У разі пропуску строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин такого пропуску.

Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.

Перелік поважних причин, які враховуються для поновлення пропущеного строку, законом не встановлено, вони визначаються у кожному конкретному випадку, виходячи з певних обставин, які мають юридичне значення.

Положення ст..259 ЦК України, які допускають можливість збільшення строків позовної давності за домовленістю сторін, до трудових спорів не застосовуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 3 ст. 254 ЦК України визначено, що строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як встановлено судом, у даній справі днем настання події (день видані наказу)є17.08.2017 року. Отже, за змістом вищенаведених норм, початок перебігу строку для звернення до суду у справах про звільнення працівникможе звернутисяіз заявоюпро вирішеннятрудового спорупро звільненнябезпосередньо досуду вв місячнийстрок здня врученнякопії наказупро звільненняабо здня видачітрудової книжки.У цій справістроку для звернення до суду спливає 17.09.2017 року. Проте матеріалами справи встановлено, що наказ про звільнення ОСОБА_1 17.08.2017 року не вручено. Водночас з долучених до матеріалів справи запису в журналі вихідної кореспонденції відповідача вбачається, що 14.09.2017 року на адресу військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_1 і на домашню адресу скеровано повідомлення про необхідність отримати трудову книжку ОСОБА_1 , і з часу отримання такого повідомлення ОСОБА_1 достеменно стало відомо, що його звільнено. Окрім цього, з пояснень позивача в судовому засіданні 05.10.2021 року встановлено, що на запитання свого представника позивач пояснив, що трудову книжку знайшов приблизно в середині відпустки в якій перебував в серпні 2020 року.

Із здобутих доказів судом встановлено, що ОСОБА_1 припустився до порушення місячного строку для звернення до суду, що є підставою для відмови у позові. У випадку, якщо суд визнає поважними причини пропущення строку звернення до суду, порушене право підлягає захисту.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична особа може звернутися до суду з позовом чи відповідною заявою, обумовлено, передусім, необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Право на доступ до суду, за деяких обставин, також може бути предметом правомірних обмежень, таких як встановлені законом обмежені терміни позовної давності.

В своїй прецедентній практиці Європейський Суд з прав людини зазначає, що роль позовної давності є особливо значущою і має трактуватися в світлі Преамбули до Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство право спільною спадщиною Договірних Держав (п.21 Рішення у справі "ТОВ Графесколо проти Республіки Молдова" від 22.07.2014 року, заява №36157/08).

Відповідно до положенняст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов`язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку на шкоду інтересам іншого учасника процесу.

У рішенні у справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що рішення про поновлення строку може порушити принцип правової визначеності та свобода розсуду судів при вирішенні питання про поновлення не є необмеженою. У кожному випадку суди мають встановлювати, чи виправдовують причини поновлення строку.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії», заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення ЄСПЛ від 04.10.2001 року у справі «Тойшлер проти Німеччини»).

Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Судом досліджуються підстави для поновлення строку звернення до суду виключно з ініціативи та в межах наведених доводів особи, яка подала заяву.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Дотримання строків є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не, відносини стають стабільними.

Керуючись практикою ЄСПЛ, суд виходив з того, що реалізуючи пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення ЄСПЛ у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі". У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

ЄСПЛ у рішенні від 28.03.2006 року у справі "Мельник проти України" (пункти 22-23) зазначив, що норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Тобто, інститут строків в судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності у відносинах, а також стимулює учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників.

Згідно зст.139 КЗпП Українипрацівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Позивача було ознайомлено з умовами роботи у відповідача, ознайомлено з правами та обов`язками, про що підтверджує посадова інструкція, з якою позивач ознайомлений.

Наведене свідчить про добросовісність дій роботодавця, який не приховував справжніх умов праці позивача, а останній, ознайомившись із своїми права та обовя`зками під підпис, погодився на ці умови.

Поважних причин, зокрема через власну юридичну необізнаність, або внаслідок обману, шахрайських дій відповідача, матеріалами справи не встановлено.

Неподання або непред`явлення відповідачу отриманого припису №55, виданого 21.08.2017 року Нижньосірогозько-Іванівським об`єднаним районним військовим комісаріатом про відбір для проходження військової служби за конрактом на посаду водія військової частини НОМЕР_3 із строком прибуття 22.08.2017 року, розцінюються судом як порушення позивачем взятих обов`язків в частині належного виконання обов`язків, передбачених посадовою інструкцією, що призвело також до порушень, яких припустився відповідач в частині прийняття оскаржуваного наказу.

Судом встановлено, що позивач до моменту звернення в суд не перебував у важкому матеріальному становищі, не перебував на лікуванні.

Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому конституційного права на захист порушеного трудового права на оскарження в місячний термін наказу про звільнення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов`язків, встановлених законом для чого, як особа, зацікавлена у захисті свого порушеного права, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Усталеною є практика Верховного Суду про те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Судом встановлено, що позивач, зазначивши в судовому засіданні, що він дізнався про своє звільнення в серпні 2020 року оскільки віднайшов у себе вдома трудову книжку і наказ про звільнення, жодних дій не вчинив в передбачений законом строк для того щоб звернутися в суд за захистом свого порушеного права.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Протилежне свідчило би про те, що ризик недобросовісності або необачності під час неподання припису №55, виданого 21.08.2017 року Нижньосірогозько-Іванівським об`єднаним районним військовим комісаріатом про відбір для проходження військової служби за контрактом з боку позивача буде несправедливо покладений на відповідача.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовною давністю є законне право уникнути переслідування після закінчення певного періоду. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення ЄСПЛ від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі «ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії»; рішення ЄСПЛ від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Наведене дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позовної вимоги як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Окрім цього, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.

Поважними причинами пропуску строку вважаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними чи унеможливили своєчасне звернення до суду.

Проте, такі обставини справи у співвідношенні з правовим регулюванням спірних відносин, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, з огляду на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Суд відмовляє у позові через не через необґрунтованість останнього.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивач та представник позивача не довів наявність об`єктивних, не залежних від його волі та поведінки обставин, інших поважних причин пропуску строку для поданняданого позову.

Суд враховує, що такі необґрунтовані, не переконливі причини, які наведені стороною позивача, враховуючи тривалість пропуску строку, не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку, оскільки поновленню підлягає на підставі доказів лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин, а при поновленні строку в даній справі, на думку суду, призведе до порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим.

Окрім цього, судом враховано обставини обізнаності позивача ОСОБА_1 про наявність в провадженні суду цієї цивільної справи. В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про добросовісне здійснення ним своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, зокрема вчинення всіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на прибуття в суд для участі в судовому засіданні як особи, яка повинна проявляти інтерес до стану розгляду справи як в дистанційному режимі, так і прибуттям в приміщення суду під час перебування в черговій основній і додатковій відпустках на території місця свого проживання та реєстрації в смт Іванівка Генічеського району Херсонської області.

Разом з тим, суд звертає увагу, що у рішеннях ЄСПЛ у справах «Пономарьов проти України» "Каракуця проти України" наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, і про обов`язок зацікавленої сторони виявляти особливу уважність, дбаючи про свої інтереси, та вживати необхідних заходів для отримання інформації про рух своєї справи.

На переконання суду, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення в суд за захистом свого порушеного права у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку з поважних причин.

Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу.

Для цього, учасник справи як особа, зацікавлена у поданні процесуального документа, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання позовної заяви.

При вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд звертає увагу на усі доводи позивача, на тривалість строку, який пропущено, на поведінку позивача протягом цього досить тривалого строку, який межує практично із загально визначеним трьохрічним строком, на дії, які позивач не вчиняв з готуванням до звернення до суду.

Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.

Проте в діях позивача суд не вбачає дії добросовісними в частині неповідомлення працедавця і не доведення до відома працедавця припису військкомату, не звернення в суд з серпня 2020 року за захистом порушеного свого трудового права.

Під зловживанням трудовим правом для сторін трудових відносин варто розуміти особливу недобросовісну поведінку, пов`язану з навмисним створенням ситуації правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості, добросовісності та розумності.

Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачених трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди.

Не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Судом при вирішенні даного спору враховано те, що відповідно до ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Термін "суд" може поширюватися на органи, які розглядають обмежене коло специфічних питань, якщо такий орган забезпечений відповідними гарантіями, однією із яких відповідно до п.95 рішення Європейського суду з прав людини "Рінгайсен проти Австрії" від 16.07.1971 року є те, що процес у таких органах має забезпечувати виконання гарантій справедливого судочинства.

При вирішенні даного спору суд враховує те, що повноваження суду в даному випадку належать до дискреційних повноважень суду, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин прийняти рішення. Поняття судової дискреції (судового розсуду) охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи тощо.

Судом доводи та міркування сторін судового процесу були належним чином оцінені та враховані на підставі конкретно визначених мотивів, усім зібраним у справі доказам надано належну правову оцінку, наведені норми права, якими урегульовані спірні правовідносини, з наданням обґрунтування того, чому ті чи інші правові норми мають бути застосовані у конкретній спірній ситуації.

З огляду на наведене те, що позивачем на підставі належних та допустимих доказів доведено обставини на яких ґрунтуються його вимоги в частині визнання незаконним наказу директора Іванівського професійного аграрного ліцею №96-К від 22.08.2017 року про звільнення, підставності нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак суд приходить до висновку про неможливість задоволення позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з посади слюсара-ремонтника у зв`язку із вступом на військову службу за контрактом згідно п.3 ст.36 КЗпП, про неможливість задоволення вимоги поновлення на посаді слюсара-ремонтника Іванівського професійного аграрного ліцею з 22.08.2017 року і про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також про неможливість негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць та стягнення заподіяних моральних збитків, оскільки позивач недовів наявністьоб`єктивних,не залежнихвід йоговолі таповедінки обставин,інших поважнихпричин пропускустроку дляподанняданого позову,та підставдля йогопоновлення,у зв`язкуз чим суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з пропуском ОСОБА_1 строку звернення до суду.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Водночас, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04),що згідно з його усталеною практикою,якавідображає принцип,пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,урішенняхсудівта інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави,на яких вони ґрунтуються.

Також у справі «Серявін та інші проти України» в п.58 ЄСПЛ зазначив, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін.

Окрім цього ЄСПЛ у рішенні від 19.04.1993 року у справі «Краска проти Швейцарії»визначив, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Судом також враховано вимоги п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Хочап.1 ст.6Конвенції зобов`язуєсудиобґрунтовувати свої рішення,його не можна тлумачити як такий, щовимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра,до якої судмає виконатиобов`язокщодообґрунтуваннярішення,можебути різноюв залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" від09.12.1994 року,серія A,№303-A,п.29).

Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Стосовно розподілу судових витрат між сторонами.

Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.

Судові витрати в цій справі складаються з судового збору.

Згідно з ч. 1ст. 141 ЦПК Українив редакціїЗакону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017року «Про внесення змін до ГПК України, ЦПК України, КАС України та інших законодавчих актів» судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В поданому позові позивач просить стягнути з відповідача судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору.

Вимогами ч.2 п.1 ст.141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Однією з основних засад цивільного судочинства, згідно вимог п.12 ч.3 ст.2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Окрім цього, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову .

З позовноївимоги вбачається,що позивач просить стягнути судовий збір, який був ним оплачений у зв`язку з подачею позовної заяви за вимогу про стягнення середнього заробітку.

Згідно долученого оригіналу квитанції № 9595 від 02.07.2021 року вбачається, що позивачем в було оплачено судовий збір у сумі 1518,45 грн за подання до суду позовної заяви.

Зважаючи нате,що у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, за таких обставин суд вирішив не стягувати з відповідача сплачений позивачем судовий збір.

Керуючись ст.ст.2-5,10,12,19,23,27,28,76-81,95,258,259,263-265,268,272,273 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Іванівського професійного аграрного ліцею про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку відмовити у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду через Іванівський районний суд Херсонської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ознайомитись з текстом судового рішенням в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 ;

місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;

паспорт громадянина України серії НОМЕР_6 15.11.1996 року Іванівським РВ УМВС України в Херсонській області; РНОКПП (для фізичних осіб) НОМЕР_7 .

Відповідач: Іванівський професійний аграрний ліцей;

юридична адреса, місцезнаходження за відомостями, внесеними до ЄДРЮОФОПГФ: 75401, смт Іванівка Херсонська область, вул.Соборна,4,б; код платника податків за ЄДРПОУ 02548274.

Повний текст судового рішення складено 22.02.2022 року.

Суддя Р.І. Ференц