Рішення

від 07.02.2022 по справі 640/11024/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2022 року м. Київ№ 640/11024/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області в якому просить суд:

- визначити протиправними дії Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області вул. Янтарна.12-А, Київ, 03170, щодо відмови Позивачу у виплаті щорічно до 5 Травня інвалідам війни - разової грошової допомоги інвалідам II групи у розмірі - вісім мінімальних пенсій за віком;

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Києво- Святошинської районної державної адміністрації Київської області призначити та здійснити перерахунок та виплату Позивачу - ОСОБА_1 , грошової допомоги інвалідам II групи у розмірі - вісім мінімальних пенсій за віком за 2011 та 2012 роки.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що відповідачем виплачено йому разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі меншому, ніж це передбачено статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

На думку позивача, він має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня як особі з інвалідністю 2 групи виплачується у розмірі вісім мінімальних пенсій за віком.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2021 року відкрито провадження у справі №640/111024/21 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядалась у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження згідно приписів статей 12, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даної справи без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Відповідач не подав відзив на позовну заяву.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

ОСОБА_1 (далі - Позивач), в 1999 році для подальшого проходження служби був переведений до військової частини, яка знаходилася за адресою: АДРЕСА_1 , де і був зареєстрований.

22.03.2011 року Позивачу рішенням спеціалізованої кардіо-офтальмологічної медико-соціальної експертної комісії м. Києва було встановлено 70 (сімдесят) процентів ступеня втрати професійної працездатності та надано статус інваліда війни II групи внаслідок захворювання, одержаного при виконанні обов`язків військової служби.

01.04.2011 року Управлінням праці та соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації Київської області Позивачу було видано посвідчення інваліда війни II групи - серія НОМЕР_1 .

Позивач в період з 01.04.2011 року перебував на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та відповідно отримував виплати одноразової грошової допомоги до 5 травня.

Постановою Верховної Ради України від 05.07.2012 року за № 5173-VT (далі - Постанова населеному пункту, створеному на базі військового містечка № 6 (Макарів -1) Радомишльського району Житомирської області, було присвоєно найменування - селище Городок (Додаток № 6).

01.10.2012 року відповідно до зазначеної Постанови документи Позивача були передані до Управління праці та соціального захисту населення Радомишльської районної державної адміністрації Житомирської області, де він був поставлений на облік як "Особа з інвалідністю II групи внаслідок війни".

Таким чином Позивач в період з 01.04.2011 року до 01.10.2012 року, як інвалід війни II групи, перебував на обліку в Управлінні соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області та отримував одноразову грошову допомогу до 5 травня.

Позивач зазначає, що в 2011 році Позивач отримав одноразову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 900 грн., а повинен був отримати в розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком (784) - 6272 грн., а в 2012 році Позивач отримав одноразову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1920 грн., а повинен був отримати в розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком (884) - 7072 грн.

З метою відновлення порушених прав як громадянина України, ветерана військової служби, інваліда війни II групи Позивач 04.12.2020 року надіслав запит на інформацію до Управління соціального захисту населення Києво- Святошинської районної державної адміністрації Київської області з проханням надати довідку про знаходження на обліку як інваліда війни II групи.

На своє звернення Позивач отримав відповідь від 14.12.2020 року за № 3077, в якій його було повідомлено що він не перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб які мають право на пільги у Києво-Святошинському районі (Додаток № 9).

Враховуючи, що відповідь на запит була надана не по суті, Позивач 24.12.2020 року повторно надіслав запит на інформацію до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області з проханням надати довідку про знаходження на обліку як інваліда війни II групи.

На своє звернення Позивач отримав відповідь від 04.01.2021 року за № 11, в якій його знову було повідомлено що він не перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги у Києво-Святошинському районі.

28.02.2021 року Позивач, враховуючи, що відповіді, надані на його запити на інформацію до Управління соціального захисту населення Києво- Святошинської районної державної адміністрації Київської області, порушують його права, надіслав скаргу на Урядову "гарячу лінію", яка була зареєстрована за № АН-12157830, до якої додав підтверджуючі документи та вимагав:

зобов`язати Києво-Святошинського управління соціального захисту населення:

а)надати довідку встановленого зразка

б)прийняти рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги до 05 Травня у відповідності до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту "у розмірі 8 (восьми)мінімальних пенсій за віком за 2011 та 2012 роки.

На свою скаргу Позивач отримав відповідь від Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, в якій повідомлялось, що "...відповідно до номенклатури справ відділу обліку та звітності управління соціального захисту населення, термін зберігання документів (списків, відомостей, звітів) по виплаті одноразової грошової допомоги ветеранам війни до 5 травня становить 5 років"

Вважаючи, що такі дії відповідача є протиправними, що порушують норми чинного законодавства та його права, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини є Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII). Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367-XIV (закон чинний) викладено в такій редакції:

статтю 12 доповнити частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 Травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком".

Статтю 13 доповнити частиною четвертою такого змісту:

"Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова

допомога у розмірах:

інвалідам війни І групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".

Статтю 14 доповнити частиною четвертою такого змісту:

"Щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком".

Статтю 15 доповнити частиною четвертою такого змісту:

"Щорічно до 5 травня членам сімей, зазначеним у пункті 1 статті 10 цього Закону, а також дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни, які не одружилися вдруге, виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, щорічна разова грошова допомога виплачується в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком".

Пункт 1 статті 16 доповнити словами " разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, яка виплачується щорічно до 5 Травня".

II. Порядок виплати грошової допомоги ветеранам війни визначається Кабінетом Міністрів України.

Кабінету Міністрів України щорічно у проекті Державного бюджету України передбачати цільові кошти, необхідні для виплати разової грошової допомоги ветеранів війни.

III. Цей закон набирає чинності з 1 січня 1999року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" передбачені підстави призначення та розмір допомоги у разі встановлення інвалідності, а саме:

військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин у розмірі:

400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності І групи;

300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи;

250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи;

військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходження ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, у розмірі:

120-кратного прожиткового мінімуму,встановленого законом для

працездатних осіб на 1 січня календарногороку, - у разі встановлення інвалідності І групи;

90-кратного прожиткового мінімуму,встановленого законом для

працездатних осіб на 1 січня календарногороку, - у разі встановлення інвалідності II групи;

70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи;

- військовослужбовцю строкової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби в резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, військовозобов`язаному чи резервісту під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення з військової служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві, у розмірі:

120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності І групи;

90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності II групи;

70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

У свою чергу відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (зі змінами), передбачено умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Частинами 1, 2, статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали особами з інвалідністю, за умов, передбачених цим Законом, набувають на пенсію по інвалідності.

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, або внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручників не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.

Розміри пенсій по інвалідності передбачено передбачені статтею 21 вказаного Закону та призначаються в таких розмірах:

а)особам з інвалідністю внаслідок війни І групи - 100 процентів, II групи - 80 процентів, III групи - 60 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку);

б)іншим особам з інвалідністю І групи - 70 процентів, II групи - 60 процентів, III групи - 40 процентів відповідних сум грошового забезпечення (заробітку).

Відповідно до частини 5 статті 43 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції Закону від 01.07.2013, чинній на момент призначення Позивачу пенсії) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас рішенням Конституційного суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі № 1-38/2016 положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Також, Конституційний суду України прийняв рішення у справі № 1-247/2018(3393/18) від 27 лютого 2020 року (№ З-р/2020) в якому зазначено наступне:

1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про

статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 p., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

2. Окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12д 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 p., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення".

У вказаному рішенні Конституційний Суд України наголосив, що норми- принципи частини 5 статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер.

Тобто, заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв`язку, зокрема, з економічними обставинами не можуть бути скасовані та звужені.

Однак, внесення в подальшому змін до вказаного Закону шляхом зазначення іншого часового періоду, протягом якого діють обмеження максимального розміру пенсії та призначення одноразової допомоги по інвалідності за аналогією є неконституційними, оскільки вирішальне значення має не період її обмеження, а сам факт обмеження прав особи на отримання соціального забезпечення визначеного законом.

Такий висновок узгоджуються із позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/4267/17 та від 16.10.2018 у справі № 522/16882/17.

Виходячи з аналізу вищезазначеного законодавства, слід наголосити, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в цілому, положення всієї частини, а не лише першого чи другого речення взятих окремо.

Крім того, у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Конституційний Суд України вказував, що в Україні, як соціальній, правовій державі, політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої цінності. її життя і здоров`я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно- правових актах соціальних стандартів є конституційним обов`язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципом справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів (пункт 4\

Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, частини 2 статті 6, статі 8, частини 2 статей 19, 22, 23, 24 Конституції України правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних відносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

Натомість у Рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 7- рп/99, від 20.03.2002, № 5-рп/2002, від 17.03.2004, від 01.12.2004 № 20 -рп/2004 зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги, необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Також пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 "Про незалежність судової влади" передбачено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції не підлягають застосування судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначені юридичної сили законів та інших нормативно- правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Соціальний захист ветеранів війни, який здійснюється відповідно до положень статей 12.13,14,15 та 16 Закону № 3551, "є державною гарантією та має безумовний характер", а тому не може залежати від наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетних фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак оспорюване положення Кодексу не узгоджується з приписами частини 5 статті 17 Основного Закону України, за якою "держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей".

Відповідно до частини 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд доходить висновку, що закон та інший правовий акт суперечить Конституцією України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 № 23-рп/2010, від 11.10.2011 № Ю-рп/2011, від 20.12.2016 № 7-рп/2016).

З цих підстав, дії Відповідача щодо відмови у виплаті одноразової допомоги у визначеному законодавством розмірі у зв`язку з присвоєнням другої групи інвалідності, установленими для осіб, які втратили працездатність, є протиправними.

Відповідач, не виплачуючи Позивачу одноразової допомоги у відповідному розмірі у зв`язку з призначенням 2 групи інвалідності, фактично позбавив та продовжує позбавляти його власності у вигляді частини соціальних виплат та законних засобів існування.

У цьому контексті Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття "майно" охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (рішення від 02.03.2005 у справі "Von Maltzan and Others v. Germany" n. 74).

Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися "активом": вона повинна мати обгрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на яку може розраховуватися громадянин як на свою власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Доказів, які спростовували б доводи позивача, відповідач суду не надав.

Частиною 1 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд звертає увагу, що відповідно до положень ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог та згідно з вимогами статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки останній звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області (03170, м. Київ, вул. Янтарна, 12А, ЄДРПОУ 20591492) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, щодо відмови Позивачу у виплаті щорічно до 5 Травня інвалідам війни - разової грошової допомоги інвалідам II групи у розмірі - вісім мінімальних пенсій за віком;

3. Зобов`язати Управління соціального захисту населення Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області призначити та здійснити перерахунок та виплату Позивачу - ОСОБА_1 , грошової допомоги інвалідам II групи у розмірі - вісім мінімальних пенсій за віком за 2011 та 2012 роки.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.А. Качур