справа № 752/16680/21
провадження № 22-ц/824/895/2022
головуючий у суді І інстанції Слободянюк А.В.
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 лютого 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Зиль Т.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 8 липня 2021 року за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Каращук Катерини Леонідівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документу,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2021 року до Голосіївського районного суду м. Києва надійшло подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Каращук К.Л. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспорту громадянина України для виїзду за кордон до виконання останнім своїх зобов`язань щодо примусового виконання виконавчого листа - дубліката № 752/7655/20, виданого 20 жовтня 2020 року Голосіївським районним судом м. Києва про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Автомобільний центр Голосіївський» 298 549,00 грн. Подання приватного виконавця було обґрунтовано ухиленням ОСОБА_1 від виконання в примусовому порядку виконавчого документу, а також безрезультатністю вжитих заходів виконавчого провадження.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 8 липня 2021 року подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Каращук Катерини Леонідівни про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 без вилучення паспортного документу задоволено.
Встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа на строк до виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, на підставі якого 20 жовтня 2020 року Голосіївським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 752/7655/20.
Не погоджуючись із указаною ухвалою суду ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та відмовити у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Каращук К.Л. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що це не перша спроба приватного виконавця Каращук К.Л. обмежити боржника у праві виїзду за межі України. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 24 травня 2019 року в справі №752/10451/19, відмовляючи приватному виконавцю Каращук К.Л. у задоволенні клопотання про обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду закордон, судом зокрема було зазначено: «Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Матеріали подання не містять будь-яких даних про те, що боржник навмисно ухиляється від виконання рішення суду».
Зазначає, що аналогічними були висновки апеляційного суду в цій справі: «При цьому матеріали справи не містять доказів отримання боржником виклику приватного виконавця від 02 травня 2019 року. Як на підставу для задоволення подання приватний виконавець посилається на те, що боржник не вчиняє будь-яких дій, спрямованих на виконання рішення суду, та постійно перетинає кордон України. Матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про ухилення боржника від виконання судового рішення.»,і колегія суддів дійшла висновків про обґрунтованість і законність судового рішення першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання приватного виконавця Каращук К.Л. про встановлення обмеження ОСОБА_1 права виїзду закордон, яке залишило без змін постановою від 19 лютого 2020 року. Отже, в цій справі приватний виконавець Каращук К.Л. знову звернулася з аналогічним клопотанням до суду, так само не виконавши вимоги закону, про які було вказано судами двох інстанцій в справі № 752/10451/19.
Вказує на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, оскільки судом першої інстанції, попри наявність поданих боржником доказів, не з`ясовано адресу проживання боржника та невідповідність адреси, вказаної у виконавчому листі за судовим рішенням 2008 року, - актуальним даним про особу боржника. Приватним виконавцем подано до суду копію акта про відсутність боржника за вказаною у виконавчому листі адресою, що також свідчить про неналежне повідомлення боржника приватним виконавцем шляхом направлення листів на адресу, за якою боржник відсутній. Судом першої інстанції залишено без оцінки факт добровільного систематичного виконання боржником рішення суду (хоча і в малому розмірі, але регулярно). Адже саме завдяки тому, що боржник проживає і працює за межами України він зміг розпочати відшкодовувати збитки - тобто, виконувати рішення суду. Докази добровільного виконання рішення суду було надано суду першої інстанції в цій справі. Суду першої інстанції в цій справі було надано докази реєстрації права власності боржника на транспортний засіб та докази перебування вказаного транспортного засобу у заставі. Втім, у своєму клопотанні про обмеження боржника у праві виїзду за межі України приватний виконавець Каращук К.Л. не надала суду передбачені ст.51 Закону України «Про виконавче провадження» докази звернення до заставо держателя транспортного засобу, тобто - не вжила всіх можливих заходів щодо примусового виконання рішення.
Посилається на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленимиоскільки, як заявником, так і судом першої інстанції не доведено факт отримання боржником будь-яких документів виконавчого провадження або вимог приватного виконавця у виконавчому провадженні ВП № 63403270; приватний виконавець у своєму клопотанні зазначає, що склала акт про відсутність боржника за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, достеменно відомо, що за вказаною адресою боржник не проживає і не зареєстрований.
Зазначає, що у приватного виконавця Каращук К.Л. наявні кошти в сумі 1681,60 грн, які належать боржнику - ОСОБА_1 , про що вказаному приватному виконавцю відомо. Таким чином, приватним виконавцем Каращук К.Л. не вжито всіх заходів з примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні ВП № 63403270 - оскільки вказані кошти, що належать боржнику від приватного виконавця Каращук К.Л., останньою не стягнуто і не направлено стягувачу.
Вказує, що суд першої інстанції дійшов висновку про умисне ухилення боржником від виконання рішення суду і задовольнив клопотання. В той же час, судом встановлено, що будь-яких доходів або майна, на яке може бути звернуто стягнення, боржник не має, - отже боржник не чинить опір приватному виконавцю, не приховує майно або доходи.
7 грудня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від приватного виконавця Каращук К.Л., в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що постанова про відкриття виконавчого провадження № 63403270 направлена рекомендованим поштовим відправленням 24 жовтня 2020 року (номер поштового відправлення 0303712939403).
Зазначає, що станом на 3 грудня 2021 року у виконавчому провадженні стягнуто лише 13,51 грн за платіжною вимогою про примусове списання коштів. Будь-яких відомостей щодо добровільного виконання рішення боржником не надано, чим порушено вимоги ч. 4 ст. 19 закону України «Про виконавче провадження».
Звертає увагу суду, що 8 лютого 2021 року приватним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника, і станом на 3 грудня 2021 року транспортний засіб не знайдено, а тому не правильними є доводи апеляційної скарги про те, що приватним виконавцем не вжито всіх можливих заходів щодо примусового виконання рішення, а саме відсутні докази звернення до заставодержателя транспортного засобу.
В суді апеляційної інстанції приватний виконавець Каращук К.Л. та представник третьої особи ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» - Вільчинська Н.І. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обґрунтованість судової ухвали та відсутність підстав для її скасування.
Боржник ОСОБА_1 належним чином повідомлений про час розгляду справи шляхом направлення судової повістки на електронну адресу (а.с. 231-232), до суду не з`явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Постановляючи ухвалу про задоволення подання, суд першої інстанції виходив з того, що приватним виконавцем доведено належними доказами вчинення передбачених законом дій щодо примусового виконання рішення та факт ухиляння боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 19 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань.
За приписами частин 1, 2 статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.
Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні (ч. 3 ст. 441 ЦПК України).
Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що діючим законодавством передбачено можливість обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України за наявності судового рішення про стягнення заборгованості, наявності відкритого виконавчого провадження та ухилення боржника від виконання своїх обов`язків.
Отже, діючим законодавством встановлено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконання.
Право державного чи приватного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов`язань.
Про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити не виконання ним своїх обов`язків, передбачених частиною п`ятою статті 19 Закону.
Зокрема, є обов`язком боржника утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє, спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю зміни відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактом невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
У зв`язку з тим, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за ухилення від їх виконання, суду з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, вирішуючи питання про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України суду, належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.
Судом встановлено, що на підставі вироку Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2008 року, ухвали від 15 липня 2020 року було видано 20 жовтня 2020 року дублікат виконавчого листа № 752/7655/20 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» матеріальної шкоди, завданої злочином у розмірі 298 549 грн. (а.с.14). Строк пред`явлення виконавчого листа - до 30 вересня 2023 року.
У виконавчому документі вказано адресу боржника: АДРЕСА_1 .
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Каращук К.Л. відкрито виконавче провадження ВП № 63403270, постанова від 23 жовтня 2020 року направлялась боржнику і стягувачу (а.с.18,19). Постановами від 23 жовтня 2020 року ВП №63403270 стягнуто основну винагороду - 29 854 грн, мінімальні витрати виконавчого провадження - 107,64 грн. Рекомендованим листом на адресу боржника, яка зазначена у виконавчому документі, направлялась постанова від 8 лютого 2021 року про арешт майна боржника (а.с.24,25).
Постановою від 8 лютого 2021 року оголошено розшук майна боржника. Приватним виконавцем направлялись до компетентних органів та банківських установ відповідні запити щодо розшуку майна боржника (а.с.28).
Головним управлінням Держпраці у Київській області повідомлено, що за ОСОБА_1 не обліковуються великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, підіймальних споруд, тощо. Державної службою морського та річкового транспорту України повідомляється, що ОСОБА_1 не є судновласником. За повідомленням Головного управління Держгеокадастру у м.Києві відсутні дані про наявність у власності за боржником земельних ділянок. (а.с. 35-37).
За повідомленням Пенсійного фонду України відсутні відомості щодо боржника про роботу за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи, також відсутні відомості щодо отримання ним пенсії (а.с.44,45).
Як вбачається, з витягу реєстру прав власності на нерухоме майна, відсутні відомості щодо прав власності не нерухоме майно за вказаними параметрами запиту стосовного боржника (а.с.48).
Приватним виконавцем 15 червня 2021 року складено акт про відсутність боржника за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.40). Саме така адреса місце проживання боржника зазначена у виконавчому документі.
Звертаючись до суду з поданням, приватний виконавець зазначав, що боржник ОСОБА_1 ухиляється від виконання рішення суду, а саме не виконує вимоги приватного виконавця, не подає декларацію про доходи та майно, не надає пояснень з приводу неможливості виконання рішення суду, на виклики приватного виконавця не реагує.
Дійсно, як встановлено судом, по виконавчому провадженню, приватним виконавцем виносилась постанова про відкриття виконавчого провадження, в якій було зобов`язано боржника ОСОБА_1 надати до Відділу декларацію про доходи та майно.
Апеляційна скарга не містить обґрунтувань, щодо належного виконання свого обов`язку, передбаченого ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження". Докази подання боржником декларації про доходи та майно боржника на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження, до суду не подавалися. Не можна також визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження, оскільки із змісту подання виконавця та змісту апеляційної скарги вбачається, що боржник обізнаний із наявністю як судового рішення від 2008 року про стягнення з боржника грошових коштів, так і виконавчого провадження за виданим судом виконавчим документом.
Отже, колегія суддів погоджується з доводами приватного виконавця, що боржником проігноровано вимоги приватного виконавця щодо надання декларації про доходи та майно та щодо надання доказів неможливості виконання виконавчого документа за обставин, які від боржника не залежать. Сам лише факт часткового виконання зобов`язання не свідчить про наявність перешкод для виконання зобов`язання у повному обсязі з 2008 року, оскільки жодних доказів чи пояснень у підтвердження цього боржником не надано.
Так, відповідний обов`язок боржника передбачений п. 3 ч. 5 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якого за рішеннями майнового характеру боржник зобов`язаний подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими засобами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України.
Судом також встановлено, що приватним виконавцем було направлено запити до відповідних органів з метою з`ясування джерел доходів боржника, наявності у останнього майна, на яке може бути звернено стягнення.
Вжитими виконавцем заходами встановлено, що у боржника відсутнє будь-яке рухоме та нерухоме майно.
Основним доводом апеляційної скарги є відсутність у матеріалах справи доказів повідомлення боржника про відкрите виконавче провадження, однак матеріалами справи підтверджується обізнаність ОСОБА_1 про виконавче провадження. Хоч конкретно ця постанова не була направлена боржнику, однак ОСОБА_1 був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього на користь стягувача заборгованості, та у своїй апеляційній скарзі сам підтверджує факт часткової сплати.
Таким чином, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що приватним виконавцем Каращук К.Л. не було направлено боржнику постанову про відкриття виконавчого провадження на адресу проживання у Республіці Болгарія, оскільки, боржник, проявляючи свою добросовісність мав підстави очікувати та цікавитись наявністю відкритого виконавчого провадження із загальнодоступного реєстру виконавчих проваджень.
В той же час, доказів добровільного виконання рішення суду боржник не надав.
Крім того, як убачається із матеріалів справи боржник є здоровою та працездатною особою молодого віку, однак будь-яких доказів, які свідчать про неможливість працевлаштування з метою отримання заробітку, не надає та дій, спрямованих на виконання рішення суду не здійснює, оскільки на даний час рішення суду не виконано.
Також, вже будучи обізнаним про відкрите виконавче провадження у зв`язку із задоволенням судом першої інстанції подання виконавця, боржником також не надано доказів з`явлення до виконавця, подання декларації, тощо.
Таким чином, жодних обставин, які свідчать про добросовісне виконання боржником рішення суду чи намагання його виконати та наявності перешкод для такого виконання, судом не встановлено.
В апеляційній скарзі боржник ОСОБА_1 також не зазначив, яким чином тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України призведе до порушення його прав та не надав доказів необхідності виїзду за кордон.
Доводи апеляційної скарги про те, що приватним виконавцем не вжито всіх можливих заходів щодо примусового виконання рішення, а саме відсутні докази звернення до заставодержателя транспортного засобу також не заслуговують на увагу суду, оскільки як вбачається із матеріалів справи 8 лютого 2021 року виконавцем було винесено постанову про розшук майна боржника, однак транспортний засіб не розшукано (а.с. 34-35).
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведення належними доказами факт ухиляння ОСОБА_1 від виконання зобов`язання, покладеного на нього рішенням суду.
Доводи апеляційної скарги такого висновку суду не спростовують та фактично зводяться до незгоди з діями приватного виконавця, направленими на виконання рішення суду.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство не містить поняття "ухилення" і практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня.
Разом з цим, сучасній українській мові слово "ухилення" тлумачиться так: відступати, відхилятися, вивертатися; - намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; - навмисно не давати відповіді на запитання; говорити про щось інше.
Отже, з погляду на словосполучення "ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішення іншого органу (посадової особи)", вжите у пункті 5 частини 1 статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Встановлення наявності зобов`язання у боржника, в даному випадку грошового зобов`язання щодо сплати заборгованості, та факту ухилення останнього від його виконання (бездіяльність, свідоме невиконання зобов`язання), дозволяють при вирішенні подання керуватись положеннями частини другої статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України", згідно з якою громадянинові України, який має паспорт для виїзду за кордон, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо такий громадянин ухиляється від виконання зобов`язань покладених на нього судовим рішенням, - до виконання цих зобов`язань.
Якщо боржник не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання боргового зобов`язання, а саме, до виконавця не прибув, не надав своєчасно у строк, встановлений виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, про рахунки у банках чи інших фінансових установах та пояснень стосовно причин невиконання рішення не надав, а виконавець зі свого боку вчинив всі дії передбачені законом, в такому разі, обставини свідчать, що боржник ухиляється від виконання рішення суду, що є підставою для обмеження його в праві виїзду за межі України та вчинення інших дій передбаченим Законом.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення суду ОСОБА_1 мав сплатити 298 549 грн, однак станом на 12 січня 2021 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість у розмірі 283 371,21 грн. Тобто рішення суду починаючи з 17 грудня 2008 року ним не виконано, грошові кошти, стягнуті на користь ТОВ «Автомобільний центр Голосіївський» у повному обсязі не сплачено, при цьому відсутні докази наявності об`єктивних причин, що унеможливлюють виконання боржником рішення суду більше 13 років.
За наведених обставин, колегія суддів вважає, що питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, судом першої інстанції вирішено з дотриманням вимог закону.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 8 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст постанови складено 21 лютого 2022 року.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба
Суд | Київський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 17.02.2022 |
Оприлюднено | 25.06.2022 |
Номер документу | 103515595 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Київський апеляційний суд
Писана Таміла Олександрівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні