Рішення

від 22.02.2022 по справі 910/18539/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.02.2022Справа № 910/18539/21

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сегмент Альфа (Україна, 02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, буд. 15; ідентифікаційний код: 39629892)

до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (Україна, 71503, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133; ідентифікаційний код ВП: 19355964)

про стягнення 138 303,94 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сегмент Альфа (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (далі - відповідач) про стягнення 138 303,94 грн, з яких 106 352,71 грн інфляційних втрат та 31 951,23 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані простроченням відповідачем оплати поставленого позивачем товару за Договором поставки товару № 536(6)19УК/53-121-01-19-08810 від 31.10.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

29.11.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

22.12.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що ним 01.10.2021 було повністю оплачено поставлений позивачем товар, відтак вимоги позивача про стягнення з нього інфляційних втрат і 3 % річних є безпідставними. Крім того, відповідач посилається на недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

31.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Сегмент Альфа (далі - постачальник, позивач) та Державним підприємством Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки №536(6)19УК/53-121-01-19-08810 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар, зазначений в цьому пункті Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 27.11.2019 Договору строк поставки товару: жовтень - грудень 2019 року.

За умовами пункту 3.1 Договору ціна Договору складає 1 178 000,00 грн, крім того ПДВ - 235 600,00 грн, що разом становить 1 413 600,00 грн.

Відповідно до пункту 3.2 Договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати поставки шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

У пункті 3.3 Договору сторони погодили, що оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що поставка товару відбувається згідно з Правилами Інкотермс 2010: DDP склад Вантажоодержувача, Запорізьке відділення Складське господарство, 71504, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова 133, склад № 6.

У пункті 4.6 Договору постачальник зобов`язався надати покупцю податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстровану в ЄРПН шляхом направлення її у форматі xml на дві електронні адреси покупця: pdvl@atom.gov.ua та pdvzaes@mgw.npp.zp.ua протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПК України.

Згідно з п. 11.1 Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє один рік.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору, ним було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 1 413 600,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними обома сторонами та скріпленими їхніми печатками видатковими накладними, а саме: № СА-00019 від 18.12.2019 на суму 331 452,00 грн, № СА-00020 від 18.12.2019 на суму 352 704,00 грн, № СА-00021 від 19.12.2019 на суму 408 702,00 грн, №СА-00022 від 19.12.2019 на суму 270 882,00 грн та № СА-00023 від 20.12.2019 на суму 49 860,00 грн.

За твердженнями позивача, на виконання умов Договору, ним було також зареєстровано в ЄРПН відповідні податкові накладні (далі - ПН), а саме: №2 від 18.12.2019 (квитанція №1 від 04.01.2020 про реєстрацію ПН в ЄРПН), №3 від 18.12.2019 (квитанція №1 від 10.01.2020 про реєстрацію ПН в ЄРПН), №4 від 19.12.2019 (квитанція №1 від 09.01.2020 про реєстрацію ПН в ЄРПН), №6 від 20.12.2019 (квитанція №1 від 28.12.2019 про реєстрацію ПН в ЄРПН), №10 від 19.12.2019 (квитанція №1 від 14.01.2020 про реєстрацію ПН в ЄРПН) та №15 від 19.12.2019 (квитанція №1 від 07.02.2020 про реєстрацію ПН в ЄРПН).

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 1 510 816,60 грн, з яких 1 413 600,00 грн заборгованості, 58 809,50 грн інфляційних втрат та 38 407,30 грн 3 % річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 у справі № 910/21089/20, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2021, було частково задоволено позов та стягнуто з відповідача на користь позивача 1 413 600,00 грн заборгованості, 58 809,50 грн інфляційних втрат та 38 120,85 грн 3 % річних, а також здійснено розподіл судових витрат.

За твердженнями позивача, звертаючись до суду із вказаним позовом ним було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з березня по грудень 2020 року, а також 3 % річних за період з 01.02.2020 по 28.12.2020.

З огляду на вищенаведене, оскільки відповідачем було виконано взяті на себе грошові зобов`язання з оплати товару 01.10.2021, тобто з порушенням передбаченого Договором строку, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 106 352,71 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з січня по вересень 2021 року та 31 951,23 грн 3 % річних, нарахованих за період з 29.12.2020 по 30.09.2021.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі №910/11164/16.

Обставини щодо здійснення позивачем поставки товару за Договором загальною вартістю 1 413 600,00 грн, а також щодо неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань і наявність заборгованості за Договором з оплати поставленого товару встановлені в судовому рішенні у справі № 910/21089/20, яке набрало законної сили, та відповідно до вищевказаних положень законодавства не підлягають повторному доказуванню при розгляді цієї справи.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Суд встановив, що відповідачем 01.10.2021 було погашено заборгованість за Договором у розмірі 1 413 600,00 грн, про що свідчить наявна в матеріалах справи виписка по рахунку позивача за 01.10.2021 та не заперечується сторонами у їхніх заявах по суті справи.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

З аналізу вищевказаних норм законодавства слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання визначених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, а також у постанові Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №910/6495/18.

Зі змісту судового рішення у справі № 910/21089/20 вбачається, що позивачем за прострочення відповідачем оплати товару за Договором було нараховано інфляційні втрати та 3 % річні за загальний період з 01.02.2020 по 28.12.2020.

Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат за період з січня по вересень 2021 року і 3 % річних за період з 29.12.2020 по 30.09.2021 та встановлено, що розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, а нарахований позивачем розмір 3 % річних не перевищує розміру 3 % річних, розрахованого судом, відтак 3 % річних підлягають до стягнення з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Доводи відповідача щодо безпідставності заявлених позовних вимог у зв`язку з оплатою ним товару за Договором станом на дату подання позовної заяви суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки як при розгляді справи № 910/21089/20, так і при розгляді цієї справи судом встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань за Договором, у зв`язку з чим, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми до дати оплати товару (01.10.2021).

Суд також відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача щодо недотримання позивачем досудового порядку врегулювання спору, оскільки відповідно до статті 124 Конституції України та статті 4 Господарського процесуального кодексу України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 106 352,71 грн інфляційних втрат та 31 951,23 грн 3 % річних.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Згідно з частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про надання правової допомоги від 23.12.2020, Рахунок на оплату № 39 від 09.11.2021 на суму 8 000,00 грн та платіжне доручення № 14 від 10.11.2021 на суму 8 000,00 грн.

Відповідач, в свою чергу, заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката та зазначає, що заявлений позивачем розмір вказаних витрат, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, є неспівмірним з ціною позову, а також виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг) та складністю справи.

Суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8 000,00 грн не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Правові висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18), у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №753/15687/15-ц, від 26.09.2018 у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/3929/18 та інших.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до положень статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас, вивчивши наявний в матеріалах справи Рахунок на оплату № 39 від 09.11.2021, суд дійшов висновку про те, що понесені позивачем витрати на правову допомогу у вигляді авансування витрат на поштову кореспонденцію не можна вважати такими, що були необхідними у зв`язку з розглядом цієї справи.

Представником позивача - адвокатом Матвійчуком Д.В. не здійснювалось представництво інтересів позивача в судовому засіданні, оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а також не подавалась відповідь на відзив (заперечення на відзив до позовної заяви згідно із вказаним рахунком).

За висновком суду, здійснення розрахунків інфляційних втрат і 3 % річних є складовою підготовки позовної заяви в розумінні статті 162 Господарського процесуального кодексу України, відтак витрати на правову допомогу в цій частині також не є обґрунтованими.

Суд вважає, що у зв`язку з розглядом цієї справи необхідними були витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката щодо підготовки та подання до суду позовної заяви в розмірі 3 000,00 грн (відповідно до наданого позивачем рахунку).

При цьому, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8 000,00 грн не є співмірними із ціною позову, складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі не відповідатиме критеріям розумності, необхідності, співмірності, справедливості і становитиме надмірний тягар для відповідача.

Зважаючи на характер спірних правовідносин, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи малозначність цієї справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правову допомогу має бути зменшено до 3 000,00 грн (за підготовку та подання до суду позовної заяви).

З огляду на вищенаведене, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3 000,00 грн, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, також покладаються на відповідача. Решта вказаних судових витрат покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (Україна, 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) в особі Відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (Україна, 71503, Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133; ідентифікаційний код ВП: 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Сегмент Альфа (Україна, 02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, буд. 15; ідентифікаційний код: 39629892) 106 352 (сто шість тисяч триста п`ятдесят дві) грн 71 коп. інфляційних втрат, 31 951 (тридцять одну тисячу дев`ятсот п`ятдесят одну) грн 23 коп. 3 % річних, 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору та 3 000 (три тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. Витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000,00 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю Сегмент Альфа.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 23.02.2022

Суддя О.В. Нечай