Рішення

від 21.02.2022 по справі 146/9/22

ТОМАШПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 146/9/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2022 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря Бойко Т.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Томашпіль цивільну справу

ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Комунальна установа «Центр надання соціальних послуг» Томашпільської селищної ради

вимоги позивача: про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середньої заробітної плати за час незаконного відсторонення

ВСТАНОВИВ:

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

11 січня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Томашпільської селищної ради №88-ОД від 08 грудня 2021 року про відсторонення юрисконсульта ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати та зобов`язати Комунальну установу Центр надання соціальних послуг» Томашпільської селищної ради нарахувати та виплатити юрисконсульту ОСОБА_1 середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу №88-ОД від 08 грудня 2021 року.

Даний позов обґрунтовано наступним.

03 вересня 2021 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду юрисконсульта в Комунальну установу «Центр надання соціальних послуг» Томашпільської селищної ради.

08 грудня 2021 року їй було вручено наказ № 88-ОД від 08 грудня 2021 року, яким її відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач вказує, що трудовий спір за даним позовом стосується встановлення законності наказу про відсторонення від роботи працівників закладу, що надає соціальні послуги, і правомірності невиплати відповідному працівнику заробітної плати.

Позивач відмічає, що відповідач при винесенні оскаржуваного наказу посилається на постанову Головного державного санітарного лікаря України від 19 жовтня 2021 року № 18 « Про затвердження протиепідемічних заходів під час проведення масових заходів (крім спортивних) на період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 19.10.2021 року, яка втратила чинність 06.12.2021 року.

Позивач наголошує, що відсторонення її від робити є порушенням її конституційного права на працю, оскільки здійснене в порушення передбаченого законом порядку. Також позивач зазначає, що наразі вакцинація COVID-19 є добровільною.

В період з 09.12.2021 року позивачу було призупинено виплату заробітної плати, а тому в даному випадку ефективним способом захисту буде зобов`язання відповідача виплатити позивачу невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, розрахунок якої має бути здійснено в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту відсторонення по день фактичного допущення до роботи.

04 лютого 2022 року відповідачем подано до суду відзив, згідно якого останній просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з тих підстав, що при винесенні наказу № 88-ОД від 08.12.2021 року відповідач діяв в рамках чинного законодавства, так як постанови Кабінету Міністрів України є обов`язковими до виконання. Бездіяльність роботодавця могла мати негативні наслідки для керівника, а саме накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Таким чином конституційна права позивача не порушено.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 12 січня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, перше судове засідання призначено на 22 лютого 2022 року.

04 лютого 2022 року відповідачем подано до суду відзив.

Доводи учасників процесу.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, однак надіслала до суду заяву, згідно якої просить справу розглядати без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить позов задовольнити

Представник відповідача, Комунальна установа «Центр надання соціальних послуг» Томашпільської селищної ради, в судове засідання не з`явився, однак надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги не визнає.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін, які заявили про розгляд справи за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів, відповідно вимог ст.211 ЦПК України.

Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Суд, розглянувши заяви сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх належність та достовірність, сприяючи всебічному й повному з`ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно ч.ч.1,2ст.4ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4ст.10ЦПК України, суд прирозгляді справикерується принципомверховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно ч.3ст.12ЦПКУкраїни, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1ст.13ЦПКУкраїни, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1ст.76ЦПКУкраїни, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.1-4ст.77ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч.1ст.81ЦПКУкраїни, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.6ст.81ЦПКУкраїни, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ч.1ст.89ЦПКУкраїни, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ч.9ст.83ЦПКУкраїни, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що наказом директора Поперечної Л.А. КУ « Центр надання соціальних послуг» Томашпільської селищної ради від 08.12.2021 року № 88-ОД «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236», постанови Головного державного санітарного лікаря України від 19 жовтня 2021 року № 18 «Про затвердження протиепідеміологічних заходів під час проведення масових заходів (крім спортивних) на період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», листа Департаменту гуманітарної політики Вінницької облдержадміністрації від 26.10.2021 року № 01.02.1-2751, враховуючи повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, наказано: відсторонити від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати, або закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS CoV-2 без збереження заробітної плати, юрисконсульта КУ «Центр надання соціальних послуг» Ціхомську Ірину Михайлівну. З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 08 грудня 2021 року.

Згідно трудової крижки серії ФГ № 624919 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.09.2021 року була прийнята на посаду юрисконсульта Комунальна установа«Центр наданнясоціальних послуг»Томашпільської селищноїради згідно наказу №70 від 02.09.2021 року.

Відповідно до наказу №70 від 02.09.2021 року ОСОБА_1 згідно направленням на працевлаштування Томашпільської районної філії Вінницького обласного центру зайнятості № 02192109020002001 від 02.09.2021 року прийнята на посаду юрисконсульта КУ «Центр надання соціальних послуг» Томашпільської селищної ради з 03.09.2021 року.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством, а саме: у випадках, перелічених у статті 46 Кодексу законів про працю України, разом з тим, винесений наказ не містить конкретного посилання на підставу передбачену ст. 46 Кодексу законів про працю України.

У статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», як обов`язкові і такі, що включені до календаря щеплень, визначені профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

При цьому у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у тій же самій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у частині шостій, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження відмови особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Наказ №88-ОД від 08.12.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » не містить відомостей на підтвердження відмови позивачки здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Наведені обставини також свідчать про те, що відповідачем не дотримано порядку відмови від профілактичного щеплення від COVID-19, яке не є обов`язковим у розумінні статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Крім того, фактом який має бути також виявлений власником чи уповноваженим ним органом для відсторонення працівника з підстав, передбачених ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», є і те, чи є нормативно-правовий акт чи інший доказ, який би підтверджував чи встановлював, що має місце діяльність, яка може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

В даному випадку з преамбули Наказу МОЗ № 2153 вбачається, що: «обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, підлягають працівники...».

Тобто, наказ МОЗ № 2153 не встановлює та не передбачає, цю діяльність перелічених в ньому працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені в передбачених ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» - відсутні.

У пункті 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 (в редакції, визначеній постановою від 20 жовтня 2021 року №1096, яка діяла на час виникнення спірних відносин) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року №2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Згідно листа КЦС ВС від 24.12.2021 р № 3223/0/208-21, відстороняючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонення від роботи.

Відповідно до ч.1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Варто відмітити, що оскаржуваний наказ №88-ОД не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи, тобто відмовилася чи ухилилася відсторонена особа від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Конкретний строк відсторонення в наказі №88-ОД також не визначений. Також в наказі вказано, що позивача відсторонено на часвідсутності щепленняпроти COVID-19без збереженнязаробітної плати,або закінченнядії карантину,встановленого КабінетомМіністрів Україниз метоюзапобігання поширеннюна територіїУкраїни гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS CoV-2, при цьому не запропоновано можливості допуску до роботи при наявності медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19.

Таким чином, зазначеним наказом позивача позбавлено професійної взаємодії та засобів до існування на невизначений строк, обмежено право на працю за обраною спеціальністю. Окрім того, перед винесенням наказу ОСОБА_1 не було запропоновано надати письмові пояснення про причини відсутності у неї щеплення проти COVID-19.

Як зазначалось вище, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Тобто, фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими не змінилось.

Відповідно до п.4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16.09.2011 №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 року №551 ) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.08.2014 року №551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 є незаконним.

Варто зазначити, що за результатами 5-го засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи, на якому було заслухано звіт Комітету з соціальних питань, охорони здоров`я та сталого розвитку і прийнято Резолюцію №2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування», основними тезами якої стало:

п.7.3.1 забезпечити, щоб громадяни були поінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не зазнає політичного, соціального чи іншого тиску на вакцинацію, якщо вони цього не хочуть.

п. 7.3.2 забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації у зв`язку з тим, що він/вона не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися;

п.7.5.2 використовувати свідоцтва про вакцинацію виключно за призначенням для моніторингу ефективності вакцини, потенціальних побічних ефектів та небажаних явищ.

В демократичному суспільстві імунізація має бути доступною, але не примусовою, оскільки найвищою цінністю є здоров`я та захист прав учасників освітнього процесу.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці. Незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника. Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (абзаци перший і п`ятий підпункту 2.2 пункту 2, абзац дванадцятий пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України від 4 вересня 2019 року №6-р(II)/2019).

Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Разом з тим, Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.

Конституція України (статті 32 і 34) та статті 285 і 286 Цивільного кодексу України гарантують ці ж права на національному рівні.

Основи законодавства України про охорону здоров`я (Закон України від 19.11.1992 (статті 391, 40, 78(«г») стверджують, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

За визначенням у статті 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Варто також зазначити, що при винесенні наказу № 88 - ОД «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » від 08.12.2021 року, роботодавець посилався на постанову Головного державного санітарного лікаря України від 19 жовтня 2021 року № 18 «Про затвердження протиепідеміологічних заходів під час проведення масових заходів (крім спортивних) на період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», однак вказана постанова 06.12.2021 року втратила чинність на підставі Постанови Головного державного санітарного лікаря № 23 від 06.12.2021 року.

Також роботодавець посилався на наказ Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням». Відповідно до вказаного наказу в редакції чинній на момент винесення наказу «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, згідно якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Редакція вказаного наказу, згідно якої до переліку професій включено працівників: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 набрала законної сили 09 грудня 2021 року. Таким чином на момент винесення наказу «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », підстав для посилання на наказ МОЗ № 2153 у відповідача не було.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

В п.п.3.2 п.3 Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 в справі №1-14/2020(230/20), констатовано, що згідно зі статтею 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Також, Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Ураховуючи всі встановлені в судовому засіданні обставини, порушення порядку відсторонення від виконання посадових обов`язків, прав позивачки на працю, приватне життя, суд вважає вимоги позивачки ОСОБА_1 правомірними та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання незаконним та скасування наказу №88-ОД від 08.12.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Водночас, дійшовши обґрунтованого висновку про незаконність наказу №88-ОД від 08.12.2021р., суд приходить до висновку про необхідність вирішення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з огляду на таке.

Відповідно до статей 21 та 22 Закону України від 24 березня 1995 року № 08/95-ВР «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

У частині третій статті 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що в період з 09.12.2021 року - дня відсторонення від роботи позивача, останній було призупинено виплату заробітної плати.

Відповідно до довідки про доходи від 10.12.2021 року № 157 виданої ОСОБА_1 , вона дійсно працює у Комунальній установі «Центр надання соціальних послуг» Томашпільської селищної ради» та займає посаду юрисконсульта. За вересень 2021 року нараховано 5607,27 грн., утримано ПДФО 1009,31 грн., військового збору 84,11 грн., за жовтень 2021 року нараховано 6793 грн., утримано ПДФО 1222,74 грн., військового збору 101,90 грн., за листопад 2021 року нараховано 6168 грн., утримано ПДФО 1110,24 грн., військового збору 92,52 грн.

Оскільки судом встановлено, що в порушення вимог ст. 46 КЗпП України право позивача на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем шляхом видання незаконного Наказу від 08.11.2021 №401 про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, тому суд, в даній ситуації вважає можливим застосувати положення статті 235 Кодексу законів про працю України.

Правила обрахунку середнього заробітку визначені постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати». Відповідно до абз. 3 п. 2 Розділу II цієї постанови середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Відповідно до розрахунків заробітної плати за жовтень-листопад 2021, заробітна плата позивача за 2 місяці до відсторонення становила 12961 грн.

З метою ефективного захисту порушених прав позивача, виконуючи завдання цивільного судочинства щодо справедливого вирішення справ по суті, суд вважає необхідним зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення 09 грудня 2021 року до часу фактичного виконання судового рішення, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заробітної плати за весь час незаконного відсторонення від роботи, відповідно до п.2 ч.1 ст. 430ЦПК Українидопустити негайне виконання рішення у межах присудження позивачеві виплати заробітної плати за один місяць.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За вказаних обставин, провівши системний аналіз наданих сторонами спору доказів, враховуючи, зокрема,підтвердження позивачемзменшених позовнихвимог суддійшов висновку,що позовнівимоги проскасування наказупро відстороненнявід роботита стягненнясередньої заробітноїплати зачас вимушеногопрогулу підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як встановлено із матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 при подачі позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 1984,80 грн., а тому враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 1984,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись статями 8, 32, 34, 43, 55, 64, 92, 129 Конституції України, статями 23, 46, 141, 233, 235 КЗпП України, статями 285 і 286 ЦК України, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» статями 12, 13, 76-89, 90, 95, 141-142, 163, 263, 265, 293, 315, 354 ЦПК України суд,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Томашпільської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середньої заробітної плати за час незаконного відсторонення - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Томашпільської селищної ради №88-ОД від 08 грудня 2021 року про відсторонення юрисконсульта ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати.

Зобов`язати Комунальну установу «Центр надання соціальних послуг» Томашпільської селищної ради нарахувати та виплатити юрисконсульту ОСОБА_1 середню заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу №88-ОД від 08 грудня 2021 року з послідуючим утриманням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Стягнути з Комунальної установи Центр надання соціальних послуг» Томашпільської селищної ради на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме 1984,80 грн. (одну тисячу дев`ятсот вісімдесят чотири гривні вісімдесят копійок) судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 05.09.2013 року Томашпільським РС УДМС України у Вінницькій області, РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Комунальна установа «Центр надання соціальних послуг» Томашпільської селищної ради, Код ЄДРПОУ: 43470115, адреса: 24200, Вінницька область, Тульчинський район, смт. Томашпіль, пл. Тараса Шевченка, 6.

Суддя: О. В. Пилипчук