Рішення

від 22.02.2022 по справі 199/4585/21

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/4585/21

(2-о/199/3/22)

РІШЕННЯ

Іменем України

23.02.2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання Мажарі К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська межова компанія», про встановлення факту недостовірності поширеної інформації та її спростування,

ВСТАНОВИВ:

24 червня 2021 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернувся заявник із вищевказаною заявою окремого провадження, в обґрунтування якої послався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті https://from-ua.com/ за певним посиланням була опублікована стаття під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » или как депутат «Громадскоий силы» зарабатывает на воздухе» (мова оригіналу). Заявник, посилаюсь на те, що викладена в статті інформація є недостовірною, принижує його честь, гідність та ділову репутацію, має бути спростована, оскільки в порушення вимог ст.277 ЦК України, п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року достовірність такої інформації не доведена відповідачем або її поширювачем. Послався заявник і на те, що спростовувана ним інформація не є оціночним судженням, а є фактичним твердженням, звинуваченням заявника у вчиненні кримінального правопорушення за відсутності обвинувального вироку суду. Оскільки ж встановити автора вказаної статті та її поширювача, власника веб-сайту в українському сегменті мережі Інтернет, на якому така стаття була опублікована, не вбачається за можливе, заявник звернувся до суду із даною заявою в порядку окремого провадження, в якій просив суд встановити факт недостовірності поширеної у статті інформації та її спростувати.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 05 листопада 2021 року заяву окремого провадження прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду по суті в судове засідання з повідомленням учасників справи.

В судове засідання учасники справи повторно не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, в зв`язку із чим суд у відповідності до ст.ст.10, 211, 223, 294 ЦПК України вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за відсутності учасників справи, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису у відповідності до положень ст.247 ч.2 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті https://from-ua.com/ була опублікована стаття під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » или Как депутат «Громадской силы» зарабатывает на воздухе» (мова оригіналу російська мова) наступного змісту:

«Депутат Днепровского горсовета от «Громадской силый» Станислав Кушнир организовал фирму из разряда «Рога и Копыта», через которую вымывает деньги из местного бюджета. Схема предельно проста работ выполнено на копейку, а по документам проделан титанический труд стоимостью в сотни тысяч, а то и миллионы гривен.

В подобном мошенничестве депутата можно обвинить на основании истории одной, связанной с ним, компании. Фирма «ВС-компани» взялась благоустроить едва ли не все внутридворовые территории АНД-района, а по факту не сделала и сотой части того, что числится в отчетах. Бывало в одном дворе указано работ на 500 тысяч, а установлено всего несколько лавочек для карликов сомнительного качества и в ограниченном количестве.

При этом из бюджета на благоустройства АНД района было выделено всего около 10 миллионов гривен, а заявленных металлоконструкций и других элементов благоустройства местные жители здесь не видели. Как работы и самих мастеров. Все те же обшарпанные стены подъездов, ямы по колено и т.д.

Но деньги «ВС-компани» получила. Офис компании находится на АДРЕСА_1 это что-то вроде автобазы, а собственником территории является «Днепропетровская межевая компания». Ее учредитель ОСОБА_2 . Пазл сложился.

Но это не единственные « ІНФОРМАЦІЯ_2 » депутата- ОСОБА_3 . Дело в том, что все домовые самоуправления жилмассивов ОСОБА_4 и Каменский в Днепре на ремонты жилых подъездов нанимают одну и ту же организацию «Городское объединение инвалидов «Доцільне життя». ОСОБА_5 набралось почти на 4 миллиона гривен. Как выяснилось, инвалиды меняют двери, чинят подъезды, утепляют стены, ремонтируют отопление. Коммунальные предприятия и профильные фирмы просто рядом с ними не валялись.

А теперь вишенка на торте объединение инвалидов проводит тренинги по самообороне для гражданского формирования по охране общественного порядка и государственной границы «Безпека Дніпра». Вы представляете всю абсурдность ситуации? Очевидно, что все эти конторы связаны с « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». А договора от имени «Безпеки Дніпра» подписывает ОСОБА_6 , который на местных выборах 2020 года баллотировался в Днепропетровский областной совет от «Громадской силы».

«Безпека Дніпра» на свое существование из бюджета ОСОБА_7 получила 3 миллиона гривен, но эти «воины света» как супергерои из американских комиксов невидимы, неслышимы, и чем занимаются непонятно. Все попытки выяснить, что к чему, то наткнулись на все того же депутата ОСОБА_8 , который является куратором всех этих проектов, подмяв под себя большую часть руководителей ОСМД микрорайона ОСОБА_4 .

Очень удобная схема, особенно для фирмы инвалидов. ОСМД не проводят аукционы на выполнение работ и вольны сами нанимать подрядчика. И то, что самой компетентной является организация « ІНФОРМАЦІЯ_4 » говорит только об одном наличии серьезного лоббиста. В данном случае это Кушнир, который вполне вольготно чувствует себя под политической крышей « ІНФОРМАЦІЯ_3 » читай, ОСОБА_9 .»

Факт публікації вищевказаної статті та її зміст, адреса розміщення в мережі Інтернет, не зазначення її автора при публікації підтверджується роздруківкою такої статті, наданою заявником.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань заявник є засновником ТОВ «Дніпропетровська межова компанія».

Відповідно до копії протоколу обшуку від 11 лютого 2020 року, проведеного в рамках кримінального провадження №12010040660000021 за адресою АДРЕСА_1 , слідчим нічого не виявлено та не вилучено.

Також судом у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України встановлено, що на момент вищевказаної публікації заявник був депутатом Дніпровської міської ради VII скликання.

Правовідносини з приводу встановлення факту недостовірності поширеної інформації та її спростування врегульовані положеннями Конституції України, ЦК України, Закону України «Про інформацію», Конвенцією про захист прав та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція).

Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.124 Конституції України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст.11 ЦК України підставами виникненняцивільних правта обов`язків,зокрема,є інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За змістом ст.3 Конституції України, ст.ст.26, 269, 270, 297, 299 ЦК України усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа від народження має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та ЦК України, володіє цими правами довічно. До особистих немайнових прав фізичної особи, окрім інших, належать право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість її ділової репутації. Кожен має право на повагу до його честі та гідності, які поряд з іншим визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до ст.274 ЦК України обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею. Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених ЦК України та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Ці права також гарантуються нормами ст.ст.9, 10 Конвенції.

Разом з тим, ч.2 ст.10 Конвенції визначено, що здійснення права на свободу вираження поглядів, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Крім того, відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно ст.273 ЦК України діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.

У відповідності до ст.302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.

Згідно положень ст.ст.275, 297, 299 ЦК України фізична особамає правона захистсвого особистогонемайнового прававід протиправнихпосягань іншихосіб.Фізична особаможе звернутисядо судуз позовомпро захистїї гідностіта честі,а такожпро захистсвоєї діловоїрепутації.Захист особистогонемайнового праваздійснюється способами,встановленими главою3ЦК України. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Відповідно доположень ст.277 ЦКУкраїни фізичнаособа,особисті немайновіправа якоїпорушено внаслідокпоширення пронеї та(або)членів їїсім`їнедостовірної інформації,має правона відповідь,а такожна спростуванняцієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Нормою ст.32 Конституції України передбачено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Аналогічне положення знайшло своє відображення в ст.6 Конвенції.

Згідно ст.276 ЦК України орган державноївлади,орган владиАвтономної РеспублікиКрим,орган місцевогосамоврядування,фізична особаабо юридичнаособа,рішеннями,діями абобездіяльністю якихпорушено особистенемайнове правофізичної особи,зобов`язанівчинити необхіднідії дляйого негайногопоновлення. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

В той же час, відповідно до ст.30 Закону України «Про інформацію» ніхто неможе бутипритягнутий довідповідальності зависловлення оціночнихсуджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Разом з тим, відповідно до ст.31 Закону України «Про інформацію» суб`єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.

За змістом ст.ст.12, 13, 81, 294 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до висновку про неможливість задоволення заяви, виходячи з наступного.

Так, враховуючи наведені вище конституційні положення, а також положення іншого законодавства, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен забезпечити баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Таке тлумачення зазначених морально-етичних категорій та особистих немайнових прав надано в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року, а також у постанові Верховного Суду України 29 листопада 2017 року по справі №6-639цс17, постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року по справі №174/49/18, від 15 вересня 2020 року по справі №522/16462/17, від 30 вересня 2020 року по справі №728/1144/19, від 28 жовтня 2020 року по справі №373/773/17.

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. При цьому належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві із належним подальшим підтвердженням таких фактів відповідними доказами. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Зазначені правові висновки, відступати від яких суд не вбачає жодних підстав, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року по справі №904/4494/18, а також в п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року.

В той же час, якщо і за наслідками витребування інформації про власника вебсайту неможливо його встановити, а отже і неможливо встановити особу, яка поширила недостовірну інформацію, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Така заява розглядається судом в порядку окремого провадження. Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 вересня 2020 року по справі №373/1890/19, від 16 червня 2021 року по справі №504/4099/16-ц, п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року.

Як встановлено судом в ході розгляду справи та вбачається зі змісту матеріалів цивільної справи, встановити як автора статті, достовірність викладеної інформації в якій заявник оспорює, так і власника веб-сайту, на якому таку статтю розміщено, виявилось неможливим, що є підставою для розгляду судом даної цивільної справи в порядку окремого провадження.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову/заяви про захист честі, гідності та ділової репутації, є сукупність таких обставин: 1) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; 2) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; 3) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; 4) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Наведена правова позиція суду узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року по справі №904/4494/18, постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року по справі №330/1332/18, від 21 жовтня 2020 року по справі №761/39429/14-ц, від 28 жовтня 2020 року по справі №373/773/17, від 02 листопада 2020 року по справі №280/469/18, а також роз`ясненнями п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року.

Отже, одним із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення (делікту), який має бути доведений заявником перед судом за даною категорією справ в обґрунтування заявлених вимог, є той факт, що поширена інформація є недостовірною. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, також необхідно виходити із характеру такої інформації, тобто з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому інформація про вчинення злочину фізичною особою, поширена за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо неї, не є оціночним судженням, а є інформацією, яка порушує її особисте немайнове право (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року по справі №484/2781/19).

При цьому, вирішуючи питання про доведеність заявлених вимог та їх обґрунтувань, як обов`язкової передумови для задоволення перших, слід враховувати, що ч.3 ст.277 ЦК України, яка закріплювала презумпцію добропорядності (негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного), виключена на підставі Закону України від 27 березня 2014 року №1170-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» і не має зворотної дії в часі на підставі ч.1 ст.58 Конституції України. А тому абз.6 п.15, п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» застосовуватися не може. Отже, для заявника/позивача діє загальний тягар доведення позову/вимог: факт поширення недостовірної інформації та недостовірність цієї інформації (постанови Верховного Суду від 25 травня 2018 року по справі №188/1367/15, від 04 липня 2018 року по справі №761/7795/17, від 09 вересня 2020 року по справі №688/1505/18.

В той же час, заявник у даній цивільній справі, стверджуючи про недостовірність поширеної відносно нього інформації, посилається в тексті заяви окремого провадження саме на вищевказану презумпцію добропорядності, норму ст.277 ч.3 ЦК України та відповідний пункт постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», тим самим фактично безпідставно в порушення вимог закону знімає з себе обов`язок із доведення недостовірності інформації, викладеної у статті на веб-сайті, та перекладає цей обов`язок на іншу невизначену особу. За таких обставин в суду відсутні підстави вважати доведеним наявність всіх елементів цивільного правопорушення (делікту), наявність якого є обов`язковою підставою для задоволення вимог заявника.

При цьому не є підставою для звільнення від доказування презумпція невинуватості, закріплена в ст.62 Конституції України, ст.6 Конвенції, на які також посилається заявник, оскільки в такому випадку на заявника законом покладається обов`язок довести лише відсутність ухваленого відносно нього обвинувального вироку суду з приводу обставин, викладених у спірній статті, що не суперечить меті та змісту означеної презумпції, оскільки не зумовлює покладення на заявника саме обов`язку із доведення його невинуватості. Однак, заявником на підтвердження відсутності такого вироку жодних доказів суду не подано, лише робиться декларативне бездоказове посилання на презумпції добропорядності та невинуватості, чого, вочевидь, недостатньо, оскільки за таких обставин твердження заявника про недостовірність викладеної в статті інформації суд може оцінювати лише як припущення, на яких у відповідності до ст.81 ч.6 ЦПК України не може ґрунтуватися рішення суду.

Крім того, не може вважатись належним виконанням заявником обов`язку щодо доведення заявлених ним вимог подання суду в якості доказу лише копії протоколу обшуку, оскільки зі змісту останнього неможливо з`ясувати для відшукання яких речей, документів чи осіб такий обшук проводився і виявився безрезультатним, а також за фактом яких обставин було порушено кримінальне провадження, в рамках якого цей обшук проведено. Такі обставини не дозволяють суду оцінити зазначений протокол обшуку як належний доказ та з`ясувати його значення і відношення до предмета доказування у даній цивільній справі.

Відмовляючи у задоволенні вимог заяви, суд також керувався і тим, у випадках, коли заявник є публічною особою, то при розгляді та вирішенні справи про захист його гідності, честі чи ділової репутації, необхідно враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції №1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі Резолюція). У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У ст.ст.3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Про необхідність наведеного підходу до вирішення цивільних справ про захист честі, гідності та ділової репутації особи, позивачами/заявниками за якими є публічні особи, державні службовці, зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 14 лютого 2018 року по справі №646/1266/16-ц, від 21 серпня 2018 року у справі №607/4318/16-ц, від 27 березня 2019 року по справі №344/16715/15-ц, від 03 квітня 2019 року по справі №127/24530/16-ц, від 08 травня 2019 року по справі №761/37180/17, 21 вересня 2020 року по справі №303/6451/17, від 04 листопада 2020 року по справі №757/30984/18-ц, від 03 березня 2021 року по справі №274/1267/16-ц.

Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб (публічних осіб), неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення ст.10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Європейський суд з прав людини підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Вирішуючи заявлені вимоги в контексті правових позицій, наведених у двох абзацах вище, суд виходив із того, що заявник на момент публікації спірної статті був депутатом Дніпровської міської ради VII скликання, а зміст статті та викладена в ній інформація, яку заявник вважає недостовірною, пов`язана не в останню чергу із вказаним статусом/посадою заявника. При цьому за змістом Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.4 КАС України депутат міської ради під час виконання ним покладених законом повноважень є суб`єктом владних повноважень, а отже є публічною фігурою, межі допустимої критики відносно якої є значно ширшими, ніж відносно звичайних громадян. Заявник, як публічна особа, що виконує владні повноваження, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже він, обираючи кар`єру публічної особи (депутат міської ради), фактично погодився на таку увагу і ставлення. Наведене є також додатковою підставою для відмови у задоволенні вимог заяви.

Отже, підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про неможливість задоволення заяви окремого провадження з огляду на її необґрунтованість, недоведеність та відсутність для цього передбачених законом підстав.

У відповідності до ст.294 ч.7 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3, 32, 34, 58, 62, 68, 124 Конституції України, ст.ст.11, 15, 16, 26, 269, 270, 273, 274, 275-277, 297, 299, 302 ЦК України, ст.ст.6, 9, 10 Конвенції, ст.ст.30, 31 Закону України «Про інформацію», ст.ст.3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, Резолюцєю №1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 211, 223, 240, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 293, 294, 315-319, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні вимог заяви окремого провадження ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ), заінтересована особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровська межова компанія» (ЄДРПОУ 32099356; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 15-А), про встановлення факту недостовірності поширеної інформації та її спростування відмовити.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко