Рішення

від 22.02.2022 по справі 500/8641/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/8641/21

23 лютого 2022 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 191950013583, викладене у листі від 19.11.2021 р. № 1900-0214-8/34486, про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 09 листопада 2021 року.

Зокрема, обґрунтування позову вказує, що 09.11.2021 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. Проте, отримала рішення відповідача, оформлене листом від 19.11.2021, про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 з тієї підстави, що позивач не досягла на дату звернення віку 50 років.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача та звертає увагу, що з 23.01.2020 (з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення № 1-р/2020) існують два Закони, що одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII. Вказані правові норми містять розбіжності в умовах призначення пенсії жінкам на пільгових умовах за Списком № 1 щодо вікового цензу, який складає 45 років або 50 років відповідно.

Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, позивач вважає, що перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для особи, а саме пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, положення якого визнано неконституційними, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, позивач стверджує, що на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, досягнула віку 45 років, має стаж роботи за Списком № 1 20 років, 7 місяців, 8 днів, її загальний страховий стаж - 30 років 1 місяць 12 днів, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. З огляду на вказане позивач звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 11.01.2022.

Від відповідача до суду надійшов 29.12.2021 відзив на адміністративний позов, у якому Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області проти позову заперечує з огляду на таке.

Право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки які народилися у період з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року після досягнення ними 50 років. Страховий стаж позивача становить 30 років 1 місяць 12 днів. Пільговий стаж складає 20 років 7 місяців 8 днів. Враховуючи наведене, на дату звернення позивач не досягла встановленого законодавством пенсійного віку 50 років, отже, на переконання відповідача, права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 не має.

Протокольною ухвалою суду від 11.01.2022 розгляд справи відкладено на 24.01.2022.

Представник позивача подала до суду 24.01.2022 заяву про збільшення позовних вимог, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №191950013583 від 11.11.2021 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за заявою від 09.11.2021;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту «а» частини першої етапі 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 09 листопада 2021 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області включити до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.1999 по 08.11.2021.

Також, представник позивача подала 24.01.2022 клопотання про залучення співвідповідача у справі, в якій росить залучити співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та клопотання про витребування доказів у справі - копію рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 11.11.2021 №191950013583.

Ухвалою суду від 24.01.2022 клопотання представника позивача від 24.01.2022 задоволено, залучено до участі у справі співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та розгляд справи призначити на 23.02.2022 та витребувано від співвідповідача копію рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 11.11.2021 №191950013583.

Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подано до суду заперечення 28.01.2022, в якому просило в задоволенні позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог відмовити повністю. Також зазначено, що періоди роботи уже частково зараховані до пільгового стажу позивачки (з 01.07.1999 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 04.12.2006, з 24.04.2007 по 04.06.2007, з 08.09.2008 по 30.09.2021) тому підстав для повторного зарахування даних періодів немає.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 15.02.2022 надійшов до суду відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зокрема зазначено, що на підставі поданої заяви позивачки, прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1, оскільки позивач не досягла встановленого законодавством пенсійного віку 50 років.

Позивачка подала до суду 22.02.2022 відповідь на відзив, в якому позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити.

В судове засідання 23.02.2022 сторони не прибули, представник позивача подала клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею

Частиною 9 ст. 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позові та відзиві на позов, суд встановив наступні обставини.

Позивачка 09.11.2021 звернулась до Тернопільського об`єднання управління ПФУ Тернопільської області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1, яка зареєстрована за № 9496.

Однак, листом від 19.11.2021 за № 1900-0214-8/34486 Головне управління ПФ України в Тернопільській області інформовано Позивача про те, що рішенням №191950013583 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 їй відмовлено з підстав недосягнення пенсійного віку.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 11.11.2021 №191950013583, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років та повідомлено, що її страховий стаж становить 30 років 1 місяць 12 днів, пільговий стаж становить 20 років 7 місяців 8 днів.

Враховуючи наведене, оскільки на дату звернення позивачка не досягла встановленого законодавством пенсійного віку 50 років, тому права для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно зі статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на даний час не має.

Не погоджуючись з такими діями відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі Закон № 1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII, за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно з пунктом «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ (у редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», далі Закон № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зокрема, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах, зокрема, мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

До внесення змін Законом № 213-VIII у статтю 13 Закону № 1788-ХІІ було встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Тобто Законом №213-VIII віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років. Закон №213-VIII набув чинності з 01.04.2015.

У свою чергу Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 (далі Закон №2148-VIII), Закон №1058-IV доповнено розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».

Зокрема, пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV (в редакції Закону №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах, зокрема, мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення віку 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

Разом з цим Законом №2148-VIII, у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Крім цього, в силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII, наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 1, почали регламентуватись одночасно двома законодавчими актами, а саме: пунктом «а» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції Закону № 213-VIII та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".

Конституційний Суд України у вказаному рішенні, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

За змістом пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У відповідності до пункту 3 резолютивної частини рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».

Отже, з 23.01.2020 правила призначення пенсій за Списком №1 регламентуються одночасно пунктом «а» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.

Відносно позивача правила вказаних нормативних положень містять розбіжність у величині показника вікового цензу, що є однією з умов призначення пенсії жінкам за Списком №1, який складає 45 років за пунктом «а» частини першої статті13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та 50 років за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1788-ХІІ у редакції Закону №2148-VIII.

Як слідує з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 11.11.201 №191950013583 страховий стаж позивачки становить 30 років 1 місяць 12 днів, пільговий стаж становить 20 років 7 місяців 8 днів.

Тобто відповідачем не заперечується наявність у позивачки достатньої кількості загального страхового стажу та пільгового стажу роботи, який дає право на право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1. При цьому, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, відповідач покликається лише на те, що позивач не досягла віку 50 років, що відповідно до вимог статті 114 Закону №1058-IV унеможливлює призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

З цього приводу суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За змістом статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, суд враховує рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06), у якому вказано, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своєму рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, яке підтримане постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021, вказав, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування». Так, в рішенні від 20.05.2010 у справі «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).

Отже, принцип «належного урядування» без сумніву є дотичним і до означених пенсійних спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пенсіонер, як приватна особа, не має у своєму розпорядженні ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, щоб пенсії при призначені були правомірно нараховані та своєчасно поновлені й виплачені. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з`явитись лише як наслідок порушення принципу «належного урядування».

За таких обставин та правового регулювання, суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.

Враховуючи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України при вирішенні цієї типової справи вищевикладені висновки Верховного Суду, наведені у рішенні від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20, суд вважає за необхідне зазначити, що у даному випадку за обставин, коли є діючими одночасно дві правових норми, які містять різні правила призначення пенсії за Списком №1 щодо параметру вікового цензу, найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років, відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт «а» частини першої статті 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

Таким чином, суд констатує, що на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії позивач досягла віку 45 років, її пільговий стаж роботи за Списком № 1 становить 20 років 7 місяців і 8днів, загальний страховий стаж складає 30 років 1 місяць 12 днів, що відповідачем не заперечується та, на переконання суду, є достатнім для призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

З огляду на вказане дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 є протиправними, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується дати, з якої позивачу має бути призначена пенсія, то суд зауважує, що за приписами пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

З аналізу наведеної норми Закону №1058-ІV вбачається, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося до спливу трьох місяців з дня виникнення права на призначення такої пенсії.

Матеріалами справи підтверджено, що 45-річного віку, який є достатнім для призначення даного виду пенсії, позивач набула 10.04.2019. Із заявою про призначення пенсії звернулася 09.11.2021, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку.

Відтак з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплатити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 09.11.2021.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання включити до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.1999 по 08.11.2021, то суд зазначає наступне.

Відповідно до абзацу 5 частини 3 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Позивач просить зарахувати до пільгового стажу період роботи з 01.07.1999 по 08.11.2021, проте, як випливає із матеріалів справи, дані періоди уже частково зараховані до пільгового стажу позивачу (з 01.07.1999 року по 31.12.2003 рік, 01.01.2004 року по 04.12.2006 рік, 24.04.2007 року по 04.06.2007 рік, з 08.09.2008 року по 30.09.2021 рік), тому, суд зазначає, що підстав для повторного зарахування даних періодів немає.

Періоди роботи з 05.12.2006 по 23.04.2007, з 05.06.2007 по 31.12.2007 не враховано до стажу позивача, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК-5) відсутні відомості про сплату страхових внесків страхувальником Комунальним некомерційним підприємством Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер Тернопільської обласної ради (код ЄДРПОУ 02001274).

Період роботи з 01.01.2008 по 07.09.2008 зарахований до страхового стажу позивача, однак зарахувати даний період до пільгового стажу немає підстав, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК-5) відсутні відомості про сплату страхових внесків страхувальником Комунальним некомерційним підприємством Тернопільський обласний клінічний онкологічний диспансер Тернопільської обласної ради (код ЄДРПОУ 02001274).

Зважаючи на зазначене, дана вимога не підлягає до задоволення.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до приписів частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності та обґрунтованості своїх дій. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду. За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог частково.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов в основній частині підлягає задоволенню, то до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 263, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у призначенні ОСОБА_1 пенсіїза вислугу років відповідно до п. «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №191950013583 від 11.11.2021 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 09.11.2021.

5. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 23 лютого 2022 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: Майдан Волі, 3,м. Тернопіль,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769);

- Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Січових Стрільців, 15,м. Івано-Франківськ,76018 20551088);

Головуючий суддяОсташ А.В.