Рішення

від 20.01.2022 по справі 921/398/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 січня 2022 року м. ТернопільСправа № 921/398/21

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л. за участі секретаря судового засідання Карпи М.Ю.

розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи №921/398/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гримайлівський консервний завод", юридична адреса : 48210, Тернопільська область, Гусятинський район, с. Гримайлів, вул. Шевченка, буд.20 ; адреса для листування : 46008, м. Тернопіль, вул. С.Стадникової, 2/72,

до відповідача: Гримайлівської селищної ради, 48210, Тернопільська область, Гусятинський район, с. Гримайлів, вул. Мазепи, буд.20,

про визнання недійсним рішення Гримайлівської селищної ради №1017 від 03.06.2020

За участі представників:

Позивача: адвокат Василишин Костянтин Вікторович, ордер про надання правничої (правової) допомоги, серія ВО №1019129 від 14.06.2021 (договором про надання правничої (правової) допомоги) права адвоката не обмежуються

Відповідача: не з`явився.

1. Судові процедури. Суть та рух справи.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гримайлівський консервний завод" звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою №б/н від 14.06.2021 (вх.№451 від 14.06.2021) до відповідача - Гримайлівської селищної ради, у якій просить суд визнати недійсним рішення Гримайлівської селищної ради №1017 від 03.06.2020 "Про припинення права користування земельною ділянкою".

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2021 головуючим у справі №921/398/21 визначено суддю Гевко В.Л.

Ухвалою суду від 14.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 25.06.2021 о 10 год. 30 хв.

Ухвалами суду, в порядку статті 183 ГПК України, неодноразово відкладалось підготовче судове засідання та його розгляд продовжувався з підстав, зазначених в ухвалах.

Ухвалою від 13.09.2021 суд витребовує у відповідача докази передачі в архів рішення Гримайлівської селищної ради народних депутатів №б/н від 07.12.1995 та, у зв`язку із ненаданням таких доказів, суд повторно витребовував у сторін, витребувані ухвалою суду від 31.08.2021, докази.

Суд у судовому засіданні 12.10.2021 постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати, якою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 11.11.2021 о 14 год. 20 хв.

У судовому засіданні 11.11.2021 розпочато розгляд справи по суті, у відповідності до статті 216 ГПК України, судові засідання по розгляду справи по суті неодноразово відкладались з підстав, зазначених в ухвалах суду, востаннє на 21.01.2022 о 12 год. 30 хв.

Представниця позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала.

Відповідач участі уповноваженого представника у призначеному судовому засіданні 21.01.2022 не забезпечив, будь яких заяв чи клопотань суду не надав.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи наведене, суд визнав за можливе розглянути справу без участі представника відповідача, за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 21.01.2022 суд видалився до нарадчої кімнати та прийняв рішення у справі, про що суддею виготовлено, підписано та оголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення.

2.Аргументи сторін.

2.1. Аргументація позивача, викладена ним у позові.

У позовній заяві (№б/н від 14.06.2021 (вх.№451 від 14.06.2021) позивач позовні вимоги мотивує таким.

ТОВ «Гримайлівський консервний завод» є правонаступником Гримайлівського консервного заводу Тернопільської орендно - виробничого комерційної фірми «Харчопром».

Рішенням Гримайлівської селищної ради народних депутатів №б/н від 07.12.1995 року надано Гримайлівському консервному заводу Тернопільської орендно-виробничої комерційної фірми «Харчопром» земельну ділянку за адресою вул. Січових Стрільців, смт. Гримайлів, площею 0,05 га у постійне користування для розміщення магазину, про що видано Державний акт на право постійного користування землею №ІІ-ТР №002266 від 15.08.1998 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею під №129.

Однак, Рішенням Гримайлівської селищної ради № 1017 від 03.06.2020 року «Про припинення права користування земельною ділянкою та надання дозволу на розроблення детального плану території забудови в смт. Гримайлів, вул. Січових Стрільців» припинено право користування земельною ділянкою 0,0500 га у ТОВ «Гримайлівський консервний завод». Вказаним рішення вилучено таку земельну ділянку з постійного користування суб`єкта господарювання.

Метою припинення, згідно із оскаржуваного рішення, стало виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0500 га для будівництва та експлуатації будівель торгівлі для подальшого продажу у власність на земельних торгах. Підстав відповідного припинення регламентованими ЗК України у рішенні не зазначено.

Як вказує позивач, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначениху статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Таким чином, Рада, приймаючи рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою ТОВ «Гримайлівський консервний завод», яке є безстроковим та набуте згідно з державним актом, без належних на те законодавчо встановлених підстав порушила та припинила право постійного користування земельною ділянкою вказаної юридичної особи.

З огляду на зазначене та в порядку статей 141, 152 Земельного кодексу України позивач звернувся до Господарського суду із позовом про визнання недійсним рішення Гримайлівської селищної ради №1017 від 03.06.2020.

2.2. Правова позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву.

У поданому відзиві на позов (№317 від 24.06.2021 (вх. №5345 від 24.06.2021) відповідач позовні вимоги не визнає, при цьому посилається на те, що Земельна ділянка площею 0,05 по вул. Січових Стрільців в смт. Гримайлів передавалася у постійне користування Гримайлівському консервному заводу, оскільки даний завод знаходився у державній власності.

Гримайлівська селищна рада 03.06.2021 прийняла рішення №1017 дотримуючись ст. 141 ЗК України, оскільки Гримайлівський консервний завод припинив своє існування, а ТОВ Гримайлівський консервний завод не знаходиться в державній чи комунальній власності.

Також, відповідач зазначає, що позивачем не надано до позовної заяви підтверджуючих документів про те, чи являється ТОВ Гримайлівський консервний завод офіційно правонаступником Гримайлівського консервного заводу Тернопільської орендно-виробничого комерційної фірми Харчопром та перебуває у державній чи комунальній власності.

Також, зазначає, що оскільки у Гримайлівській селищній раді відсутні документи щодо правонаступництва ТОВ Гримайлівський консервний завод тому вважає, що ТОВ Гримайлівський консервний завод це є новостворене товариство.

На підставі зазначеного, відповідач просить суд в задоволені позовних вимог відмовити.

3. Розгляд заяви позивача про забезпечення позову.

14.06.2021 позивач звернувся до Господарського суду Тернопільської області із заявою від 14.06.2021 (№4975 від 14.06.2021), у якій із зазначених у ній підстав, просить забезпечити позов в порядку статті 137 ГПК України шляхом :

- зупинення дії рішення Гримайлівської селищної ради № 1017 від 03.06.2020 року в частині виконання пунктів 2-7 цього рішення ;

- заборони відповідачу у даній справі вчиняти будь-які дії щодо земельної ділянки за адресою вул. Січових Стрільців, смт. Гримайлів, площею 0,05 га., межі якої встановлені Державним актом на право постійного користування землею №ІІ-ТР №002266 від 15.08.1998 року виданого Гримайлівською радою народних депутатів. Суд, розглянувши та оцінивши заяву про забезпечення позову від 14.06.2021 (вх. №4975 від 14.06.2021), ухвалою від 15.06.2021, з підстав викладених в ухвалі, задовольнив частково заяву про забезпечення позову від 14.06.2021 (№4975 від 14.06.2021) по справі № 921/398/21 Товариства з обмеженою відповідальністю "Гримайлівський консервний завод" та з метою забезпечення позову заборони відповідачеві Гримайлівськійї селищній раді 48210, Тернопільська область, Гусятинський район, с. Гримайлів, вул. Мазепи, буд.20, до набрання законної сили рішенням в межах даної справи № 921/398/21 вчиняти дії щодо:

- виконання рішення Гримайлівської селищної ради № 1017 від 03.06.2020 року «Про припинення права користування земельною ділянкою та надання дозволу на розроблення детального плану забудови в смт. Гримайлів, вул. Січових Стрільців» в частині виконання пунктів 2-7 цього рішення,

- розпорядження (будь-якого роду відчуження) чи передачу в користування (оренду найм, лізинг, тощо) іншим особам, земельної ділянки за адресою вул. Січових Стрільців, смт. Гримайлів, площею 0,0500 га, межі якої встановлені Державним актом на право постійного користування землею № ІІ-ТР №002266 від 15.08.1998 року виданою Гримайлівською радою народних депутатів.

4. Розгляд клопотання відповідача про витребування доказів.

Відповідач - Гримайлівська селищна рада звернувся до суду із клопотанням №318 від 24.06.2021 (вх.№5512 від 01.07.2021) про витребування документів у позивача ТОВ "Гримайлівський консервний завод" підтверджуючих документів про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гримайлівський консервний завод" являється правонаступником Гримайлівського консервного заводу Тернопільської орендно-виробничої комерційної фірми "Харчопром".

Суд, розглянувши та надавши оцінку поданому відповідачем клопотанню №318 від 24.06.2021 (вх.№5512 від 01.07.2021) про витребування документів, із врахуванням підстави та предмету позову, задовольнив його із зазначених в ухвалі від 10.08.2021 підстав та у порядку статті 74,81 ГПК України.

5. Докази, надані позивачем на виконання вимог суду.

Ухвалою від 10.08.2021 суд, із враховуючи підстав і предмету позову з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи і вирішення спору по суті, на підставі статті 81 ГПК України, витребував у позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гримайлівський консервний завод", підтверджуючі докази про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гримайлівський консервний завод" являється правонаступником Гримайлівського консервного заводу Тернопільської орендно-виробничої комерційної фірми "Харчопром".

На виконання ухвали від 10.08.2021 позивачем згідно клопотання про доручення документів (вх№6703 від 16.08.2021) надано суду копію рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.11.2009 у справі №4/79-1401 та копію Статуту від 12.07.2000.

6. Норми права, законодавство, судова практика, які застосував суд.

Фактичні обставини встановлені судом.

Мотивована оцінка судом аргументів, наведених учасниками справи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина 2 статті 95 вказаного Кодексу).

Згідно з приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент видачі державного акта) сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок (частина 1 статті 123 вказаного Кодексу).

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до частин 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Стаття 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей з 76 по 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Розглянувши матеріали справи, доводи позивача та заперечення представника відповідача, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Земельного кодексу України).

Предметом позову у даній справі є : визнання недійсним рішення Гримайлівської селищної ради №1017 від 03.06.2020 "Про припинення права користування земельною ділянкою".

Як на підставу прийняття спірного рішення від 03.06.2020 Гримайлівська селищна рада Тернопільської області вказує на факт припинення діяльності Гримайлівським консервним заводом, а також те, що ТОВ Гримайлівський консервний завод не знаходиться в державній чи комунальній власності.

При цьому відповідач зазначає, що у Гримайлівській селищній раді відсутня інформація щодо правонаступництва ТОВ Гримайлівський консервний завод. У зв`язку із відсутню підтверджуючих документи того, чи являється ТОВ Гримайлівський консервний завод офіційно правонаступником Гримайлівського консервного заводу Тернопільської орендно-виробничого комерційної фірми Харчопром та у чиїй власності перебуває, державній чи комунальній, був зроблений висновок, що ТОВ Гримайлівський консервний завод це є новостворене товариство.

Проте суд такі твердження позивача суд вважає безпідставними, виходячи з такого.

Щодо правонаступництва ТОВ Гримайлівський консервний завод судом встановлено таке.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при зверненні до господарського суду у позовній заяві зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гримайлівський консервний завод" є правонаступником Гримайлівського консервного заводу Тернопільської орендно-виробничої комерційної фірми "Харчопром".

Вказане підтверджується наданими суду доказами, зокрема :

1)рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27.04.2006 року у справі №1/106-1398 (за позовом: Товариства з обмежено відповідальністю „Автопродсервіс, м.Тернопіль, вул.Текстильна,30 до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Міське бюро технічної інвентаризації, м. Тернопіль, бульвар Шевченка, 1 про визнання права власності на будівлі і споруди, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Текстильна,30 та здійснення державної реєстрації на дане майно), визнано право власності на будівлі і споруди, що розташовані по вул. Текстильній, 30 в м. Тернополі за Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопродсервіс", м.Тернопіль. Згідно вказаного рішення було встановлено, що відповідно до статуту ТОВ "Харчопром" затвердженого загальними зборами учасників від 06.02.1998 та зареєстрованого виконавчим комітетом Тернопільської міської ради за №368 від 26.03.1998 ТОВ "Харчопром" створене шляхом об`єднання внесків членами організації орендарів орендної виробничо-комерційної фірми "Харчопром" та іншими громадянами і є правонаступником майнових прав та зобов`язань орендної виробничо-комерційної фірми "Харчопром".

В склад Товариства (додаток №1 до статуту ТОВ "Харчопром") входить Тернопільська база матеріально-технічного постачання і збуту.

Згідно Статуту ТОВ "Харчопром", м.Тернопіль вищим органом управління Товариством є збори учасників до виключної компетенції зборів учасників відноситься створення, реорганізація, ліквідація дочірніх підприємств філій та представництв, затверджених статутів. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника, тобто загальні збори.

Загальними зборами учасників ТОВ "Харчопром", протокол від 17.12.1999, прийнято рішення про надання Тернопільській базі матеріально-технічного постачання і збуту статусу юридичної особи на частці працівників бази та товариства.

Товариство "Агропродсервіс" є юридичною особою з моменту державної реєстрації і діє на основі повного господарського розрахунку і самофінансування, має самостійний баланс, статутний фонд…, може від свого імені придбати майнові особистості, немайнові права і нести обов`язки. Товариство здійснює володіння, користування і розпорядження майном у відповідності з цілями свої діяльності, призначенням майна у відповідності з діючим законодавством.

Актом прийому-передачі від 30.12.1999 по даних розподільчого балансу у зв`язку з реорганізацією ТОВ "Харчопром" передано ТОВ "Харчопром" новоствореній юридичній особі в частці майна працівників Тернопільської бази матеріально-технічного постачання і збуту ТОВ "Автопродсервіс" будівлі та споруди, згідно переліку.

Вказаним рішенням, на підставі поданих позивачем документів, було, також, встановлено, що ТОВ "Автопродсервіс" правомірно володіє спірним нерухомим майном, що знаходиться по вул.Текстильній,30 у м.Тернополі, як належний власник і інше судом не встановлено.

2)рішенням Господарського суду Тернопільської області від 25.11.2009 року у справі №4/79-1401 у справі (за позовом Приватного підприємства "Ростоки" с. Гаї-Розтоцькі, Зборівського району, Тернопільської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Залозецький завод продтоварів" вул. Бродівська, 1, смт. Залізці, Зборівського району, Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Тернопільській області вул. Танцорова, 11, м. Тернопіль про визнання права власності), встановлено таке :

- згідно договору купівлі-продажу від 03.03.1995 року, зареєстрованого Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою 09.03.1995 року за №1733 продавець - Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Тернопільській області передав покупцю - Організації орендарів орендної виробничо-комерційної фірми „Харчопром, м. Тернопіль цілісний майновий комплекс Тернопільської орендної виробничо-комерційної фірми „Харчопром, про що свідчить акт прийому-передачі державного майна Тернопільської орендної виробничо-комерційної фірми „Харчопром від 23.06.1997 ;

- на підставі даного договору 23.06.1997р. Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Тернопільській області видано Покупцеві відповідне свідоцтво про право власності на майно за реєстраційним №12;

- як встановлено рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27 квітня 2006 року у справі №1/106-1398 за позовом : ТОВ "Автопродсервіс" до ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності на будівлі і споруди по вул.Текстильній,30 м.Тернополя, на базі майна Тернопільської орендної виробничо-комерційної фірми „Харчопром утворене Товариство з обмеженою відповідальністю „Харчопром, м. Тернопіль;

- 10.02.1999 Зборівською районною державною адміністрацією зареєстровано Статут Товариства з обмеженою відповідальністю "Залозецький завод продтоварів", згідно п. 1.2. якого ТОВ "Залозецький завод продтоварів" є правонаступником майнових прав та зобов`язань заводу продтоварів, якому надано статус юридичної особи орендною виробничо-комерційною фірмою „Харчопром.

Таким чином, згідно із рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.04.2006 у справі №1/106-1398 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.11.2009 у справі №4/79-1401, що набрали законної сили, на базі майна Тернопільської орендної виробничо-комерційної фірми "Харчопром" утворене ТОВ "Харчопром". Вказані обставини в силу ч.ч.4,5 ст.75 ГПК України не підлягають доказуванню.

В процесі розгляду справи, судом встановлено, що у відповідності до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Гримайлівський консервний завод", Реєстраційний номер 02739488100010098 зареєстрований у Реєстрі суб`єктів підприємницької діяльності від 01.08.2000 р., місце реєстрації смт. Гримайлів, зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гримайлівський консервний завод" /надалі Товариство/ утворене згідно рішення /Установчого договору/ засновників учасників від 12 липня 2000 року, протокол зборів №1 та об`єднання їх коштів для підприємницької діяльності відповідно до Законів України "Про господарські товариства", "Про підприємства України", "Про підприємництва", "Про власність" та іншого чинного законодавства України, та в результаті реорганізації ТзОВ "Харчопром", протокол конференції учасників від 10.05.2000 року ; Повна назва : Товариство з обмеженою відповідальністю "Гримайлівський консервний завод"; місцезнаходження Товариства : "Тернопільська область, Гусятинський район, 48210, смт. Гримайлів, вул. Шевченка,20".

Товариство вважається утвореним та набуває прав юридичної особи з моменту його державної реєстрації.

Пунктом 4.1. Розділу 4 Статуту визначено, що Товариство є правонаступником майнових прав і зобов`язань Гримайлівського консервного заводу, Товариства з обмеженою відповідальністю "Харчопром".

Майно Товариства складається із вкладів, сертифікатів, грошових внесків його учасників, продукції, товарів вироблених в результаті господарської діяльності та надходжень від послуг і виконаних робіт, а також іншого майна, придбаного на підставах, незаборонених законодавством України.

Для забезпечення фінансово-господарської діяльності Товариства за рахунок грошових, майнових внесків учасників створюється Статутний фонд в розмірі 24 658 грн 00 коп., який ділиться на частки учасників, розмір яких вказаний в Установчому договорі.

На загальних зборах учасників ТОВ "Гримайлівський консервний завод", які проводились за участі Генерального директора ТОВ "Харчопром" п.Косінського О.В. та юриста ТОВ "Харчопром" п.Книш В.О., було прийнято рішення про створення Товариства з обмеженою відповідальністю "Гримайлівський консервний завод", про що свідчить, також, наданий суду Протокол №1 від 12.07.2000. На зборах заслухано доповідь голови мандатної комісії зборів учасників Товариства, зокрема, про те, що 10.05.2000 відбулися збори учасників ТОВ "Харчопром", на яких прийнято рішення надати статус юридичної особи підприємствам, які входили в систему "Харчопром".

Таким чином судом встановлено, що ТОВ «Гримайлівський консервний завод» є правонаступником всіх прав та обов`язків Гримайлівського консервного заводу Тернопільської орендно-виробничого комерційної фірми «Харчопром». Згідно Витягу з ЄДРЮОФОПГФ, отриманого господарським судом, станом на 31.08.2021, датою проведення державної реєстрації ТОВ "Гримайлівський консервний завод" є: 01.08.2000.

Щодо права постійного користування землею.

В матеріалах справи міститься рішення сьомої сесії двадцять другого скликання Гримайлівської селищної Ради народних депутатів Гусятинського району Тернопільської області "Про закріплення земельних ділянок в постійне користування підприємствам та організаціям селища Гримайлів" від 07 грудня 1995 року, отримане відповідачем з Архівного відділу Чортківського РДА та надане суду на виконання ухвали суду від 15.09.2021.

Із зазначеного рішення вбачається, що на сьомій сесії двадцять другого скликання Гримайлівської селищної Ради народних депутатів Гусятинського району Тернопільської області було прийнято рішення щодо закріплення за підприємствами та організаціями селища Гримайлів земельних ділянок загальною площею 20,0 га в постійне користування, в тому числі і Консервному заводу та дозволено видати державні акти на право користування землею.

На підставі Державного акту на право постійного користування землею ІІ-ТР№002266 від 15.08.1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №129, Гримайлівському консервному заводу Тернопільської орендно-виробничої комерційної фірми "Харчопром" було надано право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,05 га в межах згідно з планом землекористування.

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин 1 та 2 статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 7 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення у позивача права постійного користування земельною ділянкою - 1995 рік) користування може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, сільськогосподарським підприємствам та організаціям, промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам організаціям.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом частини 1 статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Законодавством передбачено відповідні підстави припинення права користування землями, зокрема й права постійного користування земельними ділянками, які належать до земель державної власності.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 Земельного кодексу України).

Згідно з приписами частини 1 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент видачі державного акта) сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок (частина 1 статті 123 вказаного Кодексу).

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина 2 статті 95 вказаного Кодексу).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте позивачем у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Разом із тим, відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у наведеному рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Відповідно до частин 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Прийняття відповідачем - Гримайлівською селищною радою спірного рішення № 1017 від 03.06.2020 року про припинення права користування земельною ділянкою площею 0,0500 га ТОВ «Гримайлівський консервний завод» в смт. Гримайлів по вул.Січових Стрільців та надання дозволу на розроблення детального плану території забудови в смт. Гримайлів, вул. Січових Стрільців з метою виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0500 га для будівництва та експлуатації будівель торгівлі для подальшого продажу у власність на земельних торгах, а також вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування суб`єкта господарювання, суд розцінює як невизнання Гримайлівською селищною радою права постійного користування позивачем земельною ділянкою.

Так, частиною 1 статті 149 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 вказаної статті регламентовано, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини 10 статті 149 Земельного кодексу України у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Як встановив суд, позивач не надавав згоди на вилучення з його користування земельної ділянки та відсутні будь-які рішення суду щодо вилучення спірної земельної ділянки.

Частиною 2 статті 95 Земельного кодексу України передбачено, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного судочинства і порушує цивільні права або інтереси.

Стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.

У відповідності до частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що місцеве самоврядування повинно здійснюватися відповідно до вимог Конституції України та законів України, має на меті вирішення питань місцевого значення, що є правом територіальної громади.

Отже, правові акти місцевого самоврядування не повинні суперечити Конституції та законам України.

У відповідності до частини 9 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 155 Земельного кодексу України зазначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Факт того, що діяльність позивача, як юридичної особи не припинена, підтверджується відомостями, які містяться в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також Статутом Товариства.

Суд відхиляє посилання відповідача, як на підставу прийняття спірного рішення припинення свого існування Гримайлівським консервним заводом, оскільки на підставі доказів, долучених до матеріалів справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гримайлівський консервний завод" є правонаступником Гримайлівського консервного заводу Тернопільської орендно-виробничої комерційної фірми "Харчопром".

У постанові КГС ВС від 31.01.2019 у справі № 914/839/18 зазначено, що у разі реорганізації особи, зміни її організаційно - правової форми чи назви підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

Враховуючи те, що правонаступництво не має наслідком припинення юридичної особи і не може вважатись юридичним фактом припинення діяльності позивача та приймаючи до уваги те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Гримайлівський консервний завод" є правонаступником усіх прав та обов`язків Гримайлівського консервного заводу Тернопільської орендно-виробничої комерційної фірми "Харчопром" , позивач не втратив права користування земельною ділянкою, наданою йому у постійне користування, тому оскаржуване рішення Гримайлівської селищної ради № 1017 від 03.06.2020 «Про припинення права користування земельною ділянкою та надання дозволу на розроблення детального плану території забудови в смт. Гримайлів, вул. Січових Стрільців» не відповідає приписам законодавства та порушує права позивача.

Щодо заперечень відповідача, що відповідно до законодавства позивач не відноситься до суб`єктів права постійного користування земельної ділянки то суд і їх розглядає критично та не погоджується з огляду на таке.

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції України і законів держави.

Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України). Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у статті 141 цього Кодексу.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 (у справі N 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).

Конституційний Суд України вказав на наступне:

- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;

- Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;

- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Із встановлених вище судом обставин справи вбачається, що позивач є правонаступником як користувач спірною земельною ділянкою. Вказана земельна ділянка використовувалась попередником на праві постійного користування на підставі виданого Державного акту.

Водночас, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво (зазначену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 21.02.2011 у справі N 21-3а11, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі N 911/4065/16, від 21.05.2018 у справі N 922/1017/17, від 31.10.2018 у справі N 916/1776/17; від 10.10.2018 у справі N 907/916/17).

Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача.

Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 26.09.2011 у справі N 6-14цс11 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2019 у справі N 914/1104/18.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже виходячи із встановлених судами обставин справи, наведених норм права, та зазначеної судової практики слід дійти висновку про порушення відповідачем при прийнятті спірного рішення положень статті 19 Конституції України, статей 141, 142 Земельного кодексу України щодо прав позивача користуватися спірною земельною ділянкою.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у Постанові ВС від 15.01.2020 справа № 925/361/19.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

6. Судові витрати.

Відповідно до частин 1,2 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин 1,2 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

А тому, суд, у порядку статті 129 ГПК України, судові витрати у справі покладає повністю на відповідача у справі.

Враховуючи зазначене вище, керуючись положеннями статей 2, 42, з 74 по 79, 86, 129, 209-210, 233, 236, 238, 240, 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Визнати недійсним рішення Гримайлівської селищної ради №1017 від 03.06.2020 року "Про припинення права користування земельною ділянкою та надання дозволу на розроблення детального плану території забудови в смт.Гримайлів, вул.Січових Стрільців".

3.Судовий збір покласти на відповідача - Гримайлівську селищну раду.

4.Стягнути з Гримайлівської селищної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гримайлівський консервний завод" - 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гримайлівський консервний завод", юридична адреса : 48210, Тернопільська область, Гусятинський район, с. Гримайлів, вул. Шевченка, буд.20 ; адреса для листування : 46008, м. Тернопіль, вул. С.Стадникової, 2/72 , (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 00379883) ;

Відповідач - Гримайлівська селищна рада, 48210, Тернопільська область, Гусятинський район, с. Гримайлів, вул. Мазепи, буд.20 (ідентифікаційний код 04396408).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статей з 253 по 259 ГПК України подається протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.02.2022.

Повний текст рішення надіслати учасникам справи рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення поштового відправлення або вручити нарочно особисто уповноваженим представникам.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя В.Л. Гевко