Постанова

від 27.02.2022 по справі 202/1381/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/39/22 Справа № 202/1381/21 Категорія 27 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю

суддів: Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Дніпрі цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 вересня 2021 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Наталія Валентинівна, про визнання шлюбного договору частково недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом посилаючись на те, що з 11 серпня 2018 року по 14 січня 2021 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем. Але, однією сім`єю без реєстрації шлюбу вони проживали з липня 2015 року. Спільне проживання припинено 28 листопада 2020 року.

В період шлюбу на спільні кошти з відповідачем було придбано два об`єкти нерухомого майна: квартиру АДРЕСА_1 , яка згідно з договором купівлі-продажу від 18 вересня 2020 року оформлена на відповідача та земельну ділянку площею 0,0183 га, кадастровий номер:1210100000:01:431:0062. Іншого нерухомого майна в шлюбі придбано не було.

04 грудня 2020 року між ними укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В., за реєстраційним номером 2234.

Відповідно до п.3 вищевказаного договору «майно та грошові кошти, які належали одному з Подружжя та/або були зареєстровані за одним із них до укладання шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з Подружжя».

За змістом п.4 шлюбного договору «майно, нажите подружжям під час шлюбу, але до укладання цього договору, та яке підлягає державній реєстрації, є особистою приватною власністю того з Подружжя, на чиє ім`я зареєстровано рухоме або нерухоме майно».

Вважає, що вказані пункти шлюбного договору порушують її права, ставлять у вкрай невигідне матеріальне становище, та суперечать вимогам ч.ч. 4,5 ст.93 СК України, у зв`язку з чим просила суд визнати недійсним, з моменту вчинення, шлюбний договір зокрема: пункт 3 та пункт 4 вказаного договору.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів щодо зміни її матеріального становища та в чому саме воно проявляється.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що зміст положень шлюбного договору ставить її, як одного з подружжя, у надзвичайно невигідне матеріальне становище, а тому повинен бути визнаний частково недійсним. Вказане у шлюбному договорі майно та будівельні матеріали для будівництва, придбані у шлюбі та за спільні грошові кошти.

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 серпня 2018 року, що підтверджується актовим записом № 458 Індустріального районного у місті Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Згідно із договором купівлі-продажу квартири від 18 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Б.В. зареєстрованого в реєстрі за №4673, ОСОБА_2 придбав квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до умов договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 вересня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Б.В. зареєстрованого в реєстрі за №4675, ОСОБА_2 придбав земельну ділянку, загальною площею 0,0183 га., кадастровий номер:1210100000:01:431:0062, цільове призначення - 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

04 грудня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кучмій Н.В. та зареєстрований у реєстрі № 2234.

Відповідно до умов шлюбного договору, подружжя, попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного та психічного, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, у приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса ( АДРЕСА_3 ) і до якого звернулися з власної ініціативи, маючи намір урегулювати майнові права та обов`язки їх як подружжя, або сторони, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо дійсності угод, розуміючи значення своїх дій та керуючись Конституцією України, статтями 215-236, 319 ЦК України, 60-65, 92-103 СК України, уклали шлюбний договір.

За змістом пункту 3 шлюбного договору від 04 грудня 2020 року, майно та грошові кошти, які належали одному з подружжя та /або були зареєстровані за одним із них до укладання шлюбу, є особистою приватною власністю кожного із подружжя.

Згідно із пунктом 4 шлюбного договору, майно нажите подружжям під час шлюбу, але до укладання цього договору та яке підлягає державній реєстрації, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я зареєстроване рухоме або нерухоме майно.

У випадку виникнення спору цей шлюбний договір може бути змінено або розірвано на вимогу однієї із сторін у судовому порядку (п. 16 Договору).

Відповідно до п.19 договору, зміст шлюбного договору, правові наслідки вибраного ними правового режиму майна, відповідальність, права та обов`язки, а також зміст статей 9,92-103 СК України сторонами нотаріусом роз`яснено.

Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_1 , виданої 14 січня 2021 року Індустріальним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 14 січня 2021 року розірвано, актовий запис №02. Після державної реєстрації розірвання шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_6 ОСОБА_7 .

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема визнання правочину недійсним.

Частинами першою, дев`ятою статті 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Більш детальна регламентація договірного регулювання відносин між подружжям викладена у статті 64 СК України. У частині першій цієї норми передбачено право дружини та чоловіка на укладення договорів між собою. Так, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, в тому числі шлюбний договір, насамперед, є категорією цивільного права, то відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Частиною 2 ст. 97 СК України передбачено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Згідно правовому висновку Верховного Суду України, висловленому в постанові від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14, що відповідно до ч. 1 ст. 360-7, є обов`язковим до застосування, поряд із нормативним регулюванням правовідносин подружжя (чоловіка і жінки, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі) щодо майна, набутого до шлюбу чи за час шлюбу (статті 57, 60, 61, 62 СК України) закон у статтях 7, 8, 9, 64, 74, 93-97 СК України передбачає можливість договірного регулювання цих правовідносин. Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або обмежень цього права.

Частина третя статті 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, надаючи, таким чином, особам право вибору: використати існуючі норми законодавства для регулювання своїх стосунків або встановити для цих стосунків власні правила поведінки.

Принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Таким чином, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає із змісту акту законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Про необхідність застосування норм Цивільного кодексу України при визнанні шлюбного договору недійсним міститься вказівка і у статті 103 СК України.

Виходячи зі змісту статей 9, 103 СК України, статей 203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Частинами четвертою, п`ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Категорія надзвичайно невигідне матеріальне становище, вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час розгляду справи, умови шлюбного договору містять взаємні права та обов`язки сторін. При його укладенні подружжя було попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного та психічного, маючи необхідний обсяг цивільної дієздатності, маючи намір урегулювати майнові права та обов`язки їх як подружжя, або сторони, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо дійсності угод, розуміючи значення своїх дій та керуючись Конституцією України, статтями 215-236, 319 ЦК України, 60-65, 92-103 Сімейного кодексу України, уклали шлюбний договір.

Враховуючи, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що шлюбний договір ставить її в надзвичайно невигідне матеріальне становище, суд першої інстанції оцінюючи докази в їх сукупності та беручи до уваги, що позивач вільно погодилася на запропоновані умови, розуміла значення своїх дій та їхні правові наслідки, нотаріус ознайомив її з положенням цивільного та сімейного законодавства, прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості передачі у власність одному із подружжя нерухомого та іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки за змістом укладеного між сторонами шлюбного договору, право власності на майно не передавалось, лише визначався правовий режим майна, набутого сторонами в період шлюбу. Оскільки право власності вже було зареєстровано за відповідачем, така угода не суперечить закону, а перехід права власності на нерухоме майно від одного власника до іншого, яке підлягає державній реєстрації, не відбувався.

Разом з цим, при зверненні до суду з позовом та протягом розгляду справи позивач не скористалась своїм процесуальним правом та не надала до суду жодного належного та допустимого доказу, який би містив інформацію щодо предмету доказування.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що позивачем заявлено вимогу щодо визнання пунктів 3, 4 шлюбного договору недійсними, посилаючись на невигідні для неї умови договору, однак вимог щодо скасування вказаних пунктів не заявлено.

Таким чином, оскільки норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони чи обмеження права сторін шлюбного договору у визначені цими сторонами правового режиму майна, набутого ними під час шлюбу, суд приходить до висновку, що шлюбний договір відповідає вимогам ст.ст. 93, 97 СК України, ст.ст.203, 215 ЦК України, а тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, за наявними у справі доказами, колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення без змін.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Індустріальногорайонного судум.Дніпропетровськавід 27вересня 2021року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

О.В. Лаченкова