Рішення

від 21.02.2022 по справі 120/15265/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 лютого 2022 р. Справа № 120/15265/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області

про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Липовецької міської ради з позовною заявою про визнання протиправним та скасування рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 449 від 06.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" та зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка розташована на території Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 20.07.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, за кадастровим номером 0522281400:03:000:0068, яка розташована на території Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області. До клопотання позивач додав необхідні документи.

Рішенням 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 449 від 06.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" відповідач відмовив позивачеві у наданні вказаного дозволу у зв`язку з тим, що бажана для заявника земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон), а тому до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися у заставу, надаватися у користування.

Ухвалою суду від 15.11.2021 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

03.12.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволення.

Відповідач зазначає, що бажана для позивача земельна ділянка за кадастровим зонуванням 0522283600:04:000____ (земельна ділянка не сформована, відомості про земельну ділянку не внесені до Державного земельного кадастру), включена до Переліку земельних ділянок, право оренди на які реалізовуються на конкурсних основах (у формі аукціону), що підтверджується рішенням 15 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 373 від 18.06.2021. Тобто щодо цієї земельної ділянки вже прийнято нормативно-правовий акт та здійснюється підготовка документів для проведення земельних торгів.

Відповідач звертає увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 136 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів.

Відтак, на думку відповідача, позивачеві правомірно та з дотриманням вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України відмовлено у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою.

На виконання вимог ухвали суду від 15.11.2021 про витребування додаткових доказів разом з відзивом на позов відповідач надав такі документи (у вигляді засвідчених копій): рішення 15 сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 18.06.2021 № 373 "Про включення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги" з додатком "Перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляється на земельні торги (аукціон)"; витяг із протоколу засідання постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою Липовецької міської ради від 05.08.2021; висновок постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою Липовецької міської ради № 15 від 05.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою"; витяг з протоколу № 18 пленарного засідання позачергової 18-ї сесії міської ради 8 скликання від 06.08.2021; результати відкритого поіменного голосування депутатів на пленарному засіданні позачергової 18-ї сесії міської ради 8 скликання від 06.08.2021; витяг з рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 449 від 06.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою".

08.12.2021 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача, наведені у відзиві, та просить задовольнити позовні вимоги з підстав.

Крім того, до відповіді на відзив позивачем долучено заяву про розподіл судових витрат, до якої додано копії договору про надання правничої (правової) допомоги від 26.08.2021, акта приймання-передачі адвокатських послуг від 04.12.2021 та квитанції до прибуткового касового ордера від 04.12.2021 на суму 8000,00 грн.

10.12.2021 поштою до суду надійшли заперечення, у яких відповідач зазначив, що бажана для позивача земельна ділянка включена до Переліку земельних ділянок, право оренди на які реалізовуються на конкурсних основах (земельних торгах), що є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу. Крім того, відповідач заперечував щодо розміру витрат на правничу допомогу.

Вивчивши матеріали справи, суд встановив таке.

20.07.2021 ОСОБА_2 звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, за кадастровим номером 0522281400:03:000:0068, яка розташована на території Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області. До заяви позивач додав копію свого паспорта, РНОКПП, графічні матеріали із зазначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.

Крім того, у клопотанні позивачка конкретизував, що бажана земельна ділянка має кадастровий номер 0522281400:03:000:0068.

Рішенням 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 449 від 06.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" відповідач відмовив позивачу у наданні вказаного дозволу.

Підставою для прийняття такого рішення зазначено те, що зображена на графічних матеріалах земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон) та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися у заставу, надаватися у користування.

Крім того, судом встановлено, що рішенням 15 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 373 від 18.06.2021 "Про включення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги" до Переліку земельних ділянок, право оренди на які реалізовуються на конкурсних основах (земельних торгах) включено земельні ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, зокрема, земельну ділянку за кадастровим номером 0522281400:03:000:__.

Вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, суд враховую наступне.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 18 Земельного кодексу України (далі ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що 20.07.2021 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, за кадастровим номером 0522281400:03:000:0068, яка розташована на території Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області. До клопотання позивач додав ряд необхідних документів та при цьому конкретизував, що бажана земельна ділянка має кадастровий номер 0522281400:03:000:0068.

Оскаржуваним рішенням від 06.08.2021 № 449 у наданні вказаного дозволу відмовлено у зв`язку з тим, що земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон) та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися у заставу, надаватися у користування.

Оцінюючи наведені підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 136 ЗК України організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Отже, законом чітко визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Тож визначальним є факт включення земельної ділянки до переліку земель, які виставлені на земельні торги, в порядку, передбаченому законом.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд (постанова від 29.05.2019 у справі № 2040/7204/18).

Звідси випливає, що у відповідному переліку має бути обов`язково зазначено кадастровий номер земельної ділянки та її площа.

При цьому суд зауважує, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Пунктом 26 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі Порядок № 1051), визначено, що ідентифікатором земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є її кадастровий номер.

Кадастровий номер земельної ділянки не відображає її приналежність до будь-якої адміністративно-територіальної одиниці в межах державного кордону.

Відповідно до пунктів 27, 29 Порядку № 1051 обліковим номером об`єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється об`єкту Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) під час внесення відомостей про нього до Державного земельного кадастру і зберігається за ним протягом усього часу існування.

Обліковий номер об`єкта Державного земельного кадастру присвоюється з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

Інформація про облікові номери об`єктів Державного земельного кадастру зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.

Обліковий номер об`єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) складається з таких структурних елементів:

КГО : ВОК : ПНО,

де КГО тризначне число, яке є кодом групи об`єктів Державного земельного кадастру (крім земельних ділянок) згідно з додатком 2;

ВОК шестизначне число, яке є позначенням виду об`єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) певної групи згідно з додатками 1, 3-6;

Значення ВОК для масиву земель сільськогосподарського призначення встановлюється з урахуванням номера поля (за наявності), визначеного у відповідних проектах формування території і встановлення меж сільських, селищних рад;

ПНО десятизначне число, яке є порядковим номером об`єкта Державного земельного кадастру (крім земельних ділянок) (максимальна кількість об`єктів Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) з однаковим кодом та позначенням виду становить 9999999999), а для відомостей про межі адміністративно-територіальних одиниць порядковий номер об`єкта Державного земельного кадастру відповідає коду Класифікатора об`єктів адміністративно-територіального устрою України ДК 014-97.

Структурні елементи облікового номера об`єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) відокремлюються один від одного двокрапкою.

Кадастровим номером земельної ділянки є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Кадастровий номер земельної ділянки присвоюється за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої, виникнення інших, крім права власності, речових прав на земельну ділянку, зміни речових прав на земельну ділянку, інших відомостей про неї кадастровий номер не змінюється.

У разі поділу чи об`єднання земельній ділянці присвоюється новий кадастровий номер.

Кадастровий номер земельної ділянки складається з таких структурних елементів:

НКЗ : НКК : НЗД,

де НКЗ номер кадастрової зони, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку;

НКК номер кадастрового кварталу, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку;

НЗД чотиризначний номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу (максимальна кількість земельних ділянок у межах кадастрового кварталу становить 9999).

Структурні елементи кадастрового номера земельної ділянки відокремлюються один від одного двокрапкою.

Структурні елементи кадастрового номера земельної ділянки визначаються на підставі:

індексної кадастрової карти (плану);

даних, що містяться у Державному земельному кадастрі;

відомостей про координати поворотних точок меж земельної ділянки, зазначених у документації із землеустрою та відповідному електронному документі.

Таким чином, якщо земельній ділянці присвоєно кадастровий номер, така земельна ділянка вважається сформованою. Відповідно, у разі прийняття рішення щодо включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами, серед іншого, в переліку обов`язково має бути зазначено кадастровий номер та площа земельної ділянки, а також умови її продажу.

Поряд з цим, як видно з наданого суду рішення 15 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 373 від 18.06.2021 "Про включення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги" до Переліку земельних ділянок включено земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної власності площею 12,00 га, яка розташована на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області за кадастровим номером 0522281400:03:000:__.

З огляду на наведене суд доходить до висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення в межах наданої йому компетенції, допустив порушення процедури включення земельних ділянок до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, в частині зазначення кадастрового номеру останньої, а відтак бажана для позивача земельна ділянка не вважається включеною до числа тих, прав на які виставляються на земельні торги.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.02.2019 у справі № 815/905/17.

Крім того, суд критично оцінює посилання відповідача на те, що присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці здійснюється вже після її включення до переліку, адже положення абз. 2 ч. 1 ст. 136 ЗК України передбачають включення до переліку саме лотів, що свідчить про завершення станом на час формування переліку процедури підготовки лотів до торгів.

Відтак суд доходить висновку, що відповідач не довів тієї обставини, що на час прийняття оспорюваного рішення земельна ділянка, щодо якої позивачем було подано клопотання, у визначеному законом порядку була виставлена на земельні торги.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 449 від 06.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" є необґрунтованим, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним і скасування цього рішення підлягають задоволенню.

Визначаючись щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, суд зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

З наведеного слідує, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Таким чином, суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.

Тобто в кожній конкретній справі, що стосується відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність, суд, констатуючи незаконність наданої відмови, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для надання такому громадянину відповідного дозволу.

Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Судом встановлено, що при розгляді клопотання позивача відповідач не надав належної його оцінки на предмет відповідності вимогам статті 118 ЗК України, оскільки оскаржувана відмова ґрунтувалася на зовсім інших обставинах, які не були пов`язані з відповідною нормою. Тому вказане клопотання позивача підлягає розгляду повноважним органом на відповідність вимогам закону, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення в умовах не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання. Адже прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням.

Таким чином, оскільки з матеріалів справи вбачається існування обставин, що безпосередньо впливають на вирішення питання про можливість надання позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою з метою подальшої передачі у приватну власність спірної земельної ділянки, суд приходить до переконання, що у даному випадку належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу з урахуванням оцінки, наданої судом в цьому рішенні.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Перевіривши основні доводи позивача, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

В силу вимог ч. 5 ст. 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (ч. 5 ст. 252 КАС України).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

При цьому покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 (далі Клієнт) та адвокатом Ладаном Олексієм Анатолійовичем (далі Адвокат) укладено Договір (про надання правничої (правової) допомоги від 26.08.2021 (далі Договір).

Згідно з п. 2 цього Договору зміст доручення і де воно підлягає виконанню:

Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання представляти інтереси Клієнта на території України з метою захисту його прав та законних інтересів; від імені Клієнта представляти його інтереси в усіх правоохоронних , митних, податкових органах, органах прокуратури, поліції, СБУ, інших правоохоронних органах, в тому числі слідчих органах, Державній казначейській службі України, у Державній виконавчій службі України, її територіальних підрозділах, Держгеокадастрі та її територіальних підрозділах, органах місцевого самоврядування (ОТГ, сільських, селищних, міських радах), в усіх судах судової системи України, і органах нотаріату, в усіх установах, підприємствах і організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, з правом отримувати необхідні довідки, документи, виписки, посвідчення, дозволи, знайомитися з матеріалами справ, подавати від імені довірителя (клієнт) запити, заяви, клопотання і відводи, надавати докази, надавати необхідні довідки та документи, оплачувати необхідні збори і мита, брати участь у розгляді справ, підписувати всі без винятку документи від імені Клієнта і здійснювати всі дії, формальності і юридичні процедури, пов`язані із захистом прав Клієнта; здійснювати будь-які передбачені законодавством України дії, з правом підписання позовних заяв, повної або часткової відмови від позовних вимог, укладення мирової угоди, угоду про досудове врегулювання спору, угод добровільного врегулювання матеріально-правових претензій, оскарження судових актів (рішень, ухвал, постанов), підписання та подання апеляційних, касаційних скарг, отримання виконавчих листів, пред`явлення виконавчих листів, наказів та ухвал до стягнення, а також реалізовувати інші прав і нести обов`язки позивача, відповідача, третьої особи, кредитора, боржника з правом підписувати, подавати та одержувати будь-які документи, запити, заяви, листи, оплачувати необхідні державні збори і мита, користуватися іншими процесуальними правами, встановлених законом без обмежень повноважень, з метою захисту інтересів Клієнта.

Адвокат користується правами, передбаченими Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також правами, наданими законодавством України представнику (захиснику).

Пунктом 3 Договору передбачено, що Адвокат та Клієнт цим договором погоджують такі гонорарні відносини: зустріч та усна консультація з клієнтом 600,00 грн; складання та підготовка клопотань, заяв, запитів, адвокатських запитів 900,00 грн; написання позовної заяви 3500,00 грн; написання клопотань та подача їх до суду, інших органів 1000,00 грн; участь адвоката у судових засіданнях в судах першої інстанції 1500,00 грн (одне засідання); написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах першої інстанції 3000,00 грн; написання апеляційної скарги 4500,00 грн; написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах апеляційної інстанції 3000,00 грн; участь адвоката у судових засіданнях в судах апеляційної інстанції 2500,00 грн (одне судове засідання); написання касаційної скарги 5500,00 грн; написання відповіді на відзив/відзиву/заперечення в судах касаційної інстанції 4000,00 грн; участь адвоката у судових засіданнях в судах касаційної інстанції 5000,00 грн (одне засідання).

На виконання умов договору сторони підписують акт приймання-передачі наданих послуг. Адвокат залишає за собою право в односторонньому порядку надати весь обсяг або частини роботи безоплатно.

Оплата підлягає перерахуванню Клієнтом на розрахунковий чи картковий рахунок Адвоката або внесенню готівкою в касу Адвоката.

На виконання п. 3 Договору Адвокатом та Клієнтом укладено Акт приймання-передачі адвокатських послуг від 04.12.2021.

Так, вказаним Актом визначено, що адвокат Ладан О.А. надав клієнту адвокатські послуги відповідно до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 26.08.2021, а клієнт Павленко І.А. прийняв надані послуги, а саме: консультація, визначення позиції захисту, підготовку та подання позову, підготовка та подання відповіді на відзив.

Відповідно до п. 2 Акта приймання-передачі від 04.12.2021 вартість послуг за вказаним договором становить 8000 (вісім тисяч) гривень, згідно з пунктом 3 Договору (фактично виконаної роботи).

Оплата Клієнтом гонорару Адвокату за надання правової допомоги по Договору від 26.08.2021 у сумі 8000,00 грн підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 04.12.2021.

Таким чином, витрати позивача в розмірі 8000,00 грн на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.

Разом з тим позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені судом частково.

Також суд враховує, що справа не вважається складною, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність процесуальних документів також не є значними.

Крім того, розгляд цієї справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), що додатково вказує на її малозначність.

Відтак суд доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивачки на правничу допомогу неспівмірний зі складністю справи та непропорційний предмету спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Однак суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, суд погоджується з доводами відповідача про те, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на допомогу адвоката в сумі 8000,00 грн є надмірним та необґрунтованим.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, що відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 449 від 06.08.2021 "Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою" щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка розташована на території Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за результатами розгляду цієї справи, повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 20 липня 2021 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0 га, яка розташована на території Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ід. номер НОМЕР_1 )

Відповідач: Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (вул. Василя Липківського, буд. 30, м. Липовець, Вінницький р-н, Вінницька обл., код ЄДРПОУ 04325957)

Суддя Комар Павло Анатолійович