Рішення

від 24.01.2021 по справі 235/8214/20

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

25.01.21

Провадження 2/235/359/21

Справа 235/8214/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2021 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі: головуючого судді Філь О.Є.

за участю секретаря судового засідання Придворової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 16 грудня 2020 року звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 49912,51 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.03.2020 року по день ухвалення судового рішення, розмір якого станом на 11.12.2020 року складає 116889,69 грн. та моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач зазначив, що в період з 12.04.2011 року по 19.03.2020 року перебував в трудових відносинах з відповідачем, був звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України за власним, що підтверджується копією трудової книжки.

Але при його звільненні з ним не було проведено остаточний розрахунок, не виплачена заборгованість по заробітній платі в розмірі 49912,51 грн.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 116 КЗпП України виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводиться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, згідно з вимогами ч. 1 ст. 117 КЗпП України підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тому позивач просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.03.2020 року по день ухвалення судового рішення, з розрахунку середньоденного заробітку 635,27 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн, яка полягає у позбавленні можливості отримання винагороди у вигляді заробітної плати, що у свою чергу призвело до душевних страждань, оскільки позивач повинен був утримувати дружину ОСОБА_2 та двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що завдавало значної моральної напруги та хвилювань щодо того, чим йому годувати дітей. До того ж його дружина перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною. Позивач мав прикладати додаткових зусиль щодо утримання родини, маючи при цьому зароблені, але не виплачені кошти.

16 грудня 2020 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Філь О.Є.

17 грудня 2020 року ухвалою судді позовну заяву було залишено без руху, позивачу був наданий строк для усунення недоліків позовної заяви.

22 грудня позивач усунув недоліки позовної заяви.

24 грудня 2020 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

20 січня 2021 року представник відповідача ДП «ВК «Краснолиманська» надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, оскільки станом на дату розгляду справи судом позивачем будь-яких вимог до відповідача щодо проведення з ним розрахунку не заявлялось, тобто позивач фактично погодився з проведенням відповідачем остаточного розрахунку заборгованості із заробітної плати на розсуд відповідача. Крім того, відповідач просить врахувати інтереси відповідача, які полягають у збереженні підприємством свого матеріального та фінансового становища і платоспроможності та зменшити розмір за затримку розрахунку при звільненні до розумної пропорції з врахуванням спірної суми, на яку він мав право, яку він заявляв у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, що буде доцільним та справедливим, значно пом`якшить негативні наслідки загального спаду в економіці підприємства. Також відповідач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не з наступного дня після звільнення позивача, а з наступного дня після отримання позовної заяви відповідачем, тобто з 30.12.2020 року. Докази протиправних дій відповідача, що спричинили позивачеві моральні страждання відсутні, тому в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, відповідач також просив відмовити в повному обсязі. (а.с. 43-64).

Ухвалою суду від 25.01.2021 було залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» в частині зобов`язання вчинити певні дії, а саме, зобов`язання ДП «ВК «Краснолиманська» нарахувати на суму заробітної плати за період з вересня 2019 року по березень 2020 року в розмірі 110548,82, зазначену в системі персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України, єдиний соціальний внесок не загальнообов`язкове державне соціальне страхування в порядку ч. 2 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та сплатити цю суму єдиного соціального внеску на відповідний рахунок органу доходів і зборів за місцем обліку.

В судове засідання сторони не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

З`ясувавши обставини справи та дослідивши докази у справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню за наступних підстав:

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем ДП «ВК «Краснолиманська» в період з 12.04.2011 року по 19.03.2020 року, був звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 14-16).

На день його звільнення загальна сума заборгованості по заробітній платі становила 49912,51 грн після утримання обов`язкових податків та зборів, що підтверджується довідкою № 1842 від 23.11.2020 року, яка видана відповідачем (а.с. 19).

Право людини на заробітну плату гарантованеКонституцією України, нормамиКЗпП,Законам України «Про оплату праці»,а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 31 січня 2020 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ. Суд наголошує, що відповідно до норм ст. ст. 115,116 КЗпПсаме роботодавець повинен довести, що здійснив з працівником повний розрахунок у відповідності до норм законодавства. Позивачемнадано суду всі належні та допустимідокази на підтвердження своїх позовних вимог, які відповідач не зміг спростувати.

Відповідно до частини 1ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 43 Конституції Українигарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно дост. 21 Закону України «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідност. 22 цього Законусуб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Статтею 116 КЗпП Українипередбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до частини першоїстатті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці"заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до статті 12, частини першої статті81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На день звільнення позивача загальна сума заборгованості по заробітній платі становила 49912,51 грн, сума розрахована після утримання обов`язкових податків та зборів (а.с. 19).

Таким чином,суд дійшоввисновку продоведеність наявностізаборгованості позаробітній платіпозивачу ОСОБА_1 на часрозгляду справив розмірі49912,51грн, сума розрахована після утримання обов`язкових податків та зборів, тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до пункту 20постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставіст. 117 КЗпПстягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.01.2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбаченаст. 117 КЗпП Українивідповідальність. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд дійшов висновку про те, що затримка розрахунку сталася самез вини відповідача.

Відповідно до частини першоїстатті 117 КЗпПв разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, за положеннямистатті 117 КЗпПобов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою КабінетуМіністрів Українивід 8лютого 1995року №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Позивач ОСОБА_1 в день звільнення працював (а.с. 53), тобто виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, повинна була проведена в день звільнення.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку за період з 20.03.2020 року (наступний день після звільнення) по 25 січня 2021 року (день постановлення рішення суду). Середньоденна заробітна плата позивача складає згідно довідці № 1841 від 23.11.2020 року (а.с. 61) 635,27 грн, кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні за період з 20.03.2020 року по 25.01.2021 року складає 212 днів.

Отже середній заробіток за час затримки розрахунку складає 635,27 грн. Х 212 днів = 134677,24 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної: в постанові від 31.10.2018 по цивільній справі № 756/10824/15-ц (провадження № 61-7694зпв18), в постанові від 26.06.2019 по цивільній справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в постанові від 09.09.2020 по цивільній справі № 212/5797/15-ц (провадження № 61-2578св19), в суду наявне право зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 КЗпП. Верховний Суд вказав, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Судзазначає,що законодавствоУкраїни непередбачає обов`язокпрацівника звернутисядо роботодавцяз вимогоюпро виплатуйому належнихплатежів призвільненні.Водночас утрудових правовідносинахпрацівник маєдіяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Верховний Суд вказує на те, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а в позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.

Беручи до уваги наведену правову позицію суду касаційної інстанції, враховуючи, що невиплачена позивачу при звільненні 19.03.2020 сума заробітної плати дорівнює 49912,51 грн, за стягнення якої позивач звернувся лише в грудні 2020 року, тобто майже через дев`ять місяців після звільнення та нерозрахування з ним відповідачем, а сума середнього заробітку за час затримки розрахунку станом на дату винесення рішення дорівнює 134677,24 грн, що в два з половиною рази більше за невиплачену суму заробітної плати та за викладених обставин є явно нерозумним та непропорційним, суд вважає справедливим застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування позивачу заробітної плати за час затримки розрахунку, та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток в розмірі 74868,77 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України підлягають частковому задоволенню позовні вимоги позивача ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди, оскільки внаслідок порушення відповідачем законних прав позивача на своєчасне отримання заробітної плати, позивачу заподіяні моральні страждання, які полягають в тому, що внаслідок затримки виплати заробітної плати погіршився матеріальний стан позивача, був порушений звичайний образ його життя, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, виходячи з характеру, глибини та тривалості (з 20 березня 2020 року) заподіяних позивачеві моральних страждань, вимог розумності і справедливості, з врахуванням того, що відповідач в добровільному порядку до теперішнього часу не здійснює погашення заборгованості по заробітній платі, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 1000 грн. з утриманням з цієї суми податків й інших обов`язкових платежів.

Відповідно до п. 6Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 840,80 грн з позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 840,80 грн з позовних вимог про стягнення моральної шкоди, а всього 1681,60 грн, а також на користь держави - в розмірі 840,80 грн з позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про оплату праці», ст. ст. 116, 117 КЗпП України, керуючись ст.ст. 259, 263-268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 49912,52 грн (сорок дев`ять тисяч дев`ятсот дванадцять гривень 51 коп.), сума визначена після утримання податків й інших обов`язкових платежів, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 74868,77 грн(сімдесят чотири тисячі вісімсот шістдесят вісім гривень 77 коп.), сума визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів, та моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 коп.), сума визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Стягнути зДержавного підприємства«Вугільна компанія«Краснолиманська» накористь ОСОБА_1 витрати посплаті судовогозбору врозмірі 1681,60грн.та накористь держависудовий збірв розмірі840,80 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті.

Повний текст рішення складено 25 січня 2021 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного суду, з врахуванням вимог п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України. Апеляційні скарги можуть бути подані протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська», ЄДРПОУ 31599557, місцезнаходження: вул. Перемоги, 9, м. Родинське, Донецької області, 85310.

Суддя: