Рішення

від 27.02.2022 по справі 914/4009/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2022 р. Справа № 914/4009/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу

за позовом: Малого приватного підприємства «ГРО»,

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал»,

про стягнення 5 669,48 грн.,

Справу розглянуто виклику сторін,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Малого приватного підприємства «ГРО» до відповідача: Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» про стягнення 5 669,48 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 28.12.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

04.02.2022р. на адресу суду від позивача надійшли письмові міркування, позивач повідомив про неотримання відзиву на позов станом на 04.02.2022р., вказані письмові міркування зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№3002/22.

Виклад позиції позивача:

в обґрунтування заявлених вимог позивач покликається на те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 04.03.2021р. у справі №914/2124/19, яке набрало законної сили, з Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» на користь Малого приватного підприємства «ГРО» стягнуто 58 339,64 грн. збит ків за період з 13.04.2019р. по 30.09.2019р., інфляційні втрати за період по грудень 2020 року та 3% річних за період по 18.01.2021 року.

Відповідно до матеріалів справи, повне виконання рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2021р. у справі №914/2124/19 відповідачем було здійснено 13.10.2021р.

За результатами дослідження наданих позивачем доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.03.2021р. у справі №914/2124/19 стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», м. Львів, вул. Зелена, 64 (ідентифікаційний код 03348471) на користь Малого приватного підприємства «ГРО», м. Львів, вул. Міжгірна, 52 (ідентифікаційний код 13797945) 58 339,64 грн збитків у вигляді втраченої вигоди, 12 541,63 грн інфляційних, 7818,09 грн. 3% річних, 1 167,19 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 2 881,50 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, 3 842,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Враховуючи, що грошове зобов`язання відшкодувати збитки в сумі 58 339,64 грн. за період з 13.04.2019р. по 30.09.2019р. було фактично виконане 13.10.2021р., а також обставини стягнення судом інфляційних втрат за період по грудень 2020 року і 3% річних за період по 18.01.2021 року, на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, Мале приватне підприємство «ГРО» нарахувало ЛМКП «Львівводоканал» інфляційні втрати за період з січня 2021 року по вересень 2021 року та 3% річних за період з 19.01.2021 року по 12.10.2021 року у загальній сумі 5669,48 грн.

На виконання рішення суду стягнені кошти надійшли від Личаківського ВДВС на поточний рахунок МПП «ГРО» 13.10.2021р., що підтверджується банківською випискою.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу визначає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Нарахування, передбачені цією статтею, входять до складу грошового зобов`язання і за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення такого зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні майнових втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

З аналізу вказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Таку позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 04.06.2019р. у справі № 916/190/18), а згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Виходячи вищевикладеного, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про застосування до відповідача правових наслідків прострочення грошового зобов`язання, встановлених законом, а саме 3 % річних та інфляційних втрат.

Здійснивши арифметичний перерахунок заявлених сум 3 % річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вказані розрахунки є вірними.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №49 від 21.12.2021р. на суму 2 270,00 грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, тому витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», м. Львів, вул. Зелена, 64 (ідентифікаційний код 03348471) на користь Малого приватного підприємства «ГРО», м. Львів, вул. Міжгірна, 52 (ідентифікаційний код 13797945) 4 389,20 грн. інфляційних втрат, 1 280,28 грн. 3% річних, 2 270,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Суддя Король М.Р.