Постанова

від 22.02.2022 по справі 275/692/21

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №275/692/21 Головуючий у 1-й інст. Миколайчук П. В.

Категорія 44 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Баліцької Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №275/692/21 за позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про стягнення моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 05 листопада 2021 року, яке ухвалене під головуванням судді Миколайчука П.В. у смт.Брусилові,

в с т а н о в и в:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області. Просив стягнути у відшкодування моральної шкоди 1 500 000 грн.

Позовну заяву обґрунтовував тим, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року (справа №240/7538/19) визнано протиправною бездіяльність Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області щодо не прийняття рішення за результатами розгляду його заяви від 26 березня 2019 року про надання в оренду земельної ділянки площею 59,1192 га, кадастровий номер 1820983900:02:000:0244, що розташована за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області. Протиправність та винність відповідача доведена судовим рішенням. Ця обставина доказуванню не підлягає. Моральна шкода виразилась в душевних стражданнях, пережитих ним у зв`язку із неправомірними діями відповідача, який зобов`язаний діяти чітко із законодавством, у зв`язку з чим похитнулася віра в державні органи та державу Україна. Крім того, за наявності очевидного права та підстав для його реалізації він був змушений виділяти тривалий час для звернення до юристів та судових органів, щоб усунути незаконні перешкоди зі сторони відповідача, що позбавляло його можливості своєчасно вирішувати побутові проблеми і нормально задовольняти свої людські потреби. Перенесений у зв`язку з неправомірними діями відповідача сильний психологічний стрес, постійне напруження під час судового врегулювання спору призвело до погіршення стосунків з односельчанами, негативно позначилося на його психічному стані та відносинах у сім`ї.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 05 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неналежну оцінку доказів, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове по суті заявлених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги, зокрема, аргументує тим, що суд першої інстанції, встановивши протиправність діянь заподіювача моральної шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями заподіювача, а також вину останнього дійшов незаконного висновку про відсутність при всіх зазначених складових самої моральної шкоди. Така позиція, на думку позивача, протирічить положенням ст.ст.23,1167 ЦК України. Крім того, суд не врахував правової позиції Верховного Суду, висловленої у п.49 постанови від 01 вересня 2020 року в справі №296/3521/16-ц, про те, що виходячи з положень ст.ст.16,23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди виникає в наслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

У відзиві на апеляційну скаргу Брусилівська селищна рада Житомирського району Житомирської області просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Зокрема зазначає, що сама лише наявність судового рішення про визнання протиправною відмову (бездіяльність) не може бути підставою для задоволення позову, оскільки даним рішенням не встановлюється безумовна доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності заподіяння моральної шкоди. Також не надано позивачем доказів заподіяння йому або членам його сім`ї душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача (доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань тощо).

У судове засідання учасники справи не з`явилися.

Брусилівська селищна рада Житомирського району Житомирської області спрямувала клопотання про розгляд справи без участі представника.

Судова повістка про виклик на 23 лютого 2022 року ОСОБА_2 вручена 20 січня 2022 року. Клопотання про відкладення розгляду справи не надходило.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга ст.372 ЦПК України).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Статтею 56 Конституції України закріплено право особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Відповідно до частини першої та другої ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Статтею 1174 цього ж Кодексу передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтею 1173 ЦК України відшкодовуються державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За приписами пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з п.5 вказаної вище постанови Пленуму обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі №216/3521/16-ц зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року в справі №686/13212/19.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на завдання йому моральної шкоди Брусилівською селищною радою Житомирського району Житомирської області моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях, яких він зазнав через відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання в оренду земельної ділянки.

При цьому ОСОБА_1 посилався на рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року в справі №240/7538/19 як таке, що підтверджує вину відповідача. Так, рішенням адміністративного суду визнано протиправною бездіяльність Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області щодо не прийняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 26 березня 2019 року про надання в оренду земельної ділянки площею 59,1192 га, кадастровий номер 1820983900:02:000:0244, що розташована за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області. Зобов`язано Брусилівську селищну раду Брусилівського району Житомирської області розглянути заяву ОСОБА_1 про надання в оренду земельної ділянки площею 59,1192 га, кадастровий номер 1820983900:02:000:0244, що розташована за межами населеного пункту Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області та прийняти по ній рішення.

При цьому сам лише факт ухвалення рішення не може бути самостійною та достатньою підставою стверджувати про спричинення позивачеві моральної шкоди, не звільняє його від обов`язку надати докази на підтвердження наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Наявність рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року в справі №240/7538/19 про визнання протиправною бездіяльності Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 26 березня 2019 року, не свідчить про наявність заподіяння шкоди позивачу.

Подібні висновки містяться зокрема, в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі №243/5118/19, від 12 квітня 2019 року в справі №686/10651/18, від 25 листопада 2019 року в справі №686/22462/18, від 31 липня 2019 року в справі №686/22133/18, від 06 вересня 2021 року в справі №296/3139/20, на які обґрунтовано послався суд першої інстанції.

Окрім того апеляційний суд звертає увагу, що за рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року, визнавши протиправними дії відповідача при розгляді заяви ОСОБА_1 , Брусилівську селищну раду Житомирського району Житомирської області зобов`язано повторно розглянути заяву та прийняти по ній рішення.

Отже, цим судовим рішенням були відновлені порушені права позивача на розгляд його заяви у відповідності до вимог законодавства. Будь-яких інших обставин, зокрема, щодо заподіяння шкоди позивачу, причинного зв`язку між такою шкодою та бездіяльністю відповідача не встановлено.

Адміністративний суд, задовольняючи позов ОСОБА_1 , констатував факт порушення відповідачем вимог законодавства при розгляді заяви позивача. При цьому, враховуючи характер спірних правовідносин, вина заподіювача шкоди презюмується. Разом з тим, вказаних обставин недостатньо для відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач зобов`язаний довести настання негативних наслідків у вигляді такої шкоди, її розмір та причинний зв`язок.

Відтак, суд першої інстанції правильно вважав, що позивач не довів суду належними і допустимими доказами, що є його обов`язком відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України, того факту, що відповідачем заподіяно йому моральних страждань або втрат немайнового характеру. Зазначений висновок ґрунтується на оцінці встановлених обставин справи та наданих сторонами доказів, яка здійснена судом з дотриманням вимог цивільного процесуального законодавства.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно встановив правовідносини, що склалися, дослідив і надав правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам і доводам сторін.

Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, що оскаржується в апеляційному порядку, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким правильно надана оцінка судом першої інстанції відповідно до положень ст.89 ЦПК України.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість рішення суду не впливають, суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне залишити рішення суду першої інстанції без змін, що відповідає приписам ст.375 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 05 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: