Рішення

від 26.01.2022 по справі 197/88/21

ШИРОКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 197/88/21

провадження № 2/197/25/22

ШИРОКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2022 року смт Широке

Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Шевченко О.В.,

за участі:

секретаря судового засідання: Гетьманенко О.І.,

розглянувши у приміщенні суду цивільну справу за позовною заявою Органу опіки та піклування в особі Органу опіки та піклування виконавчого комітету Широківської селищної ради в інтересах неповнолітнього ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Службу у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Баштанської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позицій сторін.

Орган опіки та піклування звернувся до суду з позовною заявою (уточнена редакція позовної заяви від 11.02.2021) до відповідача про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток своєї дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; зовсім не спілкується з дитиною; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ним загальновизнаних норм моралі; не виявляє жодного інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти, морально та матеріально не підтримує дітей. Отже, відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

ІІ. Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді від 11.02.2021 позовна заява прийнята судом до розгляду та призначено підготовче засідання.

20.05.2021 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду.

Представник органу опіки та піклування повідомлений у встановленому законом порядку про час та місце судового засідання, в судове засідання не з`явився, від нього надійшла заява, в якій просив справу розглянути за його відсутності, позов підтримав в повному обсязі. Проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів не заперечував.

Треті особи, повідомлені у встановленому законом порядку про час та місце судового засідання, в судове засідання їхні представники не з`явився, від них надійшли заяви, в яких просять справу розглянути за відсутності останніх.

Відповідач повідомлявся про день та час місце розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 11 ст. 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади, в судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив (тобто не з`явився без поважних причин), відзив до суду не подав. Ніяких клопотань, заяв від цієї особи до суду не надходило.

За письмової згоди представника органу опіки та піклування суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку ст. 280 ЦПК України за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів і ухвалити заочне рішення.

Заява про визнання позову містить рукописні лише підпис, тому, маючи сумнів в достовірності, суд ухвалює саме заочне рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідач є батьком неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - дитина), що підтверджується записом в свідоцтві про народження (арк. с 5).

Мати дитини рішенням Широківського районного суду Дніпропетровської області від 22.12.2020 у справі № 197/463/20 позбавлена батьківських прав щодо дитини.

Дитина перебуває на обліку як така, яка перебуває у складних життєвих обставинах, через ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Дитина не має нерухомого майна, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідач, не працює, в центрі зайнятості на обліку не перебуває, має судимості, не приділяє уваги вихованню дитини, не цікавиться її навчанням, не відвідує батьківські збори, не підтримує зв`язок зі школою, ігнорує виклики до школи, дитина не має вдома місця для навчання, належного харчування, дитина без поважної причини тривалий час не відвідувала школу.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Широківської селищної ради від 26.05.2020орган опіки та піклування вважати за доцільне позбавлення батьківських прав відповідача відносно дитини (арк. с. 30-32).

Дитина нічого не пам`ятає про батька, який давно його не відвідував.

Таким чином, враховуючи висновок органу опіки та піклування, судом встановлено, що відповідач по справі протягом тривалого часу не займається вихованням та матеріальним утриманням свого сина, ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не проявляє до дитини батьківської уваги та турботи.

ІV. Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права, оцінка суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи, що сторони не прибули в судове засідання і орган опіки заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд вважає за можливе здійснювати судовий розгляд у судовому засіданні без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

На підставі наданих органом піки та піклування суду доказів встановлено наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.

Приписами ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_2 проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Ст. 151 СК України передбачає, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Відповідно до ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності встановленої законом.

Згідно ст. 164 ч. 1 п. 2 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

У відповідності до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загально визнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками, про що зазначено в п.15 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки і піклування, прокурор, а також сама дитина, що досягла чотирнадцяти років.

Згідно із Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, (далі - Конвенція), держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

Декларація прав дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Статтею 18 Конвенції визначено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно із ст. 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, зібрано достатньо доказів, підтверджуючих факт ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, оскільки відповідач з дитиною не спілкується, не цікавиться її життям, не надає їй моральної підтримки, повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, матеріально не забезпечує, тому суд вважає за необхідне, виходячи з інтересів дитини, позбавити відповідача батьківських прав відносно дитини.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

Згідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються: … з позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб (з розрахунку на одну особу) становить з 01.01.2021 року 2 270 грн.

Ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сторони не звільнені від сплати судового збору.

Мінімальна ставка судового збору станом з 01.01.2021 року 908 грн.

З відповідача належить стягнути судовий збір у розмірі 908 грн на користь держави.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 81, 141, 247, 263, 265, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 908 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Повний текст судового рішення складений 22.02.2022.

Позивач - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Широківської селищної ради, місце знаходження: смт. Широке, Широківський район, Дніпропетровська область, вул. Вишнева, б. 6, ЄДРПОУ: 41753769.

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Третя особа - Служба у справах дітей Криворізької районної державної адміністрації, місце знаходження: м. Кривий Ріг Дніпропетровська область, вул. Кобилянського, 148а.

Третя особа - Служба у справах дітей Баштанської районної державної адміністрації, місце знаходження: м. Баштанка, вул. Героїв Небесної Сотні, б. 37, ЄДРПОУ: 23629137.

СУДДЯ О.В.ШЕВЧЕНКО