Рішення

від 15.02.2022 по справі 380/13560/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2022 року

справа №380/13560/21

провадження № П/380/13743/21

зал судових засідань № 12

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіКузана Р.І.,

секретар судового засіданняСереда О.-В.І.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивачаБобак О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області (місцезнаходження: 81457, Львівська область, Самбірський район, с. Бісковичі, вул. Я.Мудрого, 3, код ЄДРПОУ 04370030) (далі відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області щодо неприйняття рішення «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 , на території Бісковицької сільської ради» на сесії 19 лютого 2020 року та 15 квітня 2020 року;

- зобов`язати Бісковицьку сільську раду Самбірського району Львівської області на черговій сесії після набрання судовим рішенням законної сили прийняти рішення «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Бісковицької сільської ради та передачу у власність ОСОБА_1 , ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2 , земельних ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Бісковицької сільської ради, кадастрові номери: 4624280600:05:000:0196 площею 1,0200 та; 4624280600:04:000:0299 площею 0,2782 га; 4624280600:07:000:0761 площею 0,1390 га;

- зобов`язати Бісковицьку сільську раду Самбірського району Львівської області подати до Львівського окружного адміністративного суду у місячний строк з дня набранням рішення суду законної сили звіт про його виконання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі № 380/1402/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій задоволено частково, зокрема визнано протиправною бездіяльність Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 15.08.2019 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на території Бісковицької сільської ради та зобов`язано Бісковицьку сільську раду Самбірського району Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.08.2019 та прийняти рішення з питання затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 на території Бісковицької сільської ради.

Зазначає, що за результатами розгляду його заяви про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на території села Бісковичі Бісковицької сільської ради рішення не прийнято.

Вважає, що дії відповідача порушують його право на виділення земельних ділянок у власність, у зв`язку з чим просить позов задовольнити.

Ухвалою від 18.08.2021 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 28.09.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач станом на дату розгляду справи відзиву на позовну заяву не подав.

Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судові засідання неодноразово відкладалися у зв`язку з неявкою відповідача.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві. Просили суд позов задовольнити повністю.

Відповідач участі повноважного представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового засідання. Клопотань про розгляд справи без участі його представника до суду не надходило.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Розпорядженням голови Самбірської районної державної адміністрації №77 від 15.02.2018 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 на території Бісковицької сільської ради» надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для передачі у власність земельної частки (паю) гр. ОСОБА_1 , жителю села Бісковичі розміром 1,60 в умовних кадастрових гектарах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Бісковицької сільської ради.

Отримавши дозвіл, ОСОБА_1 замовив розроблення відповідної технічної документації.

Приватним підприємством «Інформаційний кадастровий центр» була виготовлена і 05.04.2019 передана позивачу технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж трьох земельних ділянок в натурі (на місцевості), призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі зазначеної технічної документації із землеустрою 15.08.2019 у Державному земельному кадастрі проведено державну реєстрацію земельних ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області та присвоєно кадастрові номери: 4624280600:05:000:0196 площею 1,0200 та; 4624280600:04:000:0299 площею 0,2782 га; 4624280600:07:000:0761 площею 0,1390 га.

Позивач подав до Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області заяву про затвердження технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на території Бісковицької сільської ради та передачу у власність ОСОБА_1 , ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1 , земельних ділянок призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Бісковицької сільської ради, кадастрові номери: 4624280600:05:000:0196 площею 1,0200 та; 4624280600:04:000:0299 площею 0,2782 га; 4624280600:07:000:0761 площею 0,1390 га.

Листом від 25.10.2019 за №02-28/510 Бісковицька сільська рада Самбірського району Львівської області повідомила позивача, що рішення за заявою ОСОБА_1 не прийнято (результати голосування: за 7; проти 0; утрималося 4; не голосували 2).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі № 380/1402/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 15.08.2019 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 на території Бісковицької сільської ради та зобов`язано Бісковицьку сільську раду Самбірського району Львівської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.08.2019 та прийняти рішення з питання затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 на території Бісковицької сільської ради.

Відповідно до протоколу другого пленарного засідання п`ятої сесії Бісковицької сільської ради восьмого скликання від 19.02.2021 рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 на території Бісковицької сільської ради не прийнято. Голосували: за - 4, проти - 0, утримались 13, не голосували 3. Відсутні 7 депутатів.

Згідно з протоколом другого пленарного засідання сьомої сесії Бісковицької сільської ради восьмого скликання від 15.04.2021 рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 на території Бісковицької сільської ради не прийнято. Голосували: за - 0, проти - 9, утримались 8, не голосували 0. Відсутні 10 депутатів.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо відмови у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з даним позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В силу положень статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

В розумінні вимог статей 81 та 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно із статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Статтею 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою, а також відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування врегульовані Законом України від 22.05.2003 № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон №858-IV).

Відповідно до статті 1 Закону №858-IV документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Згідно з статтею 20 Закону №858-IV землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі: а)розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель; б)встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; в)надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; г)встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути); ґ)організації нових і впорядкування існуючих об`єктів землеустрою; д)виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель.

Стаття 22 Закону №858-IV визначає, що землеустрій здійснюється на підставі: а)рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; б)укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; в) судових рішень.

Відповідно до статті 25 Закону №858-IV документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. До видів документації із землеустрою належать, зокрема: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

Згідно статті 1 Закону №858-IV проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. Водночас, технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом (ст.30 Закону №858-IV).

Відповідно до статті 50 Закону №858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Питання розроблення технічної документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) врегульоване статтею 55 Закону №858-IV.

Так, згідно з частиною першою та другою статті 55 Закону № 858-IV встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з частиною восьмою статті 55 Закону №858-IV у разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

За приписами частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

З огляду на вказане, вирішення питань про погодження та затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі в межах населеного пункту, віднесено до виключної компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад, про що приймається рішення.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) визначено принципи місцевого самоврядування в Україні, відповідно до яких місцеве самоврядування в Україні здійснюється на засадах: народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів, виборності, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування, судового захисту прав місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст.5 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію.

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою, а також повноваження у частині погодження та затвердження проектів землеустрою передбачені статтями 186,186-1 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 14 статті 186 Земельного кодексу України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності; власником земельної ділянки, у разі якщо земельна ділянка перебуває у приватній власності.

За правилами частини 18 статті 186 Земельного кодексу України Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, іншим суб`єктам, визначеним цією статтею, при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України «Про землеустрій»; надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено цією статтею; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт. Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інший суб`єкт, визначений цією статтею, розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження документації із землеустрою іншими органами.

Судом встановлено, що відповідно до протоколів другого пленарного засідання п`ятої сесії та сьомої сесії Бісковицької сільської ради восьмого скликання від 19.02.2021 та від 15.04.2021 рішення «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 на території Бісковицької сільської ради» не прийнято.

При цьому, відповідачем не наведено жодного обґрунтування наявності підстав для відмови у затвердженні технічної документації.

Крім цього суд зауважує, що у протоколах Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області не зазначено жодних, визначених Земельним кодексом України, підстав неприйняття рішення щодо затвердження технічної документації позивача.

Суд звертає увагу, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі № 380/1402/20 відповідача зобов`язано прийняти рішення з питання затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 на території Бісковицької сільської ради.

Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення за результатами розгляду Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Бісковицької сільської ради, кадастрові номери: 4624280600:05:000:0196 площею 1,0200 та; 4624280600:04:000:0299 площею 0,2782 га; 4624280600:07:000:0761 площею 0,1390 га, а не дії як вважає позивач.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Суд встановив, що з приводу спірних правовідносин вже наявне рішення від 12.05.2020 у справі № 380/1402/20, яке набрало законної сили, та яким зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.08.2019 та прийняти рішення з питання затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 на території Бісковицької сільської ради.

Однак, відповідач на сесіях Бісковицької сільської ради жодного рішення не прийняв.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст.5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд у вказаних правовідносинах має застосувати такий захід правового впливу, який беззаперечно забезпечить належний захист порушених прав позивача.

Суд зазначає, що при розгляді питання про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) відповідачем мали бути враховані висновки суду, викладені у рішенні від 12.05.2020 у справі № 380/1402/20, яким надано оцінку бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 від 15.08.2019 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 на території Бісковицької сільської ради. Визначаючи протиправною бездіяльність відповідача при попередньому розгляді заяви позивача, обов`язком суб`єкта владних повноважень є застосування вказаних висновків при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 і недопущення прийняття рішення з тих же мотивів, які суд визнав необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Крім того, суд зазначає, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.

Відповідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законодавством. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

В даному випадку не є втручанням суду у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки позивач звертався до відповідача з питанням щодо затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 на території Бісковицької сільської ради, проте відповідач протиправно не прийняв жодного рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №825/602/17, від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 26.02.2019 р. у справі №802/721/18-а та від 05.03.2019 р. у справі №2040/6320/18, де зазначено що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. theUnitedKingdom), пп.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003року, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Отже, з огляду на вказані вище норми законодавства та фактичні обставини справи суд вважає, що відсутні підстави для повторного зобов`язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 .

Беручи до уваги наведене, а також відсутність визначених законодавством підстав для відмови в затвердженні позивачу технічної документації з землеустрою, суд вважає за необхідне зобов`язати Бісковицьку сільську раду Самбірського району Львівської області прийняти рішення «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 , призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Бісковицької сільської ради, кадастрові номери: 4624280600:05:000:0196 площею 1,0200 та; 4624280600:04:000:0299 площею 0,2782 га; 4624280600:07:000:0761 площею 0,1390 га та передати їх у власність ОСОБА_1 .

Саме такий спосіб захисту порушеного права, на переконання суду, слугуватиме належним механізмом недопущення повторного порушення права позивача, а спір між сторонами буде вирішено остаточно.

Щодо зобов`язання відповідача подати у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про його виконання, суд зазначає таке.

Частиною 1 ст.382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, положеннями вказаної норм закріплено право саме суду встановлювати контроль за виконанням судового рішення і вирішувати у яких випадках належить подавати відповідний звіт. У суду відсутні підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення після набрання ним законної сили.

Проаналізувавши обставини справи, суд вважає, що відсутні достатні підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у вказаній адміністративній справі.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що у спірних правовідносинах відповідач не навів належних обставин, що слугували підставою для відмови у погодженні вибору розташування земельної ділянки, наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування та не надав достатньо доказів на підтвердження правомірності свого рішення, тому виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат в сумі 6000 грн, суд зазначає таке.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представником позивача подано клопотання про стягнення з відповідачів судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 6000,00 грн. згідно з договором про надання правової допомоги.

Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу між сторонами врегульовано ст.134 КАС України.

За положеннями цієї статті, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч. 5. ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 (справа №826/856/18), від 16.05.2019 № 823/2638/18.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З долучених представником позивача документів суд встановив, що 03.08.2021 між ОСОБА_1 та адвокатом Бобак О.Б. укладено договір про надання правової (правничої) допомоги.

На підтвердження фактично понесених позивачем витрат на оплату правової допомоги представником позивача подано акт про виконання умов договору про надання правової допомоги від 03.08.2021. Згідно з вказаним актом загальна вартість наданої адвокатом Бобак О.Б. правової допомоги становила 6000,00 грн. Види процесуальних дій: ознайомлення з матеріалами справи, узгодження правової допомоги, складання позовної заяви; представництво при розгляді справи у Львівському окружному адміністративному суді. Крім того представником позивача долучено товарний чек на суму 6000 грн.

У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), №34884/97).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених ч.5 ст.134 КАС України.

Відповідно до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області на користь позивача необхідно стягнути 1816,00 судового збору та 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 , призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Бісковицької сільської ради, кадастрові номери: 4624280600:05:000:0197 площею 1,0200 та; 4624280600:04:000:0300 площею 0,2782 га; 4624280600:07:000:0762 площею 0,1390 га.

Зобов`язати Бісковицьку сільську раду Самбірського району Львівської області прийняти рішення «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянину ОСОБА_1 , призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Бісковицької сільської ради, кадастрові номери: 4624280600:05:000:0196 площею 1,0200 та; 4624280600:04:000:0299 площею 0,2782 га; 4624280600:07:000:0761 площею 0,1390 га та передати їх у власність ОСОБА_1 .

Стягнути з Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області (місцезнаходження: 81457, Львівська область, Самбірський район, с. Бісковичі, вул. Я.Мудрого, 3, код ЄДРПОУ 04370030) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн.

Стягнути з Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області (місцезнаходження: 81457, Львівська область, Самбірський район, с. Бісковичі, вул. Я.Мудрого, 3, код ЄДРПОУ 04370030) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене та підписане 28.02.2022

СуддяР.І. Кузан