Ухвала

від 02.03.2022 по справі 303/1704/22

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 303/1704/22

2-о/303/23/22

УХВАЛА

про залишення заяви без руху

03 березня 2022 року м. Мукачево

Суддя Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області Заболотний А.М., розглянувши матеріали за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за заявою подружжя,-

в с т а н о в и в:

Заявники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області в порядку окремого провадження із заявою, в якій просять розірвати шлюб, укладений між ними, зареєстрований 21.07.2007 року у відділі реєстрації актів цивільного стану по місту Мукачево Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, актовий запис № 314. Також зазначають, що в період шлюбу у них народилося шестеро дітей, які на цей час є неповнолітніми.

Вивчивши подану заяву, слід прийти до висновку про необхідність залишення її без руху за таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частиною 3 ст. 293 ЦПК України, на підставі якої подано цю заяву, визначено, що у порядку окремого провадження, зокрема, розглядаються справи про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі.

За змістом ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

У ч. 1 ст. 109 СК України визначено, що подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Згідно з п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, розірвання шлюбу судом за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК), провадиться в окремому провадженні у випадку, якщо існує взаємна згода подружжя щодо розірвання шлюбу. При розгляді справи суд встановлює, чи відповідає заява про розірвання шлюбу дійсній волі дружини та чоловіка, та чи не будуть після розірвання шлюбу порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей. Для захисту інтересів неповнолітніх дітей суд має перевірити зміст письмових договорів, які подружжя подає під час розгляду справи про розірвання шлюбу. Відповідно до ст. 109 СК України, подружжя має право подати письмовий договір, в якому передбачено: з ким з них будуть проживати діти; яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо; умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Крім того, подружжя подає до суду договір про розмір аліментів на дитину (дітей). Судам слід перевіряти дотримання нотаріального посвідчення такого договору. У ньому сторони передбачають способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину тим з них, хто проживає окремо від дитини. Сторони передбачають у договорі також порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків. При розірванні шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подачі заяви, якщо її не відкликано хоча б одним із подружжя.

Крім того, згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» шлюб припиняється шляхом його розірвання за заявою подружжя або одного з них судом чи органом реєстрації актів цивільного стану. Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, суди мають враховувати, що воно проводиться органами РАЦС лише у випадках, передбачених статтями 106, 107 СК України. При цьому питання про розірвання шлюбу вирішується незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Розірвання шлюбу судом відбувається: за наявності в подружжя спільних неповнолітніх дітей; за відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу, крім випадків, передбачених ст. 107 СК України; за спільною заявою подружжя, яке має дітей, відповідно до ст. 109 СК України; за позовом одного з подружжя відповідно до ст. 110 СК України.

Так, заявники у своїй заяві зазначають про те, що дійшли згоди про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, в підтвердження чого подали копію шлюбного договору від 02.09.2021 року.

Перевіривши умови представленого шлюбного договору від 02.09.2021 року, слід прийти до висновку про те, що такий не є тим договором, що вимагається в розумінні ч. 1 ст. 109 СК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 93 СК України шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. З огляду на вказане, в шлюбному договорі не може бути визначено, з ким з батьків будуть проживати діти, умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Також, в представленому шлюбному договорі від 02.09.2021 року відсутні відомості про розмір аліментів на дітей до досягнення ними повноліття, порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків.

Неподання до спільної заяви про розірвання шлюбу договору, який відповідає зазначеним вище вимогам унеможливлює розгляд спільної заяви про розірвання шлюбу судом в порядку ст. 294 ЦПК України та ст. 109 СК України. У зв`язку з цим, заявникам необхідно надати відповідний письмовий договір, який має бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, що в свою чергу кореспондує обов`язку, встановленому в ч. 5 ст. 177 ЦПК України, а саме зобов`язанню додати до позовної заяви всі наявні в докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Так, відповідно до ч. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року, до заяви про розірвання шлюбу додаються: оригінал свідоцтва про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, довідки щодо розміру заробітку та інших доходів, а також усі необхідні документи відповідно до заявлених вимог.

Однак як вбачається з матеріалів справи, заявниками не надано оригінал свідоцтва про шлюб, проте у справах про розірвання шлюбу обов`язковою умовою, є надання суду оригіналу такого свідоцтва.

Відтак вказаний недолік заяви слід усунути заявникам та надати суду оригінал свідоцтва про шлюб.

Крім того, відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 95 ЦПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

В порушення зазначеної норми заявниками надано до суду ксерокопії документів, які належним чином не завірені, що також потребує виправлення.

Також звертається увага і на те, що зі змісту поданої заяви заявники проживають за межами України.

В той же час, ст. 29 ЦПК України визначає, що підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.

З огляду на вказані правила визначення підсудності справ, у випадку коли обидві сторони проживають за її межами, заявникам слід обґрунтувати наявність підстав для звернення саме до цього суду.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст.175ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.

У зв`язку з цим у заяві слід вказати місце реєстрації проживання (перебування) заявників чи останнє таке відоме або місце його постійного заняття (роботи), місцезнаходження їх майна із доказовим підтвердженням, а також інші реквізити сторін, визначені п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення заяви без руху жодним чином не перешкоджає заявникам у доступі до правосуддя після усунення недоліків заяви.

Згідно з ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи зазначене, заява підлягає залишенню без руху з наданням заявникам строку для усунення недоліків.

Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 293, 294 ЦПК України, суддя,-

п о с т а н о в и в:

Заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за заявою подружжя - залишити без руху.

Повідомити заявників про необхідність усунення недоліків, вказаних у мотивувальній частині цієї ухвали, протягом десяти днів з дня отримання ухвали.

Роз`яснити, що якщо заявники не усунуть недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається заявникам (ч. 3 ст. 185 ЦПК України).

Копію ухвали надіслати заявникам.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя А.М.Заболотний