Рішення

від 02.03.2022 по справі 918/1230/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2022 р. м. РівнеСправа № 918/1230/21

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК-ЕКСПО"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАРТАКС"

про: стягнення 100 821,82 грн.

секретар судового засідання: С.Коваль;

представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

СУТЬ СПОРУ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вік-Експо" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тартакс" про стягнення 100 821,82 грн., з яких: 61 182,80 грн. заборгованість, 1 353,67 грн. інфляційні втрати, 2 933,42 грн. 10% річних, 4 760,53 грн. пені, 30 531,41 грн. штрафу.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги аргументовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору про надання послуг №060901 від 09 червня 2021 року в частині повної та своєчасної сплати вартості наданих послуг. Зокрема позивач вказує, що на виконання умов укладеного договору надав відповідачу послуги з ремонту транспортних засобів, а відповідач у свою чергу не оплатив їх вартість, у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню в розмірі 4 760,53 грн., штраф в розмірі 30 591,41 грн. та 10 % річних в розмірі 2 933,42 грн., інфляційних втрат в розмірі 1 353,67 грн.

Відповідач відзиву на позовну заяву суду не надав.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 04 січня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 01 лютого 2022 року.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді А.Качура, судове засідання призначене на 01 лютого 2022 року не відбулося. Сторони, що з`явились у судове засідання, повідомлені про неможливість проведення судового засідання, та ухвалою суду від 04 січня 2022 року повідомлені про те що наступне судове засідання відбудеться 01 березня 2022 року.

В судове засідання представники сторін не з`явились, сторони повідомлені про місце дату та час розгляду справи.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

09 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вік-Експо" (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тартакс" (замовник, відповідач) було укладено договір про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобільних транспортних засобів та їх складових №060901 (далі "договір"), за умовами предмету якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання протягом строку дії договору надавати комплекс послуг з технічного обслуговування та ремонту (далі послуги) транспортних засобів (далі ТЗ) з встановленням запчастин і використанням супутніх товарів, необхідних при проведенні зазначених робіт, на станції технічного обслуговування та ремонту автомобілів (далі СТО) за місцем розташування виконавця, а замовник зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги, запасні частини та супутні товари, необхідних при проведенні зазначених робіт, на умовах, визначених цим договором.

Згідно з умовами пункту 1.4. договору, конкретний перелік та вартість послуг, запасних частин та матеріалів, що надаються замовнику, визначається при кожному прийманні ТЗ на СТО та оформляється попереднім наряд - замовленням. Попередній наряд - замовлення узгоджується з замовником та є підставою для складання рахунків.

Згідно з умовами пункту 3.1. договору, вартість робіт першочергово визначається у попередньому наряд-замовленні. Остаточна ціна за надані послуги встановлюється виконавцем в акті виконаних робіт, що оформляється виконавцем, підписується сторонами та стає невід`ємною частиною договору або в рахунку-фактурі.

Відповідно до пункту 3.4. договору, замовник зобов`язаний здійснити оплату наданих послуг (виконаних робіт) наступним чином:

- на умовах 100% передоплати на підставі попереднього наряд-замовлення або рахунку-фактури, виставленого виконавцем, до початку виконання робіт;

- у разі виникнення в процесі виконання технічного обслуговування та ремонту транспортного засобу прихованих пошкоджень і дефектів, виконавець із попереднім погодженням додаткових робіт із замовником виставляє додатковий рахунок-фактуру, який підлягає оплаті замовником до моменту закінчення надання послуг (виконання робіт).

При порушенні строків оплати за прийняті роботи, замовник зобов`язаний сплатити виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (пункт 3.6. договору).

Згідно з наявним у справі нарядом-замовленням загальна вартість наданих послуг складає 61 980,88 грн.

Згідно із актом виконаних робіт №Ві-Т-0000023525 від 09 червня 2021 року, загальна вартість наданих послуг за договором складає 61 182,80 грн.

Відповідно до положень пункту 5.2. договору, у випадку затримки оплати за цим договором, замовник окрім відшкодування фактично завданих виконавцю збитків сплачує на його користь суму заборгованості з урахуванням: встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, 10 (десятьох) % річних від суми простроченого платежу, пеню, що обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у. період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 5.3. договору, у випадку непогашення грошової заборгованості за виконані роботи/надані послуги протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості замовник зобов`язаний додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу виконавця штраф у розмірі 10 (десяти) % від вартості виконаних робіт/отриманих послуг згідно акту виконаних робіт, у випадку непогашення грошової заборгованості протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості замовник зобов`язаний додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу виконавця штраф у розмірі 30 (тридцяти) % від вартості робіт/послуг, у випадку непогашення грошової заборгованості протягом 90 (дев`яноста) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості замовник зобов`язаний додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу Виконавця штраф у розмірі 50 (п`ятдесяти) % від вартості неоплачених робіт/послуг.

У зв`язку з прострочення оплати наданих послуг позивач за період з 10 червня 2021 року по 01 грудня 2021 року нарахував відповідачу пеню в розмірі 4 760,53 грн., та штраф в розмірі 30 591,41 грн., інфляційні втрати за період з 10 червня 2021 року по 31 жовтня 2021 року в розмірі 1 353,67 грн., 10 % річних за період з 10 червня 2021 року по 01 грудня 2021 року в розмірі 2 933,42 грн.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

З наведених обставин встановлено, що спірні правовідносини за своїм змістом є майновими, договірними та стосуються надання послуг. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права порушеними через невиконання відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості наданих послуг.

Розглядаючи даний спір суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до статей 526, 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3 статті 202 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з нормами частини 1 статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з положеннями статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 902 ЦК України встановлено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з визначеннями статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно з нормами статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем не оплачено надані згідно акту виконаних робіт №Ві-Т-0000023525 від 09 червня 2021 року на суму 61 182,80 грн., матеріли справи не містять доказів такої оплати, відтак суд приходить до висновку що позов в частині вимог про стягнення основної заборгованості підлягає до задоволення.

Згідно з умовами пункту 5.2. договору, у випадку затримки оплати за цим договором, замовник окрім відшкодування фактично завданих виконавцю збитків сплачує на його користь суму заборгованості з урахуванням: встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, 10 (десятьох) % річних від суми простроченого платежу, пеню, що обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у. період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 5.3. договору, у випадку непогашення грошової заборгованості за виконані роботи/надані послуги протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості замовник зобов`язаний додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу виконавця штраф у розмірі 10 (десяти) % від вартості виконаних робіт/отриманих послуг згідно акту виконаних робіт, у випадку непогашення грошової заборгованості протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості замовник зобов`язаний додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу виконавця штраф у розмірі 30 (тридцяти) % від вартості робіт/послуг, у випадку непогашення грошової заборгованості протягом 90 (дев`яноста) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості замовник зобов`язаний додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу Виконавця штраф у розмірі 50 (п`ятдесяти) % від вартості неоплачених робіт/послуг.

Статтею 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як зазначено в статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За змістом частини 2 статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Тож до правовідносин сторін договору щодо забезпечення належного виконання господарського договору штрафними санкціями (штраф, пеня) слід застосовувати положення глави 26 ГК України.

Згідно зі статтею 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 1 статті 173 ГК України містить визначення господарського зобов`язання, яким визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто в розумінні статей 173, 230 ГК України неустойка (штраф, пеня) є різновидами господарських санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, суть якого може полягати як в зобов`язанні сплатити гроші (грошове зобов`язання), так і в зобов`язанні виконати роботу, передати майно, надати послугу (негрошове зобов`язання).

Відповідно до статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Отже, застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення при укладанні договору санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань і пеня та штраф застосовуються за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №904/5770/18.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлений частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України, а право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.09.2019 року у справі №904/5770/18, від 27.09.2019 року у справі №923/760/16, від 02.04.2019 року у справі №917/194/18, від 25.05.2018 року у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 року у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 року у справі №911/1351/17).

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Відповідно до пунктів 5.2., 5.3. договору позивач у зв`язку з прострочення оплати наданих послуг за період з 10 червня 2021 року по 01 грудня 2021 року нарахував відповідачу пеню в розмірі 4 760,53 грн., та штраф в розмірі 30 591,41 грн.

Суд, здійснивши перерахунок пені та штрафу приходить до висновку, що вказаний розрахунок є законним та обґрунтованим.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з умовами пункту 5.2. договору сторонами погоджено інший розмір процентів річних, що відповідає вимогам статті 625 ЦК України, а саме: 10 процентів річних.

За прострочення оплати поставленого товару позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати за період з 10 червня 2021 року по 31 жовтня 2021 року в розмірі 1 353,67 грн., 10 % річних за період з 10 червня 2021 року по 01 грудня 2021 року в розмірі 2 933,42 грн.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та відсотків річних, суд приходить до висновку, що вказаний розрахунок є арифметично правильним, відповідає умовам договору та статті 625 ЦК України.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд робить висновок, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 61 182,80 грн. заборгованості, 1 353,67 грн. інфляційних втрат, 2 933,42 грн. 10% річних, 4 760,53 грн. пені, 30 531,41 грн. штрафу є законними та обґрунтованими, поряд з тим суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч. 1 ст. 231 ГК України), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.

За частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Так, зокрема, неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №922/4294/19.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 р. № 7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021 р. у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

Разом з цим, відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За таких умов, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 р. у справі №902/538/18.

Враховуючи викладені обставини та виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги значний розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення позивачем, а також відсутність доказів понесення позивачем збитків, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру штрафних санкцій (пені, штрафу) до 50 % (п`ятдесят) відсотків, тобто з 4 760,53 грн. до 2 380,27 грн. пені, та з 30 531,41 грн. до 15 265,71 грн. штрафу.

Відповідно до приписів частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

За висновком суду були встановлені обставини щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача 61 182,80 грн. заборгованості, 1 353,67 грн. інфляційних втрат, 2 933,42 грн. 10% річних, 4 760,53 грн. пені, 30 531,41 грн. штрафу є законними та обґрунтованими. Водночас з урахуванням обставин справи за результатом розгляду позовних вимог, суд прийшов до висновку про необхідність зменшення розміру неустойки на 50 %.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 61 182,80 грн. заборгованість, 1 353,67 грн. інфляційних втрат, 2 933,42 грн. 10% річних, 2 380,27 грн. пені, та 15 265,71 грн. штрафу.

В задоволенні вимог про стягнення 2 380,26 грн. пені та 15 325,70 грн. штрафу необхідно відмовити.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з правилами частини 9 статті 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд вважає за необхідне покласти на відповідача судові витрати в розмірі сплаченого позивачем судового збору, що становить 2 270,00 грн.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тартакс" (35603, Рівненська область, місто Дубно, вул. Канторська 45, кв. 4, код ЄДРПОУ 41306549) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вік-Експо" (33003, м. Рівне, вул. Кобзарська 85, код ЄДРПОУ 37685735) 61 182 (шістдесят одна тисяча сто вісімдесят два) грн. 80 коп. заборгованості, 1 353 (одна тисяча триста п`ятдесят три) грн. 67 коп. інфляційних втрат, 2 933 (дві тисячі дев`ятсот тридцять три) грн. 42 коп. 10% річних, 2 380 (дві тисячі триста вісімдесят) грн. 27 коп. пені, 15 265 (п`ятнадцять тисяч двісті шістдесят п`ять) грн. 71 коп. штрафу та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

3. В задоволенні вимог про стягнення 2 380,26 грн. пені та 15 325,70 грн. штрафу відмовити.

Позивач (Стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "Вік-Експо" (33003, м.Рівне, вул. Кобзарська 85, код ЄДРПОУ 37685735).

Відповідач (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "Тартакс" (35603, Рівненська область, місто Дубно, вул. Канторська 45, кв. 4, код ЄДРПОУ 41306549).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Суддя А.Качур