Рішення

від 22.02.2022 по справі 522/17408/19

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

23.02.22

Справа № 522/17408/19

Провадження № 2/522/2250/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2022 року Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого судді: - Чернявської Л.М.

за участю секретаря судового засідання Тофан Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Українська інноваційна компанія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці відповідача - ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» про визнання договору недійсним та витребування майна з незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

15 жовтня 2019 року до суду надійшов позов ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до ПАТ «Українська інноваційна компанія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення договорів недійсними та витребування квартири з незаконного володіння.

Ухвалою суду від 18 жовтня 2019 року позовну заяву залишено без руху.

08 листопада 2019 року від ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про виконання ухвали суду від 18 жовтня 2019 року разом з позовною заявою ОСОБА_4 , ОСОБА_1 до ПАТ «Українська інноваційна компанія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення договорів недійсними та витребування квартири з незаконного володіння.

В обґрунтування зазначено, що ОСОБА_1 стало відомо, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 була незаконно переоформлена на відповідачів, а саме спочатку на ОСОБА_3 потім на ОСОБА_2 . Виходячи з документів на право власності на зазначену квартиру, вона належить ОСОБА_4 (у розмірі 1/3 частки) та ОСОБА_1 (у розмірі 2/3 частки) на праві спільної часткової власності.

Зазначено, що 30 липня 2008 року між АТ «Український інноваційний банк», правонаступником якого є ПАТ «Український інноваційний банк» та ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які в договорі виступають іпотекодержателями, був укладений іпотечний договір, який виступає у якості забезпечення кредитного договору № 95 від 30.07.2008 року, який був укладений між Приватним науково-комерційним підприємством «УкрПромСкло» та ПАТ «Український інноваційний банк».

Як вбачається з позовної заяви, позивачам 27 травня 2019 року ПАТ «Український інноваційний банк» уклала з ОСОБА_3 договір № 795 від 27.05.2019 року про відступлення право вимоги за іпотечним договором від 30.08.2008 року. У зв`язку з чим 12.07.2019 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 була зареєстрована за ОСОБА_3 на підставі зазначеного договору. 19.07.2019 року приватним нотаріусом був нотаріально завірений договір купівлі-продажу № 529 від 19.07.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ..

Позивачі вважають, що такі правочини порушують їх права та законні інтереси, оскільки вони не відповідають діючому законодавству.

Ухвалою суду від 12 листопада 2019 року відкрито провадження по справі, встановлено загальний порядок розгляду справи.

Також, ухвалою суду від 12 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 . Заборонено ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_2 , а також інші дії щодо зміни власника чи іншим способом відчуження даного майна та дії, які будь-яким чином порушують права позивача. Визначено позивачу ОСОБА_1 розмір зустрічного забезпечення у сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень та зобов`язано позивачів сплатити вказану суму на депозитний рахунок суду у строк, що не перевищує десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову та зобов`язати позивача у вказаний строк надати до суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення.

Ухвалою суду від 09 грудня 2019 року скасовано заходи забезпечення позову та зустрічне забезпечення, які вжиті ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2019 року. Скасовано арешт, який накладений на квартиру АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 . Скасовано заборону ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_2 , а також інші дії щодо зміни власника чи іншим способом відчуження даного майна та дії, які будь-яким чином порушують права позивача. Скасовано розмір зустрічного забезпечення, встановлений ОСОБА_1 у сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень та зобов`язання позивача сплатити вказану суму на депозитний рахунок суду (Отримувач: ТУ ДСА України в Одеській області, код отримувача (ЄДРПОУ): 26302945, Банк отримувача: Державна казначейська служба України, МФО: 820172, № рахунку: 37317035005435) у строк, що не перевищує десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову та зобов`язати позивача у вказаний строк надати до суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення.

18 грудня 2019 року від представника ОСОБА_2 адвоката Бовкун В.І. до суду надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування зазначено, що ОСОБА_2 вважає, що вимоги позивачів не підлягають задоволенню в повному обсязі, а їх доводи викладені в позовній заяві є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються належними та допустимими доказами, оскільки питання правонаступництва ПАТ «Українська інноваційна компанія» всіх прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк» встановлено численними рішеннями Верховного Суду, позивачі взагалі не є заінтересованими особами в цьому спорі з моменту звернення банку стягнення на спірну квартиру, відповідач є добросовісним набувачем спірної квартири, а також позивачами неправильно обраний спосіб захисту своїх, нібито, порушених прав.

Ухвалою суду від 02 квітня 2020 року заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову повернуто заявнику.

Ухвалою суду від 03 червня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 03 червня 2020 року про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

18 серпня 2020 року ухвалою суду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову від 14 серпня 2020 року задоволено частково.

Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 .

Визначено позивачу ОСОБА_1 розмір зустрічного забезпечення у сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень та зобов`язати сплатити вказану суму на депозитний рахунок суду (Отримувач: ТУ ДСА України в Одеській області, код отримувача (ЄДРПОУ): 26302945, Банк отримувача: Державна казначейська служба України, МФО: 820172, № рахунку: UA418201720355249001000005435) у строк, що не перевищує десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову та зобов`язати позивача у вказаний строк надати до суду документи, що підтверджують надання зустрічного забезпечення. У задоволені вимог заяви щодо заборони ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , відчужувати та/або вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_2 відмовлено.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2020 року клопотання ОСОБА_2 в особі представника адвоката Бовкун В.І. про скасування заходів забезпечення позову повернуто заявнику без розгляду. Також, ухвалою суду від 22 жовтня 2020 року скасовано ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 18 серпня 2020 року, якою вжито заходи забезпечення позову. Скасовано арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_2 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 . Скасовано зустрічне забезпечення.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2020 року у задоволенні заяви адвоката Бовкун В.І., який представляє інтереси ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову від 27 жовтня 2020 року відмовлено.

02 лютого 2021 року від ОСОБА_1 надійшла уточнена позовна заява до ПАТ «Українська інноваційна компанія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та витребування майна з незаконного володіння.

Позивач просив:

-Визнати недійсним договір № 795 від 27.05.2019 року між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_3 про відступлення право вимоги № 19/03/19-1 від 19.03.2019 року за іпотечним договором від 30.08.2008 року;

-Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 04 лютого 2021 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Зюкіної А.Г. про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та встановлення заборони відчуження залишено без розгляду.

11 лютого 2021 року ухвалою суду клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Зюкіної А.Г. про заміну сторони в порядку ст.55 ЦПК України задоволено.

Залучено до участі у справі в якості правонаступника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 11 лютого 2021 року у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» про заміну сторони у справі від 05 серпня 2020 року відмовлено. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці відповідача - ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК».

Також, ухвалою суду від 11 лютого 2021 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Зюкіної А.Г. про витребування доказів задоволено.

Витребувано у ПАТ «Українська інноваційна компанія» договір від 27 травня 2019 року про відступлення право вимоги за іпотечним договором від 30.08.2008 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. та зареєстрований в реєстрі за № 795 для огляду в судовому засіданні.

Витребувано у ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири від 19 липня 2019 року посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Журавльовою Л.М. та зареєстрований в реєстрі за № 529 для огляду в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 11 лютого 2021 року прийнято уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Українська інноваційна компанія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та витребування майна з незаконного володіння.

Закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.

Продовжено слухати справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Українська інноваційна компанія», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці відповідача - ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» про визнання договору недійсним та витребування майна з незаконного володіння.

18 лютого 2021 року від ОСОБА_6 до суду надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи на виконання ухвали суду від 11 лютого 2021 року.

Ухвалою суду від 01 березня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 адвоката Фішер Ю.Є. про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та встановлення заборони відчуження залишено без розгляду.

15 березня 2021 року від ПАТ «Українська інноваційна компанія» до суду надійшли витребуванні документи відповідно до ухвали суду від 11 лютого 2021 року.

22 березня 2021 року від представника ОСОБА_2 до суду надійшли пояснення.

В судове засідання 23 лютого 2022 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином. Від представника ОСОБА_2 адвоката Бовкун В.І. до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи положення ч. 2 ст.247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, з огляду на неявку всіх учасників справи, не здійснювалось.

Суд, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи та інші матеріали, приходить до наступного.

Матеріалами справи встановлено, що 30.07.2008 року міжАТ «Український інноваційний банк» і Приватним науково-комерційним підприємством «УкрПромСкло» була укладена кредитна угода про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 95, згідно з якою Банк надає Позичальнику кредит на умовах відновлювальної кредитної лінії на термін по 29.07.2009р. з лімітом кредитної лінії у розмірі 500 000 грн. для використання розрахунків з позичальниками скла та на оплату послуг, пов`язаних з перевезенням та зберіганням скла згідно наданих договорів та платіжних документів (п.3.1., пп.3.2.1. п.3.2.)

Згідно з умовами п. 3.3.1. угоди видача кредиту проводиться на підставі платіжного доручення, копій контрактів (договорів, рахунків), після набрання чинності гарантійними документами. Фінансуванню підлягають контракти (договори), що відповідають вимогам чинного законодавства України та вимогам Банку.

Умовами п. 3.4.1. угоди передбачено, що Позичальник сплачує Банку проценти в розмірі 20 % річних.

У пп.3.5.1. п.3.5. угоди встановлено, що граничним терміном повернення кредиту є 29.07.2009р. Повернення кредиту відбувається шляхом перерахування коштів Позичальником на рахунок, вказаний в п. 5.1.3. цієї угоди.

На забезпечення виконання основного зобов`язання, 30 липня 2008 року між АТ «Український інноваційний банк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., у реєстрі за №8822, в якості забезпечення кредитного договору №95 від 30 липня 2008 року між Приватним науково-комерційним підприємством «УкрПромскло» та ПАТ «Укрінбанк».

В забезпечення виконання кредитного договору була передана квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Приватне науково-комерційним підприємством «УкрПромСкло» свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим рішенням Господарського суду Одеської області від 21.05.2012 року у справі№10/17-5183-2011 було стягнуто з Приватного науково-виробничого підприємства «УкрПромСкло» суму основного боргу по кредитному договору №95 від 30 липня 2008 року в сумі 483000,00 грн., а також рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 24 вересня 2013 року (справа №1519/2-5661/11) було стягнуто з ПНВП«УкрПромСкло»на користь ПАТ«Український інноваційний банк»суму заборгованості за кредитною угодою №95 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 30 липня 2008 рокув загальному розмірі 415306,34 гривень, з яких сума несплачених процентів за користування кредитом182878,34 гривень, сума пені за несвоєчасно сплачені проценти29361,53 гривень, сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом203066,47 гривень.

Відповідно до ч. 4ст. 82 ЦПК Україниобставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Викладені вище обставини встановлені відповідними рішеннями судів, які набрали законної сили, а тому не потребують повторному доказуванню та судом повторно не досліджуються.

Доказів, що підтверджували факт погашення ПНВП «УкрПромСкло» заборгованості за кредитною угодою про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 95, позивачем суду не надано.

В подальшому, між ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке вважає себе правонаступником ПАТ«Український інноваційний банк» та ОСОБА_3 був укладений Договір відступлення права вимоги № 19/03/19-1 від 19 березня 2019 року.

Згідно п. 1.1. вказаного договору відступлення, Первісний Кредитор в порядку та на умовах, визначених цим Договором та чинним законодавством України, відступає (передає), а Новий Кредитор приймає (набуває) права вимоги Первісного Кредитора яке йому належить відповідно до. умов Кредитної угоди №95 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 30.07,2008 року зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до них тощо, що є його невід`ємною частиною, який укладений між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» та Приватним науково-виробниче підприємство «УкрПромСкло», код ЄДРПОУ 21034492.

Відповідно п. 1.4-1.5. Договору відступлення. вказаного договору відступлення Новий кредитор після переходу до нього права вимоги стає кредитором за Кредитним договором та одержує право вимагати від Боржника належного виконання всіх без виключення зобов`язань за: Кредитним договором, які існували та існують на момент укладення цього Договору. При цьому, Новий кредитор також набуває статусу заставодержателя (іпотекодержателя) за всіма зобов`язаннями, що забезпечують виконання Боржником його зобов`язань за Кредитним договором в разі їх наявності.

В силу цього Договору, Первісний кредитор відступає Новому кредитору також права вимоги за договорами поруки/застави/ілотеки, що забезпечують виконання зобов`язань за Кредитним договором в разі їх наявності, про що укладаються окремі договори, протягом узгодженого між сторонами строку.

Судом встановлено, що між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_3 був укладений Договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. 30 липня 2008 року за реєстровим № 8822, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. 27 травня 2019 року за реєстровим № 795.

Згідно до п.1.1. Договору відступлення права вимоги за іпотечним договором у зв`язку з укладенням між Новим Іпотекодержателем та Первісним Іпотекодержателем Договору про відступлення права вимоги №19/03/19-1 від «19» березня 2019 року, за умовами якого Первісний Іпотекодержатель відступив Новому Іпотекодержателю право вимоги за Кредитним договором №95 від 30.07.2008 року з урахуванням усіх змін та доповнень внесених до нього (далі - Кредитний договір), укладеним між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК» та Приватним науково-виробничим підприємством «УКРПРОМСКЛО», код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України 21034492, місцезнаходження якого: 65078, Одеська обл., місто Одеса, вул. Генерала Петрова, будинок 22-А, кімната 13 (скорочена назва - ПНВП «УКРПРОМСКЛО», як це зазначено в його статуті), в особі директора Нідзвецького Ігора Казимировича, який діє на підставі Статуту, (надалі іменується - Боржник), Первісний Іпотекодержатель відступає Новому Іпотекодержателю своє Право вимоги за Іпотечним договором від 30.07.2008 року укладений між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ «УКРАЇНСЬКИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ БАНК», код СДРПОУ 05839888 та ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 (надалі «Іпотекодавець 1»), ОСОБА_4 , ІПН НОМЕР_2 (надалі «Іпотекодавець 2») посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. 30 липня 2008 року за реєстровим № 8822 з всіма змінами та доповненнями внесеними до нього.

19 липня 2019 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. та зареєстрований в реєстрі за № 529.

Пунктом 1.2. зазначеного договору передбачено, що відчужується квартира АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 1.4. договору, об`єкт продажу належить продавцю на праві особистої приватної власності, на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. 30 липня 2008 року за реєстровим № 8822 та на підставі договору про відступлення права вимоги, за іпотечним договором від 30.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. 30 липня 2008 року за реєстровим № 8822, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. 27 травня 2019 року за реєстровим № 795. Державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг», Манюта С.В. 12 липня 2019 року, номер запису про право власності: 32469382, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1876119151101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 липня 2019 року.

Державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 було здійснено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. 19.07.2019 року.

Остаточно сформувавши свої позовні вимоги, позивач просив суд визнати недійсним Договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. 30 липня 2008 року за реєстровим № 8822, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. 27 травня 2019 року за реєстровим № 795 та витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16 від 10 грудня 2019 року та висновки Верховного Суду у інших справах зазначає, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» не є правонаступником ПАТ «Український інноваційний банк», а тому не могло укладати Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, приватний нотаріус не мав права реєструвати зазначений договір відступлення, оскільки фізична особа не може бути кредитодавцем в іпотечному договорі. У зв`язку з цим, позивач вважає, що оспорюваний договір є недійсним, а тому договір купівлі-продажу квартири укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , також є недійсним, що є підставою для витребування квартири на його користь.

Суд, дослідивши матеріали справи, доводи та заперечення сторін, вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Щодо правонаступництва ПАТ «Українська інноваційна компанія».

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2015 року Правлінням Національного Банку України було прийнято Постанову №659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» до категорії проблемних» строком на 180 днів.

24.12.2015 року Правлінням Національного Банку України було прийнято Постанову №934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» до категорії неплатоспроможних» та Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №239 від 24.12.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

22.03.2016 року Правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ «УКРІНБАНК» винесено постанову №180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «УКРІНБАНК».

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УКРІНБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».

24.12.2015 року Правлінням Національного Банку України була прийнята Постанова №934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» до категорії неплатоспроможних».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 року по справі №826/1162/16 визнано протиправними та скасовані Постанова Правління Національного банку України №934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії неплатоспроможних» та Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №239 від 24.12.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УКРІНБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 року по справі №826/1162/16 апеляційні скарги Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 року по справі №826/1162/16 залишені без задоволення, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва залишена без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 року по справі №826/1162/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.03.2016 року по справі №826/1162/16 та ухвалу Київського адміністративного суду від 14.04.2016року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 24.10.2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2016 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_9 до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк», ОСОБА_10, про визнання протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Постанова Верховного Суду України була мотивована тим, що провадження у даній справі було розпочате акціонером, який є власником простих іменних акцій в розмірі 0,0003%, а тому рівень його зацікавленості та сутність інтересу в діяльності банку якісно відрізняється від акціонера банку, який може бути ініціатором оскарження дій чи бездіяльності Національного Банку України.

Враховуючи викладене, до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся з позовом мажоритарний акціонер Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» про визнання протиправними та скасування рішень.

14.12.2017 року Окружний адміністративний суд м. Києва постановою по справі №826/14033/17 задовольнив позовні вимоги ПАТ «Українська інноваційна компанія», визнав незаконним та скасував Постанову Правління Національного банку України від 24.12.2015 №934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії неплатоспроможних» та Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 №239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УКРІНБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Постановою від 20.02.2018 року по справі №826/14033/17 Київський апеляційний адміністративний суд залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017 року.

Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного судуу справі №826/14033/17 від 09.08.2019 року відмовлено у задоволенні касаційних скарг, залишені без змін постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 року щодо визнання незаконним та скасування Постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 року №934 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії неплатоспроможних» та Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.12.2015 року №239 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УКРІНБАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду було встановлено, що ПАТ «Укрінбанк» та ПАТ «УКР/ІН/КОМ» є однією і тією ж юридичною особою з урахуванням проведеної зміни найменування та вказано, що відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань свідчать про обставини правонаступництва між ПАТ «УКР/ІН/КОМ» та ПАТ «Укрінбанк», також ПАТ «УКР/ІН/КОМ» довело свою ідентичність та безперервність юридичної особи, а зміна організаційно - правової форми не відбувалась, тому відсутній факт реорганізації юридичної особи, в ході якої згідно зі ст.ст.27,28 Закону України «Про банки і банківську діяльність"необхідне затвердження плану реорганізації та отримання дозволу від Національного Банку України.

В даному випадку мало місце транслятивне (підсумоване) правонаслідування юридичної особи, враховуючи зміну назви, збереження ідентифікаційного коду юридичної особи та вступ у цивільний оборот нової, замість правопопередника із збереженням обсягу правосуб`єктності в порядку правонаступництва.

В той же час, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016 року по справі №826/5325/16 визнані протиправними та скасовані Постанова Правління Національного банку України №180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «УКРІНБАНК» та Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №385 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «УКРІНБАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 року постанова Окружного адміністративного суду м. Києва по справі №826/5325/16 від 29.04.2016 року залишена без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016 по справі №826/5325/16 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2016 по справі №826/5325/16 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 по справі №826/5325/16 залишено без змін.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).Глава 7 ЦК Українимістить загальні положення про юридичну особу.

Відповідно достатті 91 ЦК Україниюридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду. Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно до ч. 1статті 92 ЦК Україниюридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Спеціальна правоздатність юридичних осіб (частина третястатті 91 ЦК України) встановлюється для юридичних осіб, які здійснюють окремі види діяльності, для здійснення яких законом передбачено отримання спеціального дозволу (ліцензії).

Правосуб`єктність юридичної особи та спеціальна правосуб`єктність, не є тотожними поняттями, а відрізняються умовами та моментом набуття, обсягом юридичних можливостей, та умовами припинення.

Згідно зістаттею 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»ліцензуванню, зокрема, підлягає банківська діяльність, діяльність з надання фінансових послуг та інша діяльність, ліцензування якої здійснює НБУ відповідно до закону.

Таким чином право на надання банківських або інших фінансових послуг, юридична особа набуває після отримання відповідної ліцензії.

В свою чергу підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначеністаттею 11 Цивільного кодексу України, однією з яких є договори та інші правочини.

Відповідно достатті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Судом встановлено що 30.07.2008 року міжАТ «Український інноваційний банк» (Банк) іПриватним науково-комерційним підприємством «УкрПромСкло» (Позичальник) була укладенакредитна угода про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 95, згідно з якоюБанк надає Позичальнику кредитна умовах відновлювальної кредитної лінії на термін по 29.07.2009 року з лімітом кредитної лінії у розмірі 500 000 грн. для використання розрахунків з позичальниками склата на оплату послуг, пов`язаних з перевезенням та зберіганням скла згідно наданих договорів та платіжних документів.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 30 липня 2008 року між АТ «Український інноваційний банк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., у реєстрі за №8822, в якості забезпечення кредитного договору №95 від 30 липня 2008 року між Приватним науково-комерційним підприємством «УкрПромскло» та ПАТ «Укрінбанк». Предметом іпотеки була квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Правління Національного Банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку» №180 від 22.03.2016 року було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензіїта ліквідацію ПАТ «Укрінбанк».

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/5325/16 від 29.04.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2016, визнано протиправною та скасовано постанову НБУ № 180 від 22.03.2016.

Отже станом на момент укладення кредитного та іпотечного договорів (30.07.2008) у ПАТ «Українська інноваційна компанія» існувала банківська ліцензія, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Оскільки 22.03.2016 року Постановою Правління НБУ № 180 було відкликано банківську ліцензію, яка в подальшому хоча і була визнана протиправною та скасованою, обсяг цивільних прав та обов`язків юридичної особи змінився, адже саме з цієї дати відповідач втратив право здійснювати банківську діяльність.

В свою чергу зобов`язання між ПАТ «Укрінбанк» та ПНКП «УкрПромскло» виникли на підставіукладеного кредитного та іпотечного договорів від 30.07.2008 року, в той час коли відповідач мав статус банківської установи. Втрата банківської ліцензії позбавляє кредитора в подальшому здійснювати банківську діяльність, але не припиняє набутих прав та обов`язків. Так само втрата банківської ліцензії відповідачем, не звільняє, зокрема позивача, як майнового поручителя, від обов`язку належного виконання взятих не себе договірних зобов`язань.

Відповідно достатті 598 ЦК Українизобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Нормами чинного законодавства та договору, не передбачено такої підстави припинення існуючих зобов`язань, як відкликання банківської ліцензії, або внесення змін до статуту юридичної особи.

Згідно зстатті 104 ЦК Україниюридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

В п. 50 постанови Великої Палати Верховного Суду №914/3587/14 від 24.04.2019 зазначено, що з аналізу зазначених положень убачається, що сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Зміна типу акціонерного товариства з публічного на приватне (ПАТ «Львівобленерго» на ПрАТ «Львівобленерго») не є його реорганізацією. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів у порядку, визначеномуЗаконом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Частиною 1статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до п. 6 положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №118інформаційний фонд Реєстру містить, зокрема, дані ідентифікаційні - ідентифікаційний код та найменування суб`єкта (п. 4), який зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним (п. 6).

Правонаступництво є перехід сукупності прав та обов`язків від одного суб`єкта правовідносин до іншого, в порядку та на умовах встановлених законом. Отже обов`язковою умовою правонаступництва, є наявність декількох окремих суб`єктів, дотримання процедури переходу прав та обов`язків встановленої законом, і як наслідок втрата прав та обов`язків однією особою, та набуття іншою.

В даному випадку відбулась зміна найменування юридичної особи, без зміни організаційно правової форми, що не є її реорганізацією та не є перетворенням. Оскільки код ЄДРПОУ є ідентифікуючою ознакою юридичною особи, яка залишається незмінною протягом усього часу його існування, суд дійшов висновку, що ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ПАТ «Укрінбанк» є однією юридичною особою.

Ураховуючи вищевикладене, оскільки ПАТ «Укрінбанк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією юридичною особою, зобов`язання які виникли на підставі кредитної угоди та договору іпотеки належним чином виконані не були, та не були припинені, суд приходить до висновку, що саме ПАТ «Українська інноваційна компанія» належало право вимоги за кредитним договором та право на звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки.

Вищевикладене спростовує висновки Верховного Суду у справі №910/7828/17 від 14.02.2018 та справі № 910/8117/17 від 03.08.2018 на які посилається позивач.

З приводу посилання позивача на зміст постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16 від 10.12.2019, суд зазначає про таке.

В ухвалі про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» від 03.06.2020 справа №3-88/2020(175/20), Конституційним Судом України зазначено, що постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16 від 10.12.2019 скасовано рішення Господарського суду Черкаської області від 06.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Таким чином, постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 не можна вважати остаточним судовим рішенням у справі.

В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №922/2144/16 від 25 листопада 2020 року зазначено, що посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду №925/698/16 від 10.12.2019 є безпідставним, оскільки зазначеною постановою справу №925/698/16 передано на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, що не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з них.

Також суд звертає увагу, що відповідно до сталої практики Верховного Суду, обставини встановлені у справі №925/698/16 не мають преюдиційного значення для справи, яка розглядається господарським судом Луганської області з огляду на нижчевикладене.

Відповідно до п. 6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду №48/340 від 02.07.2019 зазначено, що суд не врахував належним чином, що в іншій справі №137/7 суди не визнали за державою права власності на спірне майно. При цьому Господарський суд міста Києва, з рішенням якого погодився Вищий господарський суд України, дійшов правильного висновку про те, що рішення у справі № 137/7 не вважається преюдиційним з двох причин. По-перше, склад учасників справи № 137/7 та цієї справи не є тотожним. По-друге, преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, а не правової їх оцінки.

В п. 47 постанови Верховного Суду №761/29966/16-ц від 18.12.2019 року зазначено, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

За таких обставин посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №925/698/16 є безпідставним, оскільки направлення справи на новий розгляд свідчить про відсутність остаточного рішення, а обставини встановлені у справі не мають преюдиційного значення.

Відповідно до висновку викладеному у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у справі №826/14033/17 від 09.08.2019, ПАТ «Укрінком» є тією ж юридичною особою, яке довело свою ідентичність та безперервність юридичної особи, а зміна організаційно-правової форми не відбувалась, тому відсутній факт реорганізації юридичної особи, в ході якої згідно з ст.27,28 Закону України «Про банки і банківську діяльність»необхідне затвердження плану реорганізації та отримання дозволу від НБУ.

Як було встановлено судом вище, в даному випадку мало місце транслятивне (підсумоване) правонаслідування юридичної особи, враховуючи зміну назви, збереження ідентифікаційного коду юридичної особи та вступ у цивільний оборот нової, замість правопопередника зі збереженням обсягу правосуб`єктності в порядку правонаступництва.

Ураховуючи, що ПАТ «Укрінбанк» та ПАТ «Українська інноваційна компанія» є однією юридичною особою, відповідач був наділений правом вимоги за кредитним зобов`язанням та договорами забезпечення, включаючи іпотечний договір.

Щодо можливості ПАТ «Українська інноваційна компанія» укладати договори відступлення прав з фізичною особою.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 512 ЦК Україникредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Випадки, коли не допускається заміна кредитора, визначеністаттею 515 ЦК України, за якою заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема, у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина першастатті 514 ЦК України).

Відступленняправа вимогиє правочином(договором), напідставі якогостарий кредиторпередає своїправа в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих правновомукредитору, ановий кредиторприймає ціправа ізобов`язуєтьсяабо незобов`язуєтьсяїх оплатити.Відступлення праваза своєю суттюозначає договірнупередачу зобов`язальних вимогпервісного кредиторановому кредитору.

Цей договірможе бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надбання замість отриманого права вимоги. У такому випадку на відносини цесії поширюється положення про договір купівлі-продажу, оскільки частиною третьоюстатті 656 ЦК Українипередбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Як встановлено раніше судом, між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_3 був укладений Договір відступлення права вимоги № 19/03/19-1 від 19 березня 2019 року та Договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. 30 липня 2008 року за реєстровим № 8822, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. 27 травня 2019 року за реєстровим № 795.

Таким чином, кредитор уступив новому кредитору право стягнути з боржника відповідні грошові кошти.

Відповідно до частини першоїстатті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, лише банк або інша фінансова установа може бути стороною зобов`язання, змістом якого є обов`язок цієї сторони надати грошові кошти у кредит позичальникові.

Водночас після виконання зазначеного обов`язку кредитодавець набуває статусу кредитора в іншому зобов`язанні, змістом якого є обов`язок боржника (позичальника) повернути кредит, сплатити проценти за період, на який кредит був наданий, сплатити санкції за порушення грошового зобов`язання за період прострочення (за наявності прострочення),а кредитору належить кореспондуюче право вимоги. Закон не обмежує суб`єктного складу осіб, які можуть бути кредиторами за такою вимогою.

На такій стадії розвитку правовідношення, коли його змістом є лише зазначений обов`язок боржника та кореспондуюче право вимоги кредитора, останній вже не надає боржнику ніяких послуг. Отже, на цій стадії наявність чи відсутність у кредитора статусу фінансової установи, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, не має значення.

На підставі зазначеного суд вважає, що право в подальшому реалізовувати вимоги за кредитним договором може належати особі без відповідного статусу фінансової установи. Отже, право вимоги за кредитним договором може бути відступлене як юридичній особі, яка не є фінансовою установою, так і фізичній особі.

У цих правовідносинах необхідно розрізняти право набувача за договором відступлення прав вимоги вимагати виконання зобов`язань в розмірі та обсязі на момент укладення цього договору, з його правом у подальшому виконувати та отримувати доходи за договором без відповідного статусу фінансової установи.

Отже, для укладення подібних договорів, покупець права вимоги не повинен обов`язково мати статус фінансової установи.

Судом враховуються також висновки Верховного Суду викладені в постановах від 18 листопада 2020 року по справі№ 295/3588/14-ц, від31 липня 2019 року посправі № 910/4816/18 та від 16 грудня 2020 року по справі № 640/14873/19, згідно яких після відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами фізичній особі, остання не набуває права здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що фізична особа має право бути стороною договору, згідно якого йому відступається права вимоги за кредитними та іпотечними договорами, а тому ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_3 мало право укладати, як Договір відступлення права вимоги № 19/03/19-1 від 19 березня 2019 року, так і Договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. 30 липня 2008 року за реєстровим № 8822, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. 27 травня 2019 року за реєстровим № 795.

Відповідно до статті 204 ЦК Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд зазначає, що позивачем не заявлялась позовна вимога про визнання Договору відступлення права вимоги № 19/03/19-1 від 19 березня 2019 року недійсним, а тому зазначений правочин в силу ст. 204 ЦК України є правомірним. Доказів, які б підтверджували його недійсність, позивачем суду не надано.

Також суд критично відноситься до посилань позивача на 1ст. 1054 ЦК України, як на підставу недійсності Договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. 30 липня 2008 року за реєстровим № 8822, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. 27 травня 2019 року за реєстровим № 795, оскільки даним договором було відступлено право вимоги за договором забезпечення виконання основного зобов`язання.

У свою чергу, відповідно до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

Тобто, чинним законодавством України непередбачено жодних заборон щодо можливості заставодержателем бути фізичною особою.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що не підлягає задоволенню позовна вимога позивача про визнання недійсним Договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30.07.2008 року укладеного між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_3 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. 27 травня 2019 року за реєстровим № 795.

Щодо вимог позивача про витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 квартири на його користь.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин це правомірна дія, яка вчиняється для досягнення дозволеноїзакономмети. Отже, правочин характеризується такими ознаками: правочин є дією особи; ця дія є правомірною, тобто вчиняється відповідно до закону; правочин є вольовим актом; спрямований на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочині завжди присутня правова мета (набути майно у власність чи у тимчасове користування, отримати послуги чи результат роботи тощо).

Правочин є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків. Останні реалізуються в межах цивільного правовідношення і являються його складовими елементами.

Суд зазначає, що укладенні між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_3 Договір відступлення права вимоги № 19/03/19-1 від 19 березня 2019 року та Договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30.07.2008 року, не передбачають автоматичного набуття ОСОБА_3 права власності на АДРЕСА_2 , а лише право задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок майна переданого в іпотеку.

Як слідує з п. 1.4. Договору купівлі-продажу від 19 липня 2019 року укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 об`єкт продажу належить продавцю на праві особистої приватної власності, на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. 30 липня 2008 року за реєстровим № 8822 та на підставі договору про відступлення права вимоги, за іпотечним договором від 30.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. 30 липня 2008 року за реєстровим № 8822, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. 27 травня 2019 року за реєстровим № 795. Державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державним реєстратором Комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг», Манюта С.В. 12 липня 2019 року, номер запису про право власності: 32469382, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1876119151101.

Тобто, до укладення договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_3 набув право власності на спірну квартиру. Таке право іпотекодержателя передбачене, зокрема ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» та відповідним застереженням у іпотечному договорі 30 липня 2008 року за реєстровим № 8822.

Суд зазначає, що після укладення Договору купівлі-продажу від 19 липня 2019 року між відповідачами, власником квартири став ОСОБА_2 . Зазначений правочин в силу ст. 204 ЦК України є правомірним, оскільки зазначене не спростовано позивачем.

Матеріалами справи спростовується, а Позивачем не надано будь-яких інших доказів, що підтверджували б неправомірність набуття права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, а також доказів, що свідчать про недійсність Договору купівлі-продажу від 19 липня 2019 року між відповідачами.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що на момент розгляду справи, власником спірної квартири є ОСОБА_2 , оскільки підстави набуття ним права власності на спірне нерухоме майно, не було спростоване позивачем.

Відповідно до частини першої статті15, частини першої статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно достатті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності або законного права користування особою відповідним майном.

Звертаючись з позовом до суду, позивач просив витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 квартири на його користь на підставі ст. 387 та ч. 2 ст. 386 ЦК України.

З приводу обраного позивачем способу захисту своїх прав, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Ефективність способу захисту пов`язується із реальним поновленням порушених (невизнаних, оспорюваних прав та (або) інтересів) у разі застосування відповідного способу захисту.

Відповідно до частини першоїстатті 2ЦПК України,завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною другоюстатті 2 ЦПК України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною першоюстатті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку порушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюванимзакономінтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 рокуу справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захистузакономабо договором; 3) чи передбаченийзакономабо договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбаченийзакономабо договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Предметом спору в цій справі, крім визнання недійсним договору відступлення за договором іпотеки є витребування майна із чужого незаконного володіння.

Слід зазначити, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) та від 02 лютого 2021 року у справі№ 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Відповідно достатті 387 ЦК України,правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.

Частиною 2 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту в частині витребування майна із чужого незаконного володіння є неефективним, оскільки позивач вже не є належним власником спірної квартири (її частини) у зв`язку із переходом такого права власності до відповідачів.

Судом встановлено, що згідно Договору іпотеки, посвідчений 30 липня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., у реєстрі за №8822, ОСОБА_4 передав 2/3 частини та ОСОБА_1 передав 1/3 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №95 від 30 липня 2008 року укладеного між Приватним науково-комерційним підприємством «УкрПромскло» та ПАТ «Укрінбанк».

Позивачем не спростовано належними та допустимими доказами підстави набуття ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, а також доказів, що свідчать про незаконність її подальшого продажу ОСОБА_2 .

Матеріалами справи підтверджується, що на момент розгляду цієї справи власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , добросовісність набуття ним права власності на спірну квартиру, позивачем не спростована, а тому в цій частині позову також необхідно відмовити в повному обсязі.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зіст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України,суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Положенняст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом

Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом (Постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі №342/180/17).

Відповідно до ч. 1ст. 2 ЦПК України,завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідност. 13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними та витребування квартири з незаконного володіння, слід відмовити в повному обсязі, оскільки позивачем не надано належного, достатнього та достовірного доказу, що підтверджував би недійсність Договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 30.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М. 30 липня 2008 року за реєстровим № 8822, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. 27 травня 2019 року за реєстровим № 795 укладеного між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ОСОБА_3 , а також достатніх підстав для витребування квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 із користування ОСОБА_2 , оскільки останній є дійсними власником квартири на момент розгляду справи, що підтверджується доказами наявними в матеріалах справи.

Відповідно до змістуст.141 ЦПК Українистороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 2ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові судові витрати покладаютьсяна позивача.

У зв`язку із повною відмовою у задоволені позовних вимог, суд зазначає, що понесені позивачем судові витрати покладаються на нього.

Керуючись ст.ст. 141,263,265,268 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія», ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними та витребування квартири з незаконного володіння - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано та складено 04 березня 2022 року.

Суддя Л. М. Чернявська