Рішення

від 15.02.2022 по справі 909/907/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.02.2022 Справа № 909/907/21

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю " Карботек Транс",

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженкер"

про визнання договору позики укладеним та стягнення заборгованості в сумі 414723 грн 78 коп.

представники сторін не з"явилися.

встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Карботек Транс" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженкер" про визнання договору позики (поворотної фінансової допомоги) №1/20 від 28.05.2020 року, таким, що укладений та стягнення заборгованості в сумі 414 723 грн 00 коп., з якої 412000 грн 00 коп. - сума заборгованості, 1959 грн 78 коп. - 3% річних та 764 грн 00 коп. - інфляційних втрат.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

13.10.2021 Господарський суд Івано-Франківської області (суддя Шіляк М. А.) постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 29.10.2021.

Відповідно до розпорядження заступника керівника апарату суду №35 від 27.10.2021 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа № 909/907/21 передана на розгляд судді Максимів Т.В. у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Івано-Франківської області згідно рішення Вищої ради правосуддя від 26.10.2021.

03.11.2021 Господарський суд Івано-Франківської області (суддя Максимів Т. В.) постановив прийняти справу № 909/907/21 до розгляду та призначити підготовче засідання на 22.11.2021, яке не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Максимів Т. В. у відпустці.

29.11.2021 суд ухвалою повідомив сторін про те, що підготовче засідання з розгляду справи відбудеться 22.12.2021.

22.12.2021 суд постановив підготовче провадження у справі закрити; розгляд справи по суті призначити на 26.01.2022.

26.01.2022 судове засідання не відбулося у зв"язку із тимчасовою непрацездатністю судді. Відповідно до ухвали від 11.02.2022 розгляд справи призначений на 23.02.2022.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, натомість через електронну пошту суду надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, конституційним правом на захист своїх прав не скористалися, причин неприбуття не повідомили, відзиву на позов не подали, ухвали суду направлені відповідачам рекомендованою кореспонденцією за адресами, зазначеними у позовній заяві та у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які повернулася на адресу суду з відділення поштового зв`язку із зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Факт не отримання копій ухвал, які суд з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав відповідачам за належною адресою та які повернулися в суд у зв`язку з їх неотриманням адресатами, свідчить про суб`єктивну поведінку сторін щодо отримання кореспонденції, яка надходила на їх адресу.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд врахував також, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі не були позбавлені права та можливості ознайомитись, з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч.2 ст.42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об"єктивному встановленню всіх обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про розгляд судової справи і забезпечення їх явки в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів, а також беручи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

В судовому засіданні 23.02.2022 суд ухвалив рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані наданням позивачем поворотної фінансової допомоги відповідачу, згідно договору позики №1/20 від 28.05.2020, який просить визнати укладеним та неповернення її останнім на вимогу позивача. Позов обґрунтований ст. 509, 530,610-612, 1046, 1049 ЦК України.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позов не подав.

Обставини справи, дослідження доказів.

Як стверджує позивач, за період з 29.05.20 - 18.06.2020 ТОВ "Карботекс Транс" (платник, позивач) перерахувало на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженкер" (отримувач, відповідач) кошти в сумі 412000 грн 00 коп., що підтверджується банківськими виписками АТ "Райффайзен Банк Аваль" із зазначенням призначення платежу: "Фінансова допомога зг. дог №1/20 від 28.05.2020 р. Без ПДВ" (а.с.17-20).

В позовній заяві позивач зазначив, що вказані кошти перераховані на підставі договору позики (поворотної фінансової допомоги) №1/20 від 28 травня 2020 року, однак вказаний договір не підписаний з боку отримувача коштів Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженкер" , відтак позивач посилаючись на положення ст.1046 Цивільного кодексу України просить суд визнати його укладеним.

Як вбачається з позовної заяви позивач зазначив, що у червні 2021 року пред"явив відповідачу претензію вих.№03/06 від 08.06.2021, проте доказів її направлення до матеріалів справи не долучив.

Зазначив, що станом на 15.09.2021 відповідач кошти не повернув, у зв"язку з чим позивач керуючись ст.625 ЦК України нарахував 3 % річних та інфляційні втрати і звернувся в суд за захистом порушеного права.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Щодо вимоги позивача про визнання договору укладеним.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Частинами 1 та 4 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами частин 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами статті 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Приписами ч.3 ст.179 ГК України встановлено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Статтею 187 ГК України визначено, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

За правовою природою договір про поворотну фінансову допомогою відноситься до договору позики.

Так, згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Отже, обов`язковим є укладення договору позики в письмовій формі, оскільки і позивач і відповідач є юридичними особами, однак, у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт укладання сторонами письмового договору фінансової допомоги.

Суд констатує, що за відсутності доказів, які б підтверджували погодження обома сторонами його умов (обмін пропозиціями, узгодження строку та порядку повернення) у суду відсутні підстави для визнання його укладеним в судовому порядку на умовах запропонованих позивачем.

Щодо права на повернення коштів у сумі 412000 грн 00 коп. як безпідставно отриманих.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав (кондикційні зобов`язання).

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №552/5874/19, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18.

При цьому, актами цивільного законодавства не визначений обов"язок боржника виконати кондикційні зобов"язання тільки після пред"явлення вимоги кредитором. Особливості правового регулювання кондикційних зобов"язань виключають існування строку для належного/непростроченого виконання таких зобов"язань у розумінні ст. 530 ЦК України. Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у своїй постанові від 25.02.2020 № 922/748/19.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на відсутність між сторонами у даній справі договірних відносин на перерахування 412000 грн 00 коп. та фактичне проведення позивачем перерахування коштів на зазначену суму, суд дійшов висновку про те, що спірні кошти набуто відповідачем за відсутності відповідної правової підстави, а тому вони мають бути повернуті позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.

Такий висновок суду узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України у постанові від 29.11.2017 у справі №214/9128/14-ц, який погодився із висновками судів про те, що грошові кошти вважаються набутими без достатньої правової підстави, якщо такі грошові кошти набуті відповідачем за договорами, які між сторонами не укладались.

У зв`язку з чим, позовні вимоги в частині стягнення 412000 грн 00 коп. належать до задоволення.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов"язань незалежно від підстав їх виникнення, у тому числі й на позадоговірне грошове зобов"язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Разом з цим, здійсненню нарахувань відповідно до статті 625 ЦК України має передувати встановлення факту прострочення виконання боржником грошового зобов`язання та виникнення у кредитора право на нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

До спірних правовідносин навлежить застосовувати ст. 530 ЦК України, якою встановлені загальні підстави обчислення строків (термінів) виконання зобов`язання. Згідно із ч. 2 ст. 530 ЦК України, у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З урахуванням ст. 530 ЦК України обов`язок з повернення безпідставно одержаних грошових коштів виникає у відповідача на наступний день з дня закінчення встановленого законом семиденного строку, який слід відраховувати з моменту відповідної вимоги позивача.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.08.2021 у справі № 913/371/20.

Враховуючи те, що доказів направлення претензії відповідачу з вимогою повернути кошти у розмірі 412000 грн 00 коп. матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про те, що зазначений строк має відраховуватися, починаючи з дня звернення позивача з позовною заявою, яка містить вимогу до відповідача про повернення цих грошових коштів, а саме з 15.09.2021 (дата надходження до суду), а позивачем нараховано на спірні кошти інфляційні втрати та 3% річних за період з 29.05.2021- 31.07.2021, тобто за період до подання позову, та зважаючи на те, що суд позбавлений права вийти за межі визначеного позивачем періоду, в частині позовних вимог про стягнення 764 грн 00 коп. інфляційних нарахувань та 1959 грн 78 коп. 3% річних необхідно відмовити.

Висновок суду.

За таких обставин позов належить до часткового задоволення в частині стягнення з відповідача 412000 грн 00 коп. безпідставно отриманих коштів.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За поданий позов позивач сплатив судовий збір у розмірі 8490 грн 85 коп., що підтверджується квитанцією №33840282 від 10 серпня 2021 року.

Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір в розмірі 6165 грн 10 коп. суд покладає на відповідача, судовий збір в сумі 2325 грн 75 коп. - на позивача.

Керуючись ст. 8, 124 Конституції України, ст. 2, 86, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю " Карботек Транс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженкер" про визнання договору позики укладеним та стягнення заборгованості в сумі 414723 грн 78 коп. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дженкер", вул. Майданського І, буд. 12в/4, м. Коломия, Івано-Франківська область,78200 (код 42917463 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " Карботек Транс", вул. Сорок років рад України, буд. 45 Б, м. Запоріжжя, Запорізька область,69037 (код 39657008) 412000 (чотириста дванадцять тисяч) грн 00 коп. безпідставно отриманих коштів, а також 6165 (шість тисяч сто шістдесят п"ять) грн 10 коп. судового збору.

В частині позовних вимог про визнання договору позики (поворотної фінансової допомоги) №1/20 від 28.05.2020 року укладеним; стягнення 1959 (одна тисяча дев"ятсот п"ятдесят дев"ять ) грн 78 коп. - 3% річних та 764 (сімсот шістдесят чотири) грн 00 коп. - інфляційних втрат відмовити.

Судовий збір в сумі 2325 (дві тисячі триста двадцять п"ять) грн 75 коп. покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, які визначені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 04.03.2022

Суддя Т.В. Максимів