Рішення

від 22.02.2022 по справі 904/7747/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2022м. ДніпроСправа № 904/7747/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фрукти 2016"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВП"

про стягнення боргу за договором поставки у розмірі 49 108,85 грн.

Суддя Юзіков С.Г.

При секретарі судових засідань: Юрченко В.В.

Представники:

Позивача не прибув

Відповідача не прибув

СУТЬ СПОРУ:

Позивач просить стягнути з Відповідача борг за договором поставки товару № 0411-У від 04.11.2019 у розмірі 42 083,00 грн., пеню - 7 025,85 грн.

У позовній заяві Позивач заявив про свій намір понести витрати на професійну правничу допомогу та відповідно стягнути з Відповідача витрати на правничу допомогу в даній справі в розмірі 10 000,00 грн. із наданням доказів понесених таких витрат згідно з вимогами чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2021 призначено справу №904/7747/21 до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами. Заперечень щодо порядку розгляду справи від сторін не надходило. Судом зобов`язано: Відповідача, протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, надати відзив на позовну заява; Позивача, протягом 5 днів з дня одержання відзиву, надати відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 08.12.2021 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач про розгляд справи повідомлявся належно на адресу вказану у позові та ЄДР, хоча на адресу поверталися поштові відправлення №4930016715630, 4930018344191, 4930018219648, 4930017976410, 4930018879290 з відміткою "По закінченню терміну зберігання".

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити, що ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси Відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням Відповідача є: 52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, смт Слобожанське, вул. 8 березня, буд. 23, на яку і направлялася кореспонденція господарського суду Відповідачеві.

Відповідно до ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом за поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема Позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, ч. 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, у випадку коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №923/1432/15.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням АТ "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше трьох робочих днів, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що за змістом ст. 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, не перебування Відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою для розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме судом.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулося через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у випадку незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

При цьому, права Відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав Позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, т яке відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 13.09.2021, з урахуванням вимог ч. 8 ст. 165 ГПК України, суд запропонував Відповідачеві подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, ухвалою суду від 08.12.2021, суд запропонував Відповідачеві подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Суд також враховує нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення Відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 23.02.2022 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням неодноразового направлення ухвал суду та додаткового строку на поштовий пробіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 119 ГПК України, суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Суд також враховує, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 3 ст. 13 ГПК України).

На думку суду, Відповідач не скористався своїм правом надання відзиву на позовну заяву, тому розгляд справи слід провести за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд доходить висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у Відповідача було достатньо часу для подання, як відзиву на позову заяву, так і доказів погашення (відсутності) спірних зобов`язань, чого Відповідач не зробив, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин Відповідач суду також не повідомив.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у ст. 129 Конституції України та ст. 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів в розумні строки.

Оскільки Відповідач, всупереч вимог суду, викладених в ухвалі від 13.09.2021 та 08.12.2021, відзив на позовну заву не надав, керуючись ч. 9 ст. 165 ГПК України, справа розглядається за наявними матеріалами.

21.12.2021 від Позивача надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи копій платіжних доручень № 80 від 08.09.2021 на суму 1 000,00 грн. та № 84 від 16.09.2021 на суму 1 000,00 грн., у якості доказу сплати Відповідачем частини основного боргу.

28.01.2021 електронною поштою від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю позивача.

У судовому засіданні досліджено надані Позивачем докази.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

04.11.2019 сторони уклали договір постачання товару № 0411-У (далі Договір), за п.1.1. якого Постачальник (Позивач) зобов`язується поставити та передати у власність Покупця (Відповідача) товар, а Покупець прийняти та своєчасно здійснити оплату товару на умовах, визначених цим Договором.

Загальна кількість, асортимент товару, ціна одиниці виміру та загальна вартість товару визначаються Сторонами у Видаткових накладних, що є невід`ємними додатками до цього Договору. Загальна ціна Договору складається із сумарної вартості товару згідно всіх видаткових накладних, складених відповідно до цього Договору (п. 1.2. Договору).

Поставка товару Покупцеві здійснюється за попередньою згодою сторін (п. 2.1. Договору).

Розрахунки за даним Договором здійснюються в безготівковій формі в національній валюті України на умовах відстрочення платежу на 7 календарних днів з моменту отримання товару шляхом перерахування Покупцем на рахунок Постачальника вартості кожної окремої поставленої партії товару ( п. 3.2. Договору).

У випадку затримки оплати за товар Покупець повинен сплатити Постачальнику суму основної заборгованості та пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, до моменту погашення заборгованості (п. 4.3. Договору).

Цей Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2020 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання. У разі, якщо за 2 (два) тижні до закінчення строку дії цього Договору жодна зі Сторін письмово не заявить про своє бажання щодо припинення Договору, цей Договір вважається автоматично продовженим на наступний календарний рік на таких самих умовах. Правило автопролонгації може бути застосоване неодноразово (п. 8.1. Договору).

На виконання умов Договору Позивач поставив Відповідачеві товар на загальну суму 186 469,62 грн., що підтверджується видатковими накладними № У441 від 04.11.2019 на суму 9 936,00 грн., № У445 від 04.11.2019 на суму 1 116,00 грн., № 446 від 04.11.2019 на суму 9 317,70 грн., № У452 від 08.11.2019 на суму 54 450,00 грн., № 480 від 18.11.2019 на суму 65 232,00 грн., № 386 від 20.11.2019 на суму 25 567,20 грн., № У505 від 27.11.2019 на суму 20 850,72 грн., підписаними сторонами без зауважень.

Строк оплати за наведеними поставками, з урахуванням п. 3.2. Договору, настав.

Відповідач частково сплатив за поставлений товар, що підтверджується платіжними дорученнями № 60 від 14.11.2019 на суму 9 936,00 грн., № 81 від 21.11.2019 на суму 1 116,00 грн., № 79 від 21.11.2019 на суму 9 317,70 грн., № 94 від 28.11.2019 на суму 25 567,20 грн., № 132 від 17.12.2019 на суму 24 000,00 грн., № 99 від 19.04.2021 на суму 2 000,00 грн., № 54 від 04.06.2021 на суму 2 000,00 грн., № 106 від 05.12.2019 на суму 30 450,00 грн. та меморіальні ордерами № @2PL345979 від 20.05.2020 на суму 5 000,00 грн., № @PL765323 від 28.05.2020 на суму 5 000,00 грн., № @2PL201790 від 05.06.2020 на суму 5 000,00 грн., № @PL252322 від 10.06.2020 на суму 5 000,00 грн., № @PL631009 від 02.07.2020 на суму 5 000,00 грн., № @PL046303 від 07.07.2020 на суму 5 000,00 грн., № @PL719332 від 22.07.2020 на суму 5 000,00 грн., № @PL381968 від 05.08.2020 на суму 5 000,00 грн. на загальну суму 144 386,90 грн.

Крім того, платіжними дорученнями № 80 від 08.09.2021 на суму 1 000,00 грн. та № 84 від 16.09.2021 на суму 1 000,00 грн., Відповідач сплатив частину основного боргу після звернення Позивачем до суду з позовом до Відповідача.

За таких обставин, борг за спірними правовідносинам становить 40 082,72 грн.

За поставку за видатковою накладною № У 505 від 27.11.2019 на суму 20 850,72 грн. Позивач нарахував Відповідачеві пеню у розмірі 7 025,85 грн.

Наведені обставини стали причиною звернення Позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.

Предметом доказування у даній справі є порушення Відповідачем умов Договору постачання товару, наявність підстав для стягнення боргу за спірними правовідносинами, обґрунтованість нарахування стягуваних сум.

Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору, є господарськими зобов`язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містить ст. 712 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 216-217, 230-231 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач не надав суду доказів відсутності боргу чи контррозрахунку стягуваної суми, доводи і докази Позивача не заперечував і не спростував.

Перевіривши докази Позивача, суд визнає їх обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи (Договір, видаткові накладні, меморіальні ордери, платіжні доручення).

Перевіривши розрахунок Позивача, судом встановлено, що Позивач припустився помилки, оскільки Позивач проставив Відповідачеві товар на загальну суму 186 469,62 грн., Відповідач частково сплатив за поставлений товар 144 386,90 грн., отже борг Відповідача становив 42 082,72 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ч. 2 ст. 343 ГК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

У п. 4.2. Договору, сторони погодили, що у випадку затримки оплати за товар Покупець повинен сплатити Постачальнику суму основної заборгованості та пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, до моменту погашення заборгованості. Отже, подією, з якою сторони пов`язують закінчення нарахування штрафних санкцій є сплата боргу, тобто виконання Покупцем зобов`язань з оплати за поставлений товар.

Перевіривши розрахунки Позивача, судом встановлено, що нарахування пені проведено неправильно. Так, Позивач у позовній заяві зазначає, що пеня нараховується на суму 20 850,72 грн. (видаткова накладна № У505 від 27.11.2019), на інші поставки Позивач пеню не нараховує у зв`язку з малозначністю сум. За наведеною видатковою накладною Позивач поставив Відповідачеві товар 27.11.2019, у п.3.2. Договору сторони погодили, що розрахунки за даним Договором здійснюються в безготівковій формі в національній валюті України на умовах відстрочення платежу на 7 календарних днів з моменту отримання товару шляхом перерахування Покупцем на рахунок Постачальника вартості кожної окремої поставленої партії товару. Отже, останнім днем для оплати є 04.12.2020, а тому прострочення у Відповідача почалося з 05.12.2020.

За перерахунком суду (на суму боргу 20 850,72 грн.), пеня становить 5 703,48 грн.

21.12.2021 від Позивача надійшли клопотання про долучення до матеріалів справи копій платіжних доручень № 80 від 08.09.2021 на суму 1 000,00 грн. та № 84 від 16.09.2021 на суму 1 000,00 грн., у якості доказу сплати Відповідачем частини основного боргу.

2 000,00 грн. Відповідач сплатив після відкриття судом провадження у даній справі.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З урахуванням викладеного, провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в розмірі 2 000,00 грн., підлягає закриттю за відсутністю предмету спору.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету ( п. 4 ст. 231 ГПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, Позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням.

Згідно зі ст. 216-217, 230-231 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Тобто, несвоєчасне виконання договірних зобов`язань не звільняє боржника від відповідальності.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, до стягнення належать: 40 082,72 грн. основного боргу, 5 703,48 грн. пені, решта позовних вимог не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 129 ГПК України господарські витрати у справі слід покласти на сторін, пропорційно розміру задоволених вимог.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Оскільки Позивач до матеріалів справи не додав доказів надання правничої допомоги (акту виконаних робіт чи інш.) та витрат на таку допомогу в даній справі, про що заявляв у позовній заяві, суд не розглядає вимоги Позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИР І Ш И В:

Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фрукти 2016" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВП" в частині стягнення основного боргу 2 000,00 грн.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВП" (52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, смт Слобожанське, вул. 8 Березня, буд. 23, код 41515227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фрукти 2016" (21029, м. Вінниця, вул. Львівське шосе, буд. 2, код 40318024) 40 082,72 грн. основного боргу, 5 703,48 грн. пені, 2 116,41 грн. судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду у строк, передбачений ст.256 ГПК України, з урахуванням ч. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" цього Кодексу.

Повне судове рішення складене 09.03.2022.

Суддя С.Г. Юзіков