Рішення

від 01.03.2022 по справі 448/1642/21

МОСТИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 448/1642/21

Провадження № 2/448/129/22

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(повний текст)

02.03.2022 року м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Юрія БІЛОУСА,

за участю секретаря судового засідання Ірини РОМАНЧЕНКО,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Мостиська міська рада,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиської міськоїради Львівськоїобласті, третя особа Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Келюх Марія Андріївна,

про: визнання права власності на спадкове майно,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 не з`явився,

представник відповідача Мостиської міської ради не з`явився,

третя особа Приватний нотаріус Келюх М.А. не з`явилася,

в с т а н о в и в:

І. Суть спору:

Громадянин ОСОБА_1 , (також надалі Позивач) звернувся до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 належав його матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає, що за життя ОСОБА_2 , своїм майном не розпорядилася. Спадкоємцями першої черги спадкування після її смерті є син померлої ОСОБА_1 , (Позивач у справі), який спадщину після смерті матері прийняв відповідно до положень ч.3 ст.1268 ЦК України, так як на час смерті спадкодавця проживав разом з нею.

Стверджує, що при зверненні до нотаріуса з приводу оформлення спадкових прав на вищевказаний житловий будинок, йому було роз`яснено про необхідність звернення за захистом своїх прав до суду, оскільки відсутні правовстановлюючі документи, які б давали підстави в позасудовому порядку оформити право власності на вищевказане спадкове майно.

А тому, оскільки в позасудовому порядку оформити право власності на вищевказаний житловий будинок не має можливості, тому змушений звертатися до суду із даним позовом.

З огляду на наведене, просить суд визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

ІІ. Позиція учасників справи:

В судове засідання позивач не з`явився, проте подав заяву, в якій просить суд справу розглянути у його відсутності та зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача Мостиської міської ради Яворівського району Львівської області у судове засідання не з`явився, однак подав заяву, в якій не заперечує проти позову та просить суд розглянути справу без його участі.

Третя особа Приватний нотаріус Келюх М.А., у судове засідання не з`явилася, проте подала до суду матеріали спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , а також заяву, в якій просить суд справу розглядати у її відсутності.

ІІІ. Процесуальні дії у справі:

Ухвалою судді від 17.12.2021року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду.

Ухвалою судді від 30.12.2021року, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою судді від 16.02.2022року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, суд вважає, що у справі можливо ухвалити рішення про часткове задоволення позову.

ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи:

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , належав колгоспному двору, членами якого станом на 15.04.1991 року були: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується довідкою Мостиської міської ради Яворівського району Львівської області №14 від 25.01.2022 року.

Виходячи з вимог ст.ст.120, 123 ЦК України в редакції 1963року, які діяли станом на 15.04.1991 року і регулювали власність колгоспного двору, зазначені особи мали в рівних частках право власності на майно колгоспного двору, тобто кожен на 1/5 частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_7 відкрилась спадщина внаслідок смерті матері позивача - ОСОБА_2 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 11.09.2018 року).

Як вбачається із матеріалів спадкової справи №65/2018, заведеної у Приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Келюх М.А., за життя спадкодавець ОСОБА_2 заповіту не складала, своїм майном не розпорядилася.

Спадкоємцем за законом першої черги спадкування після її смерті є син померлої ОСОБА_1 (позивач у справі), який у відповідності до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину після смерті матері, оскільки проживав разом з нею на час відкриття спадщини, що підтверджується довідкою Крукеницької сільської ради №1267 від 26.11.2018 року.

Інший спадкоємець майна померлої ОСОБА_2 її чоловік ОСОБА_8 спадщину не прийняв та від частки у спільному майні подружжя відмовився в користь сина ОСОБА_1 , що підтверджується його заявою про відмову від прийняття спадщини №129 від 27.11.2018 року, яка міститься в матеріалах спадкової справи №65/2018, заведеної у Приватного нотаріуса Келюх М.А.

Таким чином, після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , належна їй 1/5 частки у майні вищевказаного колгоспного двору (спірного житлового будинку), перейшла за загальними правилами спадкування за законом до її сина ОСОБА_1 (позивача у справі).

Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , які б мали право на обов`язкову частку у спадщині чи претендували б на таку, крім позивача, не має.

Також, на частину спадкового майна після смерті ОСОБА_2 Ѕ частки земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,2185 га (кадастровий номер 4622483600:08:000:0135) та Ѕ частки земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1,3339 га (кадастровий номер 4622483600:05:000:0065), які розташовані та території Крукеницької сільської ради спадкоємцю ОСОБА_1 видано Свідоцтва про право на спадщину за законом від 17.07.2019 року.

Разом із цим, через відсутність правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок позивач не може в позасудовому порядку в повній мірі оформити свої спадкові права та одержати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину на дане спадкове майно, у зв`язку із чим звернувся до суду із зазначеним позовом.

Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, а саме: копією свідоцтва про смерть спадкодавця ОСОБА_2 ; копією свідоцтва про народження позивача; довідкою Мостиської міської ради Львівської області №14 від 25.01.2022 року; копією технічного паспорта на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 від 01.04.2019 року; копією листа Приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Келюх М.А. №123 від 17.07.2019 року; копією довідки Самбірського МБТІ №1681 від 16.07.2019 року; копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №174211501 від 17.07.2019 року; копією спадкової справи №65/2018, заведеної у Приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Келюх М.А. після смерті ОСОБА_2 ; копією паспорта та ідентифікаційного коду позивача ОСОБА_1 ; інформаційними довідками зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину; заповіти/спадкові договори) щодо спадкодавця ОСОБА_2 та іншими матеріалами справи.

V. Застосоване судом законодавство:

Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції Українинаголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно із частиною 1статті 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК Українипередбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно достатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способом захисту цивільних прав та інтересів згідно ст. 16 цього Кодексу може бути, зокрема, визнання права.

Так, колгоспний двір, за положеннями Цивільного кодексу Української РСР, визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

З введенням у дію з 15 квітня 1991року Закону України «Про власність»колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормамиЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначеностаттями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Згідно зі статтями120,123 ЦК УРСР 1963 рокумайно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

У пункті 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" ( 697-12 ) щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення по господарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженихнаказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Виходячи із Правової позиції, викладеноїв Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-350цс15 - згідноз частиною першою статті120, статтею123 ЦК УРСРмайно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 6постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, алене втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення по господарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодоманалогічними Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Отже, застосування судами норм статей120,123 ЦК УРСРбез належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарствколгоспний двір є помилковим.

Як роз`яснено у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в редакції, чинній на виникнення спірних правовідносин,правиластатті 563ЦКУРСРпро те, що спадщина на майно колгоспногодвору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 01 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо),атакожвразі смерті члена двору після 30 червня 1990 рокуспадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

У підпункті г) пункту 6постановиПВСУ від 22 грудня 1995 року №20 роз`яснено, щозагальніправила спадкуваннящодочасткичленаколгоспногодвору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні післясмерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору,належна особі,яка вибула з членівдвору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до іншої особи (спадкоємця).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).

Відповідно до положень статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У відповідності до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Згідно ч.1. ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).

Практика Верхового Суду України (п. 23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року) при розгляді справ даної категорії вказує на те, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

ЦПК України встановлено, що:

- відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи;

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

- у відповідності до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи;

- статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання;

- відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

-відповідно достатті 263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим.Законним єрішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права.Судове рішеннямає відповідатизавданню цивільногосудочинства,визначеному цимКодексом.При виборіі застосуваннінорми правадо спірнихправовідносин судвраховує висновкищодо застосуваннявідповідних нормправа,викладені впостановах ВерховногоСуду.Обґрунтованим єрішення,ухвалене напідставі повноі всебічноз`ясованихобставин,на якісторони посилаютьсяяк напідставу своїхвимог ізаперечень,підтверджених тимидоказами,які булидосліджені всудовому засіданні.

VI. Висновок суду:

Одним із принципів цивільного судочинства є змагальність сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаний із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Право на спадщину є самостійним майновим правом, яке виникає на підставі факту її прийняття та підлягає захисту в передбачений законом спосіб, і через відмову нотаріуса у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину, не може бути захищене в інший спосіб.

Матеріалами справи достовірно встановлено, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , згідно записів у погосподарських книгах належав колгоспному двору, членами якого, які станом на 15.04.1991року не втратили та зберегли право на частку в майні такого, були: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Голова двору та інші члени двору були однією сім`єю, за господарством рахується один житловий будинок, в якому всі вони проживали та вели спільне господарство, в них був спільний побут і спільний двір, вони разом обробляли город в цьому господарстві.

Виходячи з вимог ст.ст.120, 123 ЦК України в редакції 1963року, які діяли станом на 15.04.1991 року і регулювали власність колгоспного двору, зазначені особи мали в рівних частках право власності на майно колгоспного двору, тобто кожен на 1/5 частину вищевказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Таким чином, після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , відкрилася спадщина, в тому числі на належну їй 1/5 частку у майні вищевказаного колгоспного двору (спірного житлового будинку), яка перейшла за загальними правилами спадкування за законом до її сина ОСОБА_1 (позивача у справі).

З огляду на наведені положення закону, виходячи із меж заявлених позовних вимог та враховуючи встановлені судом обставини справи, зокрема те, що спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору,станом на день набрання чинності Закону України «Про власність» 15 квітня 1991 року, в ньому були зареєстровані та проживали п`ятеро осіб, в тому числі спадкодавець ОСОБА_2 , враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом першої черги спадкування та прийняв спадщину лише після смерті матері, з огляду на те, що у даному випадку питання про право на спадщину не може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом видачі позивачу ОСОБА_1 свідоцтва про право спадщину на дане майно, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок (його частку), тому це питання повинно бути вирішено у судовому порядку шляхом визнання права власності на вищевказане спадкове майно у порядку спадкування, а тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та визнання за позивачем ОСОБА_1 , права власності на 1/5 частину спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами.

Суд відхиляє доводи позивача ОСОБА_1 про те, щоінші члени колгоспного двору фактично не проживали у спірному житловому будинку з 15.04.1991року та не брали участі у веденні спільного господарства, оскільки суду не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження даних обставин.

Решту позовних вимог ОСОБА_1 суд вважає недоведеними та безпідставними, у зв`язку із чим необхідно відмовити в їх задоволенні.

VII. Судові витрати:

Враховуючи думку сторін та виходячи з вимог ст.141 ЦПК України, суд вважає, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за ним.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області, третя особа Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Келюх Марія Андріївна про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , право власності на 1/5 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ;

Відповідач: Мостиська міська рада Львівської області; місце знаходження: м.Мостиська, вул. Грушевського, 6, Яворівського району Львівської області; код ЄДРПОУ 26307500;

Третя особа: Приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Келюх Марія Андріївна; місцезнаходження: м.Мостиська, вул.Зелена, 2, Яворівського району Львівської області .

Повний текстсудового рішенняскладено 09.03.2022року.

Суддя Юрій БІЛОУС

Рішення суду набрало законної сили «

Суддя Юрій БІЛОУС