Рішення

від 08.02.2022 по справі 450/5165/21

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/5165/21 Провадження № 2/450/632/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"09" лютого 2022 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі

головуючого судді Кукси Д.А.

при секретарі Оленич О.І.

за участі позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕНДЕЛЬ, КОНСАЛТИНГ і СЕРВІС», треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про (предметпозову) визнання трудових відносин припиненими,-

суд постановив таке рішення:

підстава позову(позиціяпозивача): позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до відповідача про визнання трудових відносин припиненими, у зв`язку зі звільненням її з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Гендель, Консалтинг і Сервіс», за власним бажанням на підставі пункту 1 статті 38 КЗпП України з 09 листопада 2021 року та виключення із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Гендель, Консалтинг і Сервіс» та особу, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Позов мотивує тим, що вона з 24.11.2016 року працювала директором ТзОВ «Гендель, Консалтинг і Сервіс» на підставі наказу №28/6. Співзасновниками та учасниками ТзОВ «Гендель, Консалтинг і Сервіс» є: ОСОБА_4 , розмір частки у статутному капіталі якого становить 40%, та ОСОБА_3 , розмір частки у статутному капіталі якого становить 60% і який є кінцевим бенефіціарним власником відповідача. Відповідно до п.5.2.4. Статуту відповідача призначення та звільнення директора є виключною компетенцією Загальних Зборів Учасників Товариства. У п.5.1. Статуту відповідача зазначено, що його учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі. Позивач вирішила припинити трудові відносини з відповідачем та звільнитись, про що повідомила його учасників. Однак, ОСОБА_3 повідомив, що не хоче її звільняти і не звільнить. Таким чином, позивач була змушена ініціювати проведення загальних зборів, про що були повідомлені письмово ОСОБА_4 та ОСОБА_3 21.10.2021р. позивач направила заяву про звільнення загальним зборам та учасникам відповідача. Оскільки місцезнаходження відповідача місце проведення загальних зборів та адреса проживання учасника відповідача ОСОБА_3 це одна й та сама адреса, позивач на територію допущена не була, про що нею складений відповідний акт в присутності свідків. Відтак, загальні збори не відбулись, та заява позивачки про звільнення не розглянута.

Не бажаючи продовжувати трудові відносини з відповідачем, на підставі заяви про звільнення від 21.10.2021р., позивач видала наказ від 08.11.2021р. №б/н, повідомила контролюючі органи про те, що більше не виконує функцій директора відповідача, передала печатку відповідача одному із співзасновників - ОСОБА_4 . Вважає, що зробила все можливе і залежне від неї, щоб припинити трудові відносини з відповідачем.

Однак, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до цього часу є відомості про позивачку, як про керівника відповідача. Змінити ці відомості вона не може, оскільки такі вносяться державним реєстратором лише на підставі протоколу загальних зборів.

Зазначає, що через неправомірні дії відповідача вона не може отримати статус безробітної та отримувати державну допомогу по безробіттю, не може влаштуватись па посаду державного службовця. Відповідач залишив її без засобів до існування, порушив її конституційні права. Позивач стверджує, що пройшла всю необхідну процедуру для свого звільнення, оскільки звільнення відбулось 08.11.2021 року, то цей день є останнім робочим днем, тому трудові відносини між нею та відповідачем фактично припинені з 09.11.2021 року. Тому для вирішення питання припинення трудових відносин з відповідачем, позивач змушена була звернутися за захистом своїх прав до суду. І з цих підстав просить позовні вимоги задоволити, вирішити питання судових витрат.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 09.02.2022 року суд заяву позивача ОСОБА_1 про закриття провадження в частині позовних вимог задоволив.

Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Гендель, Консалтинг і Сервіс», треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання трудових відносин припиненими в частині позовних вимог про виключення із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань запису про ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Гендель,Консалтинг іСервіс» (ЄДРПОУ 38846659) та особу, яка може вчиняти дії від імені юридичної особи у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, - закрив у зв`язку з відмовою позивача від позовної вимоги.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задоволити з підстав, викладених у позовній заяві.

Позиція відповідача: в судове засідання явки уповноваженого представника не забезпечив, хоч був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Про причини неприбуття суду не повідомив, заяв про розгляд справи без участі представника відповідача чи відкладення розгляду справи до суду від відповідача не надходило. У встановлений строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимогст. 178 ЦПК України без поважних причин та виходячи із принципу змагальності цивільного судочинства (ст. 12 ЦПК України) тим самим фактично відмовився від захисту своїх прав в суді.

Позиція третіхосіб: ОСОБА_3 , в судове засідання не з`явився, хоч належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи.

ОСОБА_4 повідомлявся про розгляд справи ляхом направлення поштової кореспонденції, однак така на адресу суду повернулася, причини повернення закінчення терміну зберігання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №811003404730.

Проаналізувавши матеріали цивільної справи, з`ясувавши думку позивача, суд вважає, що існує достатньо підстав, визначених ст.280ЦПК України для проведення судового розгляду справи, без участі відповідача та третіх осіб, у відповідності до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, за наявними у матеріалах справи доказами та ухвалення заочного рішення, відповідно до ст. 282 ЦПК України.

Заяви таклопотання сторін,процесуальні діїта рішенняу справі. 01.12.2021 року ухвала про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду; 09.02.2022 року заява про відмову від частини позовних вимог; 09.02.2022 року ухвала суду (вступна та резолютивна частина); 09.02.2022 року ухвала суду.

Встановлені судом фактичні обставини та оцінка суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За нормою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 згідно з рішенням засновників ТОВ «Гендель, Консалтинг і Сервіс» від 23.11.2016 року, укладеного контракту від 23.11.2016 року та наказу від 24.11.2016 року №28/16 «Про призначення на посаду директора» призначено на посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю «Гендель, Консалтинг і Сервіс» та внесено відомості, як керівника та підписанта в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Співзасновниками та учасниками відповідача є:

-ОСОБА_4 , розмір частки у статутному капіталі якого становить 40%;

-ОСОБА_3 , розмір частки у статутному капіталі якого становить 60% і який є кінцевим бенефіціарним власником Відповідача.

Відповідно до п. 5.1. Статуту ТОВ «Гендель, Консалтинг і Сервіс» (нова редакція), затвердженого рішенням Загальних зборів Учасників товариства, протокол №02 від 03 листопада 2014 року, вищим органом управління Товариством є Загальні Збори Учасників Товариства. Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі.

Відповідно до п.5.2.4. Статуту до виключної компетенції Загальних Зборів Учасників відноситься призначення та звільнення директора.

Рішення на Загальних Зборах приймаються простою більшістю голосів, що передбачено п.5.2.14. Статуту відповідача.

Згідно з п.5.3. Статуту відповідача, Загальні Збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

На маючи наміру продовжувати трудові відносини з відповідачем, листом від 07.10.2021 року позивач повідомила ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про те, що вона 08.11.2021 року о 11 год.00 хв. за адресою відповідача: АДРЕСА_1 , скликає Загальні Збори та запропонувала проект порядку денного.

21 жовтня 2021 року позивач написала заяву про звільнення з посади директора ТОВ «Гендель, Консалтинг і Сервіс» з 08.11.2021 за власним бажанням та виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та громадських формувань відомостей про неї, як керівника товариства, яку направила Загальним зборам та Учасникам товариства.

08.11.2021 року позивач прибула на загальні збори ТОВ «Гендель, Консалтинг і Сервіс», однак співзасновник товариства ОСОБА_3 відмовився від участі в загальних зборах, що виражалося у відмові розмовляти з позивачкою та не допустив її до місця, де такі мали проводитись. Відтак внаслідок дій ОСОБА_3 загальні збори ТОВ «Гендель, Консалтинг і Сервіс» не відбулися, про що позивачкою складений відповідний акт від 08.11.2021 року за участю свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також протокол від 08.11.2021 року.

На підставі заяви про звільнення від 21.10.2021 року позивач видала наказ №б/н від 08.11.2021 року «Про звільнення ОСОБА_1 » про припинення виконання нею обов`язків директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Гендель, Консалтинг і Сервіс» від 08.11.2021 року у зв`язку зі звільненням за власним бажанням на підставі пункту 1 статті 38 КЗпП України.

Також, 08.11.2021 року позивач скерувала повідомлення та копію наказу про своє звільнення до контролюючих органів.

Згідно акту приймання передачі печатки та статуту від 08.11.2021 року, у зв`язку із звільненням директора ТОВ «Гендель, Консалтинг і Сервіс» ОСОБА_1 на підставі наказу від 08.11.2021 оку №б/н передала, а співзасновник ТОВ «Гендель, Консалтинг і Сервіс» ОСОБА_4 прийняв одну круглу печатку Товариства з обмеженою відповідальністю «Гендель, Консалтинг і Сервіс», на якій зазначена повна назва Товариства та код ЄДРПОУ та статут Товариства.

Таким чином, вищенаведене свідчить про те, що заява позивача про звільнення її з посади директора ТОВ «Гендель, Консалтинг і Сервіс» з 08.11.2021 року розглянута не була.

Водночас, жодних письмових доказів, які б ставили під сумнів або спростовували твердження позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Гендель, Консалтинг і Сервіс» суду не надало.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Статтею 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, вільний вибір виду діяльності.

За нормою статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, та набрала чинності 11.09.1997 року, нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

Розглядаючи справи, пов`язані із застосуванням даної норми, Конституційний суд України у рішеннях від 07.07.2004 р. № 14-рп/2004, від 16.10.2007 р. № 8-рп/2007, та від 29.01.2008 р. № 2-рп/2008 зазначав, що визначене ст. 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до частини першоїстатті 21 КЗпП Українитрудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

В силу пункту 4 частини 1 статті 36 КЗпП України пiдставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з iнiцiативи працiвника (статтi 38, 39 КзПП України).

Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання, і які працівник визначає самостійно.

Статтею 65 Господарського кодексу України визначено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Відповідно до ст. ст. 28, 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. Загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Кожен учасниктовариства маєправо бутиприсутнім назагальних зборахучасників,брати участьв обговоренніпитань порядкуденного іголосувати зпитань порядкуденного загальнихзборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.

При цьому, згідно зі ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальнізбори учасниківможуть вирішуватибудь-якіпитання діяльностітовариства. До компетенції загальних зборів учасників належать, зокрема, обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Відповідно дост.ст.31,32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збориучасників скликаються увипадках,передбачених цимЗаконом абостатутом товариства,а також з ініціативи виконавчого органу товариства.

Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства.

Виконавчий органтовариства зобов`язанийповідомити учасниківтовариства неменше ніжза 30днів дозапланованої датипроведення загальнихзборів учасників,якщо іншийстрок невстановлений статутомтовариства. Повідомлення,передбачене частиноютретьою цієїстатті,надсилається поштовимвідправленням зописом вкладення.Статутом товаристваможе бутивстановлений іншийспосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін.

Повноваження виконавчогооргану товариствавизначені ст.39цього Закону.Зокрема,виконавчий органтовариства здійснюєуправління поточноюдіяльністю товариства. Виконавчийорган товариствапідзвітний загальнимзборам учасниківі наглядовійраді товариства(уразі утворення)та організовуєвиконання їхніхрішень. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є "директор", якщо статутом не передбачена інша назва.

Тобто, виходячи з вищенаведених положень законодавства, питання про призначення/припинення повноважень директора як виконавчого органу товариства належить до компетенції загальних зборів учасників відповідача.

Відповідно до частини четвертої постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008 р. при вирішенні питання про те, чи є спір, що виник між господарським товариством та посадовими особами товариства, які входять до складу виконавчого органу товариства або наглядової ради товариства, трудовим чи корпоративним, судам необхідно керуватися положеннями глави XV Кодексу законів про працю України.

Кодекс законів про працю встановлює загальні вимоги до порядку розірвання трудових відносин, не враховуючи специфіку становища керівника господарського товариства. По суті, директор об`єднує в собі і статус найманого працівника (який визначається на підставі норм трудового права) і статус виконавчого органу господарського товариства (який визначається на підставі норм корпоративного права). Ні норми трудового договору, ні положення Статуту не повинні погіршувати становище директора порівняно з тим обсягом гарантій, наданих йому трудовим законодавством. Тобто, директор завжди може скористатися ст. 38 КЗпП та ініціювати розірвання трудового договору за власним бажанням.

Відповідно до ст. 221 КЗпП України трудові спори розглядаються комісіями по трудових спорах, та/або районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорів, що виникають між працівником і власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно від форми трудового договору.

Відповідно до статті 3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Верховний Суд у своїх постанові від 03.07.2019 року по справі № 520/11437/16-ц (провадження № 61-11763св18), розглядаючи спір про звільнення з посади директора товариства та зобов`язання вчинити певні дії, зазначив про таке.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

За встановлених у справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява N 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " N 20372/11, § 65)).

Згідност.8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першійстатті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.12.2019 року у справі №758/1861/18 (провадження № 61-49113св18) зазначено, що «установлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства, ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання звільнення директора на порядок денний, передача печатки, документів уповноваженій особі свідчать про те, що позивач дотримався процедури звільнення із займаної посади директора товариства. Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні. Водночас особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими».

Аналогічної позиції дотримався Верховний Суд у постанові від 17.03.2021 року у справі №761/40378/18 (провадження № 61-18255св19).

Таким чином, право позивачки на звільнення з роботи з ініціативи працівника, передбачене частини першої статті 38 КзПП, також право щодо вільного вибору праці Товариством з обмеженою відповідальністю «Гендель, Консалтинг і Сервіс» порушене.

Зі зміступозовної заяви ОСОБА_1 вбачається,що вонапросить судвизнати їїзвільненою зпосади директора ТОВ«Гендель,Консалтинг іСервіс».Однак,згідно зіст.30Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та п. 5.2.4. Статуту ТОВ «Гендель, Консалтинг і Сервіс» (нова редакція), затвердженого рішенням Загальних зборів Учасників товариства, протокол №02 від 03 листопада 2014 року призначення та звільнення директора товариства є виключною компетенцією загальних зборів товариства.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 2 ст. 5 ЦПК України, з урахуванням встановлених обставин справи та виходячи з того, що пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Гендель, Консалтинг і Сервіс», суд прийшов до висновку, що ефективним та таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як визнання припиненими трудових відносин між позивачем та ТОВ «Гендель, Консалтинг і Сервіс» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Визначення запропонованим чином способу захисту прав позивача судом не призводить до порушення диспозитивних засад цивільного судочинства, оскільки справа розглядається у межах заявлених позивачем вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що на даний час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана, у позивача відсутня можливість припинити трудовий договір в інший спосіб, крім звернення до суду, оскільки його заява про звільнення за власним бажанням залишена без реагування. У зв`язку з цим, з метою надання можливості позивачу в подальшому реалізовувати своє право на працю, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про розірвання трудового договору, на підставіст.38 КЗпП України, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, сплачений позивачем при подачі позову судовий збір в розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 77, 81, 141, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 43, 129 Конституції України, ст. ст. 3, 5-1, 22, 36, 38, 221 Кодексу законів про працю України, Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити.

Визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством зобмеженою відповідальністю«ГЕНДЕЛЬ,КОНСАЛТИНГ іСЕРВІС»з 09 листопада 2021 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕНДЕЛЬ, КОНСАЛТИНГ і СЕРВІС» на користь ОСОБА_1 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень) сплаченого судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Пустомитівський районний суд Львівської області в 30-денний строк з дня проголошення рішення, а учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом 30-денного строку з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 ,зареєстроване місцепроживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕНДЕЛЬ, КОНСАЛТИНГ і СЕРВІС»,ЄДРПОУ 38846659,юридична адреса80700Львівська область,Золочівський район,м.Золочів,вул.Літописця Нестора,15А.

Третя особа: ОСОБА_3 , АДРЕСА_3 .

Третя особа: ОСОБА_4 , АДРЕСА_4 .

Повний текст рішення складений 18 лютого 2022 року.

СуддяД. А. Кукса