Ухвала

від 10.03.2022 по справі 260/8175/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

про закриття провадження у адміністративній справі

11 березня 2022 рокум. Ужгород№ 260/8175/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання відповідача про закриття провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Королівський скарб" до Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради про визнання дій протиправними, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Королівський скарб" звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, в якому просить визнати протиправними дії Комунальної установи «Управління спільною власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради щодо зазначення в Акт №42 перевірки технічного та санітарного стану, ефективності використання орендованого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області від 21.10.2020 року, затвердженого в.о. начальника Комунальної установи «Управління спільної власністю територіальних громад» Закарпатської обласної ради Мішко Є.Є., висновків щодо нецільового використання орендованого майна.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 січня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

07 лютого 2022 року відповідач надіслав до суду клопотання, в якому просив закрити провадження в даній адміністративній справі. Заявлене клопотання аргументує тим, що відносини, що виникли між сторонами, стосуються договірних правовідносин щодо оренди майна та не мають ознак владного підпорядкування їх суб`єктів.

Розглянувши клопотання відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

П. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України надає визначення поняттю «адміністративна справа», у відповідності до якого такою є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з дефініцією, наданою в п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому:

-хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

-хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

-хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Перелік справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначений ст. 19 КАС України. Так, зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС).

Разом з тим, суд вважає помилковим поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Поряд з цим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Королівський скарб" (далі ТОВ "Королівський скарб") звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" (далі Управління) з приводу оскарження дій при складанні акту перевірки технічного та санітарного стану, ефективності використання орендованого згідно з договором б/н від 09.08.2013 майна спільної власності територіальних громад.

Так, зокрема, судом встановлено, що 29 серпня 2013 року між Управлінням з питань майна комунальної власності облдержадміністрації (орендодавець) та ТОВ "Королівський скарб" (орендар) було укладено договір оренди приміщень, частини будівель, споруд та іншого окремого індивідуально-визначеного майна об`єктів, що належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Відповідно до предмету даного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально-визначене майно нежитлову будівлю аптеки №19, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Виноградівський район, смт. Вилок, вул. Раковці Ф., буд. 35/1.

Рішенням одинадцятої сесії VII скликання Закарпатської обласної ради №1203 від 07.06.2018 на баланс Управління передано нерухоме майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області для здійснення функцій органу, уповноваженого управляти майном.

Згідно з п. 1.7 Положення про Комунальну установу "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради, затвердженого рішення обласної ради №171 від 25.02.2021, Управління є уповноваженим органом із управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області (комунальної власності області), а також органом приватизації майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області (комунальної власності області).

Метою Управління є досягнення економічних та соціальних результатів у вигляді задоволення спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області шляхом забезпечення належного утримання, експлуатації та ефективного використання майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, у тому числі шляхом виконання функцій контролю у випадках, визначених рішеннями Засновника, здійснення іншої господарської діяльності в порядку передбаченому чинним законодавством та цим положенням (п. 3.1 Положення).

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності Управління є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Відповідно до п. 3.2 Положення, Управління, серед іншого, здійснює: контроль за цільовим і ефективним використанням нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області (комунальної власності області) іншими юридичними особами та фізичними особами, які ним користуються на підставі різних правових титулів (речових прав); контроль за станом нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Закарпатської області (комунальної власності області) їх технічний огляд, організація і проведення планових оглядів, підготовка приміщень до експлуатації.

21 жовтня 2020 року комісією Управління здійснено перевірку технічного та санітарного стану, ефективності використання орендованого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, що розташоване за адресою: Закарпатська область, Виноградівський район, смт. Вилок, вул. Раковці Ф., буд. 35/1, за результатами чого складено акт №47.

Саме дії Управління щодо складання такого акту є предметом оскарження в даній адміністративній справі.

Таким чином, спірні правовідносини виникли в ході виконання Управлінням своїх функцій щодо управління майном комунальної власності територіальної громади.

Нормами ст. 8 Господарського кодексу України передбачено, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб`єктами господарювання. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 169 Цивільного кодексу України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Зі змісту ст. 55 Господарського кодексу України вбачається, що суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що діяльність відповідача в спірних правовідносинах є діяльністю по розпорядженню власністю територіальної громади, яка містить ознаки приватноправового спору з майнових відносин.

З огляду на що суд вважає, що Управління в даному випадку не є суб`єктом владних повноважень, в розумінні норм КАС України, оскільки не виконує публічно-владні управлінські функції, а тому даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарські суди розглядають справи щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Порівняльний аналіз змісту статті 20 ГПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

У зв`язку з вищенаведеним суд дійшов висновку, що такий спір має приватноправовий характер, а тому з огляду на суб`єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

З метою забезпечення кращого захисту прав, свобод фізичних та юридичних осіб в різних сферах суспільних правовідносин, здійснення якісного та неупередженого судочинства, належної організації діяльності судів України, запроваджено систему спеціалізації судів при розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З цією метою процесуальними кодексами, зокрема, врегульовані питання щодо предметної підсудності спорів у всіх суспільних правовідносинах, які підлягають оскарженню в судовому порядку, тобто чітко визначено конкретні категорії справ, які має право розглядати суд певної юрисдикцію, що покладено в основу функціонування системи судочинства України. Тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що даний спір виник у сфері приватноправових відносин, Закарпатський окружний адміністративний суд не є «встановленим законом судом» щодо розгляду такого.

З огляду на вищенаведені процесуальні норми, суд вважає, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно п. 1 ч. 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 239 КАС України, суд роз`яснює позивачу, що дану справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Роз`яснити сторонам, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 238, ст.ст. 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Королівський скарб" (місцезнаходження: вул. Раковці, буд.75, смт. Вилок, Виноградівський район, Закарпатська область, 90351, код ЄДРПОУ 38830921) до Комунальної установи "Управління спільною власністю територіальних громад" Закарпатської обласної ради (місцезнаходження: пл. Ш.Петефі, буд. 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДПРОУ 33165909) про визнання дій протиправними, закрити.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України.

СуддяР.О. Ващилін