Постанова

від 01.03.2022 по справі 914/858/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2022 р. Справа №914/858/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіГалушко Н.А.

суддівЖеліка М.Б.Орищин Г.В.

сторони в судове засідання не викликались

розглянувши апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго за вих.№ 09-13197 від 08.12.2021 (Вх.№ ЗАГС 01-05/4138/21 від 13.12.2021)

на рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2021 (повний текст складено 01.11.2021, суддя Галамай О.З.)

у справі №914/858/21

за позовом: Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго, м. Львів

до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу № 215, м. Львів

про стягнення 141 037, 21 грн

Короткий зміст позовних вимог та оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

На розгляд Господарського суду Львівської області ЛМКП «Львівтеплоенерго» подано позов до Житлово-будівельного кооперативу № 215 про стягнення 141 037, 21 грн безпідставно набутої вартості теплової енергії.

Позов обґрунтовується тим, що поставлена відповідачу електроенергія за період з 01.08.2019 по 30.09.2020 є безпідставно набутою, а її вартість підлягає відшкодуванню на підставі статей 83, 1212, 1213 ЦК України. Також за порушення грошового зобов`язання позивач нарахував на основну заборгованість 5 775, 47 грн інфляційних втрат та 3 531, 25 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.10.2021 у справі №914/858/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду обгрунтовано тим, що з 26.04.2014 будь-які правовідносини між сторонами припинились, позивач повинен звертатись про стягнення заборгованості з безпосередніх споживачів послуг. Враховуючи преюдиційний зв`язок з судовим рішенням у справі №914/1884/19, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

ЛМКП Львівтеплоенерго подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2021 у справі №914/858/21 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, посилаючись на те, що, судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Скаржник вважає, що договір №3042/А про постачання теплової енергії в гарячій воді від 20.08.2002 за своєю правовою природою є договором купівлі - продажу теплової енергії, відповідно предметом договору є теплова енергія в гарячій воді. Судом невірно встановлено природу договору та невірно застосовано постанову НКРЕКТТ №278 від 10.08.2012 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії», оскільки позивач є ліцензіатом з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії та в законний спосіб виробило, транспортувало і продало покупцеві (відповідачу) теплову енергію в гарячій воді, за яку мало отримати оплату згідно договору купівлі - продажу. Факт виконання договору відповідачем підтверджується розрахунком заборгованості за спірний період (графа оплачено).

На думку скаржника, відповідач фактично споживав (споживає) теплову енергію у вигляді гарячої води з метою опалення житлового будинку за адресою: м.Львів, пр. Червоної Калини, 88 , оскільки відповідно до ч.3 ст.16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та наказу Державного комітету України з питань житлово-комунальних послуг № 76 від 17.05.2005 такі надаються безперебійно. Однак, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Західного апеляційного господарського суду від 21.05.2020 у справі № 914/1884/19, договірні стосунки між сторонами відсутні, поставлена відповідачу теплову енергію за період з 01.08.2019 30.09.2020 є безпідставно набутою, а її вартість підлягає відшкодуванню на підставі ст.ст.83, 1212, 1213 ЦК України.

Зміст відзиву на апеляційну скаргу.

Житлово-будівельний кооператив №215 у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення та зазначає, що позовні вимоги відповідачем не визнаються повністю. Відповідач за Статутом не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України «Про теплопостачання» та ліцензіатом у сфері теплопостачання. З 26.04.2014 будь-які правовідносини між сторонами припинились. Тому позивач повинен звертатись про стягнення заборгованості з безпосередніх споживачів послуг.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2021 справу №914/858/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Галушко Н.А., судді Желік М.Б., Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2021 у справі №914/858/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» за вих.№ 09-13197 від 08.12.2021 (Вх.№ ЗАГС 01-05/4138/21 від 13.12.2021) на рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2021 у справі №914/858/21, вирішено розглядати апеляційну скаргу без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи

20.08.2002 між ЛМКП «Львівтеплоенерго» (енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом №215 (покупець) укладено договір на постачання теплової енергії в гарячій воді № 3042/А, відповідно до умов якого енергопостачальна організація взяла на себе зобов`язання постачати покупцеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов`язався отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач виставляв відповідачу рахунки за теплову енергію з посиланням на договір від 2002 року. Відповідач частково оплачував теплову енергію за попередні періоди згідно з договором. Платежі, проведені 26.08.2020 та 27.10.2020 не містять посилання на договір.

Позивач уже зверталась до суду із позовом до ЖБК №215 про стягнення 171 086, 00 грн заборгованості з оплати теплової енергії за період з 01.01.2017 по 30.07.2019 на підставі договору від 20.08.2002.

Постановою Західного апеляційного господарського суду у справі № 914/1884/19 від 21.05.2020, якою задоволено апеляційну скаргу ЖБК №215, скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2019 та відмовлено у задоволенні позовних вимог, встановлено, що постачання теплової енергії за укладеним між сторонами у справі договором здійснювалось до багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою: м.Львів, пр-т Червоної Калини, буд. 88 для задоволення потреб мешканців.

Враховуючи, що позивач просив стягнути заборгованість у справі № 914/1884/19 починаючи з 01.01.2017, до застосування підлягало законодавство, яке діяло на момент виникнення такої заборгованості. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, виконавець комунальної послуги зобов`язаний: підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Тому саме на виконавця послуг покладено обов`язок укладати зі споживачами договори про надання житлово-комунальних послуг.

Зокрема, суд встановив, що неможливість виконання зобов`язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача немає. Внаслідок внесення вищезазначених змін відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі теплопостачання. Відтак відповідач втратив підстави виступати стороною в договорі. Саме позивач (виконавець послуг) зобов`язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України.

Відповідач за Статутом не здійснює господарської діяльності з теплопостачання, не є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України «Про теплопостачання» та ліцензіатом у сфері теплопостачання.

Отже, суд прийшов до висновку, що з 26.04.2014 зобов`язання між сторонам припинилося на підставі ст.607 ЦК України, у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносіїв».

Проте позивач вважає, що поставлена відповідачу теплова енергія за наступний період: з 01.08.2019-30.09.2020 є безпідставно набутою, а її вартість підлягає відшкодуванню на підставі статей 83, 1212, 1213 ЦК України.

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення ЛМКП «Львівтеплоенерго» з позовом до відповідача про стягнення 131 730, 49 грн безпідставно набутої вартості теплової енергії, 5 775, 74 грн інфляційних втрат та 3 531, 25 грн 3% річних.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Висновки суду апеляційної інстанції.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Постановою Західного апеляційного господарського суду у справі № 914/1884/19 від 21.05.2020, яка набрала законної сили, скасовано рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2019, відмовлено ЛМКП «Львівтеплоенерго» у задоволенні позовних вимог до ЖБК №215 про стягнення 171 086, 00 грн заборгованості з оплати теплової енергії за період з 01.01.2017 по 30.07.2019 на підставі договору від 20.08.2002 та встановлено, що неможливість виконання зобов`язання з боку відповідача полягає у законодавчій забороні укладати з мешканцями, власниками та орендарями (споживачами послуг) договорів на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за відсутності відповідної ліцензії, якої у відповідача немає.

Зокрема, Законом України від 10.04.2014 № 1198-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків» внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з якими виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Цим же Законом внесено зміни до ст.29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» шляхом її доповнення частиною 3, відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, виконавець комунальної послуги зобов`язаний: підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором. Тому саме на виконавця послуг покладено обов`язок укладати зі споживачами договори про надання житлово-комунальних послуг.

Внаслідок внесення вищезазначених змін, судом встановлено, що відповідач не є балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду, не є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та на законодавчому рівні позбавлений можливості здійснювати будь-які нарахування за комунальні послуги, у тому числі теплопостачання. Відтак відповідач втратив підстави виступати стороною в договорі.

Саме позивач (виконавець послуг) зобов`язаний укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України.

Також судом встановлено, що з 26.04.2014 зобов`язання між сторонам припинилося на підставі ст.607 ЦК України, у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії».

Згідно з ч.4 ст.75ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Пунктом 10 постанови пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 передбачено, що за змістом частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v Ukraine no 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v Ukraine 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009р. у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії», п. 61).

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу геs judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно зі ст.1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Проте судом у справі № 914/1884/19 встановлено, що саме позивач мав обов`язок укласти прямі договори на послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання із безпосередніми споживачами цих послуг (фізичними та юридичними особами) або балансоутримувачами та вчинити інші дії, передбачені законодавством України.

Безпосередніми споживачами послуги з центрального опалення та гарячого водопостачання є саме мешканці будинку (власники квартир, орендарі чи квартиронаймачі) за адресою: м.Львів, пр-т Червоної Калини, буд. 88, з якими позивач мав укласти договори після набрання чинності змін до статті 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а не ЖБК № 215.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що, оскільки судом у справі №914/1884/19 встановлено, що з 26.04.2014 будь-які правовідносини між сторонами припинились, відповідач не є у даному випадку споживачем послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», позивач повинен звертатись про стягнення заборгованості з безпосередніх споживачів послуг.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.77 ГПК України).

Згідно з ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи наведене, судова колегія, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого суду, дійшла висновків, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини та вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та правильним застосуванням норм процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2021 у справі №914/858/21 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282? 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства Львівтеплоенерго за вих.№ 09-13197 від 08.12.2021 (Вх.№ ЗАГС 01-05/4138/21 від 13.12.2021) без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2021 у справі №914/858/21 залишити без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

Суддя Желік М.Б.

Суддя Орищин Г.В.