Рішення

від 13.03.2022 по справі 925/1774/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2022 року м. Черкаси справа № 925/1774/21

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., в приміщенні суду в м. Черкаси, у порядку письмового провадження, розглянувши справу за позовом Приватного акціонерного товариства Черкаське хімволокно в особі Відокремленого підрозділу Черкаська ТЕЦ до Комунального підприємства Кінотеатр Україна Черкаської міської ради про стягнення 77806 грн. 75 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Приватне акціонерне товариство Черкаське хімволокно в особі Відокремленого підрозділу Черкаська ТЕЦ звернулося в Господарський суд Черкаської області з позовом до Комунального підприємства Кінотеатр Україна Черкаської міської ради (далі-відповідач) про стягнення, на підставі договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти № 301 від 06.03.2018 року, 77806 грн. 75 коп. боргу за поставлену теплову енергію та відшкодування судових витрат.

Позов мотивований тим, що у лютому 2020 року, на виконання приписів підпункту 2 пункту 2 постанови НКРЕКП України від 17.12.2019 року № 2884, позивач здійснив перерахунок і донарахував відповідачу різницю вартості спожитої за період з листопада по 31.12.2018 року теплової енергії за тарифами, встановленими постановою НКРЕКП України від 29.12.2015 № 3225 (із змінами, внесеними постановою від 27.02.2018 № 239) і тарифами, встановленими постановою НКРЕКП України від 14.06.2018 № 404. Здійснені перерахунок і донарахуваня відповідають умовам пунктів 1.1., 1.4., 8.1., 8.2., 8.10. укладеного сторонами договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти № 301 від 06.03.2018 року, приписам статей 1, 3, 14, 17, 19 Закону України Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, ст. 12 ч.ч. 1, 3 Про ціни і ціноутворення, ст. 16 абз. 7, ст. 20 ч.ч. 2, 15Про теплопостачання, вимога про сплату спірної заборгованості обов`язкова до виконання відповідачем, проте в добровільному порядку на пропозицію позивача не виконана.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 24.12.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/1774/21 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб і встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач в особі директора подав суду 10.01.2022 року відзив на позовну заяву (вх. № 280/22, а.с. 31-33), в якому заперечував проти позову з мотивів безпідставності вимог та зазначив, що вказану в позові послугу за адресою АДРЕСА_1 , не отримував, так як не має там жодного об`єкту, також зазначив, що договір про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти № 301 від 06.03.2018 року повністю виконаний відповідачем за період листопад-грудень 2018 року повністю та своєчасно виконав свої договірні зобов`язання по оплаті отриманого товару і заборгованість за теплову енергію була відсутня.

Представник позивача подав суду 14.01.2022 відповідь на відзив (вх. №562/22, а.с.34-42), в якому зазначив, що в тексті позовної заяви допущено описку в адресі надання послуги за у кладеним сторонами договором, вірною є адреса: АДРЕСА_2 , що підтверджено наданими у справи доказами, заперечив проти тверджень відповідача щодо безпідставності позову, просив його задовольнити повністю.

Дослідивши заяви учасників справи по суті справи, наявні у справі № 925/1774/21 письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позов задовольняє повністю з таких підстав.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.05.2018 року, позивач - Приватне акціонерне товариство Черкаське хімволокно за організаційно-правовою формою є приватним акціонерним товариством, ідентифікаційний код юридичної особи 00204033, його засновниками і учасниками є акціонери згідно реєстру, органом управління товариства є загальні збори акціонерів, видами його діяльності, зокрема, є виробництво електроенергії (35.11), постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (35.30). Рішенням Загальних зборів публічного акціонерного товариства Черкаське хімволокно від 20.04.2018 року змінено тип та найменування юридичної особи позивача з Публічного на Приватне акціонерне товариство Черкаське хімволокно. Відокремленим підрозділом відповідача є «Черкаська ТЕЦ». Позивач має статус суб`єкта природної монополії, проводить діяльність, ліцензування якої здійснює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, рішення органу ліцензування від 29.12.2016 № 2444.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач комунальне підприємство «Кінотеатр «Україна» Черкаської міської ради є юридичною особою, її ідентифікаційний код 21380113, за організаційно-правовою формою є комунальним підприємством, засновником є Черкаська міська рада, керівником і підписантом Слуцька Валентина Петрівна (а.с. 15).

06.03.2018 року між позивачем - Приватним акціонерним товариством Черкаське хімволокно в особі відокремленого підрозділу Черкаська ТЕЦ, як учасником, та відповідачем Комунальним підприємством «Кінотеатр «Україна» Черкаська міська рада, як замовником, укладено договір про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти № 301 (далі Договір, а.с. 5-9), за умовами п.1.1. якого учасник зобов`язався у 2018 році постачати замовнику товари (теплову енергію) на межу продажу теплової енергії, а замовник зобов`язався своєчасно оплачувати отримані товари (теплову енергію) за встановленими тарифами в терміни та на умовах, передбачених цим договором.

Сторони погодили усі істотні умови договору, зокрема, такі:

п. 1.2. найменування предмета закупівлі: пара, гаряча вода та пов`язана продукція. Код ДК 021:2015:09320000-8. Кількість товарів (послуг або кількісні характеристики за цим договором робіт): 160 Гкал;

п. 1.4. тарифи на теплову енергію встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та не є предметом узгодженням між сторонами цього договору і може змінюватись протягом дії цього договору. На момент проведення процедури закупівлі тариф становить 1590 грн. 88 коп. за 1 Гкал (без ПДВ);

п. 1.5. ціна договору становить 305448 грн. 96 коп. з ПДВ;

п. 4.2.1 - замовник зобов`язується зокрема своєчасно та у повному обсязі оплачувати отриману на межі продажу теплову енергію за тарифами, в обсягах та у строки, встановлені цим договором;

п.п. 8.2.-8.3., 8.10. - оплата за теплову енергію здійснювалась за рахунком-фактурою. Замовник до 25 числа поточного місяця у відповідності до рахунку-фактури сплачує учаснику вартість фактично спожитої теплової енергії в попередньому звітному періоді. Несвоєчасне отримання замовником рахунку-фактури не звільняє замовника від відповідальності за несплату за теплову енергію;

п.п. 12.1.1., 12.1.2. - договір діє протягом 2018 року. Договір набуває чинності з дня підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2018 року.

Договір підписаний представниками обох сторін і скріплений їхніми печатками.

Із рахунків-фактур: № 3899 від 30.11.2018 року, №4618 від 31.12.2018 (а.с. 11) вбачається, що позивач поставив відповідачу теплову енергію у період листопад, грудень 2018 року, в кількості 119,51 Гкал на загальну суму 150344 грн. 53 коп. по тарифу 1048грн. 34 коп. /1Гкал+ПДВ.

За даними позивача виставлені позивачем рахунки відповідачем оплачені, спір про це у сторін відсутній.

29.02.2020 року позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 731 на оплату спожитої теплової енергії в період з листопад грудень 2018 року, лютий 2020 року на загальну суму 154344 грн. 04 коп. з ПДВ (а.с. 12). Із цього рахунку і примітки до нього, адресованої відповідачу, вбачається, що він виставлений в тому числі і на суму 77806 грн. 75 коп. на оплату різниці вартості спожитої у цьому періоді теплової енергії за тарифами, встановленими постановою НКРЕКП України від 29.12.2015 року № 3225 (із змінами, внесеними постановою від 27.02.2018 № 239) і тарифами, встановленими постановою НКРЕКП України від 14.06.2018 № 404.

За даними бухгалтерського обліку позивача (картка рахунку на а.с. 13), відповідач у період з 20.02.2020 року по 24.05.2021 року здійснював оплати наданих послуг позивача за наступні періоди, однак заборгованість у розмірі 77806 грн. 75 коп. за рахунком-фактурою № 731 від 29.02.2020 року. відповідачем не оплачено, вимога позивача до відповідача про стягнення вказаної суми коштів, є предметом позову у справі, що розглядається.

Отже, спірні правовідносини сторін виникли із укладеного ними договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти № 301 від 06.03.2018 року, вимоги позивача і заперечення відповідача витікають із суті прав та обов`язків сторін за цим договором.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу - параграфом 5 глави 54 ЦК України, загальні положення правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір розділами І і ІІ книги 5 ЦК України. Параграфом 3 глави 30 ГК України визначені особливості правового регулювання договору енергопостачання, як окремого виду господарсько-торговельної діяльності. Крім того, спірні правовідносини знаходяться в сфері регулювання Законів України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», «Про ціни і ціноутворення», «Про теплопостачання», «Про житлово-комунальні послуги», «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», які з урахуванням предмету спору є спеціальними.

За приписами частини 1 статті 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України, до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» в редакції, чинній з 07.06.2018:

національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг (абз. 1 ч. 1 ст. 1);

Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом (п.п. 1-3 ч. 2 ст. 3);

основними завданнями Регулятора є, зокрема, реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг (п.6 ч. 3 ст. 3);

рішення Регулятора оформлюються постановами, крім рішень щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю, які оформлюються розпорядженнями. Рішення Регулятора підписуються Головою. Рішення Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, а також рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур`єр", якщо більш пізній строк набрання ними чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня офіційного опублікування рішення. Рішення підлягає опублікуванню у 15-денний строк з дня його прийняття. Рішення Регулятора є обов`язковими до виконання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг (абз. 3 ч. 5, ч.ч. 7, 9 ст. 14);

для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор: приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції; встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом. Регулятор має право приймати рішення з питань, що належать до його компетенції, які є обов`язковими до виконання (п.п. 1, 13 ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 17);

Регулятор здійснює державний контроль за дотриманням суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов шляхом проведення планових та позапланових виїзних, а також невиїзних перевірок відповідно до затверджених ним порядків контролю. Під час здійснення державного контролю Регулятор має право: вимагати від суб`єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог цього Закону та законів, що регулюють діяльність у сфері енергетики та комунальних послуг, і ліцензійних умов; приймати обов`язкові до виконання суб`єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, рішення про усунення виявлених порушень (ч. 1, п.п. 1, 5 ст. 19).

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг здійснює встановлення тарифів на комунальні послуги суб`єктам природних монополій та суб`єктам господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Статтею 10 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» передбачено, що тарифи на комунальні послуги формуються суб`єктами природних монополій та суб`єктами господарювання на суміжних ринках відповідно до порядків (методик), встановлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до цього Закону.

Закон України «Про ціни і ціноутворення» визначає основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: встановлення ціни - затвердження (фіксація) рівня ціни (абз. 1); застосування ціни - продаж (реалізація) товару за встановленою ціною (абз. 5); формування ціни - механізм визначення рівня ціни товару (абз. 14); ціна - виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару (абз. 15); ціноутворення - процес формування та встановлення цін (абз. 16). Розділ ІІІ цього Закону визначає порядок ціноутворення. Згідно з ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч.ч. 1-3 ст. 12 розділу ІІІ цього Закону суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні регульовані ціни повинні бути економічно обґрунтованими (забезпечувати відповідність ціни на товар витратам на його виробництво, продаж (реалізацію) та прибуток від його продажу (реалізації). Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін. Зміна рівня державних регульованих цін може здійснюватися у зв`язку із зміною умов виробництва і продажу (реалізації) продукції, що не залежать від господарської діяльності суб`єкта господарювання.

Законом України «Про теплопостачання» встановлено:

до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, належать, зокрема, встановлення тарифів на теплову енергію суб`єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією (абз. 7 ст. 16);

тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Встановлення тарифів на теплову енергію нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання не допускається (ч.ч. 2, 15 ст. 20);

у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (ч. 6 ст. 25).

Тариф 1590 грн. 88 коп. за 1 Гкал встановлений на підставі Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 3225 від 29.12.2015 року(зі змінами внесеними постановою НКРЕКП від 27.02.2018 року № 239).

Постанова НКРЕКП від 27.02.2018 року № 239 Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП була опублікована газеті Урядовий кур`єр за 27.10.2018 року № 202 і відповідно до вимог ч. 7 ст. 14 Закону України Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг в редакції, чинній у 2018 році, набрала чинності з 28.10.2018 року.

14.06.2018 року НКРЕКП прийняла постанову № 404 Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП. Згідно з цією постановою був встановлений тариф на теплову енергію для бюджетних установ, релігійних організацій, інших споживачів, до яких відноситься і відповідач, в розмірі 1 048 грн. 34 коп. за 1 Гкал без ПДВ.

Постанова НКРЕКП від 14.06.2018 року № 404 Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП була опублікована газеті Урядовий кур`єр за 15.08.2018 року № 152 і відповідно до вимог ч. 7 ст. 14 Закону України Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг в редакції, чинній у 2018 році, набрала чинності з 16.08.2018 року.

Отже, у листопаді та грудні 2018 року одночасно були чинними Постанови НКРЕКП від 27.02.2018 року №239 Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП і від 14.06.2018 року №404 Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП, яким були встановлені різні тарифи на теплову енергію для інших споживачів.

Конституційний Суд України у рішенні № 4-зп від 03.10.1997 року надав роз`яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori наступний закон скасовує попередній.

З цього рішення Конституційного Суду України вбачається, що з прийняттям нового акта, якщо ним не передбачено інше, автоматично скасовується діючий у часі раніше прийнятий однопредметний акт.

У даному випадку на час прийняття НКРЕКП постанови від 14.06.2018 року № 404 Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП раніше прийнята НКРЕКП постанова від 27.02.2018 року № 239 Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП не діяла, оскільки не набрала чинності, тому автоматично вона не була скасована.

Навпаки, після набрання чинності постановою НКРЕКП від 27.02.2018 року № 239 Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП, а саме з 28.10.2018 року, постанова НКРЕКП від 14.06.2018 року № 404 Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП була автоматично скасована.

Відповідно до п.п. 2 п. 2 постанови НКРЕКП України від 17.12.2019 року № 2884 «Про накладення штрафу на ПРАТ «Черкаське хімволокно» за порушення Ліцензійних умов з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, необхідності усунення порушень та здійснення заходів державного регулювання ПРАТ Черкаське хімволокно зобов`язане до 01.04.2020 року здійснити перерахунок за категоріями «Бюджетні установи», «інші споживачі», «релігійні організації» недонарахованих коштів за спожиту теплову енергію за період з 28.10.2018 року по 31.12.2018 року.

Згідно з ч. 3 ст. 189 ГК України суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 191 ГК України передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.

Частиною 1 ст. 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 7 статті 193 ГК України, статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми узгоджуються з вимогами статті 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

З урахуванням вищевикладеного з 28.10.2018 року сторони за Договором мали застосовувати в обов`язковому порядку регульований тариф на теплову енергію, встановлений згідно з постановою НКРЕКП від 27.02.2018 року № 239 Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП в розмірі 1590 грн. 88 коп. за 1 Гкал без ПДВ, тому позивач правомірно донарахував відповідачу 77806 грн. 75 коп. плати за теплову енергію, поставлену за період з листопада по 31 грудня 2018 року, виходячи із тарифу 1590 грн. 88 коп. за 1 Гкал, яку (плату) відповідач мав оплатити до 25 листопада та 25 грудня 2018 року відповідно.

Рахунок-фактур № 731від 29.02.2020 року в частині сплати 77806 грн. 75 коп. відповідачем не оплачений, вимога позивача до відповідача про стягнення суми коштів, зазначеної в ньому, є предметом позову у справі, що розглядається.

Отже, основний борг в сумі 77806 грн. 75 коп. позивачем доведений належними та допустимими доказами, його наявність і розмір відповідачем не спростовані, тому зазначена сума боргу підлягає стягненню в судовому порядку.

Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо безпідставності заявлених позивачем вимог по стягненню боргу суд оцінює критично, оскільки всі вимоги позовної заяви відповідають умовам погодженого та підписаного сторонами договору про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти № 301 від 06.03.2018 року та узгоджуються з нормами діючого законодавства України, тому вказані доводи відповідача з наведених ним підстав суд визнає необґрунтованими і відхиляє.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Враховуючи положення ч.1ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВРКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, з урахуванням викладених обставин справи, умов Договору та наведених норм законодавства, позов підлягає задоволенню повністю.

На підставі статті 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати - сплачений судовий збір у розмірі 2270грн.

Керуючись ст.ст. 129, ст. 233, 236-240, 255, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства Кінотеатр Україна Черкаської міської ради, код ЄДРПОУ 21380113, місцезнаходження: 18002, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд. 21 на користь Приватного акціонерного товариства Черкаське хімволокно в особі відокремленого підрозділу Черкаська ТЕЦ, код ЄДРПОУ 00204033, місцезнаходження: 18036, м. Черкаси, проспект Хіміків, 76 - 77806 грн. 75 коп. боргу, 2270 грн. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 14.03.2022 року.

Суддя Грачов В.М.