Рішення

від 15.02.2022 по справі 908/2822/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/129/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2022 Справа № 908/2822/21

м. Запоріжжя

За позовом: Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя (69050, м.Запоріжжя, вул. Космічна, 118а) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

позивач: Запорізька міська рада, код ЄДРПОУ 04053915 (69105, м. Запоріжжя, пр.Соборний, 206)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "СІЛЬПО РІТЕЙЛ", код ЄДРПОУ 33870708 (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул.Промислова, буд. 5)

про стягнення суми 909161,67 грн.

Суддя Боєва О.С.

при секретарі судового засідання Бичківській О.О.

За участю представників:

прокурор: Лєскіна І.Є.;

від позивача: Лісняк Є.О.;

від відповідача: Вєтрова М.В.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя, подана в порядку ст. 53 ГПК України, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - позивача: Запорізької міської ради до відповідача: Приватного акціонерного товариства "СІЛЬПО РІТЕЙЛ", з позовними вимогами про стягнення з відповідача на користь Запорізької міської ради, до місцевого бюджету, суми 909161,67 грн. доходу, отриманого від безпідставно набутого майна.

Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу від 29.09.2021 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2822/21 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.

Ухвалою суду від 05.10.2021 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/2822/21, присвоєний номер провадження 9/129/21, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.11.2021. Підготовче засідання, призначене на 02.11.2021, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Боєвої О.С. (з 18.10.2021 по 02.11.2021) на лікарняному. Ухвалою суду від 04.11.2021 підготовче засідання призначено (перенесено) на 18.11.2021. Ухвалою суду від 18.11.2021 підготовче засідання відкладено на 30.11.2021. Ухвалою суду від 30.11.2021 продовжено строк підготовчого провадження на п`ятнадцять днів - до 21.12.2021 включно, підготовче засідання відкладено на 16.12.2021. Ухвалою суду від 16.12.2021 продовжено строк підготовчого провадження на п`ятнадцять днів - до 05.01.2022 включно, підготовче засідання відкладено на 28.12.2021. У підготовчому засіданні 28.12.2021 оголошувалась перерва до 29.12.2021. Ухвалою суду від 29.12.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.01.2022. У судовому засіданні 19.01.2022 оголошувалась перерва до 02.02.2022, потім - до 16.02.2022.

16.02.2022 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивач та прокурор підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позові. Зазначили, зокрема, про те, що відповідач використовував земельну ділянку, кадастровий номер 2310100000:07:004:0027, площею 0,8091 га,, яка розташована за адресою: м.Запоріжжя, вул. Кругова/вул. Іванова (зараз вул. Іванова, 1-а), без належного правового оформлення, що позбавило Запорізьку міську раду, як власника землі, права отримувати дохід у розмірі орендної плати. Неповернення Запорізькій міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та отримання місцевим бюджетом відповідного доходу, який може бути використаний для задоволення її нагальних потреб. Розмір недоотриманих доходів за період з 01.10.2018 по 11.05.2021 склав 909161,67 грн. Позов обґрунтовано ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 1212, 1214 ЦК України, ст.ст. 125, 152, 206 ЗК України.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, що надійшов до суду 18.11.2021, зазначивши, зокрема, про те, що прокурором не доведено, що міська рада не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави, а сама по собі обставина не звернення міської ради з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неможливість виконання нею функції із захисту інтересів держави. Прокурором не надано належних і допустимих доказів того, що інтереси держави дійсно були порушені, а належний захист інтересів держави органом місцевого самоврядування не здійснений. Крім того, прокурор попередньо, до подання позову до суду, не повідомив про це Запорізьку міську раду, чим порушив процедуру, встановлену п. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Вважає, що позов підлягає залишенню без розгляду. З цього приводу, 13.12.2021 відповідачем окремо було подано до суду клопотання про залишення позову без розгляду. Також відповідач зазначив, що 23.10.2014 до нього перейшло право оренди земельної ділянки в обсязі та умовах, встановлених договором оренди землі від 21.10.2005, укладеним між Запорізькою міською радою та ТОВ «Віват». З 23.10.2014 відповідач набув усіх прав та обов`язків орендаря за договором оренди землі. Враховуючи, що договір оренди землі від 21.10.2005 припинився 21.10.2015, а земельна ділянка орендарем орендодавцю до цього часу повернута не була, зміст фактичних правовідносин сторін складає порушення орендарем свого зобов`язання повернути земельну ділянку орендодавцю. І в силу приписів ст. 34 Закону України «Про оренду землі», ст. 156 Земельного кодексу України в разі порушення орендарем умов договору оренди землі щодо повернення земельної ділянки орендодавцю після припинення дії договору, орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки. Враховуючи, що правовідносини сторін виникли на підставі договору оренди земельної ділянки і стосуються його невиконання з боку орендаря, вважає, що даний спір не підпадає під регулювання ст. ст. 1212, 1214 ЦК України. Прокурором та позивачем не надано доказів ухилення відповідача від належного оформлення користування земельною ділянкою. В матеріалах справи також відсутні докази, які б свідчили про своєчасне вжиття позивачем заходів, спрямованих на встановлення орендних правовідносин з відповідачем. Враховуючи, що склад цивільного правопорушення в діях відповідача відсутній, останній вважає, що правові підстави для стягнення збитків у вигляді недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою відсутні. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

18.11.2021 від прокурора та позивача до суду надійшли відповіді на відзив, які були прийняті судом до розгляду.

02.02.2022 відповідач подав до суду письмову заяву, в якій просив надати розстрочку виконання судового рішення терміном на 11 місяців. В судовому засіданні представник відповідача підтримав вказану заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора, позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням двадцять другої сесії четвертого скликання Запорізької міської ради від 01.08.2005 № 37/517 ТОВ «ВІВАТ» було передано на праві оренди строком на 10 років земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:07:004:0027 загальною площею 0,8091 га, розташовану на перехрещенні вул. Кругова/вул. Іванова (вул. Іванова, 1-а) у м. Запоріжжя для будівництва та функціонування торгівельного комплексу.

На виконання зазначеного рішення Запорізькою міською радою та ТОВ «ВІВАТ» було укладено договір оренди землі від 07.10.2005 (зареєстрований 21.10.2005 за № 040526100649). Договір укладався на 10 років (п. 8 договору).

Згідно з п. 3 та п. 4 вказана земельна ділянка передавалась вільною від забудови, об`єкти інфраструктури відсутні.

Відповідно до відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.09.2021 № 275060671 право власності на нерухоме майно, а саме: будівлю торгівельного комплексу (літ. А-2), навіс (літ. Б), паркан № 1, заміщення І, що розташовані по вул. Іванова, 1-а в м. Запоріжжя, з 23.10.2014 зареєстровано на ПрАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» (відповідачем у справі).

При цьому, рішенням п`ятдесят третьої сесії сьомого скликання Запорізької міської ради від 30.09.2020 № 44/83 ПрАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) по вул. Іванова, 1-а для розташування торгівельного комплексу (п. 1 Рішення). Пунктом 3 Рішення вказаному товариству було передано на праві оренди земельну ділянку з кадастровим 2310100000:07:004:0027, площею 0,8091 га, розташовану по вул. Іванова, 1-а у м. Запоріжжя.

На виконання вказаного рішення, між Запорізькою міською радою (орендодавець, позивач у справі) та ПрАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» (орендар, відповідач у справі) був укладений договір оренди землі від 12.05.2021 № 202107000100029 (зареєстрований 18.05.2021 за № 42066361).

Згідно з п. 3 та п. 4 договору вказана земельна ділянка передавалась разом із торгівельним комплексом та іншими спорудами орендаря.

Договір укладено до 30.09.2039 (п. 11 договору).

Тобто відповідач оформив речове право (право оренди) на вищевказану земельну ділянку лише 12.05.2021 (зареєстроване 18.05.2021), а не з часу набуття права власності на нерухоме майно, розташоване на даній земельній ділянці (23.10.2014), а отже користувався з 23.10.2014 по 11.05.2021 (включно) без правових підстав.

Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Запоріжжя звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в порядку ст. 53 ГПК України, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - позивача: Запорізької міської ради до відповідача: Приватного акціонерного товариства "СІЛЬПО РІТЕЙЛ", з позовними вимогами про стягнення з відповідача на користь Запорізької міської ради до місцевого бюджету суми 909161,67 грн. доходу, отриманого від безпідставно набутого майна.

Відповідно до положень ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або Держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді держави у разі порушення або загрози порушення інтересів Держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі, органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси Держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів Держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

При встановленні наявності або відсутності порушень або загрози порушень інтересів держави необхідно виходити з того, що ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" зазначає про порушення або загрозу порушення "інтересів держави", якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти до висновку що "інтереси держави" (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади є частинами одного цілого - "інтересів держави", про які зазначено в ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Крім того, згідно зі ст. 140, 142 Конституції України та ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування" право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення гарантується Державою. Держава бере участь у формуванні доходів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.

Статтями 142 Конституції України та ст. ст. 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 64 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду бюджету міст обласного значення належить податок на майно, до складу якого за приписами ст. 14.1.147 Податкового кодексу України входить плата за землю, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

При цьому за інформацією, опублікованою на офіційному сайті Запорізької міської ради, податок на майно є одним із основних доходів бюджету м. Запоріжжя.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Незалежно від причин неможливості самостійно звернутись до суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів, сам факт незвернення до суду місцевої ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів відповідної територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Таку ж позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.

Наведений правовий висновок уточнений у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Верховний Суд зауважив, що відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу (нездійснення захисту інтересів держави). Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Місцевою прокуратурою неодноразово направлялись листи до Запорізької міської ради (листи від 18.05.2021 № 57-931вих 21, від 16.08.2021 № 57-2331вих21 та від 01.09.2021 за вих. № 57-2510вих21) зі змісту яких вбачалась наявність спірних правовідносин та обов`язок ПрАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» сплатити безпідставно збережені платежі за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Позивач був проінформований прокурором про наявність порушень інтересів держави та підстав для звернення з позовом до суду, а отже мав можливість самостійно пред`явити позов.

Разом з тим, Запорізька міська рада будучи обізнаною про наявність підстав для подання позову про стягнення безпідставно збережених платежів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, жодних дій, спрямованих на вирішення спірної ситуації, не вживала.

Направлення ж листа-повідомлення про пред`явлення позову у день його подачі жодним чином не свідчить про відсутність доказів обізнаності Запорізької міської ради про наявність порушення та не спростовує безумовний факт бездіяльності позивача. Більш того, факт обізнаності позивача про наявність спірних правовідносин не заперечується представником міськради.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав у прокурора для звернення з відповідним позовом до суду для захисту інтересів держави.

У зв`язку з чим, судом відмолено відповідачу у задоволенні його клопотання про залишення позову без розгляду. Про відсутність підстав для залишення позову без розгляду за заявленим відповідачем клопотанням суд зазначив у судовому засіданні 29.12.2021, що відображено в протоколі судового засідання.

Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням з питань земельних відносин Запорізької міської ради було сформовано розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування ПрАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:07:004:0027 площею 0,8091, розташованою по вул.. Іванова, 1-а у м. Запоріжжі, у вигляді орендної плати за землю за період з 01.10.2018 по 11.05.2021.

За зазначеним розрахунком розмір недоотриманих доходів склав:

з 01.10.2018 по 31.12.2018 - 89853,36 грн.;

з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 359413,55 грн.;

з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 329462,40 грн.;

з 01.01.2021 по 11.05.2021 - 130432, 36 грн.

Таким чином загальний розмір недоотриманих доходів за період з 01.10.2018 по 11.05.2021 склав 909 161,67 грн. Даний розрахунок здійснений з урахуванням строків позовної давності.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення доходу, отриманого відповідачем від безпідставно набутого майна, підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.

Приписами статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного Кодексу України селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренду земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Як вже зазначалося судом вище, право власності на нерухоме майно, а саме: будівлю торгівельного комплексу (літ. А-2), навіс (літ. Б), паркан № 1, замощення І, що розташовані по вул. Іванова, 1-а в м. Запоріжжя, з 23.10.2014 зареєстровано за ПрАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ».

Договір оренди земельної ділянки з кадастровим 2310100000:07:004:0027, площею 0,8091 га, тобто на якій розташоване зазначене вище нерухоме майно ПрАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ», укладено між Запорізькою міською радою та ПрАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» лише 12.05.2021 (зареєстрований 18.05.2021 за № 42066361).

Суд зауважує, що правовий механізм переходу права на землю, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено в ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті закону, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Між тим, як вбачається із положень ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень".

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Прокурор послався на положення статей 1212, 1214 ЦК, як на правову підставу своїх вимог, а обґрунтовуючи вимоги про стягнення суми 909161,67 грн. зауважив, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди за період з 01.10.2018 по 11.05.2021, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду саме відповідачеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У зобов`язанні з безпідставного набуття, збереження майна підлягають доведенню: а) факт набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, б) відсутність для цього підстав, встановлених договором, законом або іншими правовими актами, в) вартість безпідставного збагачення.

Тягар доказування відсутності підстав для збереження майна лежить на власникові майна. При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобт, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

З пункту 4 частини 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України слідує, що положення глави 83 цього кодексу застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначені також ст. 22 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 224, ст. 225 Господарського кодексу України, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а інша сторона додержувалась правил здійснення господарської діяльності.

За приписами ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим, обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових затрат - він зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).

При цьому, на відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за п. 4 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливим є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином з часу виникнення у відповідача права власності на нерухоме майно, яке розташоване по вул. Іванова, 1-а в м. Запоріжжя, виник обов`язок укласти договір оренди та зареєструвати на підставі нього право оренди землі.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд погоджується з доводами прокурора та позивача, що ПрАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою збільшило вартість власного майна, а Запорізькою міською радою втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), на отримання яких позивач цілком підставно очікував.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Таким чином, з огляду на те, що речові права відповідача на земельну ділянку у період з 01.10.2018 по 11.05.2021 не було зареєстровано, останній не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, а тому використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до п. 8.3 ст. 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

На підставі ст. 10 ПК України до місцевих податків належить у т.ч. податок на майно.

Згідно ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до положень п.12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів с нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Згідно з п. 12.3.4 ст. 12 ПК Україн, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Також слід зазначити, що базою оподаткування відповідно до статті 271 ПК є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XIII ПК України.

За змістом пункту 289.1 статті 289 ПК України і частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України "Про оцінку земель").

Відповідно до положень статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення проводиться не рідше ніж один раз на 5-7 років. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (частина перша статті 23 цього Закону).

Отже нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а виходячи з вимог статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землі є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до Закону.

За приписами статті 14.1.147 Податкового кодексу України плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Запорізька міська рада формуючи розрахунок, встановила та розрахувала відсоток нормативної грошової оцінки землі, та розрахувала у відповідності до рішень міської ради № 7 від 30.06.2016 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Запоріжжя», № 26 від 28.11.2018 «Про встановлення розміру орендної плати за землю», № 27 від 28.11.2018 «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку» та договору оренди землі суму завданих збитків, які міська рада понесла від безпідставно набутого майна Приватним акціонерним товариством «СІЛЬПО РІТЕЙЛ».

Відповідно до розрахунку, зробленого Управлінням з питань земельних відносин Запорізької міської ради, розмір недоотриманих доходів за фактичне користування ПрАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» земельною ділянкою кадастровий номер 2310100000:07:004:0027 площею 0,8091, розташованою по вул. Іванова, 1-а у м. Запоріжжі, у вигляді орендної плати за землю склав: з 01.10.2018 по 31.12.2018 - 89853,36 грн.; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 359413,55 грн.; з 01.01.2020 по 31.12.2020 - 329462,40 грн.; з 01.01.2021 по 11.05.2021 - 130432, 36 грн., а всього - 909 161,67 грн.

На підставі усього вищевикладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, у заявленому прокурором розмірі.

Доводи відповідача, викладені у відзиві, не спростовують висновків суду покладених в основу судового рішення.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

02.02.2022 відповідач подав до суду письмову заяву, в якій просив надати розстрочку виконання судового рішення терміном на 11 місяців. В судовому засіданні представник відповідача підтримав вказану заяву.

Суд, заслухавши в судовому засіданні представника відповідача щодо поданої ним заяви про розстрочення виконання судового рішення, а також думку прокурора та представника позивача, який зазначив, що покладає вирішення вказаної заяви на розсуд суду, вважає за можливе заяву відповідача задовольнити, виходячи з наступного.

За змістом ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може надати відстрочення або розстрочити його виконання.

Згідно з приписами ч.ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна здійснюватись судом за правилами ст. 86 ГПК України.

Винятковість обставин, яка повинна бути встановлена судом має бути підтверджена відповідними засобами доказування, а до заяви повинні бути додані докази щодо неможливості чи ускладнення виконання рішення.

Таким чином можливість розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про розстрочку виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника.

В обґрунтування клопотання про надання розстрочки виконання судового рішення відповідач зазначив та надав відповіді докази, що основним видом господарської діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. В 2020 та 2021 Кабінетом Міністрів України було введено ряд карантинних обмежень з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, внаслідок яких суб`єкти господарської діяльності - користувачі нерухомого майна відповідача не мали права здійснювати господарську діяльність, через що були вимушені розірвати з ПрАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ» договори оренди нерухомого майна. Крім того, з урахуванням внесених змін до «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, орендарі майна фактично були звільнені від плати за користування орендованим майном. Вказані надзвичайні події негативно вплинули на фінансовий стан ПрАТ «СІЛЬПО РІТЕЙЛ», який відповідно до фінансової звітності за 2021 є збитковим наростаючим підсумком. Має значну дебіторську заборгованість, яка станом на 30.09.2021 становила 73,168 млн. грн., та яка буде погашена в 2022 році. Отримані обігові кошти будуть спрямовані на погашення заборгованості перед Запорізькою міською радою. З метою поповнення власних обігових коштів відповідач уклав договір займу № 1/2021 від 11.03.2021 на суму 736 млн. грн. і, відповідно, буде мати значне фінансоване навантаження до 10.03.2022, що, в свою чергу, обумовить дефіцит обігових коштів на його рахунках у зазначений період. У аналогічних правовідношеннях між відповідачем та міськими радами надаються розстрочення виконання судових рішень та укладаються договори про добровільне відшкодування до місцевих бюджетів безпідставно збережених коштів, що позитивно характеризує відповідача у відносинах з органами місцевого самоврядування.

Оцінивши у сукупності викладені відповідачем обставини та надані документи, враховуючи специфіку підприємства відповідача, значний розмір стягуваної суми боргу, зіставляючи майнові інтереси обох сторін та з метою реального виконання відповідачем рішення, суд вважає за можливе заяву відповідача задовольнити та надати розстрочку виконання рішення на 11 місяців.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "СІЛЬПО РІТЕЙЛ", код ЄДРПОУ 33870708 (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул.Промислова, буд. 5) на користь Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, б. 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915) до місцевого бюджету (одержувач: ГУК у Запорізькій області (ТГ м. Запоріжжя), код ЄДРПОУ 37941997, МФО 813015, банк отримувача: Каначейство України (ел.адм.подат.), рахунок UA318999980314090544000008479, код платежу 24060300 "Інші надходження") дохід отриманий від безпідставно набутого майна в сумі 909 161 грн. 67 коп., розстрочивши виконання судового рішення на 11 місяців, шляхом здійснення оплати наступним чином:

- перший платіж в сумі 272748 грн. 57 коп. - до 28.02.2022;

- щомісячно рівними частками по 63641 грн. 31 коп. - до 28 числа кожного місяця, починаючи з березня 2022 року, до повного погашення суми.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "СІЛЬПО РІТЕЙЛ", код ЄДРПОУ 33870708 (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул.Промислова, буд. 5) на користь Запорізької обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, вул. Матросова 29а, м. Запоріжжя, 69057) суму 13637 грн. 42 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 16.03.2022.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.С. Боєва