Постанова

від 15.03.2022 по справі 120/2318/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2318/21-а

Головуючий у 1-й інстанції: Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

16 березня 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, фермерське господарство "Добробут Л.І.І." про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В :

в березні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.12.2018 за №234901-5506-0214 на суму 69960 грн. 81 коп.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.05.2021 позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду - скасувати, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 22.03.2016 ОСОБА_1 , згідно договорів оренди землі від 22.03.2016 за №1, та №2 Чернявською сільською радою Оратівського району Вінницької області надано в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, які знаходяться на території Чернявської сільської ради площею 7,8170 га, кадастровий номер ділянки 0523186900:02:001:0092, та площею 10,7932 га, кадастровий номер земельної ділянки 0523186900:02:004:0227.

Вказані договори оренди земельних ділянок укладено строком на 49 років з моменту укладення, орендна плата виплачується в грошовій формі.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до договору оренди землі №1 становить 174670,87 грн, орендна плата вноситься орендарем в розмірі 4% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 6986,83 грн за 1 рік.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до договору оренди землі №2 становить 241174 грн, орендна плата вноситься орендарем в розмірі 4% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 9646,96 грн. за 1 рік.

14.08.2017 ОСОБА_1 , згідно договору оренди землі №310, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області (за межами населеного пункту) площею 23,8306 га, кадастровий номер земельної ділянки 0523186900:02:006:0132.

Вказаний договір оренди земельної ділянки укладено терміном на 7 років.

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки відповідно до договору оренди землі №310 становить 583006,78 грн, орендна плата вноситься орендарем в розмірі 12% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, що становить 69960,81 грн за 1 рік.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.04.2016 та 21.08.2017, договори оренди землі №1, №2, №310 зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 06.10.2017 ОСОБА_1 зареєстровано юридичну особу фермерське господарство "Добробут Л.І.І." для ведення фермерського господарства на земельних ділянках, які орендовані відповідно до договорів оренди землі №1, №2 та № 310 .

Орендну плату за земельні ділянки сплачує ФГ "Добробут Л.І.І.".

Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено податкове зобов`язання по орендній платі за земельні ділянки ОСОБА_1 за 2018 рік та прийнято податкове повідомлення - рішення від 28 грудня 2018 року за №234901-5506-0214.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним та з метою його скасування, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди земельної ділянки, а платником орендної плати є орендар такої земельної ділянки. У разі несплати орендарем обов`язкових платежів з орендної плати за землю, контролюючий орган зобов`язаний здійснити нарахування сум податку.

Разом з цим, суд першої інстанції зазначив, що після укладення договору оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Отже, з моменту державної реєстрації фермерського господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, ФГ "Добробут Л.І.І", як землекористувачем земельної ділянки сплачено орендну плату за користування земельними ділянками 0523186900:02:001:0092, 0523186900:02:004:0227 та 0523186900:02:006:0132, що підтверджується платіжним дорученнями №7 від 18.04.2018, №6 від 16.03.2018, №5 від 20.02.2018, №4 від 29.01.2018, №10 від 08.05.2018, №11 від 12.06.2018, №12 від 19.07.2018, №13 від 21.08.2018, №14 від 24.09.2018, №16 від 17.10.2018, №19 від 23.11.2018, №20 від 19.12.2018.

Отже, відповідачем безпідставно нараховано дану плату ще й голові фермерського господарства Любарському І.І. як фізичній особі.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд першої інстанції приходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до пп. 14.1.72 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

За змістом пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Згідно з ст.54 ПК України обов`язок нарахування суми податку фізичній особі контролюючим органом шляхом направлення податкового повідомлення - рішення, яке підлягає сплаті протягом 60 днів з дня вручення.

За приписами ст.269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Відповідно до пп.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Положеннями п.286.1 ст.286 ПК України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до п.287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Таким чином, зі змісту вищевказаних вимог слідує, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є Договір оренди земельної ділянки, а платником орендної плати є орендар такої земельної ділянки, в разі несплати орендарем обов`язкових платежів з орендної плати за землю, контролюючий орган зобов`язаний здійснити нарахування сум податку.

При цьому, ст.1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно з ст.126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме та їх обтяжень".

Аналіз вищевказаних вимог дає підстави для висновку, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою, а саме, з дня реєстрації договору оренди земельної ділянки в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно з ст.8 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Таким чином, об`єктом плати за землю є земельна ділянка, надана в оренду та в подальшому на базі, якої створено фермерське господарство, а майнові права на вказану земельну ділянку передані до складеного капіталу фермерського господарства, яке реалізуючи права землекористувача має обов`язок внесення плати за землю.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ФГ "Добробут Л.І.І.", як землекористувачем земельної ділянки, подавало податкову декларацію з плати за землю: за 2018 рік, що підтверджується матеріалами справи.

22.03.2016 ОСОБА_1 , згідно договорів оренди землі від 22.03.2016 за №1, та №2 Чернявською сільською радою Оратівського району Вінницької області надано в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, які знаходяться на території Чернявської сільської ради площею 7,8170 га, кадастровий номер ділянки 0523186900:02:001:0092, та площею 10,7932 га, кадастровий номер земельної ділянки 0523186900:02:004:0227.

14.08.2017 ОСОБА_1 , згідно договору оренди землі №310, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області передано земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Чернявської сільської ради Оратівського району Вінницької області (за межами населеного пункту) площею 23,8306 га, кадастровий номер земельної ділянки 0523186900:02:006:0132.

Право оренди земельної ділянки згідно з вказаними обставинами та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно правокористувачем земельних ділянок є саме фізична особа ОСОБА_1 , а не ФГ "Добробут Л.І.І.".

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №808/3798/16 від 28.08.2018 та у справі №120/4362/18-а від 13.09.2019, яка в свою чергу передбачає, що якщо факт використання земельних ділянок відбувається через створене позивачем ФГ, то це не змінює статусу позивача як орендаря земельної ділянки та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати орендну плату за земельні ділянки, якщо договір оренди укладено з позивачем (як фізичною особою).

Таким чином, ГУ ДПС у Вінницькій області правомірно визначено суму податкового зобов`язання за орендну плату з фізичних осіб та покладено обов`язок її сплати на фізичну особу ОСОБА_1 .

За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем не в межах повноважень та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України, а тому наявні підстави для його скасування.

Щодо доводів апелянта про не застосування судом першої інстанції норм ч.5 ст.242 КАС України, колегія суддів зазначає, що дана стаття передбачає саме врахування позиції Верховного Суду, а не обов`язкового її застосування.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Великою Палатою Верховного Суду задля формування єдиної практики у питанні застосування приписів Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про фермерське господарство", щодо процедури оформлення переходу прав та обов`язків орендаря від фізичної особи до створеного нею фермерського господарства, розглядалася справа № 927/79/19, за результатами перегляду якої 30.06.2020 було прийнято постанову.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила:

"Згідно із частиною першою статті 8-1 Закону України "Про оренду Землі" право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

Разом з тим, вищенаведеними нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього за нормами Закону України "Про фермерське господарство" переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі.

Отже, в цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, що обмежено частиною першою статті 8-1 Закону України "Про оренду Землі", а здійснюється встановлений нормами Закону України "Про фермерське господарство" перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України "Про фермерське господарство" та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод".

Проте, в даній справі предметом позову був не земельний податок, а визнання укладеними додаткові угоди до дев`яти договорів оренди землі в частині зміни орендаря з позивачем на ФГ. Тобто, зовсім інший предмет позову.

Крім того, в п.6.17 постанови від 30.06.2020 в справі №927/79/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього в силу вищенаведених норм Закону № 973-IV прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду фактично вказала, що необхідно внести до державного реєстру відомості про фактичного землекористувача.

Також, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в справі №400/1730/19 постанова від 18.06.2021 зазначив наступне - "колегія суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду формує такий висновок щодо застосування норм підпунктів 288.1, 288.2 статті 288 ПК, статтей 125, 126 Земельного кодексу України, частини другої статті 16, частин першої, другої статті 21 Закону України «Про оренду землі», статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» у правовідносинах з орендної плати за землі державної та комунальної власності, які були надані фізичній особі для створення фермерського господарства: податковий обов`язок щодо сплати орендної плати у таких правовідносинах лежить на орендарі земельної ділянки, який визначений в договорі оренди земельної ділянки і право користування земельною ділянкою якого зареєстровано в державному реєстрі речових прав. Податковий обов`язок щодо сплати орендної плати за землі державної та комунальної власності виникає у фермерського господарства, для створення якого фізичній особі була надана земельна ділянка, після переходу до нього прав орендаря в установленому законом порядку."

Аналізуючи викладені вище норми законодавства та практику Верховного Суду можна зробити висновок, що обов`язок сплати земельного податку покладений на ту особу, яка зазначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи вказане, а також позицію Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п.29).

Разом з тим, у відповідності до вимог ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.