Постанова

від 08.02.2022 по справі 600/2203/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/2203/20-а

Головуючий у 1-й інстанції: Дембіцький П.Д.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

09 лютого 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б.

за участю:

секретаря судового засідання: Євтушенко Д. О.,

позивача - ОСОБА_1

представника відповідачів (ГУ НП в Чернівецькій області, УМВС в Чернівецькій області) - Гроссу Д.М.

представника відповідача (Національної поліції України) - Костенко Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_1 , Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, ГУ Національної поліції в Чернівецькій області, Національної поліції України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача - Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України до Ліквідаційної комісії УМВС України в Чернівецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, ГУ Національної поліції в Чернівецькій області, Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ліквідаційної комісії УМВС України в Чернівецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, ГУ Національної поліції в Чернівецькій області та Національної поліції України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії УМВС України в Чернівецькій області від 05.10.2020 № 6 про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 із органів внутрішніх справ у запас збройних сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) з посади заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління, з 05 жовтня 2020 року.

- поновити полковника ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління з 05 жовтня 2020 року;

- зобов`язати УМВС України в Чернівецькій області, в особі ліквідаційної комісії, та МВС України в солідарному порядку виплатити ОСОБА_1 заробітну плату (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 05.10.2020 року по час поновлення на посаді;

- визнати таким, що пропущений з поважних причин, через незаконне звільнення, передбачений п.9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію України", ОСОБА_1 , тримісячний строк на надання згоди для проходження служби в поліції;

- визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Національної поліції в Чернівецькій області та Національної поліції України, що виразилися у відмові працевлаштування в органах поліції, та зобов`язати даних відповідачів відповідно до пункту 9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію України", прийняти полковника міліції ОСОБА_1 на службу до поліції та видати відповідний наказ про призначення на посаду заступника начальника ГУ НП в Чернівецькій області-начальника слідчого управління, якою заміщена посада першого заступника начальника УМВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року позов задоволено частково.

Зокрема, судом:

визнано протиправним та скасовано наказ голови ліквідаційної комісії УМВС України в Чернівецькій області від 05.10.2020 № 6 про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у запас збройних сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) з посади заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління, з 05 жовтня 2020 року;

поновлено полковника міліції ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління з 06 жовтня 2020 року;

зобов`язано УМВС України в Чернівецькій області, в особі ліквідаційної комісії, здійснити нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.10.2020 року по 30.08.2021 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100;

визнано таким, що строк пропущений з поважних причин, через незаконне звільнення, передбачений п.9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію України", ОСОБА_1 , тримісячний строк на надання згоди для проходження служби в поліції;

зобов`язано Національну поліцію України та ГУНП в Чернівецькій області запропонувати полковнику міліції ОСОБА_1 вакантні посади в органах Національної поліції України;

рішення в частині поновлення полковника міліції ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернено до негайного виконання.

В іншій частині вимог судом першої інстанції відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач та відповідачі оскаржили його в апеляційному порядку.

Так, позивач, ОСОБА_1 (Апелянт 1), заперечив проти висновків суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та відзначив про протиправність зобов`язання Національну поліцію України та ГУ НП в Чернівецькій області лише запропонувати скаржнику вакантні посади в органах Національної поліції України, а не конкретно розглянути його кандидатуру та прийняти відповідний наказ про призначення на заміщену посаду в поліції.

Окрім того, заперечення позивача стосуються нездійснення судом першої інстанції обчислення загального розміру заробітної плати за період вимушеного прогулу та факт стягнення останньої лише з ліквідаційної комісії УМВС України в Чернівецькій області без притягнення до такої відповідальності основного відповідача у справі - МВС України.

Управління УМВС України в Чернівецькій області (Апелянт 2), заперечуючи проти висновків суду першої інстанції в частині задоволених вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу голови ліквідаційної комісії УМВС України в Чернівецькій області від 05.10.2020 № 6 про звільнення позивача з органів внутрішніх справ, посилається на невірне визначення судом правового статусу керівника ліквідованої установи, оскільки статус голови ліквідаційної комісії суд помилково ототожнює зі статусом заступника начальника ГУНП в Чернівецькій області.

На переконання Апелянта 2, перебування голови ліквідаційної комісії УМВС одночасно на іншій роботі (службі) ніяк не позбавляє його права вчиняти юридично значимі дії саме від імені ліквідаційної комісії.

ГУ НП в Чернівецькій області (Апелянт 3) та Національна поліція України (Апелянт 4) в апеляційних скаргах відзначили про необгрунтованість висновку суду першої інстанції стосовно необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у п. 12, 13 мотивувальної частини постанови від 17.04.2019 року у справі №808/9137/15, яким чітко визначено кінцевий термін дії положення п. 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію".

Також, Апелянт 3 та Апелянт 4 посилаються на правову невизначеність висновку суду про зобов`язання відповідачів запропонувати позивачу вакантні посади в органах Національної поліції України, оскільки обов`язковою передумовою для вступу на службу в поліцію є проходження процедури конкурсу. При цьому, скаржниками звернуто увагу на те, що позивачу пропонувалась можливість проходження конкурсного відбору до органів поліції, однак була відхилена останнім через його бажання бути призначеним на конкретну визначену посаду.

В судовому засіданні апелянти вимоги апеляційних скарг підтримали в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, вивчивши матеріали справи, надавши оцінку висновкам суду першої інстанції в призмі доводів апеляційних скарг, з`ясувавши вірність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено наступні обставини справи.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив службу в органах внутрішніх справ України на різних посадах начальницького складу, зокрема з 23.12.1992 року по 27.10.2014 року в УМВС України в Чернівецькій області.

Зокрема, наказом Міністра внутрішніх справ України від 28.12.2012 року № 1154 о/с призначено підполковника міліції ОСОБА_1 першим заступником начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальником слідчого управління.

Наказом Міністра внутрішніх справ України від 27.10.2014 року № 2239 о/с відповідно до п.п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII та пунктом 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із поставленням на військовий облік) (т. 1 а. с. 22, 206, т. 2 а. с. 89-91).

Вважаючи звільнення протиправним, позивач оскаржив його в судовому порядку.

В подальшому, рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ від 27 жовтня 2014 року № 2239 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління. Судом поновлено полковника міліції ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління з 28 жовтня 2014 року та стягнуто з Управління МВС України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.10.2014 року по 01.07.2020 року у сумі 626783,54 грн.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2020 року рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року залишено без змін.

03.07.2020 року позивач звернувся з рапортом до Голови Національної поліції та начальника ГУНП в Чернівецькій області, в якому просив вирішити питання про призначення його для проходження служби в Національній поліції на рівнозначну посаду, яку він обіймав під час проходження служби в міліції до свого звільнення (т. 1 а. с. 18-19).

14.07.2020 року наказом Міністра внутрішніх справ України № 528 о/с на виконання рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі № 824/3161/14-а полковника міліції ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління з 28.10.2014 року. (т. 1 а. с. 27).

21.07.2020 року начальник ГУНП в Чернівецькій області листом № 3103/123/01/12-2020, розглянувши рапорт позивача, повідомив останнього, що органи та підрозділи Національної поліції не є правонаступниками міліції, а добір на вакантні посади в Національній поліції України відбувається шляхом проведення конкурсу (т. 1 а. с. 20-21).

27.07.2020 року заступник начальника Департаменту кадрового забезпечення Національної поліції України листом № с-1115/12/1/1/03-2020 також повідомив позивача про розгляд його рапорту, та відзначив про відсутність правонаступництва між органами та підрозділами Національної поліції. Водночас, позивачу було запропоновано прийняти участь в конкурсі на службу в поліції при оголошенні останнього (т. 1 а. с. 22-23).

03.08.2020 року позивача повідомлено, що після спливу 2-х місячного терміну з моменту отримання даного повідомлення, його буде звільнено на підставі пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, у зв`язку з ліквідацією Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, як юридичної особи публічного права. З вказаним попередженням позивача ознайомлено 03.08.2020 року (т. 2 а. с. 104).

05.10.2020 року наказом № 6 о/с заступника начальника Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області - голови ліквідаційної комісії Управління МВС України в Чернівецькій області Крилюком Т.Т. звільнено полковника міліції ОСОБА_1, заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління з 05 жовтня 2020 року, у запас за пунктом 64 «г» (через скорочення) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС. (т. 1 а. с. 26, т. 2 а. с. 105).

29.10.2020 року наказом голови ліквідаційної комісії Управління МВС України в Чернівецькій області Федорюком Г. внесено зміни до наказу ліквідаційної комісії Управління МВС України в Чернівецькій області від 05.10.2020 року № 6 о/с в частині звільнення з органів внутрішніх справ полковника міліції ОСОБА_1 , перед словами «заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління» доповнити словом «першого». (т. 2 а. с. 106).

Вважаючи вказаний наказ протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційних скарги, судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою, другою, шостою статті 43 Конституції України визначено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 51 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, у тому числі, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або у разі незаконного переведення на іншу роботу , у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України "Про міліцію".

Відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114.

Згідно з пунктом 8 Положення № 114, дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема, у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Пунктом 10 Положення № 114 встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно із пунктом 24 Положення № 144, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Пунктом 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Надаючи оцінку правомірності прийняття головою ліквідаційної комісії УМВС України в Чернівецькій області наказу від 05.10.2020 № 6 про звільнення, полковника міліції ОСОБА_1 , із органів внутрішніх справ у запас збройних сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) з посади заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління, з 05 жовтня 2020 року, судова колегія відзначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що 03.08.2020 року позивача було повідомлено про його наступне звільнення на підставі пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС, у зв`язку з ліквідацією Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, як юридичної особи публічного права.

Також, позивача проінформовано, що у зв`язку з набранням законної сили Законом України "Про Національну поліцію України" втратив чинність Закон України "Про міліцію" з 07 листопада 2015 року, внаслідок чого були ліквідовані органи міліції, та в організаційно-штатній структурі МВС України не передбачено посад рядового і начальницького складу ОВС (міліції), оскільки усі відповідні посади було ліквідовано.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, ліквідувавши як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ.

Так, Порядок призначення на посади та звільнення з посади керівників та заступників керівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, передбачено Положенням про Міністерство внутрішніх справ України затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 878 (далі - Положення № 878).

Пунктом 11 Положення № 878 передбачено, що Міністр, окрім іншого, погоджує призначення на посаду та звільнення з посади керівників та заступників керівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, крім заступників керівників територіальних органів Національної поліції.

Згідно п. 70 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 114 від 29.07.1991 року (далі - Положення № 114) звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться:

- до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно - начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ;

- осіб вищого начальницького складу - відповідно до законодавства.

Як відзначено вище, позивача на посаді першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління, поновлено наказом Міністра внутрішніх справ України № 528 о/с від 14.07.2020 року.

Натомість, звільнення позивача з органів внутрішніх справ мало місце на підставі наказу заступника начальника Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області - голови ліквідаційної комісії Управління МВС України в Чернівецькій області Крилюка Т.Т., що на переконання суду апеляційної інстанції, суперечить положенням пунктів 11, 70 Положення № 114 та пункту 11 Положення № 878.

В даному випадку, судова колегія критично оцінює доводи Апелянта 2, щодо виключного права голови ліквідаційної комісії УМВС видавати накази про звільнення начальників головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, їх заступників, оскільки процес ліквідації УМВС на час винесення спірного наказу завершений не був.

Судова колегія зауважує, що процедура ліквідації органів внутрішніх справ мала місце як на час видання Міністром оборони України наказу про поновлення на посаді позивача, так і на час видання наказу про його звільнення.

Окрім того, як встановлено судом, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на час розгляду справи, Управління Міністерства внутрішніх справ перебуває в стані припинення та не ліквідовано.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування наказу голови Ліквідаційної комісії УМВС в Чернівецькій області Крилюка Т.Т. від 05.10.2020 № 6 о/с про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління, як такого, що не відповідає об`єктивним обставинам справи та є протиправним.

Доводи Управління МВС України в Чернівецькій області, Апелянта 2, не спростовують вказаного висновку суду першої інстанції та не дають підстав для сумніву в його обгрунтованості та доцільності.

Разом з тим, суд першої інстанції вірно відзначив, що факт скасування наказу про звільнення особи є підставою для поновлення останнього на раніше займаній посаді в Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо необхідності зобов`язати ГУ Національної поліції в Чернівецькій області та Національну поліцію України видати наказ про призначення позивача на посаду заступника начальника ГУ НП в Чернівецькій області-начальника слідчого управління, якою заміщена посада першого заступника начальника УМВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління, судова колегія виходить з наступного.

Як встановлено в ході розгляду справи, на думку позивача, для подальшого працевлаштування на службі в органах Національної поліції достатньо лише його власного бажання та волевиявлення шляхом подання рапорту (заяви) про вирішення питання про призначення його для проходження служби в Національній поліції на рівнозначну посаду, яку він обіймав під час проходження служби в міліції до свого звільнення.

Судова колегія вважає таку позицію помилковою.

Закон України «Про міліцію» втратив чинність у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію», який набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: 1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року ( п.1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію»).

За таких обставин, приписами пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» визначено особливості перехідного періоду реформування органів внутрішніх справ та процедуру звільнення працівників міліції.

Законом України «Про Національну поліцію» передбачено тримісячний термін з дня його опублікування для прийняття на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення, за згодою працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в органах поліції, чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Вказані приписи чинного законодавства жодним чином не вказують на наявність обов`язку відповідного органу МВС України чи новоствореного органу Національної поліції прийняти на службу до поліції працівника міліції саме шляхом видання наказу про його призначення за згодою такого працівника.

Аналогічні висновки зазначені Верховним Судом у постанові від 24.11.2021 року у справі №460/9427/20.

Виходячи з наведених вище норм законодавства, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначених Законом України «Про Національну поліцію», упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Проте, такий рапорт упродовж трьох місяців позивач не подав. У подальшому на законодавчому рівні визначено інший порядок прийняття на службу до поліції - виключно на конкурсній основі.

Виходячи з наведеного, якщо особа не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття певної посади, виникають підстави для застосування пункту 10 Розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" щодо звільнення особи за скороченням штатів.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, ГУНП в Чернівецькій області та Департамент кадрового забезпечення Національної поліції України у відповідь на подані позивачем рапорти повідомили останньому, що добір на вакантні посади в Національній поліції України відбувається шляхом проведення конкурсу на службу в поліцію і позивач має змогу прийняти в ньому участь.

Однак документів для участі у конкурсі на службу в поліції, передбачених статтею 54 Закону України «Про Національну поліцію», у визначений строк позивачем не подано.

Слід зауважити, що Верховний Суд у постанові від 09 липня 2020 року по справі № 640/6271/19 сформулював правову позицію, відповідно до якої самого лише бажання працівника міліції продовжити службу в органах поліції, відповідно до приписів чинного законодавства України не достатньо, оскільки питання реалізації одного з двох способів (видання наказу за згодою чи шляхом проведення конкурсу) прийняття працівника міліції на службу до органів поліції належало до виключної дискреції керівництва такого працівника міліції.

У доводах позовної заяви, позивач відзначив, що подання ним згоди на продовження служби в органах поліції не могло мати місце до винесення наказу про його поновлення на посаді, яку він займав в органах внутрішніх справ до звільнення, а тому тримісячний строк, передбачений п.9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію України", на надання згоди для проходження служби в поліції пропущено останнім з поважних причин. Вказана позиція підтримана і судом першої інстанції, однак повністю заперечується судом апеляційної інстанції.

Закон України «Про Національну поліцію» опублікований 06.08.2015 в газеті "Голос України" та відповідно до його Прикінцевих та перехідних положень набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 07.11.2015, крім, зокрема, п. п. 8, 11 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, які набрали чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону, тобто 07.08.2015.

Таким чином, враховуючи дату набрання чинності вказаним Законом, тримісячний строк, протягом якого працівники міліції, що виявили бажання проходити службу в поліції, за умови їх відповідності вимогам до поліцейських, передбаченим Законом України "Про Національну поліцію", могли бути прийняті на службу в поліцію, закінчився 06.11.2015, яке є останнім днем вказаного строку.

При цьому, будь-яких підстав для поновлення вказаного строку нормами Закону України "Про Національну поліцію" не передбачено.

На переконання судової колегії, суд першої інстанції, задовольняючи вказану вимогу фактично обрав спосіб судового захисту, який суперечить Закону.

Щодо висновків суду про зобов`язання Національну поліцію України та ГУНП в Чернівецькій області запропонувати полковнику міліції ОСОБА_1 вакантні посади в органах Національної поліції України, судова колегія відзначає наступне.

В силу прямої вказівки Закону України "Про Національну поліцію" після поновлення позивача на посаді на підставі судового рішення, відповідачі були позбавлені можливості призначити позивача на відповідну посаду в органах Національної поліції без конкурсного відбору.

В даному випадку, позивач не скористався правом бути прийнятим на службу в поліцію у встановленому Законом України "Про Національну поліцію" порядку - шляхом проходження конкурсу, оскільки ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано будь-яких доказів виявлення ним наміру прийняти участь у конкурсі на заміщення вакантних посад і прийняття на службу в поліцію.

На переконання судової колегії, поза увагою суду першої інстанції залишився факт, що прийняттю на службу в поліцію вперше завжди передує встановлена законодавством спеціальна правова процедура на предмет встановлення кандидата відповідності вимогам до поліцейських, яка може бути проведена лише відповідним органом поліції, на зайняття посади в якому претендує особа.

Отже, відповідно до ст. 52 Закону №580-VIII прийняття на службу в поліцію проводиться за конкурсом. На вакантну посаду поліцейського призначається переможець конкурсу, а прийом на службу в поліцію колишніх працівників органів внутрішніх справ та поліцейських проводиться на загальних підставах.

Аналогічна правова думка викладена Верховним Судом у постанові від 09.09.2021 року 3 справі №640/11863/19.

Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно - правовими актами.

Як встановлено в ході розгляду справи позивач, у період з 06.08.2015 року по 06.11.2015 року жодної перевірки на предмет відповідності вимогам до поліцейських не проходив, а починаючи з 29.01.2016 року - дня набрання чинності Порядку добору №1631 іншого способу встановлення відповідності будь-якої особи вимогам до поліцейського не існує.

В даному випадку, суд першої інстанції, зобов`язуючи органи поліції запропонувати позивачу вакантні посади, фактично звільняє останнього від обов`язку, передбаченого п. 9 Розділу ХІ та частиною першою ст. 50 Закону №580-VIII , щодо обов`язковості проходження перевірки на відповідність вимогам до поліцейських як особи, яка приймається на службу вперше.

Крім того, судова колегія зауважує, що у спірних правовідносинах, позивач об`єктивно мав можливість реалізувати своє право на працю в органах поліції шляхом участі у конкурсах на заміщення посад і свідомо не скористався нею з власної волі. Натомість, позивач, помилково вважає новостворену Національну поліцію правонаступником міліції, а тому такою, що зобов`язана прийняти позивача на службу лише на підставі його бажання про це.

З огляду на вказане, судова колегія зауважує, що небажання особи брати участь у конкурсі на заміщення вакантних посад для служби у лавах Національної поліції за умови, що такий порядок вступу на службу в органах поліції передбачений нормами чинного законодавства, не може бути підставою для його працевлаштування в органах поліції шляхом зобов`язання видати наказ про призначення його на посаду першого заступника начальника Управління МВС України в Чернівецькій області - начальника слідчого управління.

Такі правові висновки Суду відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2020 року (справа №0540/5961/18-а) та постанові від 11 червня 2020 року (справа № 821/303/17).

Отже, вимоги апеляційних скарг Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області та Національної поліції України, підлягають частковому задоволенню, а рішення суду в частині вимог щодо поновлення позивачу строку визначеного п.9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію України" для надання згоди для проходження служби в поліції та подальше зобов`язання Національну поліцію України та ГУНП в Чернівецькій області запропонувати полковнику міліції ОСОБА_1 вакантні посади в органах Національної поліції України, підлягає скасуванню .

Щодо висновків суду першої інстанції про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, судова колегія відзначає наступне.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

При цьому, згідно з п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Вказані норми законодавства спростовують доводи Апелянта 1 про необхідність вирахування його середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з грошового утримання особи, яка обіймає так ж посаду в ГУНП в Чернівецькій області станом на 2020 рік, а не станом на день звільнення, так як розмір середнього заробітку залежить від розміру заробітку позивача на момент звільнення.

Як з`ясовано судом, після поновлення на роботі за рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року позивач грошового забезпечення не отримував і ця обставина не є предметом розгляду в даній справі, а тому суд керується наявною в матеріалах справи довідкою № 1070 від 17.03.2020 року про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника УМВС - начальника слідчого управління. Позивачу нараховано заробітну плату за серпень 2014 року в розмірі 9207,57 грн., а за вересень 2014 року 9227,06 грн., що разом становить 18434,63 грн. Загальна кількість календарних днів за які нараховано грошове забезпечення 61 календарних днів.

Таким чином, враховуючи, що загальна кількість робочих днів за серпень 2014 року та за вересень 2014 року становить 61 робочих днів, а тому середньоденна заробітна плата позивача становить 302,21 грн.(18434,63 грн/61 днів = 312,88 грн/день).

З матеріалів справи слідує, що період вимушеного прогулу позивача з період з 06.10.2020 року по 30.08.2021 року складає 224 календарних днів.

Отже в даному випадку, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу (грошове забезпечення) за період з 06.10.2020 року по 30.08.2021 року становить 67 695,04 грн.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що належним органом, відповідальним за виплату заробітної плати позивача, є Управління МВС України в Чернівецькій області, в особі ліквідаційної комісії, з якого його було звільнено, а тому позовна вимога щодо стягнення з Міністерства внутрішніх справ України середнього заробітку за час вимушеного прогулу правомірно залишена судом першої інстанції без задоволення.

Доводи апеляційних скарги частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, а тому були враховані судом апеляційної інстанції. Інші доводи апелянтів не заслуговують на увагу суду, оскільки спростовуються встановленими обставинами по справі.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне оскаржуване рішення змінити та скасувати у відповідних частинах.

Колегія суддів враховує також положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

В аспекті оцінки аргументів сторін в апеляційному провадженні суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, інші доводи апеляційних скарг не є суттєвими та такими, що спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та є такими, що не потребують окремої оцінки судом апеляційної інстанції.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернівецькій області, ГУ Національної поліції в Чернівецькій області, Національної поліції України задовольнити частково.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року змінити, виклавши пункт 4 резолютивної частини рішення в наступній редакції: "Зобов`язати УМВС України в Чернівецькій області, в особі ліквідаційної комісії, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.10.2020 року по 30.08.2021 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100, в сумі 67695,04 грн., з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку."

В задоволені решти вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

Апеляційній скарги Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області та Національної поліції України задовольнити частково.

Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року скасувати в частині задоволених вимог щодо визнання тримісячного строку на надання згоди для проходження служби в поліції, передбаченого п.9 Розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію України", таким, що пропущений ОСОБА_1 з поважних причин, через незаконне звільнення, та в частині зобов`язання Національну поліцію України та ГУНП в Чернівецькій області запропонувати полковнику міліції ОСОБА_1 вакантні посади в органах Національної поліції України.

В цій частині прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В решті рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 21 лютого 2022 року.

Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.