Постанова від 21.02.2022 по справі 440/544/15-ц

Справа № 440/544/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Кос І.Б.

Провадження № 22-ц/811/913/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 64

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.

з участю представника відповідачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника Голови ліквідаційної комісії Красненського споживчого товариства Фалінської Любові Володимирівни - Жак Наталії Тадеївни на рішення Буського районного суду Львівської області від 13 листопада 2020 року в складі судді Кос І.Б. у справі за позовом Голови ліквідаційної комісії по справі про банкрутство Красненського споживчого товариства Фалінської Любові Володимирівни до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з участю третіх осіб Полтв`янської сільської ради Буського району Львівської області та Служби в справах дітей Буської районної державної адміністрації Львівської області, про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням та виселення, -

встановив:

У квітні 2015 року позивач Голова ліквідаційної комісії по справі про банкрутство Красненського споживчого товариства Фалінська Л.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з участю третіх осіб Полтв`янської сільської ради Буського району Львівської області та Служби в справах дітей Буської районної державної адміністрації Львівської області, про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням та виселення.

Вимоги обґрунтовувала тим, що Красненське СТ є власником спірного нежитлового приміщення магазину за адресою АДРЕСА_1 , право власності на яке зареєстровано у встановленому законом порядку державним реєстратором 12.08.2016. Проте, позивач не в змозі належно використовувати належне йому на праві власності нерухоме майно, оскільки у ньому раніше самовільно вселились відповідачі, які там проживають з малолітніми дітьми без законних підстав. На неодноразові звернення позивача вони не реагують, добровільно виселитись не бажають, чим порушують права позивача та створюють йому перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні спірним приміщенням.

Уточнивши позовні вимоги, просила усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням магазину в АДРЕСА_1 , шляхом звільнення цього приміщення відповідачами та зобов`язання їх не чинити перешкод і забезпечити доступ до приміщення.

Оскаржуваним рішенням Буського районного суду Львівської області від 13 листопада 2020 року відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог.

Рішення суду оскаржила представник Голови ліквідаційної комісії по справі про банкрутство Красненського споживчого товариства ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , вважає рішення незаконним та необґрунтованим, а обставини справи таким, що не в повній мірі встановлені та не досліджені.

Покликаючись на ЗУ «Про кооперацію» та ЗУ «Про споживчу кооперацію» зазначає, що майно, яке перебувало у віданні Споживчого товариства «Красненське», належало йому ще з 1980 року. Відповідно до технічної документації на нерухоме майно, рік побудови приміщення 1939 рік.

Оскільки будь які докази про належність майна ТзОВ «Полтва» відсутні, відтак висновок суду про те, що приміщення магазину було збудоване «місцевим колгоспом» та передане до ТзОВ «Полтва» є безпідставним.

Крім цього, такі висновки суперечать письмовим доказам, які знаходяться у матеріалах справи, а саме відповідь Полтв`янської сільської ради № 116 від 25.05.2015, з якої слідує, що ТзОВ «Полтва» відмовлено в оформленні права власності на відповідне приміщення, оскільки таке не знаходилося на балансі товариства.

Натомість, про підтвердження належності вищезгаданого приміщення магазину до Красненського споживчого товариства свідчить Інвентаризація основних засобів Красненського споживчого товариства станом на 01.01.1999, акт опису майна Красненського споживчого товариства від 26.11.1999, постанова арбітражного суду Львівської області від 09.02.2000 у справі № 2/1554-21/409.

Відтак, суд прийшов безпідставного висновку про правомірність проживання відповідачів у даному нежитловому приміщенні, оскільки докази правомірності вселення відсутні, при цьому наявні докази самовільного вселення.

Крім цього, ТзОВ «Полтва» створене 30.12.1999, тому батько відповідача ОСОБА_6 не міг працювати у такому в період з 15 березня 1987 року, як це встановлено судом на підставі довідок цього товариства.

Окремо звертає увагу на те, що суд не взяв до уваги, що спірне приміщення має статус нежитлового, при цьому законодавством не передбачено механізм використання нежитлового приміщення, як житлове.

Згідно висновку комісії, викладеному в Акті обстеження, яке проведено за дорученням голови Буської РДА 17.03.2016, приміщення магазину не може використовуватися як квартира для проживання і не підлягає реконструкції, оскільки таке суперечить вимогам ДБН та земельного законодавства.

Не погоджується з висновком місцевого суду про те, що Голова ліквідаційної комісії по справі банкрутства Красненського СТ Фалінська Л.В. є неналежним позивачем, оскільки до матеріалів справи долучено копію постанови арбітражного суду Львівської області від 09.02.2000, у якій призначено ліквідаторів Красненського СТ та копію протоколу № 7 засідання ліквідаційної комісії від 28.02.2003, де ОСОБА_4 обрано головою ліквідаційної комісії. З 2000 триває ліквідаційна процедура.

Безпідставним, на думку апелянта, є і висновок про те, що відповідачі не чинять позивачу перешкод у користуванні майном, оскільки сам факт проживання та використання приміщення, підключення до такого без погодження із власником електроенергії, встановлення замків, проведення ремонтних робіт, свідчать про перешкоди у користуванні майном його власнику.

У цьому контексті покликається на норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ЦК України та ЗУ «Про власність».

Просить скасувати рішення Буського районного суду Львівської області від 13 листопада 2020 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Судові витрати стягнути з відповідачів.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог районний суд виходив з того, що висновком органу опіки та піклування від 31.01.2017 визнано недоцільним виселення малолітніх дітей відповідачки: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 із приміщення в АДРЕСА_1 , при цьому, оскільки в силу приписів частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків, тому задоволення позову призведе до виселення малолітніх дітей відповідачів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що набуття Красненським споживчим товариством права власності на спірне нежитлове приміщення у 2016 році, після вселення туди відповідачки ОСОБА_2 у 2001 році, тривале проживання відповідачів у вказаному приміщенні, з приводу чого ні у кого впродовж тривалого часу не виникало претензій, проведення у ньому ремонтних робіт, спрямованих на надання йому ознак житла, не може бути підставою для задоволення заявленого позову, оскільки позивачем не доведено легітимної мети виселення відповідачів, якою не може вважатись формальна належність приміщення на праві власності позивачу, невідповідність такого вимогам щодо житла, поведінка його мешканців і, зокрема, без надання іншого житла, що буде становити дисбаланс приватного та суспільних інтересів, а також є непропорційним втручанням у права відповідачів, що не відповідає праву відповідачів на повагу до їх житла, гарантоване статтею 8 Конвенції.

Крім цього, суд погодився із доводами представника відповідача про те, що позов пред`явлено неналежним позивачем - фізичною особою ОСОБА_4 як головою ліквідаційної комісії по справі про банкрутство, хоча Красненське споживче товариство згідно інформації з ЄДРПОУ в стані припинення не перебуває, процедура банкрутства завершена у 2003 році, а сама ОСОБА_4 не має статусу арбітражного керуючого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Разом із тим відповідно до положень статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Статтею 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 статті 58 ЦПК України, юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого представника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Так, відповідно до частини другої статті 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Згідно із пунктом 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням та виселення подана ОСОБА_4 , як Головою ліквідаційної комісії Красненського споживчого товариства (т. 1 а.с. 2).

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

На підтвердження повноважень щодо представництва до позовної заяви додано постанову Арбітражного суду Львівської області від 09.02.2020 справа № 2/1554-21/409, згідно із якою суд постановив визнати Краснянське споживче товариство смт. Красне банкрутом, призначив ліквідаторів, серед інших ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 5).

В свою чергу, згідно із протоколом засідання ліквідаційної комісії по справі банкрутства Красненського споживчого товариства Буського району Львівської області від 28.02.2003, головою ліквідаційної комісії по справі банкрутства Красненського СТ обрано Фалінську Л.В. (а.с. 4).

Разом з цим, на переконання колегї суддів, зазначені матеріали, які додані до матеріалів справи на підтвердження наявності у Фалінської Л.В. повноважень представляти товариство у судах та діяти як голова ліквідаційної комісії такого, не містять інформації про те, що остання наділена повноваженнями на самопредставництво у розумінні частини 3 статті 58 ЦПК України.

Зокрема, колегія суддів звертає увагу, що з метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр) (частина перша статті 7 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Обов`язковому відображенню в Єдиному державному реєстрі, серед інших відомостей, підлягають: дані про перебування юридичної особи у процесі припинення, у тому числі дані про рішення щодо припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо) та про строк, визначений засновниками (учасниками) юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог, дані про перебування юридичної особи у процесі провадження у справі про банкрутство, санації, у тому числі відомості про розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора (ч. 26, 28 ст. 9 Закону).

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений статтею 10 цього Закону, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, однак, ящо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, відтак і суду.

Згідно із Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 14.05.2020 відомості про перебування Красненського СТ у процесі припинення відсутні (т.1 а.с. 163-167).

Іншими словами, інформація про те, що Фалінська Л.В. є головою ліквідаційної комісії Красненського споживчого товариства і уповноважена представляти інтереси товариства, у реєстрі відсутня, як і будь які докази про те, що товариство перебуває у процесі припинення.

Крім цього, відповідно до інформації Господарського суду Львівської області, викладеній у листі від 17.06.2020 № 08-07/298/20 на ім`я адвоката Ковальчук І.О., 02.03.2004 арбітражним судом Львівської області залишено без розгляду позов про визнання банкрутом Красненського споживчого товариства у справі № 2/1554-21/409 (т.1 а.с. 27).

Більше того, 18.10.2018 Верховною Радою України було прийнято Кодекс України з процедур банкрутства. Офіційне опублікування Кодексу відбулось у газеті "Голос України" № 77 від 20.04.2019.

Відповідно до частини 1 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться у дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом.

Отже, Кодекс України з процедур банкрутства набрав чинності 21.10.2019.

Відповідно до цього кодексу ліквідатором - арбітражний керуючий, призначений господарським судом для здійснення ліквідаційної процедури, при цьому, арбітражний керуючий - фізична особа, яка отримала відповідне свідоцтво та інформація про яку внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України.

Наведене дає підстави для висновку, що на даний час ліквідаторами можуть бути виключно особи із числа арбітражних керуючих, відтак фізична особа, яка не отримала свідоцтво арбітражного керуючого і відомості про яку не внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України, не може бути ліквідатором юридичної особи.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що позовна заява підписана особою, яка не має права її підписувати.

Як зазначалося вище, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України процесуальним наслідком того, що позовну заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, вона не підписана, її підписала особа, яка не має права її підписувати, або особа, посадове становище якої не вказано, є повернення позовної заяви.

Такий процесуальний наслідок суд застосовує до відкриття провадження у справі.

В свою чергу, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо його подала особа, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; якщо від імені заінтересованої особи його подала особа, яка не має повноважень на ведення справи (пункти 1 і 2 частини першої статті 257 ЦПК України).

Такий процесуальний наслідок суд застосовує, якщо про вказані обставини стало відомо після відкриття провадження у справі.

Зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_4 має право відповідно до закону представляти Ліквідаційну комісію Красненського споживчого товариства в порядку самопредставництва або ж як адвокат, колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції належно не дослідив питання правосуб`єктності позивача та дійшов передчасного висновку про розгляд справи по суті.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У рішенні у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Разом з цим, згідно норм процесуального закону, подання позовної заяви до суду першої інстанції має відбуватись з дотриманням певних умов, які не були дотримані позивачем та залишилися поза увагою місцевого суду, тому колегія суддів приходить висновку, що розглядаючи вказану справу суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що свідчить про необхідність скасування оскаржуваного рішення з наступним залишенням позову без розгляду.

Згідно із ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Керуючись ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 367, 368, п. 4 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника Голови ліквідаційної комісії Красненського споживчого товариства ОСОБА_4 - Жак Наталії Тадеївни задовольнити частково.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 13 листопада 2020 року - скасувати.

Позовну заяву Голови ліквідаційної комісії по справі про банкрутство Красненського споживчого товариства Фалінської Любові Володимирівни до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з участю третіх осіб Полтв`янської сільської ради Буського району Львівської області та Служби в справах дітей Буської районної державної адміністрації Львівської області, про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням та виселення - залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 23 лютого 2022 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк