Рішення

від 16.03.2022 по справі 303/9129/21

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 303/9129/21

2/303/2277/21

Номер рядка статистичного звіту -79

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 березня 2022 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої-судді Гутій О.В.

за участю секретаря судових засідань Зарева А.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великолучківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великолучківської сільської ради Мукачівського району про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Великолучківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великолучківської сільської ради Мукачівського району про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивує тим, що він працює у Великолучківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Великолучківської сільської ради Мукачівського району на посаді вчителя фізичної культури.

Проте, 05.11.2021 року наказом директора Великолучківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великолучківської сільської ради Мукачівського району № 85-к його було відсторонено від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19 без збереження заробітної плати. Вважає, що відповідачем не були дотримані вимоги ч.1 ст.49-2 КЗпПУ щодо його попередження. Також відповідачем порушено вимоги Конвенції про захист людини та основоположних свобод, порушено його конституційне право на працю, що включає можливість заробляти на життя

Крім того, вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»: «Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень».

Цим законом щеплення від СОVID-19 не встановлена, як обов`язкова, а тому відсторонення працівника з підстав ч. 2 ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» є, на його думку, незаконним та безпідставним.

Також у переліку підстав для відсторонення працівника від роботи, визначений ст. 46 КЗпП, не містить у собі такої підстави для відсторонення від роботи, як відсутність щеплення від СОVID-19. Отже ні цією статтею, ні іншим законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від СОVID-19.

Таким чином, вважає наказ відповідача незаконним та таким, що підлягає скасування в судовому порядку, що є належним правовим захистом прав позивача, як працівника та стягнення з відповідача на його користь середню заробітну плату за час відсторонення від роботи.

Ухвалою суду від 23.04.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін, тому з урахуванням положень частини п`ятої ст. 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.

10.12.2021 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, згідно до якої позовні вимоги не визнає, просив відмовити у позові. Зазначив, що посадові особи Великолучківської ЗОШ І-ІІІ ступенів при відстороненні працівника ОСОБА_1 діяли виключно в межах регламентованих державою правил поведінки, запроваджених в рамках дотримання карантинних обмежень на виконання Наказу МОЗ № 2153 від 04.10.2021 року та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

21.12.2021 року позивачем подані додаткові пояснення, в яких останній заперечив щодо доводів представника відповідача, наданого у відзиві.

Дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, суд приходить до такого висновку.

Згідно зі ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює у Великолучківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великолучківської сільської ради на посаді вчителя фізичної культури.

Відповідно до наказу № 85-к від 05.11.2021 року, винесеного директором Великолучківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великолучківської сільської ради Мукачівського району, ОСОБА_1 з 08.11.2021 року відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 (а.с.9).

З акту № 235 від 05.11.2021 року «Про відмову ОСОБА_1 поставити підпис про ознайомлення з наказом № 85-к від 05.11.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » вбачається, що ОСОБА_1 відмовився поставити особистий підпис про ознайомлення з наказом № 85-к від 05.11.2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » (а.с. 8).

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 2-1 КЗпП України проголошено рівність трудових прав громадян України та заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників.

Статтею 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції. Конституція є законом прямої дії (ст.8 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19 Конституції України).

Таким чином, суд приходить до висновку, що без будь-яких застережень та незалежно від будь-яких цілей, причин чи суспільного або особистого інтересу, всі органи і посадові особи держави Україна повинні діяти строго у відповідності до Конституції та не мають повноважень виходити за межі норм Конституції, навіть якщо вони керуються законом, оскільки закон також не має суперечити Конституції.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України» при здійсненні правосуддя, у разі, якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України).

Трудові відносини в Україні врегульовані КЗпП України (ст. 1).

Статтею 21 КЗпП України (далі Кодекс) проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Статтею 46 КЗпП України встановлено, що відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Правовий висновок про те, що статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі N 755/6458/15-ц (провадження N 61-18651св18).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на яку відповідач посилається в наказі як на підставу відсторонення позивача від роботи, профілактичні щеплення проти дифтерії, коклюша, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Частинами третьою, четвертою статті 12 Закону встановлено, що в разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Аналіз наведених положень Закону дає підстави для висновку, що ухвалення рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях віднесено до виключної компетенції головного державного санітарного лікаря України, головного державного санітарного лікаря Автономної Республіки Крим, а також головних державних санітарних лікарів областей, міст Києва та Севастополя та за умови наявності відповідних епідемічних показань.

Відповідно до ч.1-2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

З наведених судом нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкові, ні як обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Відтак, наказом відповідача про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено його права, гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод.

Таким чином, діями відповідача позивач був позбавлений можливості заробляти собі на життя, оскільки був відсторонений від роботи без збереження заробітної плати до поки він не буде вакцинований.

Окрім того, при розгляді справи суд враховує Положення п.5 ч.1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», яким зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, він однозначно є безпідставним та підлягає скасуванню.

Крім того, вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.

Пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу (далі Постанова КМУ), передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 (далі Наказ МОЗ). Пунктом 3 Наказу МОЗ до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.

Пунктом 1 статті 92 Конституції встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент Верховна Рада України (ст. 76 Конституції).

Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19.

Підставою для відсторонення від виконання своїх посадових обов`язків позивача у наказі № 85-к від 05.11.2021 стало посилання ст. 46 Кодексу законів про працю України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-ІІІ, наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», пункт 416 постанови КМУ від 04.10.2021 № 2153.

При цьому у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у тій же самій статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III у частині шостій, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень ані цей, ані будь-який інший закон не містять. Не містить цей закон і іншої підстави для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень, аніж відібране лікарем письмове підтвердження особи від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Наказ № 85-к від 05.11.2021 про відсторонення ОСОБА_1 від виконання роботи не містить відомостей на підтвердження відмови позивача здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Таким чином наказ винесений з порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року N 1645-III.

Крім того, повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 по суті містить вимогу працівнику надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень. Незважаючи на застосування у повідомленні конструкції прохання, викладені у подальшому наслідки ненадання особою цих відомостей, свідчать саме про вимогу та перекладання на працівника обов`язку про надання працедавцеві таких відомостей.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 8 проголошує: «1. Кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції. 2. Органи державної влади не можуть втручатися у здiйснення цього права iнакше ніж згiдно із законом, і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб».

Запобігання зараженню вірусом, не може розглядатись як легітимна мета за обставинами цієї справи, оскільки обмеження позивача в праві заробити собі на життя та на повагу до його приватного життя полягає у праві вибору не робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України за законом.

Тому суд приходить до переконання, що втручання держави у права позивача відбулося.

Враховуючи всі встановлені судом обставини, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що підлягають задоволенню в частині скасування наказу № 85-к від 05.11.2021 року про його відсторонення від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19.

Щодо позовної вимоги стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу (відсторонення від роботи) до дня ухвалення судом рішення у справі судом встановлено наступне.

Згідно роз`яснень, викладених у п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу.

Згідно п. 2 вказаної постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 вказаної постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що позивач за період з вересня по жовтень 2021 року отримав доходи на суму 32 338,37 грн., що підтверджується довідкою про отримані доходи № 50 від 09.11.2021 року, виданою Управлінням освіти виконавчого комітету Великолучківської сільської ради (а.с. 7).

Також встановлено, що ОСОБА_1 відпрацював у вересні 2021 року 22 робочих дні, а у жовтні 2021 року 20 робочих днів, з моменту відсторонення з 08.11.2021 року до його поновлення - 01.03.2022 року (дата набрання чинності наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року N 380 ) ОСОБА_1 повинен був відпрацювати 79 робочих дні.

Судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед відстороненням з врахуванням математичних правил заокруглення сум становить 409,35 грн. (з розрахунку 32 338,38 грн. поділити на 79 дні).

Таким чином, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, який підлягає виплаті позивачу становить 32 338,98 грн. (з розрахунку 409,35 грн. помножити на 79 дні вимушеного прогулу, які позивач повинен був відпрацювати, якби не був відсторонений від роботи).

Тому, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року і до 01.03.2022 року.

За таких обставин позовну вимогу стягнути з Великолучківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великолучківської сільської ради Мукачівського району на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу (відсторонення від роботи) судом слід задоволити.

Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну допомогу в розмірі 5000,00 гривень.

Відповідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження витрат на правову допомогу, позивачем надано договір про надання правової допомоги № 4 від 10.11.2021 року та акт № 1 здачі - приймання наданих послуг. Відповідно до п. 3.5 договору, зазначено, що замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі 5000 гривень ( а.с.2-3).

Враховуючи, вищезазначене суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 5000,00 гривень витрат на професійну допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що позивачу було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судом рішення у справі, позовні вимоги позивача задоволено повністю, тому з відповідача необхідно стягнути на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 908,00 грн. за подання позовної заяви.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 273, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 43, 147-149, 151, 237-1 КЗпП України, суд -

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Великолучківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великолучківської сільської ради Мукачівського району про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволити.

Визнати протиправним та скасувати наказ директора Великолучківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великолучківської сільської ради Мукачівського району № 85-к від 05 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 »

Стягнути з Великолучківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великолучківської сільської ради Мукачівського району на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 32 338,98 (тридцять дві тисячі триста тридцять вісім гривень дев`яносто вісім копійок) гривень.

Стягнути із Великолучківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великолучківської сільської ради Мукачівського району на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 (п`ять тисяч ) гривень.

Стягнути із Великолучківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великолучківської сільської ради Мукачівського району на користь Держави судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Великолучківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Великолучківської сільської ради Мукачівського району, с.Великі Лучки, вул. Гагаріна,4, Мукачівського району, код ЄДРПОУ 22088538.

Рішення суду виготовлено 17 березня 2022 року.

Головуюча О.В.Гутій