Рішення

від 17.03.2022 по справі 718/2655/21

КІЦМАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №718/2655/21

Провадження №2/718/682/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2022 року м.Кіцмань Чернівецька область

Кіцманський районний суд Чернівецької області у складі: головуючої судді Масюк Л.О., секретаря Бужак О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Кіцмань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє Бугай Василь Дмитрович , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - орган опіки та піклування Мамаївської сільської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-

за участю: позивачки ОСОБА_1

представника позивачки, адвоката Бугай В.Д.

представника відповідачів, адвоката Бацей Т.М.

представника третьої особи Ліска Н.В.

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 , інтереси якої представляє Бугай В.Д. , звернулася до Кіцманського районного суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - орган опіки та піклування Мамаївської сільської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить їй на праві приватної власності.

Зазначає, що у вищезазначеному житловому будинку крім неї зареєстровані ще троє осіб її донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та онуки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Починаючи з 20 липня 2020 року відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 перейшли проживати до будинку свого чоловіка та батька дітей - ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім цього, вказує, що відповідачі не здійснили зняття державної реєстрації у її житловому будинку, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

Враховуючи наведене, просила позов задовольнити, визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою - АДРЕСА_2 , та стягнути з відповідача на її користь 908,00 грн. сплаченого судового збору.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник, адвокат Бугай В.Д., в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позові.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідачка ОСОБА_7 та її представник, адвокат Бацей Т.М., в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, вказавши, що відповідачі не проживають по місцю реєстрації не з власної волі.

Вказують, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 41686673 будиноковолодіння за адресою АДРЕСА_1 , складається з двох житлових будинків з належними до нього будівлями та спорудами. Житловий будинок літ А, що складається з 4-х житлових кімнат загальною площею 127,30 кв.м. та житловий будинок літ Б, що складається з однієї житлової кімнати загальною площею 76,00 кв.м.

Будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить на праві власності ОСОБА_6 (батькові неповнолітній дітей та чоловікові ОСОБА_8 ), складається з одного житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами і складається з 2-х житлових кімнат загальною площею 59,90 кв.м. У вказаному господарстві зареєстровані та проживають батько дітей ОСОБА_6 та його мати ОСОБА_9 , а також без реєстрації проживають ОСОБА_3 дружина власника житла та його діти - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,

Зазначає, що після народження першої дитини в 2010 році ОСОБА_3 , порадившись з мамою ОСОБА_1 та з її згоди, тобто спільно вирішили, що молода сімя буде проживати у позивачи, оскільки у будинковолодінні значно більша площа і наявність двох житлових будинків є дуже зручною умовою проживання, як для молодої сім`ї, так і для позивача.

ОСОБА_3 зареєстрована в будинковолодінні позивача з 2003 року по даний час.

Крім цього, посилається на те, що відповідачі проживали та мирно співіснували з позивачкою на протязі тривалого періоду часу, однак, починаючи з лютого 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 почалися з`являтися конфлікти по різних причинах (побутових, особистих). Ініціатором конфліктів завжди виступала позивач, вказуючи, що ви ніхто, і «все тут моє».

Таким чином, внаслідок агресивної поведінки ОСОБА_1 на фоні затяжних конфліктів, остання позбавила відповідачів можливості проживати у житловому приміщенні та права користування житлом що знаходиться в АДРЕСА_1 , оскільки забрала ключі від вхідних дверей будинку.

Крім того, зазначають, що в житловому будинку, де проживали відповідачі, до цього часу так і залишилися особисті речі всіх відповідачів (одяг, взуття дитячі санчата та ін.), які позивач відмовляється віддати, отже, позивач умисно чинила перешкоди для подальшого проживання відповідачів за місцем їх реєстрації, що і стало причиною їх вимушеного переїзду.

Вважає, що відповідачі в силу поважних і незалежних від них причин були відсутніми за місцем їх реєстрації, оскільки вимушені були перейти проживати до будинку ОСОБА_6 .

Враховуючи наведене, просили в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Мамаївської сільської ради Ліска Н.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, та пояснила, що визнання неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування жилим приміщенням є неприпустимим, оскільки це буде порушенням права користування житлом дитини, а неповнолітні діти не можуть самостійно обирати місце свого проживання.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши та оцінивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних справ, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

В силу вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу вимог ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно копії Свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 04.08.2015 року та копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від від 04.08.2015 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-9).

Відповідно до Акту обстеження житлово-побутових умов від 28.08.2021 року вбачається, що ОСОБА_1 проживає у власному будинку, будинок газифікований, умови проживання задовільні. Зі слів ОСОБА_1 її дочка ОСОБА_3 та онуки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , які зареєстровані в ггосподарстві, з 20.07.2020 року за даною адресою не проживають, спільного господарства не ведуть (а.с.10).

Згідно інформації Мамаївської сільської ради №221 від 11.10.2021 року до складу сімї ОСОБА_6 , який зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2 входять: мати ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дружина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , (проживає без реєстрації з 20.07.2020 року), син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (проживає без реєстрації 20.07.2020 року), син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (проживає без реєстрації 20.07.2020 року) (а.с.11).

Відповідно до Акту на факт проживання чи не проживання від 28.08.2021 року вбачається, що на момент обстеження господарства АДРЕСА_1 встановлено, що громадян ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , за даною адресою немає. Зі слів заявниці та сусідів вказані громадяни з 20.07.2020 року в даному господарстві не проживають, спільного господарства не ведуть, жодних речей, які б свідчили на факт проживання даних осіб немає (а.с.12).

Актом обстеження житлово-побутових умов від 08.10.2021 року стверджується те, що ОСОБА_3 проживає зі своєю сімєю у будинку власником якого є її чоловік ОСОБА_6 . Будинок газифікований, 1970-х років побудови, загальна площа 59,9 кв.м., умови проживання задовільні. ОСОБА_3 разом з своїми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , проживають за даною адресою без реєстрації з 20.07.2020 року, до цього проживали за місцем реєстрації по АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 працює в аптеці ФОП ОСОБА_10 , чоловік ОСОБА_6 працевлаштований. Сини навчаються в Лужанському ЗЗСО - ОСОБА_4 в 5 класі, ОСОБА_5 в 2 класі, мати чоловіка ОСОБА_9 - пенсіонерка (а.с.13).

Згідно копії Свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.08.2008 року та копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №23096995 від 23.06.2009 року ОСОБА_6 є власником житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 46-47).

Відповідно до копій квитанцій долучених до матеріалів справи вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 оплачувала комунальні послуги по будинковолодінні за адресою: АДРЕСА_1 протягом 2020-2022 р.р. (а.с.50-69).

Відповідно до Висновку органу опіки і піклування Мамаївської сільської ради вбачається, що орган опіки та піклування Мамаївської сільської ради вважає, що недопустимо визнати неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування житловим будинком, оскільки, малолітні діти не можуть самостійно обирати місце свого проживання, а тому, факт їх не проживання у спірному будинку не є безумовною підставою для позбавлення дітей права користування цим житлом. Вважають, що факт їх не проживання у спірному житловому будинку по АДРЕСА_1 обумовлено поважними причинами і не є підставою для позбавлення дітей права користування житлом, а тому втрата малолітніми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 права на користування вказаним житловим будинком приведе до порушення прав та інтересів малолітніх дітей (а.с.100-101).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №104618303 від 22.11.2017 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,1923 га. кадастровий номер 7322580500:05:001:0345, що розташована за адресою АДРЕСА_3 (а.с.120).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №104610881 від 22.11.2017 року ОСОБА_3 є власником житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.121).

Актом обстеження матеріально-побутових умов сімї ОСОБА_3 від 16.03.2022 року стверджується те, що ОСОБА_3 має у власності житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_3 старої побудови, для проживання даний будинок непридатний, умов для проживання в даному будинку немає. Газ в будинку відключений з 2018 року, води немає (а.с.129)

Згідно Акту про відключення від газопостачання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , опалювальна площа вказаного будинку 36 кв.м., причина відключення - аварійний стан будинку (а.с.130).

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користуватись та розпоряджатись своїм майном.

На підставі ч.2 ст.405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Стаття 18 Закону України «Про охорону дитинства» закріплює право дитини на житло, а саме: «Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла».

Відповідно до ч.2 ст.11, ч.1 ст.14 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Україною 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 27 Конвенції закріплено, що Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

За змістом положень ст.ст. 2, 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання.

Права членів сім`ї власника на користування житловим приміщенням врегульовані ст. 405 ЦК України, відповідно до вимог якої члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із положеннями статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім`ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.

Члени сім`ї власника житлового приміщення не мають права власності на житло, в якому вони проживають, що свідчить про суттєву відмінність їхнього правового статусу від правового статусу власника такого приміщення, унеможливлюючи, зокрема право розпорядження цим майном. Разом із тим, цим особам належить право використовувати приміщення для проживання, яке є сервітутним правом, тобто правом користування чужим майном (стаття 405 ЦК України). Проте член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Обмеження (втрату) права користування житлом можуть обумовити тільки такі дії членів сім`ї власника житла, які пов`язані зі зловживанням ними своїми правами або з невиконанням покладених на них обов`язків і безпосередньо порушують при цьому права та законні інтереси інших осіб.

Частиною четвертою статті 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно ч.ч. 1,2, 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Таким чином неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного із них). Причини непроживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежить від волі неповнолітньої дитини, а тому за своїм характером є поважними.

Оскільки підставою втрати особою права користування житлом є лише неповажність причин відсутності понад встановлені строки, то неповнолітня дитина як самостійний суб`єкт житлових правовідносин (окремо від батьків) не може бути визнана такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Діти члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її непроживання у спірному будинку не є безумовною підставою для позбавлення її права користування цим житлом.

Через свій вік ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не можуть самостійно обирати місце проживання, тому факт їх непроживання у спірному будинку зумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення дітей права користування житлом.

Враховуючи вищенаведене, зокрема те, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не досягли повноліття, а відтак не набули повної цивільної дієздатності, тому і відсутні підстави для визнання їх такими, що втратили право користування будинком з підстав, передбачених ст.405 ЦК України.

Крім цього, суд враховує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року.

Втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).

Таким чином, враховуючи те, що на праві власності відповідачу ОСОБА_3 належить житловий будинок в АДРЕСА_3 , який є не придатним до проживання, а вказане господарство придбавалося за кошти позивача саме з ціллю використання земельної ділянки, що не оспорюється сторонами справі, суд вважає, що визнання відповідачів, в тому числі неповнолітніх, такими, що втратили право на користування спірним житлом за відсутності у них іншого придатного для використання за призначенням належного їм на праві власності чи постійному користуванні житла, буде становити для відповідачів надмірний тягар, не співмірний із переслідуваною законом метою, та не є необхідним у демократичному суспільстві.

Суд також враховує ту обставину, що позивач ОСОБА_1 та її представник не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що реєстрація відповідачів у спірному житлі перешкоджає їй вільно користуватись будинком.

З огляду на викладене вище, відповідачі не можуть бути визнані такими, що втратили право на користування спірним житлом, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись ст..ст. 10, 12, 13, 81, 263-264 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , інтереси якої представляє Бугай Василь Дмитрович , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: орган опіки та піклування Мамаївської сільської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Чернівецького апеляційного суду через Кіцманський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 21.03.2022 року.

Суддя Кіцманського районного суду

Чернівецької області Л.О.Масюк