Рішення

від 14.03.2022 по справі 456/6248/21

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/6248/21

Провадження № 2/456/465/2022

РІШЕННЯ

іменем України

15 березня 2022 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Яніва Н. М. ,

з участю секретаря Сунак Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Стрий цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Стрийської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 6 про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, допуск до виконання трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позицій сторін.

Представник позивача ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом в інтересах позивача згідно якого просить суд постановити рішення, яким визнати протиправним (незаконним) наказ № 85-к від 08.11.2021 про відсторонення від роботи позивача ОСОБА_1 , працівника, що відмовився (ухиляється) від вакцинації проти Covid -19 та зобов`язати Стрийську загальноосвітню школу № 6 допустити ОСОБА_1 до виконання трудових обов`язків вчителя закладу загальної середньої освіти. Також, просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного допущення до роботи. Окрім цього, просить стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач покликалась на те, що 08.11.2021 відповідач відсторонив позивача, яка працює на посаді вчителя фізкультури, від роботи, що засвідчується наказом № 85-к від 08.11.2021 про відсторонення ОСОБА_1 , працівника, що відмовився від вакцинації проти Covid -19. Однак, такий наказ є протиправним та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Так вимога обов`язкової вакцинації від Covid -19 позивача та відсторонення її від роботи без збереження заробітньої плати з підстав зазначених у оскаржуваному наказі є зміною істотних умов праці, про яку відповідач мав попередити позивача за 2 місяці. Однак відповідач попередив позивача повідомленням від 02.11.2021 про погіршення умов оплати праці фактично за 6 днів до відсторонення та позбавлення заробітної плати. Тим самим, порушив вимоги ст. 29 Закону України «Про оплату праці» та ст. 103 КЗпП щодо необхідності попередження позивача про зміну діючих умов оплати праці позивача у бік погіршення за 2 місяці.

Вказані в оскаржуваному наказі норми не дають відповідачу права відстороняти працівника від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відмовою від обов`язково профілактичного щеплення проти Covid 19, оскільки позивач не вчиняла жодних дисциплінарних проступків як це передбачено у ст.46 КЗпП. Окрім цього, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає можливість відсторонення від роботи працівників у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку встановленому законом. Вказаний Закон, а також ч. 1 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» передбачає, що обов`язковими є профілактичні щеплення з метою запобігання захворювання на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правец та кір. Серед вказаного переліку обов`язкових щеплень відсутнє щеплення проти Covid 19.

Також зазначила, що відповідно до ст. 25 КЗпП України роботодавцю заборонено вимагати документи подання яких не передбачено законодавством. Жодним законом не передбачено обов`язку працівника надати роботодавцю документів про щеплення проти Covid 19.

Відповідач всупереч ст. 17 Закону України «Про охорону праці» не забезпечив позачерговий медичний огляд позивача для встановлення факту наявності чи відсутності вищевказаного щеплення, можливих абсолютних протипоказань до такого щеплення, натомість перебравши на себе функції медичної установи всупереч вимогам закону вимагав від позивача документи, що містять лікарську таємницю про стан його імунізації проти Covid 19, або довідку про наявність абсолютних протипоказань до вказаного щеплення.

Окрім цього, порушено порядок відсторонення позивача від роботи, зокрема ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», ст. 17 Закону України «Про охорону праці» та ст. 46 КЗпП України. Зокрема у разі необґрунтованої відмови від щеплень тільки за поданням відповідних посадових осіб держаної санітарно епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Вважає, що незаконне відсторонення позивача від роботи з ініціативи відповідача без збереження заробітної плати, позбавлення позивача права скористатись альтернативними формами організації роботи (дистанційно, надомною), що встановлені законом, зокрема для можливості продовжити роботу в умовах пандемії, призвело до вимушеного прогулу позивача з вини відповідача у зв`язку з чим з такого слід стягнути розмір середньої заробітної плати за час її вимушеного прогулу з наступного розрахунку 931, 66 грн. за кожен робочий день прогулу.

Враховуючи протиправність (незаконність) оскаржуваного наказу та незаконність відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати, вважає що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання судом відповідача допустити позивача до роботи.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просили у задоволені позову відмовити.

Зокрема в обґрунтування заявлених заперечень покликалась на те, що необхідність проходження вакцинації не є змінами істотних умов праці, а лише умовою за дотриманням якої працівник може бути допущений до виконання своїх трудових обов`язків. Щодо твердження позивача про відсутність законних підстав для відсторонення від роботи, то вказала, що ст. 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівника від роботи допускається також і в інших випадках передбачених законодавством. Так відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку встановленому законом ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти Covid 19 підлягають працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Цим наказом передбачено, що щеплення є обов`язковим у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень. Вказаний наказ зареєстрований Міністерством юстиції України, тобто пройшов відповідну процедуру введення його у дію. Однак, позивач не надала суду доказів, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування.

У відповідності до ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості одержані при його медичному обстежені. Тобто медична таємниця містить звернення до лікаря чи діагноз, а в документах про вакцинацію цих відомостей немає.

П.41- 6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid 19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09.12.2020 не передбачено, що відсторонення працівника від роботи

здійснюється у порядку ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Вказана постанова видана на підставі ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», згідно якої передбачено, що у рішенні про встановлення карантину встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. В даному випадку превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, тому відсутнє порушення права позивача на працю, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинено, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення життя, здоров`я і безпеки людини. У зв`язку з вищенаведеним вважає, що керівник навчального закладу на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача.

Процесуальні рішення, постановлені по справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 грудня 2021 року головуючим суддею у справі визначено суддю Янів Н.М. /а.с. 30/

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 15 грудня 2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Стрийської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 6 про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, допуск до виконання трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено на 24.01.2022. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 31/.

24.01.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 15.02.2022/а.с.58-61/

15.02.2022 судове засідання відкладено за заявою представника відповідача на 15.03.2022/а.с. 70 -71/

Розгляд справи по суті відбувся 15.03.2022.

Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.

Представник позивача адвокат Василевська А.А. в судове засідання не з`явилась, подала клопотання про проведення розгляду справи у режимі відеоконференції поза межами суду із використанням власних технічних засобів через систему відеконференцзвязку Easycon. Однак провести судове засідання у режимі відеоконференції не вдалось можливим з технічних причин. Після чого нею було подано клопотання про розгляд справи у її відсутності.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні не заперечила проти розгляду справи у відсутності її представника, просила позовні вимоги задоволити у повному обсязі та стягнути на її користь витрати понесені на правову допомогу.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю з підстав наведених у письмовому відзиві на позовну заяву. Зазначив, що позивачем не було подано документів про вакцинацію від Covid 19 або довідки про наявність протипоказань щодо такої вакцинації, тому керівник закладу освіти мала повне право на відсторонення позивача від роботи і наказ про це відповідає всім вимогам закону.

Окрім цього вказав, що станом на 01.03.2022 позивач допущена до роботи вчителя фізичної культури на підставі наказу № 11-к від 01.03.2022.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши відсутність з боку сторін заяв про врегулювання спору, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимогист. 6 Європейської конвенції з прав людинита основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд

його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін і у задоволені позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 01.09.2001 року ОСОБА_1 у відповідності до наказу № 666 від 01.09.2001 прийнято на посаду вчителя фізкультури Стрийської загальноосвітньої школи №6 м.Стрия з тижневим навантаженням, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 . /а.с. 22, 24/

03.11.2021 ОСОБА_1 вручено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти Covid 19 від 02.11.2021 № 358, згідно якого дирекція Стрийської ЗШ І-ІІІ ступенів № 6 повідомила, що 08.11.2021 на період дії карантину встановленого КМУ щеплення проти Covid 19 обов`язкове для працівників їхнього закладу. Згідно наказу МОЗ № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 до 05.11.2021 слід надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти Covid 19 наприклад:

- документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дозволеної вакцини від Covid 19

-міжнародний внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від Covid 19 однією дозою дводобової вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозової вакцини чи двома дозами дводобової вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях. Також можна надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 №595. Вказаним повідомленням позивача повідомлено, що якщо до 05.11.2021 вона не надасть одного із заначених документів 08.11.2021 її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хворіб.

З вказаним попередженням позивач ознайомилась про що свідчить її власносручний підпис.

Наказом Стрийської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 6 Стрийської міської ради Львівської області № 85-к від 08.11.2021, керуючись статтею 46 КЗпП України, частиною 2 статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»,наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153, пунктом 41-6Постанови КМ України від 09.12.2020 №1236, ОСОБА_1 вчительку фізкультури відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 до усунення причин, що зумовили дане відсторонення. Підстава - повідомлення ОСОБА_4 про обовязкове профілактичне щеплення проти Covid 19 від 02.11.2021 № 258 /а.с.23/.

Згідно з довідкою про доходи, ОСОБА_1 дійсно працює у Стрийській ЗШ І-ІІІ ст. №6, займає посаду вчителя. Форма працевлаштування - основне місце роботи. Загальна сума доходу за період з 01.05.2021 по 31.10.2021 становить 112000, 27 грн. /46-47/

Також судом встановлено, що у відповідності до наказу Стрийської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 Стрийської міської ради Львівської області №11-к від 01.03.2022 у зв`язку з зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов`язковим щепленням» ОСОБА_5 вчитель фізичної культури допущена да роботи з 01.03.2022, про що ознайомлена.

При вирішенні позовних вимог судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Конституції України, Кодексу законівпро працюУкраїни (далі - КЗпП України), Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон №2801-XII), Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» (далі - Закон №555-IX), Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» (далі - Закон №4004-XII), наказу МОЗвід 04.10.2021№2153«Про затвердженняПереліку професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням» (далі - Наказ) та постанови КМУвід 09.12.2020№ 1236«Про встановленнякарантину тазапровадження обмежувальнихпротиепідемічних заходівз метоюзапобігання поширеннюна територіїУкраїни гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» (далі - Постанова).

Так, стаття 3Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 1 Закону № 2801-XII, законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

За змістом статті 5 Закону № 2801-XII, державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно з приписами пункту «г» частини 1 статті 6 Закону № 2801-XII, кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку.

Відповідно до вимог пунктів «а» та «б» частини 1 статті 10 Закону № 2801-XII, громадяни України зобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Закон №1645-III (ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»)визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Так, згідно з положеннямист. 1 Закону №1645-III, протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій; профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

Положеннями ч. 1, 3ст.11 Закону №1645-III, встановлено, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого

контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановленихзакономповноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Відповідно до ч. 1ст. 12 Закону №1645-III, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Водночас, ч. 2, 3ст. 12 Закону №1645-IIIпередбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленомузаконом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Таким чином, з конструкції та змісту нормист. 12 Закону №1645-IIIвбачається, що перелік хвороб, передбачених частиною 1 цієї статті, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним.

Відповідно до приписів частини 1статті 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Перелік підстав для відсторонення не є вичерпним, оскільки законодавець у цій нормі вжив сполучення «в інших випадках, передбачених законодавством», що означає можливість визначення таких підстав і у інших нормативно-правових актах.

Щодо тлумачення поняття «законодавство», яке вжите уКЗпП України, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року у справі №17/81-97 (№12-рп/98), у якому КСУ зазначив, що термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує іКонституція України(статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. УКодексі законів про працю Українитермін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153, який набув чинності 08.11.2021, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Зокрема, це працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальних, дошкільної,

позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16.09.2011 р. №595.

До протипоказань належать: наявність алергії (анафілактичної реакції); вагітність; тяжка імуносупресія/імунодефіцит; гострі захворювання з підвищенням температури вище 38,0 °C тощо. Протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем (пункт 3 Переліку №595).

08.11.2021 набули чинності зміни допостанови КМУ від 09.12.2020 №1236, внесеніпостановою КМУ від 20.10.2021 №1096, згідно з якими керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153(далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другоїстатті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"та частини третьоїстатті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України, частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці»та частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом виданнянаказуабо розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили (пункт 41-6 Постанови).

Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 26 серпня 2021 року № 9 затверджено протиепідемічні заходи у закладах освіти на період карантину у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), в преамбулі яких вказано, що з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) у навчальному 2020 - 2021 році суб`єкти, що відповідальні за влаштування, утримання закладів позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (далі - заклади освіти), мають здійснювати свою діяльність з урахуванням вимог санітарного законодавства, вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України на період карантину та необхідності забезпечення належних протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання ускладнення епідемічної ситуації внаслідок поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

З огляду на приписи ч. 4ст. 10 ЦПК України, суд враховує нормист. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (даної - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, відповідно до ст. 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно іззакономі є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні«Соломахін проти України» від 15.03.2012 (заява № 24429/03), яке є частково релевантним у спірних правовідносинах, ЄСПЛ зазначив, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободправо на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання.

У рішенні«Вавржичка та інші проти Чеської Республіки»(заява № 47621/13), ЄСПЛ нагадав, що держави зобов`язані ставити найкращі інтереси дитини в центр усіх рішень, а захист дитини від серйозних захворювань у більшості випадків досягається завдяки повному графіку щеплень. Ті, кому їх неможливо призначити, опосередковано захищені, доки в суспільстві підтримується необхідний рівень охоплення вакцинацією. Таким чином, коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення та підтримання колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природу захворювання (наприклад, правця), національні органи влади можуть обґрунтовано запровадити політику обов`язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань. Також, ЄСПЛ звернув увагу на те, що обов`язкова вакцинація не є абсолютною - за наявності протипоказань можливі винятки, і навіть у разі відмови примусова вакцинація не допускається, мова йде про «примушення» у формі адміністративного штрафу за відмову.

Окрім цього, суд у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин, які існують між сторонами, правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 20 березня 2018 року у справі №337/3087/17 (2-а/337/236/2017). Зокрема Верховний Суд зазначив, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах освіти з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантовано статтями3,27та49 Конституції України.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

У постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей3та53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.

Відповідно до статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що позивач ОСОБА_1 працює у Стрийській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6 на посаді вчителя фізичної культури.

На виконання вимогнаказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153тапостанови КМУ від 09.12.2020 №1236, директор Стрийської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 08.11.2021 наказом №85-к відсторонила ОСОБА_1 від роботи з 08.11.2021 через відсутність щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Сторона позивача, аргументуючи обґрунтованість поданого позову, покликається на те, що обов`язковість профілактичного щеплення проти COVID-19 законом не передбачена, тому відсторонення її від посади є незаконним, окрім цього відповідачем порушено порядок повідомлення про зміну істотних умов праці, та порушено порядок відсторонення працівника від роботи, зокрема ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Водночас, сторона відповідача, заперечуючи повністю проти позову, покликається на те, що профілактичне щеплення проти COVID-19 для позивача як вчителя закладу загальної середньої освіти є обов`язковою, оскільки це передбаченонаказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153, а відсторонення його від посади у зв`язку з відсутністю відповідного щеплення передбаченопостановою КМУ від 09.12.2020 №1236(з відповідними змінами). Наведені нормативно-правові акти є обов`язковими до виконання.

Надаючи оцінку аргументам сторін, суд вважає аргументи сторони позивача помилковими, а аргументи сторони відповідача належним чином обґрунтованими та мотивованими.

Суд критично оцінює доводи представника позивачки стосовно того, що проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не становить загальнообов`язкового характеру, а тому не підпадає правовому регулюванню нормистатті 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб».

Так, системний аналіз нормстатті 12 Закону №1645-IIIта нормстатті 27 Закону №4004-XIIдозволяє дійти висновку, що наведений у цих статтях перелік хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним і профілактичні щеплення від інших хвороб, за певних (встановлених у цих нормах) обставин, можуть бути також обов`язковими.

Відсутність у законі в переліку хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, коронавірусної хвороби (COVID-19), не дає підстави стверджувати, що щеплення проти цієї хвороби не є обов`язковим для певних працівників, оскільки це питання, на переконання суду, може бути врегульовано не тільки законом, але і іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема наказами МОЗ як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням. І ці накази є обов`язковими до виконання всіма, кого вони стосуються.

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідаєКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України. Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності, не має бути сумнівів, зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказ МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Позивач ОСОБА_1 не надала суду доказів, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування, тобто про наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення.

Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, що є нормативно-правовим актом, який обов`язковий до виконання в силу положеньстатті 117 Конституції України.

Суд зауважує, що профілактичні щеплення є одним з засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб.

Вирішуючи справу по суті, суд виходить із того, що ОСОБА_1 є працівником закладу загальної середньої освіти. За змістом посадових обов`язків її праця передбачає щоденний контакт, як із іншими працівниками, так із здобувачами освіти, які перебувають у Стрийській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 6.

Під час судового засідання судом встановлено, що позивачка здійснила усвідомлений вибір щодо відмови від загальнообов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Такий вибір ОСОБА_1 був самостійним та таким що відповідав волі останньої.

Водночас суд враховує те, що позивач була належним чином повідомлена про необхідність проходження загальнообов`язкового профілактичного щеплення. Таке повідомлення було проведено у розумний строк, який повноцінно мав змогу надати час позивачці на проходження останнього.

Суд не бере до уваги твердження представника позивачки щодо наявності змін істотних умов праці при зобов`язанні працівників освіти до проведення загальнообов`язкової вакцинації, та порушення порядку повідомлення про істостну зміну умов праці не пізніше ніж за два місяці Такі твердження є безпідставними та зводяться до власного тлумачення представником позивачки норм матеріального права.

Так, відповідно до ч.3 ст. 32 КЗпП України, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Перелік істотних умов праці не є вичерпним, а тому цей термін є оціночним оскільки не конкретизований законодавцем та уточнюється щоразу в процесі правозастосування. Зокрема, до зміни істотних умов праці можна віднести встановлення або скасування деяких додаткових елементів у трудовій функції, якщо основна трудова функція при цьому не змінюється. Тобто коли відбуваються збільшення або зменшення обсягу роботи, ступеня самостійності і відповідальності працівника, ступеня шкідливості виконуваної роботи, впровадження нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, перехід з індивідуальної на колективну організацію праці і навпаки або створюються інші умови. Однак всі ці умови стосуються безпосередньо виконуваної працівником роботи та характеризують саме трудовий процес. При цьому, якщо колишні істотні умови не можуть бути збережені, а працівник не згодний на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір (контракт про службу) припиняється згідно п.6 ст.36 КЗпП України.

У даному випадку, вакцинація не є змінами в організації виробництва і праці у розумінні ч. 3 ст. 32 КЗпП, а лише умовою за дотриманням якої працівник допускається до виконання своїх трудових обов`язків. Крім того, у випадку якщо працівник відмовляється або ухиляється від профілактичного щеплення, він підлягає відстороненню від виконання своїх професійних обов`язків, а не звільненню, як це відбувається при зміні істотних умов.

Щодо покликань представника позивачки про те, що сертифікат вакцинації порушує її право на таємницю про стан здоров`я, лікування, то відповідно до ст.40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» під лікарською таємницею слід розуміти інформацію, яка стала відома медичним працівникам й іншим особам у зв`язку з виконанням професійних або службових обов`язків про хворобу, медичне обстеження, огляд і результати, інтимну й сімейну сторони життя громадянина.

Згідно зст.286 Цивільного кодексуУкраїнипід лікарською таємницею слід розуміти таємницю про стан здоров`я особи; факт звернення за медичною допомогою; діагноз; інші відомості, одержані при медичному обстеженні особи.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Сертифікат вакцинації не несе лікарської або медичної таємниці, а є документом, що підтверджує певний факт, а саме: факт вакцинації.

Щодо твердження про порушення права на працю.

Суд зазначає, що право позивача на працю, визначенестаттею 43 Конституції України, не порушено, оскільки трудовий договір з нею не припинений і за нею зберігається робоче місце, а відсторонення її від посади проведено у відповідності до вимогст. 46 КЗпП України, оскільки ця норма є бланкетною і відсилає до законодавства (яке тлумачиться у широкому розумінні і включає у себе як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти), що містить інші випадки, не передбачені нормоюст. 46 КЗпП України, за наявності яких допускається відсторонення працівника від роботи.

Також, суд констатує, що інтереси позивача не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян, і у співвідношені статей3та43 Конституції України, саместаття 3 Конституції Українимає пріоритет.

Відповідно до статті 26Закону України«Про освіту» керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальністьза освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти. Суд вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи.

На підставі вищевикладеного аналізуючи оскаржуванийнаказ, суд вважає його законним, оскільки такий винесений уповноваженою особою у відповідності до вимог законодавства, з дотримання встановленого порядку. Доказів протилежного стороною позивача не надано.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

На підставі досліджених у судовому засіданні доказів суд дійшов висновку, що у задоволенні позову у частині визнання протиправним наказу № 85-к від 08.10.2021 про відсторонення від

роботи ОСОБА_1 працівника, що відмовився (ухиляється) від вакцинації проти Covid 19 слід відмовити у зв`язку з безпідставністю.

Позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час виммушеного прогулу є похідною позовною вимогою, а тому задоволенню не підлягає.

Крім того, суд звертає увагу, що вимога позивача про допуск ОСОБА_1 до виконання трудових обовязків вчителя закладу загальної середньої освіти також не підлягає до задоволення, оскільки судом встановлено, що у відповідності до наказу Стрийської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 Стрийської міської ради Львівської області №11-к від 01.03.2022 у зв`язку з зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоровя 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов`язковим щепленням» ОСОБА_5 вчитель фізичної культури допущена до роботи з 01.03.2022.

Щодо судових витрат.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1ст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно ч. 1ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Положеннями ч.1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У звязку з відмовою у задоволені позовних вимог, слід відмовити і у вимозі про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.

Керуючись ст. ст.12, 13,81,89, 259, 263-265, 268 ЦПКУкраїни, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Стрийської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 6 про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, допуск до виконання трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Стрийський міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Повний текст рішення складено 18 березня 2022 року.

Головуючий суддя Н. М. Янів