Рішення

від 15.03.2022 по справі 926/510/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2022 року Справа № 926/510/22

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Ніколаєва Михайла Ілліча,

за участі секретаря судового засідання Кифірюка А.І.,

за участі представників:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши матеріали

за позовом Чернівецької міської ради

до Фізичної особи-підприємця Ковалишина Івана Михайловича

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 153 132 грн.

І. Стислий виклад позиції позивача.

Чернівецька міська рада звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Ковалишина Івана Михайловича про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,0593 га кадастровий номер 7310136600:06:004:0009, що знаходиться по вул. Гагаріна,14 в м. Чернівці за період з 28.01.2020 по 05.11.2021 у сумі 153 132, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач з 28.01.2020 року є власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності, проте договір оренди земельної ділянки відповідач не уклав, тож використовував землю без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим він зобов`язаний повернути позивачу безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за землю.

ІІ. Стислий виклад позиція відповідача

Відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі та просив суд розстрочити виконання рішення суду на 1 рік.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2022 позовну заяву передано на розгляд судді Ніколаєву М.І.

У судовому засіданні 03.02.2022 оголошено перерву до 16.03.2022.

15.03.2022 від відповідача надійшла заява, в якій останній визнає позовні вимоги та просить суд розстрочити виконання рішення суду строком на один рік з можливістю сплачувати щомісяця рівними частинами суму боргу.

15.03.2022 від представника позивача надійшла заява, в якій останній позовні вимоги підтримує в повному обсязі, судове засідання просить провести без його участі та не заперечує щодо розстрочення виконання рішення суду.

15.03.2022 представник позивача звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без його участі та не заперечив щодо розстрочення виконання рішення суду на 1 рік рівними платежами.

16.03.2022 у підготовче судове засідання відповідач не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до частини 3 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважних представників сторін за наявними в ній матеріалами.

IV.Фактичні обставини справи.

Відповідно до затвердженого рішенням 33 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 23.10.2008 №715 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях розмір орендної плати за земельну ділянку встановлюється відповідно до її функціонального використання у розрізі економіко - планувальних зон м. Чернівців, згідно з нормативною грошовою оцінкою землі та не залежить від наслідків господарської діяльності. Ставки орендної плати у розмірі від 3% до 10% встановлені п.5.1 Положення, зокрема - розміщення закладів торгівлі, ринків, виробництва товарів народного споживання, інші види діяльності, що не увійшли до переліку - 3%

На підставі договорів дарування від 22.06.2016 та від 28.01.2020 Ковалишин І.М. отримав у власність нежитлове приміщення за адресою м. Чернівці, вул.Ю.Гагаріна,14 ,

28.01.2020 за Ковалишиним І.М. зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 178,2 м.кв., за адресою м. Чернівці, вул.Ю.Гагаріна,14 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до Інформації з Державного земельного кадастру від 25.01.2022 земельна ділянка за кадастровим номером 7310136600:06:004:0009 площею 0,0593 га по вул. Ю.Гагаріна,14, в м. Чернівці є сформованою та перебуває в комунальній власності Територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради. Вид використання - для обслуговування виробничої будівлі.

Рішенням Чернівецької міської ради 9 сесії VIIІ скликання 02.09.2021 №415 Ковалишину І.М. як підприємцю надано в оренду земельну ділянку за кадастровим номером 7310136600:06:004:0009 площею 0,0593 га м.Чернівці, по вул.Ю.Гагаріна,14 , та зобов`язано відповідача впродовж 90 календарних днів укласти договір оренди землі.

Судом встановлено, що відповідач договір оренди земельної ділянки з Чернівецькою міською радою не уклав, тож використовував земельну ділянку без достатньої правової підстави.

Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 18.03.2021 №415, нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки становить 2 015 838 грн, економіко-планувальна №177.

Згідно проведених позивачем розрахунків загальна сума безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати становить 153132,65 грн. за користування земельною ділянкою кадастровий номер 7310136600:06:004:0009 у період з 28.01.2020 по 05.11.2021.

Станом на момент вирішення даного спору відповідач кошти в сумі 153132,65 грн. не сплатив.

V. Позиція суду по суті спору

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Податковим кодексом України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

За змістом статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Судом встановлено, що відповідач в період з 28.01.2020 по 05.11.2021 використовував спірну земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, без належних правових підстав, а саме укладеного між ним та власником договору оренди.

Таким чином, Чернівецька міська рада, як власник спірної земельної ділянки, мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.

Разом з тим главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Зі змісту глави 15 статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України виникає розуміння, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18.

Крім того, даної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 09.02.2021 року у справі №922/3617/19.

Стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати можливе виключно з моменту формування земельних ділянок як об`єктів цивільного права, а саме після проведення державної реєстрації права власності.

Суд зазначає, що Верховним Судом вже сформована стала практика щодо безпідставного стягнення збережених коштів у вигляді орендної плати. Серед іншого, Верховний Суд наголошував, що об`єктом цивільних прав може бути земельна ділянка з моменту її формування та державної реєстрації права власності. Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.03.2021 у справі №922/1453/20, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19 у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею площею 0,0593 га за адресою м.Чернівці, вул.Ю.Гагаріна,14 (кадастровий номер 7310136600:06:004:0009 ) сформована та зареєстрована як об`єкт цивільних прав, оскільки на неї зареєстроване право комунальної власності, із зазначенням Чернівецької міської ради як суб`єкта права власності.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договорів дарування від 22.06.2016 28.01.2020 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.01.2020 за відповідачем зареєстровано право власності на нерухоме майно, що знаходиться на спірній земельній ділянці.

З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які повинен був заплатити за користування землею за період з 28.01.2020 по 05.11.2021, а відтак, відповідач зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.06.2019 у справі № 910/11764/17, від 20.11.2018 у справі № 908/4582/15, від 04.11.2020 у справі №904/1283/19.

Визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель вимогами чинного законодавства не передбачено, а отже позивач при здійсненні розрахунку суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки правомірно використав інформацію саме з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Отже, з урахуванням положень статті 79-1 Земельного кодексу України та статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» суд зазначає про правильність визначення позивачем суми безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати на підставі належних і допустимих доказів: витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 18.03.2021 року №415, а також суд погоджується з методом визначення позивачем розміру позовних вимог, оскільки він ґрунтується на приписах чинного законодавства.

Згідно розрахунку наданого позивачем і перевіреного судом розмір безпідставно збережених коштів, які підлягають стягненню з відповідача за період з 28.01.2020 по 18.07.05.11.2021 складає 153132,65 грн.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює доказиза своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

VІ. Щодо заяви про розстрочення виконання рішення суду.

Розглянувши заяву про розстрочення виконання рішення суду, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. ч. 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом.

При вирішенні питання щодо доцільності надання відстрочення виконання судового рішення суд також враховує матеріальні інтереси обох сторін.

Розстрочка - це виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Господарський процесуальний кодекс України не визначає перелік обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання.

Питання задоволення заяви сторони у справі про розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення

Разом з тим, суд також враховує матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Суд оцінює докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України і лише за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право розстрочити виконання рішення чи постанови.

Обґрунтовуючи заяву про надання розстрочки виконання судового рішення, боржник посилається на те, що єдиним джерелом його доходу є підприємницька діяльність, а у разі одночасної сплати всієї суми боргу дана обставина може привести до зупинки господарської діяльності та подальшого банкрутства.

В рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Надання відстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява №22774/93, пункт 74).

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003р. у справі Корнілов та інші проти України, заява №36575/02, тривалість виконання вісім місяців).

Таким чином, для з`ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.

Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №920/199/16.

За таких обставин, враховуючи те, що суд, здійснюючи правосуддя, захищає права та інтереси фізичних та юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, відсутність заперечень з боку стягувача на надання розстрочки, суд вважає за можливе задовольнити заяву боржника.

При цьому, суд зазначає, що в даному випадку мають місце обставини, які суттєво ускладнюють виконання судового рішення (важкий матеріальний стан відповідача), але не виключають його виконання в майбутньому.

Передбачені ст. 331 ГПК України обставини, з якими закон пов`язує можливість надання відстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на розстрочку, закон відносить на розсуд суду.

Вказане право застосовується за визначених в законі умов, з урахуванням всіх обставин справи.

При цьому, суд звертає увагу, що розстрочення виконання рішення суду - це не спосіб уникнути відповідачем відповідальності, а, навпаки, це організація та створення умов для подальшого виконання рішення суду.

В даному випадку судом враховуються інтереси обох сторін, адже розстрочення виконання рішення надає відповідачу можливість без суттєвого погіршення майнового стану належним чином виконати рішення суду, ухвалене на користь позивача.

На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого статтею 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).

Відповідно до ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

За таких обставин, зважаючи на вищевикладене, з урахуванням балансу майнових інтересів сторін, виходячи із загальних засад, встановлених нормою статті 3 ЦК України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, з метою недопущення погіршення фінансового стану відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для розстрочення виконання рішення Господарського суду Чернівецької області від 16.03.2022 у справі №927/510/22 в частині сплати основного боргу в сумі 153132,65 грн на 12 місяців починаючи з 22.04.2022 року рівними частинами по 12761,00 грн.

VIІ. Розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи, що відповідач визнав позовні вимоги в повному обсязі на стадії підготовчого провадження, суд вважає за необхідне повернути позивачу з державного бюджету України 50% сплаченого судового збору в сумі 2481,00 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 74, 76, 86, 130, 236-241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ковалишина Івана Михайловича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Чернівецької міської ради (58002, м.Чернівці, Центральна площа,1, код 36068147, розрахунковий рахунок: Чернівецьке ГУК/м.Чернівцька ТГ/24062200, код 37836095, р/р UA618999980314010611000024405, Казначейство України (ЕАП), код платежу 24062200) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 153 132,65 грн.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ковалишина Івана Михайловича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Чернівецької міської ради (58002, м.Чернівці, Центральна площа,1, код 36068147, розрахунковий рахунок:Виконавчий комітет Чернівецької міської ради UA708201720344220102000042806, ДКСУ, м.Києва, код 04062216) - 1240,50 грн сплаченого судового збору.

4. Повернути з Державного бюджету України Чернівецькій міській раді (58002, м.Чернівці, Центральна площа,1, код 36068147, розрахунковий рахунок: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради UA708201720344220102000042806, ДКСУ, м.Києва, код 04062216) - 50% сплаченого судового збору згідно платіжного доручення від 18.01.2022 №20 в розмірі 1240,50 грн.

5. Заяву про розстрочення виконання судового рішення задовольнити.

6. Розстрочити виконання рішення суду в частині сплати основного боргу в сумі 153 132,00 грн на 12 місяців з щомісячним платежем 12 761,00 грн.

Затвердити наступний графік погашення боргу:

- до 22.04.2022 - 12 761,00 грн;

- до 22.05.2022 - 12 761,00 грн.

- до 22.06.2021 - 12 761,00 грн.

- до 22.07.2021 - 12 761,00 грн.

- до 22.08.2021 - 12 761,00 грн.

- до 22.09.2022 - 12 761,00 грн.

- до 22.10.2022 - 12 761,00 грн.

- до 22.11.2022 - 12 761,00 грн.

- до 22.12.2022 - 12 761,00 грн.

- до 22.01.2023 - 12 761,00 грн.

- до 22.02.2023 - 12 761,00 грн.

- до 22.03.2023 - 12 761,65 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.03.2022.

Суддя М.І. Ніколаєв