Рішення

від 20.03.2022 по справі 278/21/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 278/21/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2022 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Тетерівського дитячого будинку-інтернату Житомирської обласної ради, Департаменту соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Житомирської обласної ради про поновлення на роботі та виплату заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з вище вказаним позовом у якому просить суд:

- скасувати наказ № 154 від 08.12.2021 року, прийнятий в.о. директора Тетерівського дитячого будинку-інтернат Житомирської обласної ради про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на роботі - вихователя в Тетерівському дитячому будинку-інтернаті Житомирської обласної ради з 08.12.2021 року;

- зобов`язати Департамент соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Тетерівський дитячий будинок-інтернат Житомирської обласної ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 08.12.2021 року по дату її фактичного допущення до роботи;

- стягнути з Департаменту соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Тетерівського дитячого будинку-інтернату Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу адвоката в сумі 1500,00 грн.

Заявник обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

Позивач працює вихователем у Тетерівському дитячому будинку-інтернаті Житомирської обласної ради. Оскаржуваним наказом позивача відсторонено від роботи з 09.12.2021 року на час відсутності обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID 19. Цим же наказом визначено, що на період його відсторонення заробітна плата не нараховується. Вважає оскаржуваний наказ безпідставним, оскільки винесений на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення із застосуванням норм закону, які в даному випадку застосуванню не підлягають, є з грубим порушенням основних прав і свобод людини і громадянина, зазначених в Конституції України.

Викладені обставини послугували підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 25.01.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 22).

01.02.2022 року представник позивача ОСОБА_2 подав клопотання про розгляд справи з викликом сторін (а.с. 24).

Ухвалою суду від 11.02.2022 року в задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_2 про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін відмовлено (а.с. 29).

14.03.2021 року представником відповідача - Тетерівського дитячого будинку-інтерната Житомирської обласної ради подано відзив на позовну заяву (а.с. 39), у якому щодо задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі; просить заявлені позовні вимоги залишити без задоволення або задовольнити за умови надання сертифікату про вакцинацію від COVID-19 або довідки про відтермінування вакцинації відповідного зразку.

Іншими відповідачами заяв, клопотань, відзивів на позовну заяву до канцелярії суду спрямовано не було. Про розгляд справи останні повідомлені належним чином (а.с. 23).

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, встановив наступні фактичні обставини.

Згідно з відомостями про роботу, які зазначені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата початку заповнення 25.07.1985 року), вбачається, що позивач дійсно працює в Тетерівському дитячому будинку-інтернаті Житомирської обласної ради на посаді вихователя (а.с. 9).

Згідно з наявної у матеріалах справи копії оспорюваного наказу за № 154, виданого 08.12.2021 року виконуючою обов`язки директора Тетерівського дитячого будинку-інтернату Житомирської обласної ради Дзядик Л. про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , останню відсторонено від роботи з 09.12.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати. Крім того, серед підстав видання зазначеного наказу зазначено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від 11.11.2021 року № 1 (а.с. 10).

З довідки про доходи виданої Тетерівським дитячим будинком-інтернат за № 24 від 17.12.2021 року, вбачається, що ОСОБА_1 за червень 2021 року нарахована заробітна плата у розмірі 12606,88 грн, за липень 2021 року - 23645,27 грн, за серпень 2021 року - 9379,30 грн, за вересень 2021 року - 11818,95 грн, за жовтень 2021 року - 12618,95 грн, за листопад 2021 року - 12318,95 грн. Середній заробіток складає - 13731,38 грн (а.с. 11).

Як визначено в ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

В силу ст. 129 Основного Закону України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Трудовий спір, який у даному цивільному процесі розглядається судом, стосується встановлення законності наказу про відсторонення від роботи працівника соціально-медичної комунальної установи.

Як визначено в ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Так, відповідно до ст. 10 Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких, зокрема, передбачено: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Крім того, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, відповідно до статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено "Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням".

Згідно Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням до вказаного переліку увійшли працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Сам наказ МОЗ України від 04.10.2021 №2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує "Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" ( в подальшому Переліком).

Обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, визначено відповідним Переліком, який підписаний Генеральним директором Директорату громадського здоров`я та профілактики захворюваності і який відповідно не уповноважений визначати окремі професії, виробництва та організації, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Тобто фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише "Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням".

Відповідно ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Тобто фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими, не змінилось, а відтак, відсторонення працівника, який і входить до переліку затвердженого наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входить повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що відповідно і зобов`язує МОЗ самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.

У будь-якому випадку, відповідно до п. 4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, яке затверджене Наказом Міністерства охорони здоров`я України 16.09.2011 № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 № 551) щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.08.2014 № 551), та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Профілактичні щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до вказаного Календаря профілактичних щеплень в Україні не включені, а відтак посилання та обґрунтування відповідачем необхідності наявності доказів щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, є незаконним.

Вказаний висновок суду ґрунтується на тому, що згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У будь якому випадку відповідач, здійснюючи відсторонення позивача, мав би діяти відповідно до закону.

Зокрема, ст. 46 КЗпП України допускає відсторонення працівників працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Застосовуючи способи граматичного, логічного та системного тлумачення вказаної норми права, суд виходить з того, що законодавець, використовуючи розділовий знак «;» після слів «протипожежної охорони», розділюючи частини речення далекі за змістом, визначив випадки, коли працівник може відсторонюватись з ініціативи від роботи власником або уповноваженим ним органом, тобто поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмова або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони та окремо визначив випадки, передбачені законодавством, що обумовлює відсутність ініціативи власника або уповноваженого ним органу за відсутності окремої вказівки на це у відповідному законі.

Положення п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, він однозначно є безпідставним, свавільним та підлягає скасуванню. Крім того, вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу від 08.12.2021 року № 154 про відсторонення її від роботи є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо вимоги позивача про поновлення її на відповідній посаді, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином вбачається, що рішення про поновлення працівника приймається лише в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою.

Разом з тим, як встановлено в ході розгляду справи, позивача було тимчасово відсторонено від займаної посади, а не звільнено з займаної посади.

За таких обставин, правових підстав для поновлення позивача на роботі, в порядку ст. 235 КЗпП України, суд не вбачає, у зв`язку з чим, приходить до висновку про відмову в задоволенні вимоги в частині поновлення на роботі.

Посилання в оспорюваному наказі відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, зі змісту якої, серед іншого, вбачається, що керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком за наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, не може будь-яким чином змінити процедуру відсторонення визначену п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", оскільки дана Постанова КМУ є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу силу і не може змінювати правове регулювання визначене законом.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, а відтак п. 41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 №1236 (із змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096) слід розуміти не як надання повноважень для відсторонення працівників, а як наголошення необхідності дотримання закону, зокрема п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", яка і регулює процедуру такого відсторонення. В іншому випадку з метою правової визначеності та враховуючи принцип належного урядування Кабінет Міністрів України в даній постанові мав би зазначити про це.

У будь-якому випадку постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 було введено карантин, термін дії якого закінчився 28 лютого 2021 року, і в подальшому жодних постанов Кабінет Міністрів України, яким би встановлювався карантин на інший період, не приймалось. Внесення змін до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 є неприйнятним з точки закону, оскільки Кабінет Міністрів України вправі, відповідно вимог ч. 1 ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", встановлювати та відміняти карантин, а повноважень продовжувати його дію, шляхом внесення змін до відповідних пунтів постанови, якою встановлювався карантин та визначався період його дії, не наділений.

Крім того, суд вважає за необхідне зупинитись на принципах, які гарантує наша держава у відповідності до основного закону - Конституції України, які не мають порушуватись.

Так, згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, сприятливі та здорові умови роботи, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Гарантовано також захист громадян від незаконного звільнення.

Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48).

На глибоке переконання суду, таке відсторонення людини від роботи та позбавлення можливості отримувати заробітну плату, відтак і будь-яких коштів на існування, не може бути законним та виправданим.

Крім того, варто зауважити, що у відповідності до положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на державні органи влади покладений обов`язок держави утримуватися від втручання з метою поваги до прав людини. У разі ж якщо таке втручання відбувається, воно має бути на підставі закону, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24.12.99 N 13 зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

За змістом частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Також, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.95 року N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу.

Згідно п. 2 вказаної постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п. 8 вказаної постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З врахуванням вищенаведеного, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за весь час вимушеного прогулу:

грудень 2021 року - 16 днів; січень 2022 року - 19 днів; лютий 2022 року - 20 днів: 14 робочих днів березня 2022 року. Загальна кількість днів склала 69.

З врахуванням вищенаведеного, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 40968,75 гривень за 69 робочіх днів, що збігли з моменту відсторонення позивача до моменту ухвалення судового рішення (593,75х69). Середній заробіток розрахований згідно інформації наданої Тетерівським дитячим будинком-інтернат щодо виплат заробітної плати ОСОБА_1 за два місяці, що передували відстороненню.

У зв`язку з чим, суд задовольняє частково позовну вимогу в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки.

Щодо належності відповідачів у справі.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Згідно відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 35) Тетерівський дитячий будинок-інтернат Житомирської обласної ради є окремою юридичною особою та має директора.

Таким чином, належним відповідачем у справі буде лише Тетерівський дитячий будинок-інтернат Житомирської обласної ради, оскільки інші відповідачі, визначені у позовній заяві позивачем, є неналежними.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, підлягає доказуванню в суді.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правничу допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо така допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансово-розрахунковими документами. Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Судом встановлено, що 21.12.2021 року між позивачем та адвокатом Крижовим М. О. (звор. стор. а.с. 12) укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 12).

У позовній заяві позивач зазначає, що понесла витрати на правову (правничу) допомогу у сумі 1500,00 грн, однак доказів на підтвердження зазначеного (квитанцій, чеків, касових ордерів, тощо) суду не надано.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви позивача в частині відшкодування судових витрат слід відмовити.

Також, відповідно до ст. 141 ЦПК України та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, з Тетерівського дитячого будинку-інтерната Житомирської обласної ради на користь позивача слід стягнути 992,00 грн.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 12, 81, 229, 265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Тетерівського дитячого будинку-інтернату Житомирської обласної ради, Департаменту соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Житомирської обласної ради про поновлення на роботі та виплату заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ виконуючого обов`язки директора Тетерівського дитячого будинку-інтернату Житомирської обласної ради Дзядик Л. про відсторонення від роботи ОСОБА_1 від 08.12.2021 року № 154.

Стягнути з Тетерівського дитячого будинку-інтернат (місцезнаходження: Житомирська область, Житомирський район, с. Тетерівка, вул. Шкільна, 56, код ЄДРПОУ 03188501) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , - середній заробіток за час відсторонення - з 09.12.2021 року по 21.03.2022 року (момент ухвалення рішення) в сумі 40968,75 грн з подальшим утриманням із вказаної суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Тетерівського дитячого будинку-інтернату Житомирської обласної ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992,00 грн.

Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 21.03.2022 року.

Суддя О. М. Дубовік