Постанова

від 16.03.2022 по справі 522/6851/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4521/22

Номер справи місцевого суду: 522/6851/21

Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю.І.

Доповідач Князюк О. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого Князюка О.В.,

суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря - Дубрянської Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26.07.2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Юрікс», Юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання до вчинення дій-

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Юрікс» (код ЄДРПОУ 21028149, місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Дворянська, 8, кв. 15, фактичне місцезнаходження: 65026, м. Одеса, вул. Троїцька, 25), Юридичного департаменту Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26302537, місцезнаходження: 65004, м. Одеса, пл. Думська, 1) про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання до вчинення дій, в якій просить: визнати припиненими трудові відносини між директором дочірнього підприємства «Юрікс» ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Засновником ДП «Юрікс» (код ЄДРПОУ 31506263) - товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Юрікс» з 24.05.2019 року за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України з внесенням відповідних даних у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; зобов`язати юридичний департамент Одеської міської ради виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як керівника ДП «Юрікс» (код ЄДРПОУ 31506263); стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1816,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач ОСОБА_1 обіймає посаду Директора дочірнього підприємства «Юрікс» з 26 березня 2001 року на підставі Протоколу зборів засновників ТОВ фірма «Юрікс» №15. Єдиним учасником ДП «Юрікс» є відповідач ТОВ фірма «Юрікс». Відповідно до п. 5.1 Статуту ДП «Юрікс» підприємство очолює директор, який призначається засновником, тобто безпосередньо ТОВ фірма «Юрікс». У зв`язку з відсутністю бажання продовжувати трудову діяльність на посаді директора ДП «Юрікс», 10 травня 2019 року позивачем було подано заяву на адресу ТОВ фірма «Юрікс» з вимогою: звільнити ОСОБА_1 з посади директора ДП «Юрікс» за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України - з 24.05.2019 року, провести остаточний розрахунок, внести відповідний запис і видати трудову книжку; провести державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у встановленому законодавством порядку. Проте, у встановлений строк рішення про скликання позачергових загальних зборів учасників товариства не прийнято, позачергові загальні збори учасників товариства не проведені, питання про звільнення з посади директора не вирішено, що порушує права позивача, як працівника, та стало підставою для звернення до суду з позовом. Також зазначає, що наявність відомостей в ЄДРПОУ про ОСОБА_1 як директора ДП «Юрікс» становить втручання відповідача у приватне життя позивача. Після припинення трудових відносин з підприємством відсутня необхідність та законні підстави збереження в ЄДРПОУ відомостей про ОСОБА_1 , як про керівника ДП «Юрікс».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26.07.2021 року Позовну заяву ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Юрікс», Юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання до вчинення дій, залишити без задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

15 вересня 2021 року ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 липня 2021 року відповідно до вимог якої апелянт просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Узагальнені доводи осіб, що подали апеляційну скаргу

Апелянт вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, та відповідно наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду.

ОСОБА_1 зазначає, що позивачу невідомо, з яких причин відповідачем під час реєстрації вхідної кореспонденції було допущено описку у місяці та вказано дату замість 10 травня 2019 року - 10 квітня 2019 року.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що заява не містить номеру вхідної кореспонденції, хоча на заяві проставлено вхідний №1 та відповідну печатку.

Крім того, апелянт вказує, що у заяві про визнання позову Фірма «Юрікс» прямо вказує, що нею було отримано вказану заяву 10 травня 2019 року. Суд не звернув уваги на положення статті 82 ЦПК України, відповідно до якої, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Суд першої інстанції також зазначає, що відповідно до Статуту Дочірнього підприємства «Юрікс», затвердженого загальними зборами засновників ТОВ «Юрікс» (протокол № 15 від 26.05.2001), звільнення директора здійснюється згідно з умовами трудового контракту. Разом з тим, апелянт вказує належним чином завіреної копії контракту, що укладався між директором Підприємства та засновником ДП «Юрікс», який визначає умови звільнення позивача, суду надано не було.

Однак у своїй позовній заяві позивач вказує, що з ним трудовий контракт не укладався, а тому є очевидним, що відсутня можливість надати його завірену копію. ОСОБА_1 звертає увагу апеляційного суду на особливості доказування так званих заперечних фактів, яка закріплена ст. 81 ЦПК - у разі посилання учасника справи на відсутність певної події суд може зобов`язати іншого учасника справи надати відповідні докази наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину встановленою. Однак суд не здійснив жодних дій, визначених процесуальним законом, для того, щоб переконатися у відсутності факту укладення контракту з позивачем, а тому висновок про його існування є передчасним та грунтується на припущеннях суду.

Апелянт вказує, що в будь-якому випадку факт наявності чи відсутності трудового контракту як особливого виду трудового договору не впливає на обсяг прав працівника, імперативно закріплений у ст. 38 КЗпП.

Позивач вважає, як щодо п. 1, так і п. 2 апеляційної скарги, судом першої інстанції було допущені порушення норм процесуального права, що полягають у невірному розподілі тягаря доказування між сторонам справи, що порушило принцип змагальності цивільного судочинства.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 14.08.2018 р. у справі № 905/2382/17, вiд 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 р. у справі № 917/1307/18.

Суд першої інстанції зазначає, що позивачем не доведено вчинення ним всіх необхідних дій щодо свого звільнення із займаної посади директора підприємства, зокрема, не надано належних доказів надіслання заяви про звільнення на юридичну адресу ТОВ «Фірма «Юрікс» та її отримання відповідачем, тобто належне попередження про звільнення, звернення до учасників товариства до проведення загальних зборів та розгляду відповідної заяви, з урахуванням того, що позивач просить суд визнати припиненими трудові відносини з 24.05.2019 р., натомість з даним позовом звернувся лише 15.04.2021 р.

ОСОБА_1 зазначає, що у своєму рішенні висловлює дві суперечливі позиції: з одного боку вказує, що згідно частин першої, четвертої статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. А з іншого боку вчинити від директора всі дії, що пов`язанi iз його звільненням.

Позивач вважає, що достатньою підставою для iнiцiювання його звільнення є звернення із заявою про звільнення, яку він подав 10.05.2019 року. Як було зазначено вище, вказану заяву було отримано роботодавцем. У ході судового розгляду роботодавець визнав, що заяву розглянуто не було, загальні збори не скликалися. Як було вказано у позовній заяві, Статутом до компетенції директора не віднесено можливість ініціювати питання про скликання позачергових загальних зборів засновників (як це передбачено законодавством для одноосібного виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю). Саме тому позивач позбавлений можливості за власної ініціативи скликати загальні збори засновників, а тому бездіяльність відповідача щодо припинення трудових відносин з позивачем є протиправною та такою, що порушує трудові права останнього як працівника.

Апелянт також звертає увагу на те, що судом першої інстанції помилково вказано той факт, що позивач не скористався правом, передбаченим ст. 38 КЗпП на припинення виконання обов`язків, передбачених трудовою угодою та не надав суду належних доказів, які мали підтвердити, що на час звернення з даним позовом до суду, позивач припинив виконання обов`язків директора, що зумовлює проведення таких дій, як: передача печатки, установчих документів та документів, що стосуються господарської діяльності підприємства, відповідальний особі; повідомлення про припинення повноважень керівника підприємства відповідним контролюючим органам інше, враховуючи, що за своїми функціональними обов`язками директор підприємства здійснює керівництво усією поточною діяльністю.

Натомість позивач стверджує, що ним обов`язки Директора не виконуються з 24.05.2019 року. Аналогічним чином, як і щодо відсутності укладеного трудового контракту, доведення факту здійснення Директором повноважень з 24.05.2019 року по дату подачі позову в силу положень ст. 82 ЦПК України має покладатися на відповідача. Фактично, суд обґрунтовує своє рішення припущенням, що позивач продовжив здійснювати повноваження директора протягом усього часу з моменту подання заяви, однак не вказує, які саме посадові обов`язки виконувалися Директором, чи було зафіксовано факт його знаходження на робочому місці тощо та якими доказами підтверджуються вказані обставини.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції помилково вимагає від позивача вчинити дії з передачі печатки, установчих документів тощо відповідальний особі. Однак за відсутності рішення загальних зборів, якими б було визначено таку особу, неможливо вчинити жодних дій по передачі установчих документів та печатки. Також за відсутності рішення засновників відсутня достатня підстава i для повідомлення контролюючих органів про зміну директора. Така позиція суду видається абсурдною з огляду на те, що чинне законодавство взагалі не вимагає від керівних органів товариств повідомляти контролюючі органи про зміну їх персонального складу - такі дii провадяться в автоматичному режимі відповідно до ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань й інформаційними системами Державної фіскальної служби України, затвердженого наказ Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України 18.03.2016 року № 759/5/371, Порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань й інформаційними системами Пенсійного фонду України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства соціальної політики України 13.07.2016 р. № 1915/5/755.

Більше того, факт повідомлення контролюючих органів не впливає на статус відомостей, що містяться у ЄДРПОУ, оскільки відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі відомості вважаються достовірними. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, припускається і логічної помилки. Так, однією із підстав відмови у задоволенні позову суд вказує відсутність підтвердженого факту повідомлення роботодавця про звільнення за власним бажанням. В наслідок чого, як вбачається, має впливати відсутність у Директора права на припинення трудових відносин після спливу 14-денного терміну. Іншою підставою для відмови у задоволенні позову в розумінні суду є продовження директором виконання своїх повноважень після 24.05.2019 року.

Однак вказані обставини не можуть існувати одночасно і виключають одна одну: у разі відсутності доведеної до відома роботодавця заяви про звільнення (як про це зазначає суд) не має правового значення, чи продовжив директор виконання трудових обов`язків після настання дати, вказаної у заяві про звільнення. Якщо ж суд посилається на продовження виконання Директором своїх повноважень, передувати такому має встановлення факту своєчасного сповіщення роботодавця про звільнення за власним бажанням, тоді як суд помилково не встановив такого факту.

Щодо способу захисту, апелянт вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на характер позовної вимоги: Позивачем не ставиться питання про його звільнення (оскільки на думку Позивача він припинив трудові відносини з ТОВ фірма «Юрікс»), а ставиться питання про визнання трудових відноси припиненими, оскільки це є передумовою для вирішення іншої пов`язаної вимоги щодо виключення відомостей з ЄДРПОУ про ОСОБА_1 як Директора ДП «ЮРІКС».

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

24.11.2021 року від Юридичного департаменту ОМР надійшов відзив на апеляційну скаргу з якого вбачається. що відповідач вважає рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26.07.2021 року таким, що повністю відповідає нормам чинного законодавства України, а апеляційну скаргу необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.

Юридичний департамент зазначає. Що судом першої інстанції вріно враховані доводи Департаменту, та зазначає, що відповідачем жодним чином не було порушено прав позивача, а наявність повноважень щодо здійснення державної реєстрації юридичних та фізичних-осіб підприємців не повинно тягнути за собою наслідки у вигляді сплати судового збору у разі задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, у відзиві на апеляційну скаргу, відповідач заперечує щодо задоволення апеляційних вимог до Юридичного департаменту Одеської міської ради у повному обсязі, та вважає, що вона є безпідставною, необґрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.10.2021 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26.07.2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Юрікс», Юридичного департаменту Одеської міської ради про визнання припиненими трудових відносин та зобов`язання до вчинення дій було відкрито.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.10.2021 року справу було призначено до розгляду на 17.03.2022 року о 12:00 год.

17.03.2022 року від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, апелянт також зазначив, що позовні вимоги та вимоги апеляційної скарг підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити.

17.03.2022 року в судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила справу розглянути за відсутності її учасників.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до п. 1.1 Статуту Дочірнього підприємства «Юрікс», Дочірнє підприємство «Юрікс» засновано на власності товариства з обмеженою відповідальністю «Юрікс», як його дочірнє Підприємство.

Відповідно до п. 5.1 Статуту Підприємство очолює директор, призначуваний засновником. Звільнення директора здійснюється згідно з умовами трудових контрактів. (а.с. 9 - 16).

Дочірнє підприємство «Юрікс» зареєстровано 14 травня 2001 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, що видане Одеським міськвиконкомом, код ЄДРПОУ 31506263 (а.с. 17).

Відповідно до Протоколу зборів засновників ТОВ «Юрікс» № 15 від 26.03.2001 вирішено призначити на посаду директора дочірнього підприємства «Юрікс» ОСОБА_1 (а.с. 18).

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 09.04.2021 керівником юридичної особи - дочірнього підприємства «Юрікс» є ОСОБА_1 (а.с. 19 - 24).

Як вбачається з заяви директора дочірнього підприємства «Юрікс» Найди Д.І. на ім`я засновника ДП «Юрікс» ТОВ фірма «Юрікс» від 10.05.2019 року, у зв`язку з відсутністю бажання продовжувати трудову діяльність на посаді директора ДП «Юрікс», просить звільнити його з посади директора ДП «Юрікс» за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України - з 24.05.2019 року, провести остаточний розрахунок, внести відповідний запис і видати трудову книжку; провести державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у встановленому законодавством порядку.

Мотивувальна частина

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Цивільний процесуальний кодекс України (далі ЦПК) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Трудові правовідносини врегульовані Кодексом Законів про працю України ( далі КЗпП).

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з частиною статті 60 Закону України "Про господарські товариства" загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів.

Відповідно до частини четвертої статті 58 Закону України "Про господарські товариства" учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі.

Згідно з частиною першою статті 62 Закону України "Про господарські товариства" у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор).

Частинами першою, другою статті 145 ЦК України визначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників.

Пунктом 3 частини четвертої статті 145 ЦК України передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить створення та відкликання виконавчого органу товариства.

Відповідно до статті 61 Закону України "Про господарські товариства" позачергові загальні збори учасників скликаються головою товариства при наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного капіталу.

Загальні збори учасників товариства повинні скликатися також на вимогу виконавчого органу. Учасники товариства, що володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, мають право вимагати скликання позачергових загальних зборів учасників у будь-який час і з будь-якого приводу, що стосується діяльності товариства. Якщо протягом 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони вправі самі скликати загальні збори учасників.

Про проведення загальних зборів товариства учасники повідомляються передбаченим статутом способом з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до скликання загальних зборів.

Отже, особливістю звільнення директора товариства, на відміну від іншого працівника, є те, що дана особа є керівною і звільняється не лише на підставі вимог КЗпП України, а й з урахуванням вимог Закону України "Про господарські товариства", відповідно до якого має право самостійно ініціювати скликання загальних зборів товариства.

Аналіз положень статті 38 КЗпП України, статті 145 ЦК України, статей 58, 60, 62 Закону України "Про господарські товариства" дає підстави для висновку, що праву директора товариства на звільнення за власним бажанням кореспондує обов`язок учасників товариств провести загальні збори та розглянути заяву директора про звільнення і створення виконавчого органу.

Згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя "включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру". Стаття 8 Конвенції "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом". Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine, N 21722/11, § 165)).

З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям "приватне життя".

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року N 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року N 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року N 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачає попередження ним про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

За встановлених у цій справі обставин положення закону щодо письмового попередження власника про бажання працівника звільнитись нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника чинне законодавство не передбачає.

Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява N 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява N 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява N 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява " N 20372/11, § 65))

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява N 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchli v. France, заява N 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява N 8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява N 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він просить суд визнати припиненими трудових відносин та зобов`язання до вчинення дій, в якій просить: визнати припиненими трудові відносини між директором дочірнього підприємства «Юрікс» ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Засновником ДП «Юрікс» (код ЄДРПОУ 31506263) - товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Юрікс» з 24.05.2019 року за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України з внесенням відповідних даних у Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; зобов`язати юридичний департамент Одеської міської ради виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості стосовно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) як керівника ДП «Юрікс» (код ЄДРПОУ 31506263).

Однак, апеляційний суд приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо того, відповідачем ТОВ Фірма «Юрікс» було визнано позовні вимоги, та зазначено, що заяву ОСОБА_1 від 10.05.2019 року було отримано товариством 10.05.2019 року, однак у зв`язку з тим, що скликати Загальні збори учасників виявилося неможливим. Розгляд питання щодо звільнення ОСОБА_1 не було здійснено, тобто фактично таку заяву не розглянуто.

Вказаним слід вважати порушено трудові права позивача, зокрема на вільний вибір праці.

Встановлені у справі обставини, а саме: написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням; ознайомлення із вказаною заявою усіх учасників товариства; ініціювання позивачем проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання про її звільнення на порядок денний, свідчать про те, що позивачем дотримана процедура звільнення із займаної посади виконавчого директора товариства.

Відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні.

Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту свої прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла до висновку про наявність правових підстав для визнання припиненими трудових відносин ОСОБА_1 та ТОВ фірма «Юрікс» у зв`язку із звільненням із займаної посади директора ДП «Юрікс» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, оскільки не вирішення загальними зборами учасників товариства питання про звільнення працівника з посади директора є порушенням її права щодо вільного вибору праці.

Зважаючи на вказане, також, слід вважати помилковими висновки суду про продовження позивачкем трудових відносин з Товариством станом на момент подання позову та після цього, оскільки будь-яких доказів цього у матеріалах справи немає, навпаки наявні докази про те, що позивач наполягав і на даний час наполягає на припиненні її трудових відносин.

Визначення запропонованим чином способу захисту прав позивача судом не призводить до порушення диспозитивних засад цивільного судочинства, оскільки справа розглядається у межах заявлених ОСОБА_1 вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання юридичного департаменту Одеської міської ради виключити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості стосовно ОСОБА_1 , то колегія суддів вважає, що така вимога до задоволення не підлягає, оскільки суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстраційної служби, зобов`язуючи його вносити будь-які відомості до єдиного державного реєстру. Тим більше у вказаного органу не було підстав для внесення такого запису з підстав відсутності будь-якого первинного документу (рішення зборів, рішення суду, тощо),які б давали підстави для здійснення такого запису. Враховуючи вказане позивач після ухвалення даного рішення не позбавлений можливості звернення до державного органу із проханням про внесення такого запису.

З огляду на зазначене, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Юридичного департаменту Одеської міської ради задоволенню не підлягають.

Вказане відповідає також і правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24.12.2019 року у справі N 758/1861/18.

У зв`язку з частковим задоволенням позову, із ДП «Юрікс» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 908 (1816/2) грн. переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 1362 (2724/2) грн а всього 2 270 грн.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з відмовою суду у задоволенні позовних вимог щодо скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають як похідні.

З огляду на надану оцінку аргументам учасників справи апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції допущено неправильне застосували норм матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26.07.2021 року - скасувати.

Постановити нове рішення яким, позовні вимоги ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Юрікс», про визнання припиненими трудових відносин- задовольнити частково.

Визнати припиненими трудові відносини між директором дочірнього підприємства «Юрікс» ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Засновником ДП «Юрікс» (код ЄДРПОУ 31506263) - товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Юрікс» з 24.05.2019 року за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Юрікс» на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у розмірі 2270 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21.03.2022 року.

Головуючий: О. В. Князюк

Судді: О.М. Таварткіладзе

С.О. Погорєлова