Постанова

від 17.03.2022 по справі 120/8028/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/8028/21-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Віятик Н.В.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

18 березня 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року (ухвалене в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Уланівської об`єднаної територіальної громади Хмільницького району Вінницької області в особі Уланівської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в липні 2021 року позивачі звернулись до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Уланівської об`єднаної територіальної громади Хмільницького району Вінницької області в особі Уланівської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

17 січня 2022 року до суду від представника позивачів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 січня 2022 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши апеляційну скаргу в межах її доводів, а також доводи відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 20.05.2020 року у справі № 120/853/20 та від 22.05.2020 року у справі № 120/854/20 Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято рішення у формі наказів від 12.06.2021 року № 2-12048/15-20-СГ та №2-12105/15-20-СГ, якими надано ОСОБА_1 ТА ОСОБА_2 дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2.00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03), яка розташована на території Великоострожоцької сільської ради.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 року № 707-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області" визначено, що Великоострожоцька сільська рада Хмільницького району Вінницької області входить до складу Уланівської територіальної громади з адміністративним центром в селі Уланів.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.01.2021 року № 60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад" регламентовано передачу усіх земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну власність відповідних ОТГ.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 року № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" Держгеокадастру доручено прискорити проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності та забезпечити передачу з 17.11.2020 року земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідно до статті 117 Земельного кодексу України.

На виконання вказаних нормативно-правових актів та у зв`язку з утворенням Уланівської об`єднаної територіальної громади, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області передано у комунальну власність Уланівської об`єднаної територіальної громади спірні земельні ділянки.

Відповідно до пункту 24 Розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України надані до дня набрання чинності цим пунктом рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади дозволи на розроблення документації із землеустрою щодо земельних ділянок державної власності, які відповідно до цього пункту переходять у комунальну власність, є чинними. Особи, які отримали такі дозволи, а також органи, що їх надали, зобов`язані повідомити про це протягом місяця відповідні сільські, селищні, міські ради з дня набрання чинності цим пунктом. Рішення про затвердження такої документації, що не була затверджена на день набрання чинності цим пунктом, приймають сільські, селищні, міські ради.

24 червня 2021, на виконання вимог зазначеного вище пункту 24 Розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України, позивачами подано до Уланівської сільської ради повідомлення про замовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення відповідних земельних ділянок.

Після отримання від розробника проекту землеустрою щодо відведення відповідних земельних ділянок у власність кожному окремо, 24 червня 2021 позивачами було подано до відповідача колективне клопотання про його затвердження.

Однак, станом на 19 липня 2021, будь-якого рішення щодо задоволення або відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність відповідачем не прийнято.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивачі звернулись до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 18 Земельного кодексу України, до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (пункт б частини 1 статті 121 ЗК України).

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з вимогами статті 50 Закону України "Про землеустрій" №858-IV від 22 травня 2003 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально ( у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Відповідно до частини 8 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (в редакції до 27.05.2021 року), і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина 6 статті 186 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року)).

Згідно зі статтею 186-1 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частина 9 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021 року) встановлювала, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За нормативно-правовим регулюванням на час звернення позивачів із клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та на час розроблення проекту землеустрою, обов`язок затвердити протягом двох тижнів проект землеустрою та передати земельну ділянку у відповідача виникав у разі наявності всіх погоджень уповноважених органів відповідно до статті 186-1 ЗК України.

Колегія суддів бере до уваги, що на час звернення до відповідача із колективним клопотанням про затвердження проекту землеустрою у Закон України "Про землеустрій", Земельний кодекс України було внесено зміни, а статтю186-1 ЗК України виключено на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021 року, проте це не звільняє відповідача від обов`язку розглянути у двотижневий строк клопотання позивачів та затвердити проект землеустрою, оскільки частина 9 статті 118 ЗК України чітко вказує, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому, відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами першою та другою статті 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

З огляду на вищезазначені норми, питання безоплатної передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, яким в даному випадку є Уланівська сільська рада.

Колегія суддів зауважує, що на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 20.05.2020 року у справі № 120/853/20 та від 22.05.2020 року у справі № 120/854/20 Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято рішення у формі наказів від 12.06.2021 року № 2-12048/15-20-СГ та №2-12105/15-20-СГ, якими надано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2.00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03).

Висновком № 12219/82-20 від 07.07.2020 Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області погоджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

22.06.2021 позивач подав до Уланівської сільської ради клопотання щодо затвердження проекту землеустрою, із посиланням на ст. 122 Земельного кодексу України, якою серед іншого встановлено 2 тижневий строк на вирішення подібних питань.

Це питання 29.07.2021 виносилось на засідання 12 сесії 8 скликання Уланівської сільської ради, але рішення не було прийнято через відсутність достатньої кількості голосів.

Проект рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою з мотивами відмови на засідання ради не виносився, не обговорювався і рішення ради з цього питання не приймалось.

Таким чином, за наслідками розгляду заяви позивачів відповідачем не було прийнято жодного акту ради, як суб`єкта земельних правовідносин, у формі рішення.

При цьому, витяг з протоколу 12 сесії Уланівської сільської ради 8 скликання від 29.07.2021, відображає лише результати голосування, мотивів прийняття того чи іншого рішення, які б дозволяли скористатись можливістю його оскарження, не містить і не відповідає поняттю акту, прийнятого органом місцевого самоврядування.

До того ж, відповідно до протоколу сесії ради від 29.07.2021 проти затвердження позивачу проекту землеустрою не проголосував жоден з присутніх 22 депутатів ради, при цьому, більшість депутатів (20 депутатів) утрималось від голосування.

Разом з тим, відсутність рішення сільської ради про затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою свідчить про її протиправну бездіяльність.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові №826/14320/17 від 19 серпня 2021 року.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що протиправної бездіяльності допущено не було, оскільки клопотання позивачів розглянуто на 12 сесії 8 скликання від 29.07.2021 року, що підтверджується витягом з протоколу 12 сесії 8 скликання від 29.07.2021 року, витягом з проекту з рішення 12 сесії 8 скликання від 29.07.2021 року та реєстром для проведення відкритого поіменного голосування на 12 сесії Уланівської сільської ради 8 скликання від 29.07.2021 року "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та безоплатну передачу у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства".

Проте, колегія суддів не приймає до уваги вказані доводи, оскільки факт утримання від голосування за затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства додатково підтверджує допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не розгляду клопотання позивачів у двотижневий строк та в порядку передбаченому Земельним кодексом України.

Суд зауважує, що умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Уланівської сільської ради щодо не розгляду у двотижневий строк колективного клопотання позивачів від 24.06.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею 2,000 га кожному окремо для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

З приводу наявності підстав для зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності площею 2,000 га, кадастрові номери 0524880900:02:002:0221, 0524880900:02:002:0182 та надати позивачам відповідні земельні ділянки у власність за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що знаходяться на території Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, колегія суддів зазначає слідуюче.

Суд звертає увагу, що зобов`язання затвердити проект щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

До того ж слід звернути увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17, яка полягає у наступному. Оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Як було зазначено вище, 24.06.2021 року позивачі звернулись до відповідача із колективним клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Однак, відповідачем протягом законодавчо встановленого двотижневого терміну не вчинено дій щодо його розгляду та не прийнято відповідного рішення на сесії сільської ради.

При цьому, більше ніж через місяць, Уланівська сільська рада здійснила розгляд колективного клопотання позивачів із підготовкою проекту рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, однак депутати утримались від голосування і не прийняли рішення.

Таким чином, відповідачем з передбачених чинним законодавством підстав не було прийнято рішення про затвердження поданого позивачами проекту землеустрою, а за наслідком розгляду клопотання позивачів утримались від голосування за затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

На переконання позивачів, бездіяльність Уланівської сільської ради спрямована на створення умов, які унеможливлять затвердження проекту відведення, а тому ефективним способом захисту їх порушених прав буде зобов`язати відповідача прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства.

Колегія суддів зазначає, що позивачами дотримано усіх умов для затвердження проекту землеустрою, проте відповідачем на час прийняття рішення у даній справі так і не прийнято, у спосіб визначений законом, рішення про затвердження проекту землеустрою або відмову у його затвердженні.

Разом з тим, частина 8 статті 186 ЗК України передбачає, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Таким чином, обставин які б свідчили про наявність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, погодженого Головним управлінням Держгеокадастру у Тернопільській області без зауважень та обмежень, відповідачем не наведено та судом не встановлено в ході розгляду даної справи.

З огляду на вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, враховуючи, що судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, виконання усіх умов, визначених законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, з огляду на відсутність передбачених законом підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, та поведінку відповідача, яка в даному випадку, свідчить про створення штучних перешкод в реалізації конституційних прав фізичних осіб на землю, суд вважає, що відповідача слід зобов`язати прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства.

На переконання суду, зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства забезпечить ефективний судовий захист порушених прав позивачів та призведе до реального їх відновлення.

При цьому, обираючи спосіб захисту порушених прав позивачів суд враховує правові позиції Верховного Суду викладені у постановах №316/979/18 від 24 січня 2020 року та №560/1334/19 від 27.01.2021 року у яких суд касаційної інстанції дійшов висновку, що належним та ефективним способом захистом порушеного права, який забезпечує позитивне вирішення питань без невиправданих зволікань є зобов`язання суб`єкта владних повноважень саме затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність.

Даючи оцінку доводам апелянта щодо стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, положеннями ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У пункті 269 Рішення зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі №520/1849/19.

Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Згідно визначення, наведеного у статті 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, вказані положення закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також, що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Досліджуючи матеріали справи судом апеляційної інстанції встановлено, що до суду першої інстанції для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивачів подано:

- договори про надання правової допомоги від 18.06.2021 №06/21-з/10 та №06/21-з/11;

- ордери від 18.07.2021серії АВ №1016524 та серії АВ №1016504;

- детальний розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які понесено позивачами у зв`язку із розглядом справи №120/8028/21-а у Вінницькому окружному адміністративному суді;

- квитанції від 18.06.2021 №06/21-з/10/1 та № 06/21-з/11/1 про оплату позивачами гонорару адвоката у сумі по 5000 грн. за підготовку позову та супровід справи.

- додатки № 1 до договорів про надання правової допомоги від 18.06.2021 № 06/21-3/10 та № 06/21-з/11, згідно яких сторони погодили, що гонорар адвоката за договором про надання правової допомоги становить 5000 грн. з кожного, що є фіксованою сумою і не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Суд зазначає, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. При зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Відповідно до ст. 12 КАС України, спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії справ не значної складності. Матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження , збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності у спорах такого характеру.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В даному ж випадку, слід враховувати, що підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат був обізнаним про позицію позивачів та відповідача у зв`язку із не прийняттям рішення по суті спору.

З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, а також, те що справу віднесено до справ незначної складності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що понесені позивачем витрати в сумі 10 000 грн. є неспівмірними зі складністю справи.

Так, на переконання суду надання первинної правової допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом до суду є більш складної і об`ємною, такою, що потребує аналізу обставин справи та нормативно-правової бази.

У зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу необхідно зменшити до 4000 грн., що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Уланівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Матохнюк Д.Б.