Рішення

від 20.03.2022 по справі 456/257/22

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/257/22

Провадження № 2/456/534/2022

РІШЕННЯ

іменем України

21 березня 2022 року місто Стрий Львівської області

Стрийський міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Микитина В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Стасів О.Я.,

сторони у справі:

позивачка - ОСОБА_1 ;

відповідач - Навчально-виховний комплекс «Братківський загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - Дошкільний навчальний заклад» Стрийської міської ради;

вимоги позивачки - про визнання незаконним й скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

розглянувши дану цивільну справу у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення суду, що знаходиться по вул. Т. Шевченка, 89, за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, за участі позивачки та уповноваженого представника відповідача - Волошина Я.М., -

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позицій сторін.

Позивачка ОСОБА_1 , скориставшись канцелярією, 17.01.2022 року звернувся у Стрийський міськрайонний суд Львівської області з позовною заявою (зареєстрована за вх. № 807), в якій просить ухвалити рішення про визнання незаконним й скасування наказу відповідача - НВК «Братківський загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - Дошкільний навчальний заклад» Стрийської міської ради від 18.11.2021 року за № 154 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », поновлення її на посаді вчительки зарубіжної літератури, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 18.11.2021 року по дату поновлення на роботі включно. Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті судового збору за пред`явлення двох позовних вимог, одна з яких майнового характеру, а інша - немайнового характеру, у загальному розмірі 1 984 грн. 80 клоп., позивачка просить покласти на відповідача.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 з 01.09.1994 року працює у відповідача на посаді вчительки зарубіжної літератури, а її педагогічний стаж становить 27 років. У листопаді 2021 року позивачка, на її переконання, зіткнулася з грубим порушенням відповідачем свого конституційного права на працю, котре полягало у незаконному вимаганні керівництвом інформації про вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусною інфекцією SARS-CoV-2. Оскільки позивачка категорично відмовилася проходити профілактичні щеплення від зазначеної хвороби, так як не хотіла бути частиною клінічного випробування, то її оскаржуваним наказом було відсторонено від роботи на строк до надання сертифіката про вакцинацію або до закінчення дії встановленого в Україні та у подальшому неодноразово продовженого карантину. Позивачка стверджує, що не має обов`язку проходити профілактичні щеплення від зазначеної хвороби, так як ці щеплення за діючим на території України законодавством у сфері охорони здоров`я не відносяться до обов`язкових, а носять виключно рекомендаційний характер, у зв`язку з чим її відмова від вакцинації, котра не є обов`язковою, не може вважатися порушенням трудової дисципліни, на що відповідач уваги не звернув та грубо порушив її право на працю у спосіб відсторонення від роботи та припинення виплати заробітної плати. Тому позивачка, з посиланням на положення ст. 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої й проголошеної резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року, ст. 1 Європейської соціальної хартії (переглянутої), прийнятої та підписаної урядами - членами Ради Європи 03.05.1996 року, ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966 року, котрі ратифіковані Україною та є невід`ємною частиною національного законодавства, а також з посиланням на положення ст. 43 Конституції України, ст. 2 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», котрий у даному випадку є спеціальним, з метою відновлення свого порушеного права на працю, була змушена завертатися до суду із даним позовом, у котрому обрала такі способи захисту, як визнання незаконним й скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення її на роботі, а також стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідач у запропоновані судом строк та порядку відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 до нього про визнання незаконним й скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не подав. Однак його уповноважений представник - директор НВК «Братківський загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - Дошкільний навчальний заклад» Стрийської міської ради Волошин Я.М., будучи присутнім у судовому засіданні під час розгляду цієї справи по суті, зазначив, що приймаючи оскаржуваний наказ про відсторонення позивачки від роботи у зв`язку з її ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусною інфекцією SARS-CoV-2, діяв виключно у спосіб та порядку, визначеними Конституцією України, КЗпП України, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також спеціальними підзаконними нормативно-правовими актами, виданими Кабінетом Міністрів України, котрі станом на дату винесення оскаржуваного наказу були чинними та не визнані неконституційними, при цьому виходив також з рекомендацій, наданих Управлінням освіти Стрийської міської ради 19.10.2021 року у листі за вих. № 3.11./593 щодо посилення епідеміологічних заходів. Вказав, що на даний час, а саме з 01.03.2022 року позивачка допущена до роботи до завершення воєнного стану в Україні. Поряд з цим, не заперечує проти задоволення пред`явлених ОСОБА_1 НВК «Братківський загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - Дошкільний навчальний заклад» Стрийської міської ради позовних вимог у частині (у котрій саме частині, не зміг пояснити), а при ухваленні рішення у цій справі за результатами її розгляду по суті поклався на розсуд суду.

Заяви та клопотання учасників справи.

Позивачка ОСОБА_1 , скориставшись канцелярією, 03.02.2022 року подала у Стрийський міськрайонний суд Львівської області заяву (зареєстрована за вх. № 1964) про усунення нею недоліків своєї позовної заяви у запропонований суддею спосіб, про що було надано також відповідні письмові докази (оригінали платіжних документів про сплату судового збору).

Інших заяв чи клопотань від учасників цієї справи, окрім як клопотань позивача та уповноваженого представника відповідача про приєднання до матеріалів цієї справи документів, і котрі б залишалися невіришеними, до суду не надходило.

Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.

Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області Микитина В.Я. від 18.01.2022 року вищевказану позовну заяву було залишено без руху та надано термін для виправлення її недоліків у вигляді сплати судового збору за пред`явлення двох вимог, одна з яких немайнового характеру (про визнання незаконним й скасування наказу про відсторонення від роботи), а інша - майнового характеру (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), котрі позивачкою було виправлено у запропонований строк у спосіб сплати судового збору у повному обсязі, про що 03.02.2022 року подано заяву про усунення недоліків позовної заяви (зареєстрована за вх. № 1964) разом із оригіналами платіжних документів.

Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області Микитина В.Я. від 04.02.2022 року вищевказану позовну заяву, після усунення її недоліків, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Визначено місце, дату та час судового засідання щодо розгляду цієї справи по суті - зал судових засідань приміщення Стрийського міськрайонного суду Львівської області, що за адресою: вул. Т. Шевченка, 89, м. Стрий, Львівська область, 21.03.2022 року, 10:00 год..

Інші процесуальні дії у цій справі судом не вчинялись, а ухвали не постановлялись.

Усі заяви та клопотання були вирішені судом у встановленому порядку.

Учасники справи належно та завчасно повідомлялись судом про місце, дату та час судового засідання по їх справі щодо її розгляду по суті, про що у справі наявні відповідні письмові підтвердження. У судове засідання щодо розгляду даної справи по суті з`явилися позивачка та уповноважений представник відповідача - директор НВК «Братківський загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - Дошкільний навчальний заклад» Стрийської міської ради Волошин Я.М. (діє в порядку самопредставництва як керівник установи).

Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належу оцінку, суд вважає за можливе зазначити таке.

Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположих свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У свою чергую, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказів регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Крім того, за змістом ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав ОСОБА_1 за пред`явленими позовними вимогами трудового характеру, та причетність до порушення таких її прав НВК «Братківський загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - Дошкільний навчальний заклад» Стрийської міської ради, встановив наступне.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин із оцінкою відповідних доказів.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами у справі, що позивачка працює у відповідача на посаді вчительки зарубіжної літератури.

03.11.2021 року позивачці під особистий підпис вручено повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 03.11.2021 року за № 145 (копія міститься у справі, а. с. 22), згідно якого відповідач повідомив, що з 08.11.2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників закладу освіти. На підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року за № 2153 та пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року за № 1236, відповідач просив позивачку у термін до 05.11.2021 року надати документ, котрий підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19,наприклад: - документ, котрий підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дозволеної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; - міжнародний внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводобової вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозової вакцини чи двома дозами дводобової вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях. Також позивачці запропоновано надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року за № 595. Одночасно вказаним повідомленням позивачку повідомлено, що якщо до 05.11.2021 року вона не надасть одного із зазначених документів, то 08.11.2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

У зв`язку із наданням позивачці у період з 08.11.2021 року по 17.11.2021 року включно частину щорічної відпустки, 08.11.2021 року позивачці під особистий підпис повторно вручено повідомлення аналогічного змісту про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 08.11.2021 року за № 146 (копія міститься у справі, а. с. 23), котрим, з-поміж іншого, позивачку повідомлено, що якщо до 16.11.2021 року вона не надасть одного із зазначених документів, то 18.11.2021 року, тобто у перший день виходу із щорічної відпустки, її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Наказом керівника відповідача «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » від 18.11.2021 року за № 154 (копія міститься у справі, а. с. 26), керуючись статтею 46 КЗпП України, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року за № 1236» від 20.10.2021 року за № 1096, на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року за № 2153, та листа Управління освіти Стрийської міської ради від 19.10.2021 року за вих. № 3.11./593 щодо посилення епідеміологічних заходів, позивачку - вчительку зарубіжної літератури, з 18.11.2021 року відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на строк до надання нею сертифіката про вакцинацію або до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусною інфекцією SARS-CoV-2.

Як вбачається з наказу керівника відповідача «Про допуск до роботи працівників, відсторонених від роботи» від 28.02.2022 року за № 28 (копія міститься у справі, а. с. 27), у зв`язку з зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року за № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов`язковим щепленням», позивачку допущено до роботи з 01.03.2022 року до завершення воєнного с тану в Україні.

Релевантні норми та джерела права, котрі застосовує суд при ухваленні даного рішення, мотиви їх застосування.

До спірних правовідносин, котрі виникли між сторонами підлягають застосуванню норми Конституції України, Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 року за № 1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 року за № 2153.

Так, стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статей 1, 5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я. Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно з приписами пункту «г» ч. 1 ст. 6 та пунктів «а», «б» ч. 1 ст. 10 вказаного Закону, кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку. Громадяни України зобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб визначає Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Так, згідно з положеннями ст. 1 вказаного Закону, протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій; профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб. Організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби (частини 1, 3 ст. 11 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»). Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частини 1-3 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

В силу ч. 1 ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Щодо тлумачення поняття «законодавство», яке вжите у КЗпП України, у тому числі й нормі ст. 46, то суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року у справі № 17/81-97 (№ 12-рп/98), в якому Суд зазначив, що термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

У свою чергу Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року за № 2153, який набув чинності 08.11.2021 року, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Зокрема, це працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності. Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому Міністерством охорони здоров`я України від 16.09.2011 року за № 595. До протипоказань належать: наявність алергії (анафілактичної реакції); вагітність; тяжка імуносупресія/імунодефіцит; гострі захворювання з підвищенням температури вище 38,0 °C тощо. Протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем.

08.11.2021 набули чинності також зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року за № 1236, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року за № 1096, згідно з котрими керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року за № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Крім того, постановою Головного державного санітарного лікаря України від 26.08.2021 року за № 9 затверджено протиепідемічні заходи у закладах освіти на період карантину у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби COVID-19, в преамбулі яких вказано, що з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19 у навчальному 2020-2021 році суб`єкти, що відповідальні за влаштування, утримання закладів позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (далі - заклади освіти), мають здійснювати свою діяльність з урахуванням вимог санітарного законодавства, вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України на період карантину та необхідності забезпечення належних протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання ускладнення епідемічної ситуації внаслідок поширення коронавірусної хвороби COVID-19.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположих свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні «Соломахін проти України» від 15.03.2012 року (заява № 24429/03), яке є частково релевантним у спірних правовідносинах, Європейський Суд з прав людини зазначив, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання.

У рішенні «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» від 06.04.2021 року (Vavшiиka and Others v. the Czech Republic, заява № 47621/13), Європейський Суд з прав людини нагадав, що держави зобов`язані ставити найкращі інтереси дитини в центр усіх рішень, а захист дитини від серйозних захворювань у більшості випадків досягається завдяки повному графіку щеплень. Ті, кому їх неможливо призначити, опосередковано захищені, доки в суспільстві підтримується необхідний рівень охоплення вакцинацією. Таким чином, коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення та підтримання колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природу захворювання (наприклад, правця), національні органи влади можуть обґрунтовано запровадити політику обов`язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань. Також, Європейський Суд з прав людитни звернув увагу на те, що обов`язкова вакцинація не є абсолютною - за наявності протипоказань можливі винятки, і навіть у разі відмови примусова вакцинація не допускається, мова йде про «примушення» у формі адміністративного штрафу за відмову.

Слід також зазначити, що Верховним Судом у постанові від 20.03.2018 року у справі № 337/3087/17 (2-а/337/236/2017) зроблено висновок про те, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах освіти з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. У свою чергу у постанові від 17.04.2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим. У постанові від 10.03.2021 року в справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Висновок суду за результатами розгляду справи.

Аналіз змісту статті 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» дає суду підстави дійти висновку, що перелік хвороб, передбачених частиною 1 цієї статті, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним. Суд вважає, що відсутність у законі в переліку хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, коронавірусної хвороби COVID-19, ще не дає позивачці підстави стверджувати, що щеплення проти цієї хвороби не є обов`язковим для певних працівників, оскільки це питання, на переконання суду, може бути врегульовано не тільки законом, але і іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема наказами міністерства охорони здоров`я України як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, і ці накази є обов`язковими до виконання всіма, кого вони стосуються. Не є вичерпним також й перелік підстав для відсторонення, визначених у статті 46 КЗпП України, оскільки законодавець у цій нормі вжив сполучення «в інших випадках, передбачених законодавством», що означає можливість визначення таких підстав і в інших нормативно-правових актах.

Відтак, надаючи оцінку аргументам сторін, суд вважає аргументи сторони позивачки помилковими та критично оцінює доводи останньої стосовно того, що проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не становить загальнообов`язкового характеру, а тому не підпадає правовому регулюванню норми статті 12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», як доводи позивачки про те, що відмова або ухилення від обов`язкової вакцинації від COVID-19 не є підставою для відсторонення її від роботи.

Суд наголошує, що доки протилежного не буде констатовано у належний спосіб, наказ Міністерства охорони здоров`я України 04.10.2021 року за № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов`язковим щепленням» відповідає положенням Конституції України, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та, як наслідок, наведеній вище усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України у встановленому порядку. Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу та питань щодо його законності та конституційності, у позивачки не має бути сумнівів, зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію цей наказ пройшов.

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з встановленого згаданим вище наказом переліку, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтерміновання через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Оскільки позивачка не надала суду доказів на підтвердження тієї обставини, що вона має такий стан здоров`я, котрий є перешкодою для вакцинування, тобто про наявність у неї абсолютних протипоказань до проведення вищевказаного профілактичного щеплення, то відповідач, видавши в особі його керівника оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивачки від роботи у належний спосіб, так як це прямо передбачено на рівні діючого законодавства. При цьому суд виходить також й з того, що позивачка є працівницею закладу загальної середньої освіти, а за змістом покладених на неї посадових обов`язків її праця передбачає щоденний контакт, як із іншими працівниками, так із здобувачами освіти (дітьми). Водночас суд врахував й те, що позивачка була належним чином повідомлена про необхідність проходження загальнообов`язкового профілактичного щеплення, котре було проведено у розумний строк та повноцінно надавало їй змогу на проходження останнього.

Щодо тверджень позивачки про порушення її права на працю, то суд відхиляє такі як надумані та зазначає, що відповідне право, визначене статтею 43 Конституції України, у даному конкретному випадку не порушено, оскільки трудовий договір з позивачкою не припинений й за нею зберігається робоче місце, а відсторонення її від посади проведено у відповідності до вимог ст. 46 КЗпП України, оскільки ця норма є бланкетною і відсилає до законодавства (яке тлумачиться у широкому розумінні і включає у себе як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти, котрі відповідають Конституції України), що містить інші випадки, не передбачені нормою ст. 46 КЗпП України, за наявності яких допускається відсторонення працівника від роботи. Також, суд констатує, що інтереси позивачки не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян, і у співвідношені статей 3 та 43 Конституції України саме стаття 3 Конституції України має пріоритет. Це ж стосується й тверджень позивачки про нібито порушення положень ст. 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої й проголошеної резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року, ст. 1 Європейської соціальної хартії (переглянутої), прийнятої та підписаної урядами - членами Ради Європи 03.05.1996 року, ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966 року, котрі також слід відхилити як надумані.

На підставі усього вищевикладеного, аналізуючи оскаржуваний наказ, суд вважає його законним, оскільки такий винесений уповноваженою особою у відповідності до вимог діючого на час його винесення законодавства, з дотримання встановленого порядку. Доказів протилежного позивачкою суду не було надано. Відповідно підстав для скасування цього наказу, що могло б мати наслідком допуск позивачки до роботи, а не поновлення на роботі, як це невірно обрала собі позивачка за один із способів захисту, не вбачається. У свою чергу позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від двох попередніх позовних вимог.

Відтак, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до НВК «Братківський загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - Дошкільний навчальний заклад» Стрийської міської ради про визнання незаконним й скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід відмовити у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат у справі.

Розподіл судових витрат у справі, враховуючи звільнення позивачки на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору за пред`явленою й прийнятою судом до розгляду позовною вимогою про поновлення на роботі, а також відмову їй у задоволенні такої позовної вимоги, - слід здійснити у порядку, визначеному ч. 6 ст. 141 ЦПК України, зокрема компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розподіл судових витрат у справі, котрі полягають у сплаті позивачкою судового збору за пред`явлення позовної заяви до суду із іншими двома вимогами - про визнання незаконним й скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у загальному розмірі 1 984 грн. 80 коп., що підтверджується квитанціями № ПН 5653416 від 26.01.2022 року (оригінал наявний у справі, а. с. 16) та № ПН5693394 від 03.02.2022 року (оригінал наявний у справі, а. с. 17), - слід здійснити у порядку, визначеному ч. 1 ст. 141 ЦПК України, зокрема покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, а саме залишити за позивачкою у зв`язку із відмовою їй у задоволенні вищевказаних позовних вимог.

Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат, пов`язаних з її розглядом, матеріали цієї справи не містять.

Керуючись статтями 4-5, 10, 12-13, 77-81, 89-90, 95, 133, 141, 209-211, 258-259, 263-265, 268, 274-275, 279 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Навчально-виховного комплексу «Братківський загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - Дошкільний навчальний заклад» Стрийської міської ради про визнання незаконним й скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити у повному обсязі.

Роз`яснення з приводу отримання інформації щодо справи.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи в оперативному порядку за телефонами Стрийського міськрайонного суду Львівської області чи з використанням інших засобів зв`язку, оскільки для запобігання загрози життю та здоров`ю суддів й учасників справи у період воєнного стану доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень, сервісів «Стан розгляду справ» та «Список справ, призначених до розгляду» тимчасово призупинено.

Строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повне найменування сторін у справі.

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; громадянка України; зареєстроване місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідач: Навчально-виховний комплекс «Братківський загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів - Дошкільний навчальний заклад» Стрийської міської ради; місцезнаходження юридичної особи: майдан Незалежності, 2, с. Братківці, Стрийський район, Львівська область, 82465; код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 22388393.

Дата складення повного судового рішення: 22 березня 2022 року.

Суддя В.Я. Микитин